Посланий Богом талант... ↓

 
 Майбутній письменник народився 9 січня 1928 року у селі Бузукові Черкаського району. Нелегким було його дитинство. На п'ятому році життя він пережив голодомор 1932-1933 років. Про ті тяжкі часи розповість він у своїй поемі «Студене сонце». Врятували його від голодної смерті старші брат та сестра, які відвезли його до Черкас, Напівпритомного, вкрай знесиленого хлопця знайшов міліціонер та привіз до дитбудинку...
  Через два роки він повернувся додому. Ходити до школи не було в чому, ось і вчився він вдома, аж поки мати спромоглася купити йому взуття.
  Будучи ще зовсім малим, почав «мудрувати» над віршами Микола Негода, а перший його - третьокласника Бузуківської школи - вірш надрукувала республіканська піонерська газета. Цей твір потрапив на очі поетові - академіку Павлові Тичині. Між поетом по-чатківцем і відомим поетом зав'язалося щире листування. П.Тичина радив юному митцеві приглядатись до життя, вивчати його.
  Микола Негода був безмежно вдячний П.Тичині, який у одному із своїх листів написав: «Чую завжди голос Ваш. Чую і вслухаюсь».
На початок війни Миколі Негоді виповнилося тільки тринадцять. Та з приходом гітлерівців підліток включився до активної боротьби з ворогом. З січня 1942 року стає зв'язковим у секретаря підпільного райкому партії Сергія Наумовича Пальохи, а згодом розвідником партизанського загону під командуванням Петра Антоновича Дубового. Партизани діяли у знаменитому Холодному Яру. Бойові стежки М.Негоди скінчилися, коли прийшло визволення, на початку 1944 року. І хоч далі продовжувалось наполегливе навчання - спочатку на атестат зрілості, потім - «на поета», але буремні роки воєнного лихоліття назавжди закарбувалися в єстві митця, стали однією з визначальних тем його творчості.
  Про героїзм воїнів у роки Другої світової війни розповідають такі його твори: «Син віку», «Побратимова клятва», «Сучасна балада»; «Пішли на фронт», «Пам'яті Федора Мицика» та інші.
  Вершиною творчості Миколи Негоди став твір «Степом, степом...», який поклав на музику композитор Анатолій Пашкевич. І народилася пісня-реквієм українського народу, яку не можна слухати без щему у душі, без сліз. Більшість дослідників творчості Миколи Негоди сходиться в тому, що будь у його творчому доробку лише одна ця пісня, й то його ім'я заслуговувало б найвищої оцінки.
  Відомий український письменник Олесь Гончар писав: «Поет Микола Негода і композитор Анатолій Пашкевич піснею «Степом, степом...» обезсмертили себе...»
  На слова Миколи Негоди написано немало й інших відомих пісень - «Летять білі чайки», «Земле моя, земле», «Над колискою сина», «За полем розлогим», «Тоне море неозоре», «Молодість ветеранів», «Чигиринська дума», «Діброво зелена» та інші.
  Кожен митець України вважає за честь торкнутися своєю творчістю до долі Великого Кобзаря. Тим паче - літератори Шевченкового краю. У творчості Миколи Негоди Шевченкіана займає одне з найпомітніших місць. Найкращим твором на цю тему є драматична поема «Дума про Кобзаря». Вона розповідає про останній приїзд поета на милу його серцю Черкащину влітку 1859 року. Тема Шевченко і народ є наскрізною у поемі «Амангуль», циклі віршів «Тарасовими шляхами». Про боротьбу українського народу за незалежність під проводом Богдана Хмельницького.пише митець у драмі «Гетьман».

  Майже чверть століття мучила митця тема волелюбного Холодного Яру, не відпускала його, аж поки не вибухнула новим твором про одного з найяскравіших лицарів боротьби за українську волю, інтелігента, вчителя, науковця, людини високої гуманної душі Якова Панасовича Щирицю - легендарного отамана Мамая із чигиринської Боровиці. Упередмові до свого нового роману «Отаман Мамай» Микола Негода напише такі сповідальні слова: «... народився роман, яким я спокутуюсь перед пам'яттю полеглих холодноярців, мужніх борців за волю і незалежність України». Письменник знайшов у собі сили, щоб сказати правду про героїв Холодного Яру.

  «Божа кара» - так називається роман Миколи Негоди, який переносить нас у кінець 80-х початок 90-х років XX століття. Для сьогоднішнього молодого покоління він є історичним твором. Тема роману - це відображення фаху імперсько-радянської системи, яка більше сімдесяти років насаджувала свою волю народам колишніх республік, що входили до Радянського Союзу.
  Подіям Помаранчевої революції присвячена збірка Миколи Негоди „Новолітуймо», у якій постають проблеми нашого сьогодення.
Час, у який випало жити й творити письменникові, сповнений складних і драматичних подій та соціальних процесів: голодомор, Друга світова війна, жахлива доба сталінізму, перші проблиски хрущовської відлиги, брежнєвські часи застою, і нарешті - часи незалежності України. Та, незважаючи ні на що, він завжди залишався вірним своєму народові, виконав обов'язок перед ним -зробив вагомий внесок у розвиток української літератури.
Сьогодні Микола Негода живе у незалежній Україні та проймається її проблемами. Він вірить у те, що саме молоде покоління буде розбудовувати правову державу. І творити її потрібно з себе: з відродження пам'яті, самоповаги, віри, щоб утвердитися і вистояти в протиборстві сил, в протистоянні різних політичних течій. І допоможуть нам у цьому твори нашого письменника М.Т Негоди.
  Насамкінець хочу сказати, що такі сини нашого народу, як Микола Негода, подвижницьки, безкорисливо кладуть всі свої сили на алтар рідної Батьківщини.
Побажаймо патріарху українського письменства Миколі Негоді міцного здоров'я, творчої наснаги, адже Життя поета - не тиха гавань, І не узбічний споглядальний спокій. Життя поета - вічне плавання На хвилі штормових високостей.