Зважаючи на наповнення зали (на двадцять стільців - п’ятнадцять людей), захід не надто популярний чи просто анонси його були не надто вміло розповсюджені засобами соцмереж. Я сам довідався про нього із порталу «Гуртом», прочитавши якихось два речення. Присутні були студенти, перекладачі, журналісти, кіномани, режисери тощо.
На початку семінару Юрко Прохасько розповів присутнім про історію цього обговорення і про рамки в яких воно відбувається за сприяння бібліотеки інституту Гете, яка має програму на підтримку перекладацтва. Це вже третій блок-семінар. Перший, - «Мовні норми», відбувся восени 2009 року. Обговорювалися літературні норми і те, як їх повинен брати до уваги перекладач.
Навесні 2010 року відбувся наступний блок-семінар «Переклад драми: драматизм і драматургія». На якому обговорювалися особливості і труднощі перекладів всього того, що призначено для театру, читань, радіоп’єс.
Тепер наблизилися до останнього блок-семінару, який розділили на дві частини. Друга буде проведена 11 червня і на ній йтиметься про особливості роботи режисерів та акторів під час озвучення іншомовного відео. Сьогодні говорили про найзагальніші проблеми, специфіку роботи, як виглядає виробничий процес перекладу фільмів і серіалів тощо.
На запитання про мотив проведення сьогоднішнього семінару Юрко Прохасько відповів:
«В кінотеатрах, на телебаченні, пропорція перекладу візуальної продукції постійно зростає. Маємо складну, суперечливу, емоційно наладновану ситуацію в Україні. Не могли оминути увагою такий вид перекладів. За іронією долі ми бачимо, що цей семінар в самій своїй назві несе виклик для перекладача». Мається на увазі, що назву взято із німецької мови де фраза «урвався фільм» означає і зупинку кіносеансу, і втрату свідомості від алкогольного сп’яніння чи удару по голові.
Сьогоднішній доповідач, Марта Боянівська, народилася у Львові і тут же вивчала книгознавство. Пізніше вступила у аспірантуру до історика Ярослава Ісаєвича, писала під його керівництвом наукову роботу. Працювала в Інституті суспільних наук (ім. Крип’якевича). Стажувалася у Гарвардському університеті. Не одразу працювала на телебаченні але переїзд до Києва вважає початком редакторської праці. Редагувала книжку Ольги Гнатюк «Прощання з імперією». З 2007 року є літературним редактором каналу СТБ. Частково саме від Марти Боянівської залежить та мовна норма, якої на сьогоднішній день дотримується канал СТБ.
Для початку пані Боянівська наголосила, що:
«Мова СТБ насправді не є авангардова, як їй це приписують. Вона функціонує тільки в телебаченні. У фільмах на СТБ притримуються політики літературної мовної норми. В нас проблема не в лексиці, а синтаксисі. Порушена питома структура мови. Але ми впроваджуємо саме таку мову, щоб люди могли її вивчати».
Щодо перекладу Марта Боянівська погодилася з Юрком Прохаськом у тому, що кількість перекладів фільмів і серіалів зростає шаленими темпами. Перекладач фільмів, на її думку, – це окрема професія. Треба мати особливий досвід, щоб працювати в цій царині.
Отже, переклад починається з того, що телеканал одержує відеоматеріал. В ідеалі до фільму має бути скрипт – виписані репліки з часовими вказівниками. Найчастіше цих скриптів немає. Тому перекладач мусить працювати на слух. Це дуже важко і довго.
Коли перекладач одержує відеофайл, до нього ставлять певні технічні вимоги. Так, до прикладу, жіночі й дитячі голоси, у готовому текстовому документі, позначають звичайним шрифтом, чоловічі – виділяють жирним. Назви, титри, ремарки – курсивом. Всі цифри потрібно писати словами, бо їх має вимовляти актор, а він може не знати, як правильно відмінюється той чи інший числівник. В іншомовних назвах треба ставити наголоси. І взагалі у своїй роботі перекладач повинен прагнути полегшити роботу акторам озвучування.
Для озвучування фільмів технічні вимоги не дуже великі. А для дублювання треба детально розписувати персонажів і особливості їхнього характеру. Коли йдеться про озвучення фільмів туди запрошують від двох до чотирьох акторів, а якщо про дублювання – значно більше.
