Не всі пісні є однаково широко відомими – але всі вони несуть справжню внутрішню красу, живий голос цієї землі. Якось абсолютно природно, невимушено Володимир Івасюк став, вибачте на слові, символом – і кращого в українській музиці 70-х років, і самих 70-х років, і взагалі – гарної української музики.
Його свіжий, сучасний погляд на музику виявився настільки глибоким і вірним, що не втратив своєї сучасності і досі – а далеко не кожен естрадний композитор може цим похвалитися. Втім, він і не хвалився ніколи – горів, світив, зігрівав... Отже, на Вас чекають кілька годин краси, спогадів, порівнянь (адже деякі пісні подано в кількох варіантах), відкриттів – і залишився один лише крок...
Цей текст для гостей прихований. Для його перегляду потрібно зареєструватися.
Життя після смерті
Про смерть композитора ходить кілька версій: від вбивства — до самогубства. Архіви цієї справи, що знаходяться в Москві і дотепер, ані родичам, ані співробітникам музею не відкривають, посилаючись на гриф «секретно», а можливо тому, що ще живі багато учасників тих драматичних подій. Офіційна влада прикрилася розмитим формулюванням «загинув за нез’ясованих обставинах у Брюховецькому лісі». Але родичі Iвасюка вважають, що Володимира вбили.
Володимир Івасюк в Інтернеті: ivasyuk.org.ua
9
Переглядів: 871
© 2008 Hurtom.com «Українське гніздечко»
На широкі полонини,
І попрошу вітру зворів,
Аби він не спав до днини.
Щоб летів на вільних крилах
На кичери і в діброви
І дізнавсь, де моя мила —
Карі очі, чорні брови.
Приспів:
Мила моя, люба моя,
Світе ясен-цвіт,
Я несу в очах до тебе
Весь блакитний світ.
Я несу любов-зажуру,
Мрію молоду,
І сади цвітуть для мене,
Як до тебе йду.
А як вітер з полонини
Полетіти не захоче,
Все одно знайду дівчину —
Чорні брови, карі очі.
Перейду я бистрі ріки,
І бескиди, і діброви,
І шляхи мені покажуть
Карі очі, чорні брови.