Г.Лютий, Мама-Марія (2008) ↓

Якось у юності в розмові з татом я довідався, що деякі книги пишуть по кілька років. Це здалося незбагненно великим строком. Я ж, якщо бути об'єктивним, над цим романом працював не тільки останні вісім літ, а все своє життя. Ще точніше — над ним працювало багато-багато поколінь моїх предків — усі ті, хто мав би відгукнутись, коли співаю:"Ой небагацько нас є...". І все це здалося не тільки недовгим, а промайнуло — як одна мить...
Знаєте, при написанні роману мені багато хто допомагав із Того Світу. Як тепер модно казати :диктували... І це ніяка не вигадка. Голоси моїх бабусь (особливо бабусі Гапки) звучали у мені майже весь час, доки писав...Бувало, днями чаклую. Виходить наче і красиво, а хоч плач — не звучить очікуваний тембр...Відчувається штучність, книжність слова. Не те. Тоді закриваю очі і викликаю Голос бабуні. І слово оживає, набуває щирості. Його не сплутати ні з чиїм.
- Хто там?
- Це я, онучку. Це я,- долинає-звідти...
І оживає той світ, який я можу порівняти хіба що з раєм...
Усвідомлюю, що так наснажити текс, як у романі, досі мені не вдавалося. Дивуюся, що навіть давно написані шматки "Ярмарку" в романі набрали зовсім іншого змісту, зовсім іншої якості, ваги і навіть барв. паралель можна провести із космокораблем під час виведення його на орбіту...Це солодке перевантаження душі — сльозами, світом, любов'ю...
Пуповини думок про цей роман, звичайно, зав'язувались не тільки в Гуляйполі, а по всій Україні, де був, де стріпувалося щастям чи болем серце. Велике місце в цьому контексті займає Черкащина, де живе мій кревний друг Гриша Білоус...і не тільки...
Згадується...Підходимо до могили мами Тараса Шевченка, яку "ще молодую у могилу нужда та праця положили..." Похована вона на родинному подвір'ї...Щоб скривджені дітки могли кожної хвилини побігти до неї, поскаржитись...На Черкащині такі випадки зустрічаються досить часто... Розповідає про це працівниця місцевого музею. Вона стоїть боса у траві, і я, рятуючись од зрадливої сльози, дивлюся вниз, бачачи тільки облиті сонцем її точені литочки...А голос же! Не голос — диво... Оце і є вона — та наша омріяна Україна. І мимоволі приходить: "Я сьогодні б ліг в постіль з тобою...І в могилу вже завтра б я ліг..." І далі не можу стриматись — швидко іду за хату, в балочку, де колись бігав малий Тарас. І там уже не плачу— реву. Падаю у траву: "Спасибі тобі, душе, за ці сльози. Спасибі. І хоч за звичкою ховаюся од людей, але прекрасно усвідомлюю, що такі сльози піднімають мене у самі небеса. Це навіть не катарсис. Це — вознесіння...І вже цього вечора визріває така логічна, така проста ідея — запропонувати нашим можновладцям зробити українську шлюбну подорож. Не на Канари чи Багами, не в Італію чи Америку, а там, де прив'язувались вервечки до колиски України...Та з нашими народними піснями, та з повними очима наших райських краєвидів...І все програмувати не безбатченків, а синів і доньок Твоїх, Україно! а вони потім стануть батьками і матерями твоїми, роде наш красний. Вони потім знатимуть, що Хмель жив не в Суботові (як нам розповідали в школі), а в Суботові...Скажете, невелика різниця? Така ж, як і народити замість нелюбої —любу дитину. Така ж, як і пролити щиру сльозу замість брехливої...
Душе моя, ти світлиця для господа!
Смерть нехай знає — є в мене ти...
Шкода відпускати від себе роман. Але ж прийшла пора. Навряд чи коли перестану доопрацьовувати його. Передбачаю доповнені наступні видання.
Тому дуже хочеться одержати від Вас відгуки. Озовіться душею.
І нехай Вас не дратує, якщо я (як це може видатись збоку) спробував узяти на себе забагато. Це не хизування. Це кодування. Щоб здійснилось. Я вірю в це. Тим паче, що половина задуманого вже здійснилася: роман надруковано.
Тепер лишилася друга половина — дати йому довге і яскраве життя. Бажаю усім нам того ж.
І шануймося. Адже ми з Вами того варті!

Автор і озвучення: Григорій Лютий
Кодек звуку: MP3

Завнтажити з торрент-толоки