Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1169077 (211 за 24 години)

Ірена Карпа: 4 “відмазки” не говорити українською

| 45 коментарів

 vystupyat-v-podderzhku-ukrainskogo-yazyka

Пропоную шановним гуртомівцям частковий перепост однієї цікавої статті української письменниці і співачки Ірени Карпи про те, що зараз є дуже важливим для нас Українців –  про мову.  «За мову треба боротися мовою. Багатьох моїх російськомовних друзів так дістала ця ситуація, що вони принципово переходять на українську», – сказала вона. На її думку, протестам в Україні не вистачає масовості, а учасники не змінюються ще з часів студентської революції.

Мене завжди цікавила мотивація людей, питомих українців, що відмовляються розмовляти в Україні українською.Відмазка №1: Я погано розмовляю українською, мені соромно її коверкати.
Благородно. Пуристи, що втрачають свідомість від кожного русизму й отримують інфаркт від слова «дупа» вас за таке похвалили б. Вони, поборники чистої, як сльоза, солов’їної мови, взагалі би 99% українців скотч на роти поприклеювали б. Мова – вона жива, вона постійно змінюється, нею ідеально говорити неможливо, і важливо лише одне: говорити нею. І думати. Якщо мені вдалось з геть чужою індонезійською, невже у когось може не вийти з рідною українською?! Не треба себе недооцінювати. Ви вже нею говорите – вона живе у вашій підсвідомості. Діставайте її – побачите, скільки енергії вивільниться. Спосіб перевірений.
Відмазка №2: У мєня так гаварілі в сємьє. Мая мама русская.
Ану давай поживи з такими закидами у США, відмовляючись вивчити англійську. Що, кажеш, виживеш? Ах ти ж точно… Таки виживеш. Але тільки в ґето, на Брайтон Біч. Питання: нащо було взагалі кудись переїздити, аби все життя таритися у магазині «Русскіє продукти» і рипіти: «Какую страну развалілі…»
Відмазка №3: Ну у нас же общяя історія!
  Ага. Історія гноблення, колонізації, постійних військових зрад, підстав, репресій? Всім ностальгунам за «общєй історієй» раджу прогулятися в Меморіал жертвам Голодомору, просто бодай цитати Лєніна зі Сталіним і Ко почитати, якщо нервів не стане дивитись на фото.
Відмазка №4: Ета мьортвий язик. На ньом гаварят толька в кніжках і па тєлєвізару інагда.
Той, хто це стверджує, він або некромант, або блаженний. В нас такий був в університеті жевжикуватий викладач… конституційного права. Я відмовилась ходити на його лекції. А згодом карма спрацювала в вірний бік – з національного університету його звільнили. Ким він став? Помічником депутата, припускаю, а їм в наступному переродженні світять елітні щурячі нірки.
 
Добре, що дивним чином відмазка про те, що українська – мова селюків, трансформувалася в інший закид: «Ти шо, із етіх, із свідомих? Арістакратка, да?!» Оце я лишу без коментарів.

Джерело: Радіо Свобода

45 коментарів

  1. Хороша стаття.

  2. Відмазка номер 5. З власного досвіду: А какая разніца на каком язике гаваріть?

  3. репост без вагання

  4. Відмазка, якою користуюся я: “Якщо буду спілкуватися з російськомовною людиною українською, то неодмінно буду змішувати дві мови”. Або: “Мені ні з ким розмовляти суто українською і реальному житті”.
    Іноді хочеться стукнути себе за це словником по голові ;(
    У результаті виходить суржик. А суржика треба позбавлятися. Потім спрацьовують дві відмазки – і так по колу.

    • Не потрібно словником по голові, носите словник з собою і при потребі підглядаєте. За рік русизмів можна позбутися.

    • Та що ви причепились з тим суржиком і носитесь з ним, як дурень зі ступою? Ви що хочете, щоб дядько з 8 класами (буквар він скурив іще в першому) говорив, як професор КДУ? І щоб це було однаково, що в Рахівському районі, що в Луганську? Де ви в світі бачили таку ідилію? В любі країні світу повно мови вулиці, діалектів, жаргонів, арго. Ніякий нормальний не попреться зі своєю рафінованою, літературною ні на вулицю ні в КБ ні в міліцейський патруль. Не треба посипати голову попелом – які ми недолугі, у нас суржик. Мені здається, що весь цей гвалт відносно суржика творять ті, яким дуже хочеться, щоб ми комплексували, щоб ми відчували себе неповноцінними. Даремна трата сил і коштів. Люба мова в відриві від свого коріння консервується. Сьогодні науковці Болгарії приїзжають в Запорізьку і Одеську обл., щоб вивчати староболгарську мову. Так буде і з російською, як би не старались Кідалови і Калісниченки. Уже сьогодні наша російська – це зовсім не російська. Вийдіть на вулицю і послухайте, як говорять російські туристи. Звичайно, це не означає сидіти склавши руки, і чекати коли приїдуть росіяни вивчати староросійську. Меньше скигління. Більше впевненності і самоповаги.

