Мініатюра "Равлики" ↓

Ми йшли по піску. Я і вона. Все було так просто. Майже так, як я мріяв. Майже - тому що сумніваюся, що наші мрії збуваються повністю. Так навіть цікавіше. Звісно, гірше, але....
- Ти не знаєш, як мені все це набридло. - Опустивши очі, сказав їй я. - А я ж досі не знайшов тебе. Але все ще продовжую жити... Заради чого? Заради зустрічі з тобою? А якщо ми ніколи не зустрінемося?!
- Думаєш, мені краще? - уїдливо відповіла вона.
- Не знаю. - Відповів я, потупивши погляд. - Я ж досі не знайшов тебе.
- І що мені з того... - хмикнула вона, наче їй було начхати на те, якою буде наша доля.
Скільки вже людей побажало мені вдачі відтоді, як я почав свої пошуки... Напевно, колись я надавав цьому слову значення. Мені здавалося, що це справді працює. Тепер...
- А якщо ти пропустив мене? - усміхнувшись, запитала вона.
- Не розумію, про що ти... - спробував ухилитися від питання.
- Може ти вже знайшов мене, але втратив через свою дурість? - спитала вона і лунко розсміялася.
- Дуже смішно. - пробурмотів я собі під ніс.
Так... Люди навколо дивували мене. Але я дивував їх незрівнянно більше. Що може бути дивовижніше за дитину? Тільки доросла дитина. Чи заздрили вони мені? Можливо. Байдуже - мені від того нічого...
- А якщо й пропустив? - я підняв голову і насторожено глянув їй у очі. - Невже ти не могла мене зупинити?
- Я могла робити тобі не менше натяків, ніж ти мені. - Прошепотіла вона.
- Ти обвинувачуєш мене у тому, що я не зміг зрозуміти тебе... Але чому я не можу звинуватити тебе у тому самому? - продовжував я.
- Досить. - Усмішка зникла з її обличчя.
Равлики. Ось вони і їхні мушлі. Мушлі гарні - вони єдині з равликами, але без них вони мертві. Відокремлюючи від світу, захищають. Але щоб пізнати світ, потрібно залишити раковину. А потім поєднатися...
- Твоя правда. - Сказав я і зупинився.
- Що робитимеш далі? - запитала вона, а сміх затаївся десь у куточках її очей, десь поряд зі смутком.
- Продовжу пошуки. - Сказав я, намагаючись не дивитися на неї.
- Удачі. - Сказала вона. Ми ішли по піску. Пісок часу на березі річки нескінченності у вигаданому мною світі. Але тепер нас не було разом. Так було чесніше. І так у нас з'явився ще один шанс. Знайти те, що ми шукаємо...