Завдяки кінодубляжу наші актори заробляють 7 мільйонів на рік. Кілька людей із ПР цього не хочуть ↓

Головні лобісти російських фінансових інтересів у галузі кінопрокату: беззаперечне лідерство посідає Вадим Колесніченко, далі йдуть Ірина Бережна, Дмитро Табачник, Олексій Костусєв і віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань Володимир Семиноженко...

Здавалось би, тема дублювання іноземних фільмів державною мовою вичерпалася ще кілька років тому, але ж ні, з приходом нового президента та уряду до влади тільки й чуємо, як в Україні щодня хтось береться захищати російське. Тепер вони вирішили, що українське дублювання їм не підходить…

Дивилася і порівнювала: Оксана КЛИМОНЧУК, (УНІАН), за скромного асистування Івана ПОМІДОРОВА (громадянська ініціатива "Кіно-Переклад")

Здорових аргументів проти обов’язкового дублювання іноземних фільмів українською мовою поки що не прозвучало жодного. Зате критика лунала й лунає з боку невеликої групи людей, яку сміливо можна назвати групою «гуманітарних яструбів» у Партії регіонів.

Беззаперечне лідерство посідає король українофобії Вадим Колесніченко, який заявляє про нібито збитки, заподіяні українському прокатові обов’язковим дублюванням.

Далі йдуть Ірина Бережна – близький друг відомого своїми інтересами в прокатному бізнесі Бориса Фуксмана, «любитель» усього українського Дмитро Табачник, голова антимонопольного комітету Олексій Костусєв, віце-прем’єр міністр з гуманітарних питань Володимир Семиноженко... От, мабуть, і все. Проте ця нечисленна група проявляє надзвичайну активність.

Так, Вадим Колесніченко прославився оприлюдненням неправдивої “статистики” (складеної вочевидь не в Україні), яку потім, не дуже ревізуючи, ретранслювали й інші учасники цієї групи.

Аналіз поведінки колишнього волинського колгоспника Колесніченка читайте тут

Зокрема, за інформацією цього пана, більш як сотня фільмів у 2008 – 2009 роках не потрапили в прокат через дублювання українською, з тієї ж причини нібито закрито 26 кінотеатрів.

 

Український дубляж - явище свіже, тому при його виробництві ще нема нудного конвеєру. В Голівуді це знають і цінують

(особливо їм подобаються показники касових зборів :) )

Убивчі аргументи, що й казати...

Проте виявляється, що частина фільмів зі списку "непоказаних в Україні" таки крутилася в Україні (скажімо, "Залізну людину" можна було подивитися в "Кінопалаці").

А іншу частину не показували самі ж прокатники.

Причина - украй низька художня якість, що зрештою призвело до повного провалу цих фільмів у прокаті навіть у країнах-виробниках – наприклад, у Росії.

Або в Казахстані, чиє кіно "Подарок Сталину" залишилося маловідомим - і самі ж прокатники вирішили не крутити його в Україні.

Натомість, у нас демонструвалися зазначені в списку Колесніченка як такі, що не побачив український глядач, “Зеленый театр в Земфире”, “Качели” й навіть “оскароносний” “Джуно”. Останній, незважаючи на те, що прокатники протиснули його озвучення російською, повністю провалився в українських кінотеатрах.

Така ж ситуація і щодо 26 кінотеатрів, які закрили начебто через український дубляж. З’ясувалося, що мова йде переважно про занедбані ще з радянських часів комунальні підприємства та клуби в райцентрах.

От, скажімо, столична "Орбіта" - хто пам'ятає цей кінотеатр? Він працював за хитромудрою технологією стереокіно, вигаданою в 1960-их радянськими інженерами, і навіть не був учасником нинішнього ринку кінопрокату.

Або дніпропетровський "Червоногвардієць" - на сайті кінокомпанії "Кіносистема", якій він належить, цей зал прямо позиціонується як "последний кинотеатр советского формата!". Якщо "Кіносистема" не вклалася у ремонт свого залу, якому вже кількадесят років, то хто їй винен?

До речі, про "Кіносистему". За даними громадянської ініціативи "Кіно-Переклад", до цієї локальної дистриб'юторської мережі має стосунок президент Асоціації сприяння розвитку кінематографу в Україні Михайло Соколов.

Саме він, будучи у 2006-ому депутатом Дніпропетровської міськради від БЮТ, ініціював позов проти українського дубляжу від імені... товариства сліпих!

Зі "списку Колісниченка" варто згадати хіба що одеський кінотеатр “Уточкіно”. Він заслуговує на те, аби бути визнаним історичною пам’яткою – як один із найстаріших наших кінотеатрів України. Його кінозала була збудована на початку ХХ-го століття – навіть без ухилу підлоги, ще під німе кіно...

Водночас сьогодні відкривається багато нових кінотеатрів. Старі – переоснащують новим обладнанням. За останні роки нове обладнання, у тому числі для перегляду фільмів у форматі 3D, було встановлено в 40 кінотеатрах.

Загалом, за даними Державної служби кінематографії, планується встановити таке обладнання в 90 кінозалах. Ціна комплекту - мінімум 100 тисяч грн. А нам брешуть pозповідають про те, що кіно українською - невигідно.

Але все це, звичайно, не заважає яструбам від ПР і далі нападати на український дубляж, щоразу даючи до критики нових псевдо-аргументів. То вони прикриваються правами громадян, то правами прокатників – але не українських. Договорилися до фантастичних речей...

Саме зі сфери фантастики (це щоб не сказати інше слово) заява Дмитра Табачника про зменшення через український дубляж глядачів у Львові (!), а також про те, що львівські кінопрокатники збираються в судовому порядку його скасовувати. Нам виявити, хто такі “львівські кінопрокатники”, так і не вдалося...