  5. Файно підмітила проблеми

  6. хай би краще бавить своїх дітей, а не лізе в аналітики) свого часу в мене був вибір – писати українською, але друкуватися безплатно і жити впроголодь, або вивчити російську, отримати замовлення і жити по-людськи. Карпа завжди міркує з позиції клубної, забезпеченої і ситої дівчинки. Якби вийшла з теплої студії – то реалії вулиці і життя шокували б

    • Ну це вибір кржного індивідуальний.
      Пам’ятаю колись в мене теж був подібний вибір- вивчити російську і піти на все готове вчитися в Харків, або ж поїхати в Чехію в щось зовсім незвідане, де б мені ніхто не допоміг. Хоч і порівняння досить дивне, але саме російська відіграла тут найзначнішу роль.

    • Тут радше не аналітика, а публіцистика, до якої в Ірени вочевидь є хист.
      І якби Карпа міркувала “з позиції клубної, забезпеченої і ситої дівчинки”, вона б не стала тою, ким є зараз.
      Відкрила б собі буцік елітнай адєжди або навіть псевдомистецьку галерею і не знала б інтелектуальних турбот ))
      А за те, що встигає і писати, і виступати, і дітей бавити – то потрійний величезний респект

  7. Працюю російською і нею заробляю собі та дружині на життя. І тягну кілька безкоштовних українських проектів, з надією, що колись зможу заробляти лише українською і ця надія ніколи не вмре.

  8. Вчора отримав питання від людини, яку завдяки спільним друзям знаю кілька років: “Ти завжди розмовляєш українською?”. Був здивований. На подібні закиди, як правило, посилаю, іноді ввічливо. :) Але не хотів дружині псувати настрій. Відповів: “Можу румунською. Ворбіць лімба роминєште?”. Тема відразу закрилася. :)

    • Ох як хвацько відповів :D
      Шкода,що я так не вмію -__-

    • Мене коли питають то я відповідаю:” можу словацькою, чеською, русинською, білоруською, французькою, англійською ; на яку перейти?”

  9. Якось на вулиці зустрів одного білоруса, він спитав мене дорогу. Ну, і я перейшов на російську, бо білоруської не знаю, а він навряд чи добре б розумів українську. Після моїх пояснень, він спитав чи я не поляк.:)
    Так, що навіть, якби захотів, то все рівно не зможу говорити російською, бо в мене вона з жахливим акцентом. Ура!)

    • Білоруси прекрасно розуміють українську, а українці білоруську, бо це дві найбільш схожі мови між собою. Я на своєму досвіді навіть замітив, що ще жоден білорус не сказав ані слова, що він мене не розуміє. Навіть зачасту в нас так і є, що я говорю українською, а співбесідник російською або білоруською.
      Тому наступного разу, якшо білорус запитає дорогу – відповідай українською і не бійся що він тебе не зрозуміє.

      • +1, не зважаючи на те, що ніде білоруської не вчив, слухаючи пісні, чи читаючи, усе чудово розумію.

      • Білоруси розуміють українську, якщо вони самі знають свою рідну :) Кажуть що в Білорусі Лукашенко вже знищив цю мову і тепер багато молодих білорусів, які виросли за останні 18 років вже не знають білоруської :(

      • була так ситуація – були ми на зборах в Нідерландах, ну і було всіх потроху національностей. Був і білорус, і полячка, і росіянка. Звісно ми спробували згуртуватись. Так от, білорус говорив булоруською, полячка – польською, я – українською і ми прекрасно розумілись. Тільки росіянка стояла і блимала очима. Для неї наші мови були майже як китайська “А ви што, панімаєтє што каждий гаваріт?” А ви кажете, що москалі слов’яни. Та угри вони.
        Найцікавіше те, що всі ми і російську розуміли, але ніхто і не спробував на неї перейти. Для чого?