З огляду на специфіку роботи, існують і творчі вимоги. Всі речення мають бути дуже короткі. Англійська мова стисла то, коли ми перекладаємо, наше речення виходить довге. Його треба розбивати на три, чотири, п’ять речень. Потрібно, щоб репліки персонажів звучали мовою, якою розмовляють на вулиці. Це адаптація того, про що йдеться у фільмі до наших реалій.
Перекладач має точно передавати всі власні назви, прізвища, імена, назви журналів, топоніми, річки. Треба дотримуватися стилю, яким здійснюється переклад. Особливо важкими до перекладу, на думку Марти Боянівської, є фільми пізнавального характеру (різноманітна документалістика). Оскільки у них викладається багато фактів, наукових термінів, мір різноманітних величин, що також потрібно перекладати. «На щастя нині є Інтернет, якби його не було, не було б так багато фільмів на телебаченні», - вважає пані Боянівська.
Бажано передавати характер персонажів. Тобто, якщо перед нами репер, то він повинен розмовляти сленгом, а не мовою українських класиків. Однак не треба впадати в крайнощі. Повинне бути почуття міри. Шукайте смачне слівце, елемент іронії, дотепу. Цього не можна навчити. Воно приходить з досвідом. Якщо йдеться про пізнавальний або розважальний фільм всі назви величин треба переводити в метричні системи мір. Якщо перекладаємо художні фільми, тоді зберігаємо.
Цитату з класичної літератури треба брати з готового літературного перекладу. Не потрібно робити це самому.
На останньому етапі ще одне дуже важливе для перекладача завдання. Він повинен проговорити увесь текст і прослухати, якою є довжина реплік. Якщо йдеться про озвучення, може бути відхилення на 1-2 склади, а при дублюванні має бути точна відповідність кількості складів. Там не тільки довжину зберігаємо, а й ліпсинг також (відповідність рухів губами в перекладі до оригіналу).
Після того як перекладач проговорить це все, свій файл він передає редакторові. Редактор має перевірити стилістику, синтаксис, наголоси, величини, географічні назви, перевіряє всі факти, які згадуються у фільмі.
Редактор також усуває важкі для вимови слова. Розбиває довгі речення на короткі, переробляє на розмовну мову. Працює з буквальним перекладом. Будь-який переклад має звучати, як текст рідної мови перекладача. Також редактор мусить усунути багато приголосних і шиплячих (полегшити вимову акторів).
В ефірі на СТБ ви не почуєте слова «відразу», замінюють на «одразу», бо звучить як «відраза». Якщо редактор працює з серіалом, то має додаткові клопоти, бо різні серії перекладають різні люди. Редактор повинен простежувати, щоб всі назви були однакові із серії у серію.
Після всього текст разом з фільмом переходить до режисера. Він читає наперед, ставить наголоси, паузи, інтонації, дає поради акторові. Режисер може змінити певні слова, назву фільму – це його відповідальність.
Під час запису може виявитися, що фраза задовга чи закоротка. Часто буває так, що актори і режисери імпровізують. Іноді ці імпровізації бувають вдалі.
Схематично переклад фільмів на телебаченні протікає ось так поетапно:
1. Перекладач;
2. Координатор;
3. Редактор;
4. Координатор;
5. Режисер;
6. Звукорежисер.
Пізніше говорили безпосередньо про переклад і про помилки, яких припускаються мовознавці. Серед десяти перекладачів, Марта Боянська вважає хорошими – 2, неприйнятно поганими – 3. Велика проблема – дослівний переклад. Сильний вплив російської лексики.
Розглянули багато прикладів найпоширеніших помилок перекладачів. Найголовніше, про що повинна пам’ятати, людина при перекладі – це те, що не треба зберігати конструкції мови першоджерела і коли без якогось слова можна обійтися без втрати змісту, це треба робити.
Після розглянутих прикладів поширених помилок я зрозумів, що доведеться багато що змінити у своєму світосприйнятті через докорінну перебудову властивої мені мови. Тепер багато що мені доведеться висловлювати інакше, ніж я звик, адже мої звички не відповідають історично укладеним нормам української мови.
Наприкінці семінару згадали про політичні особливості українських перекладів в Україні і про ймовірний спад українізації у найближчому майбутньому.
