Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1171213 (160 за 24 години)

Дубляж і мовні упередження

| 3 коментарі

українець

Упровадження україномовного дублювання кіно називають чи не найбільшим досягненням за останнє десятиріччя в плані утвердження української мови, і треба визнати, що така оцінка не позбавлена рації. Серед низки аспектів, що дозволяють це твердити, мабуть, найпершим є соціолінгвістичний, пов’язаний із впливом дубляжу даною мовою на її рецепцію в соціумі (насамперед — на уявлення про її соціальний статус, функції, роль etc.). Йдеться, отже, не лише про сам факт опанування мовою ще однієї (зайвої) сфери суспільства, але й про безпосередній вплив на свідомість, що його здійснює кіномистецтво в силу своєї природи. Аби з’ясувати, у чому полягає ця дія, варто поглянути на усталений образ української мови, що дістався у спадок від попередніх часів, а отже, став об’єктом означеного впливу.

МОВА ПРОВІНЦІЇ ТА/АБО ОФІЦІОЗУ

Стале ототожнення носіїв української мови з провінцією (селом), вироблене за попередньої доби, почасти не втратило актуальності й сьогодні. Хоча до витворення цієї асоціації частково причетні й самі українці (згадаймо рух хлопоманів та «хутірну філософію» П. Куліша), остаточної редакції ототожнення набуло за СРСР. Підставою для такого погляду стало протиставлення народності (етносу) та нації (радянського народу). Позаяк обидві категорії мали кореляцію із соціально-економічним укладом (відсталий патріархальний та високотехнологічний соціалістичний відповідно), то звідси логічно випливало уявлення про «українськість» як щось відживаюче — щось, чому немає місця у «світлому інтернаціональному майбутті». Згідно з цією логікою, носієм української мови міг бути лише етнічний українець, тож стати основою для політичної нації вона не могла (власне, про політичну українську націю і не йшлося; українство мало благополучно вийти зі стану народності, позбутися етнічних ознак — зокрема, мови — й злитися з усіма іншими етносами в «радянському народі»).

Передача «Я люблю Україну», трансльована на одному з українських каналів минулої осені, стала наочним прикладом живучості цього образу. Позитивна ідея, що потенційно мала б стати великим об’єднавчим проектом і започаткувати моду на все українське, здійснила, здається, зворотний вплив, навіч засвідчивши обмеженість та убогість уявлень про Україну та «українськість» в розробників концепції. Автори не втямили головного: українська ідея, спроможна надихнути людей, має спиратися на сучасні урбанізаційні рухи, а не на етнографізм, застарілий вже понад сто років тому. Апеляцією до патріархального укладу та сільського образу життя, що прочитувалася як з інтер’єру, так і зі змісту програми, дуже добре живити міф про «селянськість» української нації, але аж ніяк не сприяти його руйнації. Відтак, у тому вигляді, в якому передача вийшла в ефір, вона була апріорі приречена — попри запрошення на роль ведучих популярних серед молоді артистів та зіркових гостей. Хоч скільки б останні гукали: «Українське — це модно!», навряд чи це могло б мати сподіваний результат за умов і надалі тиражованого ототожнення «українське» — значить, «селянське».

Здобуття незалежності та надання українській державного статусу створило передумови для виправлення ситуації, але хитнуло терези в інший бік. Певна річ, заходи, спрямовані на утвердження української мови в таких царинах суспільної діяльності, як освіта, діловодство, судочинство, реклама тощо, були необхідними й відіграли першорядну роль щодо забезпечення її державного статусу. А проте за умов майже тотального витіснення мови із інших царин (у першу чергу із сфери повсякденного спілкування) дана перевага (державний статус) легко обернулася на слабку ланку — асоціацію з «офіціозністю», формальністю, ба — примусом. Наживо стикаючись з українською, як правило, тільки в офіційній комунікації, мешканці російськомовних міст мимоволі атрибутували її низкою відповідних властивостей: від нейтральних (мова спілкування із владою, формальний атрибут держави поруч із прапором, гімном, гербом) до негативних (суха, непридатна до живого спілкування, зрештою, силоміць нав’язувана згори). Отже, якщо на певному етапі цей асоціативний ряд становив надзвичайне досягнення (мова, сторіччями прирівнювана до говірки, дістала поважного статусу мови влади), то сьогодні його вже не досить і потрібно йти далі: повернути мову туди, де їй і належить бути у першу чергу. Туди, де вона почувається якнайкраще, бо перебуває у своїй стихії, — до сфери повсякденного спілкування.