        • Білоруську зрозуміти цілком реально, а от польську і російську – ні. Тому в змогли одне одного розуміти тому, що посто знаєте ці мов. Зрозуміти можна і японську, якщо знаєш.
          Я, наприклад, знаю окрім рідної ще російську і обмежено англійську.
          Якось дивився два польських фільми без перекладу. Зрозуміти щось дуже важко і далеко не все.
          Ще якось я дивився фільм на сербській – зрозумів приблизно нічого.

          • Просто чуття мови у кожноготрізне. Я от наприклад без жодних проблем розумію всі слов’янські мови. Але це скоріш наслідок того, що я з Закарпаття, а тут люди дуже схопні до мов через історично склавшіся умови.
            Рекомендую трохи почитати вікіпедію на кожниій з слов’янських і трохи послухати радіо, подивитися фільми. Після цього станеш в рази краще розуміти їх.

  10. В Києві на зупинці я розмовляла з своїм тоді 9-ти літнім сином українською. В цьому не було нічого надзвичайного для нас, бо ми україномовна родина без компромісів, хоч живемо в Києві другий десяток років. Але родзинка була в тому, що інші мами з своїми дітками нам відповідали російською…суржиком і всяко. Ми попрощались і пішли в бік магазину. Якийсь молодий чоловік раптом зупинив і поцілував руку: “Це вам за сина! Що він розмовляє українською!”.

  11. Так, але всі забули про ще одну причину, а саме – на роботі вимагають, щоб ти говорив російською і тоді людина вже не буде перечити, щоб втримати своє робоче місце в будь-якому випадку… Мені це не загрожує, бо я в Тернополі живу, але така проблема існує..

    • Якщо хтось вимагає говорити російською на роботі, треба подавати до суду. Українська мова у нас державна і забороняти її – злочин! А москалеві-шовіністові відповісти: “Мішок – вокзал – Росія!”

  12. Живу в Києві, а знайома із Чернівців якось сказала, що соромиться говорити російською, бо не вміє толком, та й не хоче. По-дитячому, і по-дурному якось, це було дуже приємно чути. Хоча знаю, що в Чернівцях дуже багато російськомовних. Про Київ взагалі мовчу. Тут все дійсно зовсім навпаки. Від молоді почути українську – треба на Поділ їхати, до Могилянки, бо інакше – в кращому разі суржик, і то лише з батьками по телефону чути. Якщо молодь не буде розмовляти, то через покоління взагалі ніхто вже не буде. Буде тоді як у селах харківщини і донеччини – там то говорять, але страшним суржиком, а у містах всі навіть і не здогадуються, що у них же ж простолюд говорить таки українською (ай-яй-яй, на нашій російській спокон-віку харківщині!)

    • Живу теж у сільській місцевості Дніпропетровщини, і з самого народження спілкувався українським суржиком, лишень останнім часом почав намагатися “очистити” свою мову від русизмів, що у нас є нормою. У нас на сході у маленьких містечках і селах не полюбляють людей, які після відвідин міста починають “чтокать” та “какать”. Можливо ця неприязнь до російської передали старі люди, які бачили як під час голодомору мерли цілі квартали, як мати чотирьох дітей зарізала двох щоб прокормити себе та двох інших та закатувала їх у бочку… Як при приході червоної армії під час Другої світової ґвалтувань та насильства було більше, чим при німцях… Як до 30-х років саджали “махновців”, а у нас їх були цілі села. Як селянина, що мав двійко породистих коней відіслали “до ведмедей” за небажання вступити до колгоспу. Як бідний чоловік був вимушений корчувати свій чудовий сад, що вирощував все життя, бо продавши корову в одному році та заплативши податок на дерева у іншому не мав чим платити. Як люди до смерті приховували своє походження… Можна перелічувати дуже довго, і це все що я перелічив, у межах одного району… це мізерна частка…

    • теж живу в Києві, виховую доньку (майже 6). Від багатьох “молодих мам” на майданчиках чути українську – вони нею звертаються до дітей, хоча між собою можуть переходити і на “загальновживану російську”. Можливо, тут велику роль зіграли саме суцільно україномовні садочки і школи.
      Сама розмовляю обома мовами, дитя зараз говорить на доволі змішаному суржику, але з часом вирівняється. Мої батьки також були “вимушено двомовні” (мама і її родичі з Дніпропетровщини говорили літературною українською і російською, а тато, що народився у Харкові і є етнічним вірменином, знав лише російську).
      Яскравим прикладом до наслідування у вивченні української мови вважаю свого дідуся, батька мого тата. Він уже здорово за 70 років почав вчити українську, бо вона є державною, і зараз непогано нею говорить, читає і слухає радіо та дивиться телевізор. Головне, аби було бажання.

