Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1171199 (163 за 24 години)

“І стеком, і шаблею”: Роман Коваль повернув Україні Михайла Гаврилка

| 1 коментар

stek

Номінована на здобуття Шевченківської премії книга «І стеком, і шаблею», присвячена видатному митцеві-повстанцю Михайлові Гаврилку, розпочала свою подорож Україною. Нещодавно у переповненому Органному залі Рівненської філармонії книгу та однойменний документальний фільм презентували її автор Роман Коваль і творча група фільму на чолі з виконавчим продюсером Валерієм Тетерятником.


  У 20-му році минулого століття між мальовничою Диканькою й Божковим розгорілося повстання проти комуни. Його підняв отаман Сірої дивізії Михайло Гаврилко,котрий прагнув створити в Полтаві український уряд і звернутися за допомогою до західних держав.
Образ цієї людини, як пояснив учасник презентації письменник Василь Шкляр, «можливо, як жоден інший, уособлює нашу українську єдність, уособлює соборну українську людину».
  Як сталося, що уроджений в часи імперської Росії полтавець, випускник Краківської академії мистецтв, творець шевченкіани у погруддях, пам’ятниках і барельєфах став на шлях національно-визвольної боротьби – власне, про це  книга. Автор трьох десятків книжок, приурочених видатним постатям України, Роман Коваль зазначає: під час презентації не випадково зробили першу зупинку у Рівному.
«Ми всі знаємо, що УПА зродилася на Волині, але розуміємо, що нічого з нічого не виникає. Мала бути якась попередня робота, просвітницька, зокрема. Михайло Гаврилко в 1916 році тут, на Волині, керував комісаріатами українських січових стрільців, які тільки те й робили, що відкривали перші українські народні школи, в яких, можливо, навчалися хтось із ваших бабусь і дідусів. 150 шкіл тільки за один рік було створено на Волині – це і був початок УПА», – каже автор.  

Від кривди – до боротьби

У ланцюжку подій, які згодом призвели до народження УПА, Роман Коваль відводить вагоме місце історичним фактам двадцятих років, про які йдеться в книзі. Один із них стався під волинським Кременцем у 1919 році. Тоді в селі Біла Криниця опинилася медчастина армії УНР, яка їхала з пораненими вояками, розповідає письменник: «Вони їхали в Рівне, зупинилися на ніч там. І ось наступного ранку увірвалася більшовицька ватага, і почали виловлювати цих поранених, покалічених вояків армії УНР. Влаштували жахливі мордування – навіть скальпи знімали з тих хлопців, які були з оселедцями. Діти хотіли втекти з хати, а вони: «Нет, смотрите». Стріляли в ноги, накручували на шомпол оселедці і зривали».
Ті історії були добре відомі прес-секретареві українських Січових стрільців, згодом начальнику штабу Сірої дивізії Михайлові Гаврилку. Якби художник дожив до Другої світової – напевне опинився б серед отаманів УПА, каже письменник. Однак згорів раніше – у буквальному сенсі, в топці локомотива, де під час повстання 1920 року його живцем спалили більшовики.
Згодом – знищили його твори, розповідає Роман Коваль: «Знищили творця, знищили його роботи. Убили й залякали мільйони носіїв інформації. І ось ця історична пам’ять почала перериватися»
Нинішня презентація зібрала в Рівному не менше люду, ніж зустрічі з письменниками Василем Шклярем та Ліною Костенко. Йшлося не лише про Михайла Гаврилка, а й про його соратників і сучасників, письменників і вояків, зокрема, отаманів Зеленого та Костя Блакитного, Юрія Липу, Юрія Горліса-Горського.
З Волині на зустріч поспішили козаки, у залі – освітяни, кобзарі, художники, студентство. Для багатьох із них постать нащадка полтавських козаків Михайла Гаврилка відкрилася лише цього вечора. «Дякувати Богу, що є ця книга, і ми сьогодні тримаємо її в руках і вшановуємо пам’ять цього величного чоловіка. Тому що ми в Україні, яка українська мала б бути, не знаємо (про нього). Дякувати Богу, що відроджується те, що хотіли від нас десь далеко сховати, щоб ми забули, й наші діти й онуки – майбутні покоління – про це не знали» – каже рівнянин Микола Свердлюк.    

Творець скульптурної Шевченкіани

Ошатне видання, котре містить близько сотні документів, кількасот листівок і фотографій, спонсорував онук Михайла Гаврилка, доктор медичних наук Орест Абрагамович. Придбати фоліант у півтисячі сторінок до кишені не всім, однак є скромніше видання. Втім, учасники зустрічі змогли переглянути фільм, знятий за книгою, і поспілкуватися з його авторами.
Володимир Пащенко, котрий у художньо-публіцистичній стрічці втілив образ Михайла Гаврилка, розповідає: книга заповнює вакуум, який створили в українській історіографії ідеологи кількох імперій. «Я навчався в київській школі у ті часи, коли ніхто не розповідав про таких видатних українців. У мене двоє синів. Я ретельно дивився підручник і, на жаль, не бачив там зараз жодного слова про Михайла Гаврилка. Але я своїм дітям про нього розповів, і я точно знаю, що і однокурсники мого старшого сина, і однокласники меншого – 226-а київська школа й університет будівництва й архітектури – однокурсники мого сина – тепер уже точно знають про Михайла Гаврилка», – підсумовує актор.
Михайло Гаврилко був палким пропагандистом Тараса Шевченка, втілював його постать у художніх образах на Чернігівщині, Галичині, Буковині. Тож видання книги про митця-бунтівника, котрий усіма своїми вчинками і творчістю увічнював пам’ять про Кобзаря, органічно вплітається в ланцюжок громадських заходів, приурочених 200-річчю від дня народження Шевченка. Експерти називають її фаворитом на отримання Шевченківської премії.

Завантажити для ознайомлення книгу “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” можна на толоці (в форматі DJVU), а все ж ми рекомендуємо підтримати українське і придбати її (наприклад в магазині “Наш формат”).

Також на толоці Ви можете завантажити документальний фільм “Стеком і шаблею” створений за мотивами книги.

Джерело: Радіо Свобода

1 коментар

  1. Помилки в статті:
    “Його підняв отаман Сірої дивізії Михайло Гаврилко” – в книзі Р.Коваля вказано, що в УСС Гаврилко мав звання хорунжого, а на с. 147 із листа Гаврилка: “повню ріжні старшинські повинности в 3-му Полку”. Отож точних даних про посаду в сірій дивізії немає, але що можна сказати точно – отаманом Сірої димвізії Гаврилко НЕ БУВ.
    “Ті історії були добре відомі прес-секретареві українських Січових стрільців, згодом начальнику штабу Сірої дивізії” – в УС не було посади “прес-секретаря”, це вже щось із нашого часу, була “Пресова квартира” в УСС, працівником якої міг бути Гаврилко.
    Коваль на с. 148 пише “навіть очолив на якийсь час штаб 1-ї стрілецько-козацької дивізії”, але вказівки на джерело цієї інформації, на жаль, нема. У спогадах В.Проходи про Сіру дивізію в журналі “За державність” згадок про М.Гаврилка не нема. Тому питання про перебуваня М.Гаврилка в ролі нач.штабу Сірої дивізії вважаю відкритим.

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.