«На цей процес впливають надто багато чинників, про які я нічого не знаю, - заявила Марта Боянська. – За останні кілька років вже виробився досвід, є когорта людей, які вміють добре озвучувати фільми і мені здається, що воно не може так просто пропасти. Хоча б з огляду на те, що мультик «Тачки» з шедевральним перекладом в українському прокаті зібрав більше грошей, ніж в російському. Великою мірою в це питання штучно нагнітають пристрасті. В центральній Україні глядачі не звертають уваги на те, якою мовою вони дивляться кіно. Інша справа на сході. Вони справді не розуміють мову».
Говорили також і про різноманітні групи ентузіастів, які самостійно перекладають і озвучують фільми і серіали.
На думку Марти Боянської, такі групи не можуть скласти конкуренцію професійним студіям, однак: «Це взаємно доповнювані речі. Ентузіасти можуть не мати професійної освіти але можуть робити краще ніж деякі професіонали. Після певного досвіду вони вже набили собі лоби і можуть робити дуже добре. Це зовсім не означає, що не треба мати професійних навичок».
З цієї нагоди висловився присутній на заході продюсер аматорської команди перекладу «LPFTV» Дем’ян Данилюк:
«Десь в січні 2010 року була ідея зробити озвучування фільмів і серіалів. В кав’ярні я запропонував друзям. Ніхто не мав жодного відношення до перекладу, дублювання, технічної сторони.
Хтось трохи знав англійську, хтось допоміг з комп’ютером. Запустили проект, почали з озвучення останнього сезону «Загублених». Одну серію озвучували три дні. Десять людей чекали, щоб сказати свою репліку. Ми винаймали приміщення. Потрохи дізнавалися про особливості цієї роботи. Важко було отримати знання про увесь процес. Всьому вчилися на досвіді. Кожен тримав у руці мікрофон. Купа листків з текстами. Звук був не той і все було не те.
Пізніше вийшли на акторів. З нами працюють люди з театрів, радіо. Змінили мікрофони, є стійки, фільтр, замінили пульти. Тепер кожного пишемо окремо. В озвучуванні задіяно від 4 до 6 людей. Своїм нововведенням вважаємо начитку з субтитрів на екрані, а не з листочків, як це досі роблять у професійних студіях. Це значно швидше, ніж читати текст з листочка і постійно поглядати на монітор.
Працюємо в приватному будинку, ще не маємо звукоізольованої кімнати. Вік учасників від 19 до 25 років. Вже було 32 людини, які намагалися перекладати, але хороших є 4. Бувало й таке, що ґуґл-переклад надсилали. «UATeam» (інша відома аматорська група перекладів і озвучування) ділився з нами досвідом.
Поширюємо результат своєї роботи тільки через Інтернет, бо інакше нема як. Це альтруїстично-патріотична справа. Найбільший успіх – переклад серіалу «Теорія брехні». Людям, які з нами працюють над перекладами і озвучуванням ми даємо перспективу росту, вони можуть здобути досвід, а тоді піти працювати на телебачення». Отак коротко про «LPFTV» розповів її засновник і керівник. З огляду на це важко не погодитися з Мартою Боянівською – усе це не може просто так кудись зникнути.
На цьому семінар завершився. Захід виявився змістовним, актуальним і корисним. Усім, хто знав про нього і не прийшов, висловлюю своє невідкупне «Фе!». Усім, хто не зміг прийти, бо був зайнятий національним відродженням України, нагадую, що друга частина семінару, присвячена проблемам роботи акторів і режисерів під час озвучуванням іншомовних фільмів, буде проведена 11 червня на тому ж місці і в той же час (10:30, м. Львів, вул. Лисенка, 14, 3 поверх, Німецька читальна зала Інституту Гете).
P. S. На додаток кілька посилань «у тему»:
rozum.org.ua - рекомендований Мартою Боянівською ресурс різноманітних словників;
kino-pereklad.com.ua – рекомендований Юрком Прохаськом ресурс, присвячений усьому, що пов’язано з перекладами фільмів у нашій державі;
lpftv.com – сайт аматорської перекладацької групи.
7
Переглядів: 1036
© 2007-2011 Hurtom.com «Українське гніздечко»
відповідь