  13. Якщо прослідкувати за історією, то можна побачити таки

  14. Якщо переглянути історію, то можна зауважити такий момент, що без українців, чи як ви виражаєтеся “хохлів”, Ви б зараз були НІКИМ і НІЧИМ. Ви б програли усі війни, а можливо Вас би й взвгвлі не було, тому сидіть тихенько й дуйте в дві дирки…

  15. «Ти шо, із етіх, із свідомих? »

    мені теж саме закидали коли я перейшов на українську.

  16. “Відмазка №2: У мєня так гаварілі в сємьє. Мая мама русская.
    Ану давай поживи з такими закидами у США, відмовляючись вивчити англійську. Що, кажеш, виживеш? Ах ти ж точно… Таки виживеш. Але тільки в ґето, на Брайтон Біч. Питання: нащо було взагалі кудись переїздити, аби все життя таритися у магазині «Русскіє продукти» і рипіти: «Какую страну развалілі…»”

    Дурня, до чого тут США? Треба брати країну зі спорідненої мовної групи. Скоріше приклад Польщі чи Чехії треба наводити. І заради справедливості треба сказати що деяка частина російськомовних справді живе в Україні вже більше ніж півтора століття. Приклад: в моєї дівчини частина пращурів – старовіри, ціле село яких ще на початку 19 століття перевезли з Росії, бо пани поміняли на ловчих собак.

  17. Я родился и живу в России. Дома, конечно, говорю на русском. Але коли перебуваю в Україні – завжди говорю українською!

  18. Говорить нужно на том языке, который вам нравится, на том, на котором вы выросли. Я живу в Украине; укр. яз. знаю, говорю при надобности на нём, но роднее мне русский, а классифицировать людей на хороших и плохих по языку, на котором они говорят – не правильно. Никто никому ничего не должен.

  19. Украинский язык – как шапка деда мороза. Неплохо, если она есть. Раз в году её даже можно достать с антресолей и надеть. Но для постоянного использования она, увы, не годится.

    По большому счету украинский язык держится исключительно на костылях в виде законодательных норм, обязывающих его использовать в ряде сфер.
    Впрочем, даже сотни миллиардов, влитые в поддержку украинского на протяжении 25 лет, мало что изменили.

    Книг на украинском нет, фильмов нет, игр нет. Ничего нет. Почему нет? Потому что любой бизнесмен подстраивается под спрос: если спрос на игру на русском есть, а на украинском нет – то он не станет издавать на украинском. Украинский язык нельзя монетизировать – поэтому да – это тупо умирающий язык, который подаёт признаки жизни лишь благодаря тому, что гос.служищих обязали вести на нём документацию.

    А кому нужен язык на костылях? Ну, разве что любителям диковинки.
    Вот лично мне с тех пор как я закончил универ в 2009, украинский вообще ни разу не пригодился. Нигде. Вот тупо нигде.

    Можно хоть сколько угодно постить фейковые результаты опросов, которые якобы свидительствуют о том, что в Украине 80% считают родным украинский, но эти фейки безоговорочно рассыпаются когда смотришь статистику запросов в гугл: 85% идут на русском.

    Так что да: на украинском говорят только по телевизору. Иногда. Так же как шапку деда мороза носят только на Новый год. Иногда.

    • От звідки ви такі дебілоїди вилазете? От якого ти сюди взагалі приперся щоб це написати? Тебе дебіла хтось про це просив? Неподобається щось прохоть повз.

      • Оскорбления не могут заменить аргументы.

        • Мені твої аргументи до одного місця. Кажу ще раз, йди куди йшов троль.

        • Аргументи у вас дуже відносні, але в одному ви праві: нема сенсу чекати від російськомовних, котрі повністю варяться в російській мові, переходу на українську. Кому потрібна українська – той перейде. Власне, в Україні є два типи людей: для кого українська має значення і для кого не має. За великим рахунком російськомовних українська непотрібна: вони або називають для гарного слівця українську “рідною”, і на цьому все, або відкрито показують своє ставлення, як от ви. На жаль, україномовні тішать себе якимись ілюзіями, не розуміючи, що фактично в Україні проживають два різні народи, котрі рано чи пізно розійдуться кожен своєю дорогою.

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.