Улюблені анекдоти: серія №1 ↓

Екзамен у школі прапорщиків. Екзаменатор:
— Ось погляньте. Це великий палець, це — вказівний, це — середній, це — безіменний, це — мізинець. Тепер (рухає пальцями) перемішуємо, перемішуємо, перемішуємо... Де який?

***

— Мій чоловік — моряк. Одинадцять місяців на рік він у морі і лише місяць — на березі.
— О, пані, уявляю, як ви страждаєте!
— Нічого страшного. На щастя, половину відпустки він проводить у батьків.

***

Зустрічаються троє мисливців.
— Я вчора застрелив такого здоровенного зайця, як бугай, — каже один.
— Може бути, — погоджуються інші.
— А я вчора вполював такого кабана, як слон, — хвалиться другий.
— Може бути, — погоджуються приятелі.
— А я вчора йду і бачу: стоять три жінки і мовчать, — каже третій.
— Не може бути! — в один голос вигукують двоє.

***

— То ти так додому приходиш? Дивися, як ти на ногах хитаєшся!
— Видиш... тепер нічого нема певного, все на світі хитається!

***

— Ну просто серце кров’ю обливається, коли бачу цих заспиртованих тварин!
— Та що це ти, адже там лише три жаби.
— Отож бо й воно: три жаби, а спирту — літрів зо п’ять!

***

Зустрічаються два приятелі:
— Ну, як ти? Ще не одружився?
— Та ще торік.
— А я ніяк не можу знайти собі пари!
— Ну то женися на одній!

***

— Що таке "медовий місяць"?
— Це коли нарешті зрозумієш, як ти влип...

***

У війську Олександра Македонського був воїн на ім'я Олександр. Під час битв він завжди намагався втекти. Македонський помітив це і сказав йому:
—Прошу тебе: або перебори своє боягузтво, або зміни ім'я.

***

Приходить вітчизняний виборець на виборчу дільницю, стає і починає мовчки спостерігати. Через деякий час до нього, природно, підходять і запитують:
— А ви чому не голосуєте?
— А я політично сліпоглухий.
— ?!
— Розумієте, я ніяк не бачу того, про що чую, і ніколи не чую про те, що постійно бачу...

***

Лікар каже "новому росіянинові", який зламав руку:
— Доведеться накласти вам гіпс.
— Навіщо мені гіпс? Накладай мармур - я заплачу.

***

- Тату, що таке літр?
- Те ж, що і метр, тільки в рідкому стані...

***

Старій пані вперше в житті запропонували склянку пива. Вона відсьорбнула й була вельми вражена.
– Ну й диво! – промурмотіла нарешті. – На смак зовсім як ті ліки, що мій чоловік уживає ось уже двадцять років.

***

Один хитрий чолов'яга, почувши, що лікар править шість доларів за першу консультацію і три за подальшу, прийшов до нього і каже:
– Ось і я, лікарю.
– Не пам'ятаю, щоб ви в мене були.
– Був, був. Я приходив до вас на тому тижні.
– Гаразд, я забув. Як ви себе почуваєте?
– Погано, лікарю, зовсім заслаб.
– Ну що ж,– відказує лікар. – Ще протягом тижня виконуйте мій попередній припис. А зараз давайте мої три долари і можете йти.

***

Пікассо мав гарного пса. Якось той захворів на ангіну. Художник, не довіряючи ветеринарії, викликав до свого улюбленця видатного професора ларинголога. Оглянувши пса, професор призначив йому ліки... Пікассо сердечно подякував, а на прощання сказав:

— Знаєте, хотілось звернутися до найвідомішого у цій галузі спеціаліста. Мій пес вартий цього.

За кілька днів художник був запрошений до цього ж лікаря ларинголога.

— Я хотів би, — сказав професор, — розмалювати свою кухню. Ви могли б виконати це замовлення?

Коли Пікассо трохи охолонув після такої пропозиції, ларинголог додав:

— Бачите, хотілось звернутися до найобізнанішого з цією справою фахівця, адже моя кухня варта того.

***

Альберта Ейнштейна відвідав винахідливий репортер.
— Як саме,- запитав він,- ви записуєте свої великі думки? Чи е у вас для цього блокнот, записна книжка, чи користуєтеся для цього картотекою?
Ейнштейн подивився на репортера, який стояв перед ним з записною книжкою, і мовив:
— Милий мій!.. Справжні думки приходять так рідко в голову, що їх неважко і запам'ятати!

***

На одній вечірці жінка роздивляється довкола:
— Де ота вродлива служниця, що розносить коктейлі?
— Хочете щось випити?
— Ні, хочу знати, де мій чоловік.

***

Бабуся ділиться з внучкою спогадами:
— Коли я виходила перший раз заміж, сталася неприємність: я зламала ногу.
— І, певно, твій наречений кинув тебе й утік?
— Де там! Куди б він утік з поламаною ногою.

***

На уроці географії у школі:
— Діти! Пограймо у гру. Я описуватиму вдачу якогось народу, а Ви будете відгадувати, що це за народ. Добре?
– Домовились!
– Отже, гарний народ: і працюють наче, і гостинні трішки, проте як вип'ють – ховайся, бо буде лихо...
Петрик викрикує:
— Та це ж москалі!
— Ну, які ж москалі, Петрику, вони росіянами звуться... А взагалі то правильно! Сідай. Наступне: і хазяйновиті вони, у всьому порядок та рахунок знають, тільки от взимку в них снігу не випросиш...
Марічка підскакує:
– Я знаю, жиди це!
– Та які жиди – їх євреями кличуть. А взагалі то правильно! Сідай, Марічко. Остання людність: хазяйновиті, щирі, гостинні люди, а хати в них маленькі — гарненькі, побілені; поряд мальви ростуть... Все як у казці, проте вийде чоловік з хати, подивиться на хатинку сусіди і зціпивши зуби, промовить: "А, бодай вона згоріла..." У класі мовчанка.
— Ну, хто це? Що не знаєте? Чого мовчите?
Тихенький голос з останньої парти:
— Зате ми гарно співаємо...