Ба більше, такого поняття, як «львівські кінопрокатники», просто не існує, оскільки в Україні немає розділу прокатників за регіональною ознакою. Пізніше на деяких веб-сайтах поняття “львівські прокатники” почало вживатися в іронічному плані, як і “російськомовні жертви львівського метро”. :))

Якщо називати речі своїми іменами, то високопосадовці Табачник і Колесніченко не те, що перекручують факти, а кажуть відверту неправду. Що, без сумніву, не личить чиновникам. Бо брехати, як нас усіх учили тато з мамою - негарно.

Можемо висловити жаль, що до кола цих лихо-не-гуманітаріїв примкнув такий начебто досвідчений політик, як Володимир Семиноженко. Щойно вступивши на посаду віце-прем’єра з гуманітарних питань, він одразу кинувся критикувати дублювання українською, сказав, що його «охоплює жах, коли він чує черговий фільм в українському дублюванні».

Якщо ви, пане віце-прем’єр-міністре, вважаєте низькою якість дублювання, то хто заважає вам її покращити?

Та після ще однієї заяви Семиноженка – про те, що його начебто непокоїть дублювання російськомовних фільмів українською, – стало зрозуміло: віце-прем’єр у кінотеатри не ходить. Справа в тім, що їх ніхто не дублює...

– Ні, Боже спаси! – каже голова Служби кінематографії Ганна Чміль, – аби хтось дублював фільми російського виробництва. Таке буває надзвичайно рідко. Якщо це блокбастери, то дистриб’ютори зацікавлені в тому, щоб їх побачило якомога більше людей, тоді вони дублюють. А решта – тільки субтитруються.

Можете не повірити словам пані Ганни й просто навідатися y кінотеатр.

Більше того, пан Семиноженко може увімкнути телебачення й переконатися, що й там російськомовні фільми на наших телеканалах не дублюються і не озвучуються українською. Переважна більшість розважальних передач, шоу теж ідуть російською мовою...

Натомість Семиноженко, замість займатися пенсійною і медичними реформами, без кінця організовує круглі столи і просить міністра культури й туризму «проаналізувати правове поле виконання закону про кінематографію, що передбачає обов’язкове дублювання фільмів».…

Щороку український дубляж приносить у країну 14 млн грн, з яких платяться зарплати і податки

Гріш ціна компетентності гуманітарного віце-прем’єра, який вважає, що міністр має шукати якісь лазівки в законі... Міністерство культури виконує лише те, що прописано в законі про кінематографію, тим більше що тлумачення цьому закону дав Конституційний суд України.

Самі росіяни визнають, що наші фахівці дублюють фільми краще, ніж у Росії, бо в нас немає «конвеєра».

Над кожним фільмом, за словами режисера дубляжу Костя Лінартовича, який працював над першим дубляжем в Україні – мультфільмом «Тачки», працює численний колектив – близько 30 чоловік.

Перекладач Федір Сидорук наголошує, що кожен фільм у процесі дубляжу проходить декілька ступенів контролю, бо самі голлівудські кіновиробники зацікавлені, аби дубляж їхньої продукції був якнайвищої якості, що, у свою чергу, забезпечує стрічці успіх у прокаті.

Для контролю виробники фільмів спеціально надсилають свого супервайзера, який тримає під контролем весь дубляж – адже вони самі за це платять гроші. А дубляж одного фільму в середньому коштує близько 25 тисяч доларів.

На думку режисера Андрія Дончика, в умовах, коли в Україні не виробляється фільмів, дублювання українською стало для молодих акторів тією акторською школою, яку в них забрали, зруйнувавши вітчизняний кінематограф. «Не відбирайте хоч це», – сказав він нещодавно на круглому столі в Кабміні, присвяченому проблемам дублювання.

Варто зазначити, що це не лише школа, а й реальні заробітки забутих державою українських акторів. Так, за рік українські актори, дублюючи іноземні фільми, заробляють загалом близько 7 млн грн.

Про те, чому скасування українського дубляжу вигідне російським прокатникам, читайте тут

"Гадаю, усі ті політики, які говорять про дублювання, – каже власник дистриб’юторської кінокомпанії B&H Film Distribution Богдан Батрух, – не розуміють, про що говорять. Насправді кількість глядачів у кінотеатрах зростає, причому саме завдяки тому, що дублювання йде українською мовою.

Вони можуть заборонити показувати фільми українською мовою, але це був би черговий один Емський указ... Хай би що вони не робили, українська мова буде в кіно. Бо відвідуваність кінотеатрів і відгуки, які ми маємо від глядачів, розставляє всі крапки на «і».

Вони не розуміють одного, що і в Луганську, і в Донецьку – усюди в Україні – люди хочуть дивитися фільми українською мовою. Вони нам – дистриб’юторам – пропонують вибирати… Тa ми вже вибрали! Ми дублюватимемо фільми виключно українською, бо так хочуть українські глядачі. А проти них ми йти не можемо!

Це наша відповідь Колесніченку. Можливо, його й засмучує те, що в Донецьку, Луганську, Харкові ходять у кінотеатри на український дубляж, але це факт!

Звісно, що Партію регіонів розчаровує те, що свідомість людей у Східному регіоні є не така, як ще три-чотири роки тому. Хочу, щоб раз і назавжди всі зрозуміли - жодна дистриб’юторська компанія в Україні не додаватиме до української якусь іншу мову".

Тож чого хочуть «регіонали»? Щоб і надалі в Україні ввозилися іноземні (неросійські) фільми з Росії, як це було до 2007 року?! Щоб гроші йшли тільки російським компаніям?