9 листопада - День української писемності та мови. П’ятирічка втрачених надій ↓

Заодно можна «відсвяткувати» й повний провал п’ятирічної програми розвитку державної мови в Україні

Минуло п’ять років, відколи Верховна Рада прийняла постанову «Про рекомендації парламентських слухань «Про функціонування української мови в Україні». Ті п’ять років, за які, згідно з положеннями і приписами постанови, державна мова мала утвердитися і зміцнити свої позиції, стали роками її приниження і нехтування. Основоположне твердження документа — «на дванадцятому році незалежності українська мова як державна мова в Україні не набула належного поширення в усіх сферах суспільного життя», яке й спонукало до прийняття постанови, — цілком могло б бути написане й сьогодні. І завтра. І ще через п’ять років, якщо вони минатимуть за сценарієм останніх п’яти.

Здавалося б, завдання однозначне: створення чітких механізмів реалізації вже прийнятих правових документів щодо функціонування української мови і схеми юридичної відповідальності за порушення законів, які регулюють питання використання державної мови. Але, на жаль, ера декларативності ніяк не поступиться місцем ері роботи. Особливо прикро, що ця бездіяльність — на совісті тих сил, які пройшли до парламенту і сформували уряд з емоційними гаслами національного відродження, економічного прориву та культурного стрибка.

Подвійні ігри політиків

Усі ці роки країна живе без будь–яких механізмів контролю, захисту та процедури відповідальності за порушення закону про державну мову. Міжнародна громадська організація «Конгрес захисту української мови» неодноразово зверталася з пропозиціями створити виконавчий орган для реалізації концепції мовної політики. Але всі наші звернення до парламенту, Кабінету Міністрів та Президента залишилися без розгляду. Не створено ані Ради з питань мовної політики при Верховній Раді, яка б здійснювала громадську експертизу законопроектів, що стосуються мовної сфери; ані виконавчого органу при Кабміні, який би розробив Концепцію державної мовної політики; ані інспекції з мовних питань при секретаріаті Президента України, яка б пильнувала за дотриманням мовного законодавства, створила дієву систему державного моніторингу функціонування української мови в системі державних органів.

Закон про державний статус української мови й досі не прийнято. Натомість зроблено провокативний і підступний крок. В одному з положень «Рекомендацій...» пропонувалося відкласти ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин до прийняття Верховною Радою закону про розвиток і застосування мов в Україні. Але ратифікація, спотворена перекладом, формулюванням та словесними іграми, відбулася. Мови, що перебувають під загрозою зникнення, продовжують тихо відходити в небуття. Українська — приречено спостерігає за власним падінням. Російська ж, згідно з Хартією, «найбільш обділена», — обурено волає про якесь нехтування її прав.

Не може не дивувати також логіка дій Блоку Юлії Тимошенко. 19 вересня Верховна Рада прийняла за основу проект закону «Про державну службу», автором якого є лідер Партії регіонів Віктор Янукович. Фракції Партії регіонів, БЮТ та КПУ проголосували за цей закон, незважаючи на негативний висновок Головного науково–експертного управління ВР. Стаття 21 проекту містить Положення про те, що «особи, які вступають на державну службу і претендують на зайняття посад державної служби, повинні ... вільно володіти державною та російською мовами». Фактично це перший крок до встановлення офіційної двомовності в Україні, що суперечить ст. 10 Конституції, яка визначає українську мову єдиною державною мовою на території України.

Потрапивши в глухий кут, БЮТ легко зробив крок назад — скасував цей закон, як і низку інших, прийнятих у союзі з Партією регіонів. Свідоме виправлення припущеної помилки? Швидше, звичайна спекулятивна політична гра.

Можна навести й інші приклади такого стилю поведінки політиків. Ситуація навколо надання російській мові статусу регіональної в кількох східних і центральних областях та містах у 2006 році. Тоді майже всі місцеві прокурори відреагували на неправомірні рішення рад позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів. У ході слухань та прийняття судових рішень з’ясувалося, що всі ці справи скасовані — директивою тодішнього Прем’єр–міністра Януковича. Провадження у порушених судових справах закрили у зв’язку з відмовою Кабміну.

А згадайте, скільки разів «мовну карту» розігрували на виборах, вдаючись до підступних ударів і брудних інформаційних воєн.

«Чорний список» невиконаного

«Державна програма розвитку й функціонування української мови на 2004—2010 роки» претендує на абсолютне лідерство в номінації найбільших провалів останнього десятиліття. Забезпечення україномовній продукції не менше 70 відсотків часу трансляції та місця на шпальтах друкованих засобів масової інформації, запровадження пільгового оподаткування та іншої фінансової підтримки україномовної друкованої продукції, періодичних видань, кіно– та аудіопродукції — усі ці елементарні пункти так і залишилися у статусі пропозицій. Можливо, тому й залишилися, що були пропозиціями, а не вимогами, цілком справедливими і об’єктивними.

Збільшення асигнувань на розвиток та дослідження української мови; запровадження поетапного механізму атестації державних службовців і викладачів навчальних закладів державної та комунальної форм власності на знання української мови; розробка системи курсів української мови для державних службовців — усе це пункти зі списку, який, на жаль, став «чорним» за останні п’ять років функціонування української мови. У контексті невиконаних зобов’язань просто насмішливо звучить обіцянка «посилити контроль за цільовим використанням бюджетних коштів» — в умовах їх відвертого розкрадання.

Ще один обурливий пункт, залишений без уваги та виконання, — відповідальність за порушення законів, що регулюють питання застосування державної мови в Україні.

А тим часом депутати Донецької облради ухвалюють регіональну програму розвитку російської мови і російської культури на 2008—2011 роки, а загальний об’єм фінансових ресурсів становить 7 млн. 343 тис. грн. У Донецьку прийняття такої програми пояснюють тим, що «останнім часом з’явилася тенденція до звуження сфери використання російської мови». І чомусь не виникає жодних сумнівів, що, на відміну від багатостраждальної програми розвитку і функціонування української мови, «російська» програма буде виконана — усіма методами і з повним фінансуванням.

У 2003 році окремим пунктом було визначено план дій щодо забезпечення належного функціонування української мови, розвитку української культури та освіти українською мовою в Автономній Республіці Крим. Але й цей невеликий і цілком реальний до виконання комплекс дій знехтували — від забезпечення підручниками шкіл з українською мовою навчання до обіцяного щорічного фінансування газети «Кримська світлиця».

Невтішні підсумки

Отож що маємо в підсумку мовної «п’ятирічки»? Повне невиконання передбачених заходів, закриття перспективних проектів, натомість — відкриття кримінальних справ, пов’язаних із розкраданням бюджетних коштів.

Ті невеликі, але надзвичайно цінні зрушення, які відбулися у мовній сфері протягом останніх років, — швидше, свідчення і доказ глибинної інерційної сили саморозвитку мови, але не вияв політичних подвигів. Скандальна репутація рішення Конституційного Суду про дублювання фільмів українською мовою — найкращий цьому приклад. Важко пояснити той нездоровий ажіотаж, який викликало дотримання однієї з основоположних вимог мовного законодавства — дублювання й озвучення кінопродукції державною мовою.

Кожен невеликий успіх може химерно перетворитися на болючу поразку, якщо вчасно його не підкріпити і не зміцнити низкою системних, цілеспрямованих дій. Саме їх ми чекали протягом усіх цих п’яти років. Але отримали інше. П’ятирічку брудних міжусобних політичних змагань, п’ятирічку втрачених надій.



ДАТА

Відповідно до указу Президента, починаючи з 1997 року, 9 листопада в нашій державі відзначається День української писемності та мови — в день вшанування пам’яті преподобного Нестора Літописця.