УКРАЇНСЬКА ЯК ЦІННІСТЬ

Мова, якою не послуговуються у щоденному мовленні (не знайомляться, не освідчуються, не обговорюють учорашній день), подібна на мертву мову, приречену на стагнацію. Воскресити й повернути її на вулиці украй важко: тут недостатньо ні патріотичних закликів на кшталт «Думаймо по-українськи!», ані знання даної мови потенційними мовцями.

Вони мають заговорити нею — а для цього потрібен якийсь приклад, взірець, гідний наслідування, спонука. Ідеально цією останньою мала б стати українська ідея, але… свідомий вибір за визначенням не може бути масовим. Якщо користування українською у всуціль російськомовному місті утруднює людині життя додатковим психологічним тиском, вибір на її користь можливий лише в разі попередньої свідомої настанови, за відсутності якої людина, не замислюючись, обере комфортніший варіант. Отже, для того, щоб приклад небагатьох спричинив дещо бодай віддалено схоже на ланцюгову реакцію, необхідні передумови і підготовлений ѓрунт.

Мова є соціальним феноменом, тож, як і всі соціальні явища, підлягає сталим законам функціонування соціуму. Консервативний механізм, покликаний зберігати традиційне та зрозуміле і, таким чином, запобігати зануренню суспільства у хаос, забезпечує репродукцію освячених часом явищ, завдяки чому кожен (свідомо чи ні) відтворює природне та звичне, щодня спостережуване навкруг. Протилежним чином діє механізм оновлення, що не дає суспільству впасти у стан стагнації та застоятися. Виконуючи функцію сприйняття нового, він відбирає цінні з погляду даної культури практики та відкидає такі, що не становлять для неї жодної вартості. Діалектична взаємодія цих механізмів, власне, й забезпечує відносну сталість та герметичність мовного середовища — й воднораз залишає його вразливим для мов, що набувають в суспільстві якоїсь цінності та ваги. Зазвичай, якщо йдеться про рідну мову, уявлення про її цінність сягає метафізичної глибини (ми маємо конче її вберегти, адже вона становить ядро нашої сутності, поза яким ми втрачаємо себе), проте успіх проекту з її відродження стає можливим лише за вдалої конвертації метафізичної складової у площину прагматики.

Говорячи про сьогодення, мабуть, слід визнати рацію прихильників філософії прагматизму, згідно з якою засвоєння нових соціальних практик пов’язане з їхньою здатністю полегшувати пристосування людини в навколишнім середовищі. Користь (корисність) — ось та засаднича якість, котра значною мірою визначає долю нового, відкидаючи непотрібне й перетворюючи «корисне» на невід’ємний елемент життя. В публічній сфері — завдяки заходам з українізації судочинства, законодавства, освіти тощо — українська мова уже тепер набула атрибутів корисності та необхідності (значить, цінності). Натомість у сфері повсякденного спілкування, де вибір мови зумовлюється звичкою й такими (приписуваними їй) рисами, як сучасність, модність, престижність тощо, і дотепер відчутна інерція попередньої доби, що позбавляла українську даних характеристик.

Виходячи зі сказаного, повернення української мови до сфери повсякденного спілкування залежить від двох моментів: забезпечення сталого прикладу розмовної мови в життєвих (а не лише офіційних) оказіях та надання їй ореола престижності, модності, відповідності часові. Як видається, почасти цю функцію здатні виконати соціальні мережі, які становлять ніби перехідний етап до реального мовлення і при цьому не створюють мовцеві жодного дискомфорту. Втім, якщо вести мову саме про мовлення, то, певно, ліпшого прикладу, ніж україномовний дубляж, шукати годі. Відповідно до означеного, наголосимо на двох моментах.

КІНО ТА МОВА

Гадаю, кожен, хто бодай поверхово цікавився впровадженням україномовного дубляжу та реакцією суспільства, стикався з курйозним агітплакатом, на якому ідея «примусити» негрів заговорити з екранів по-українськи розцінювалася якщо не збоченням, то геть неприродною справою. Власне, із цього, вже схарактеризованого вище стереотипу, й випливає основний лікувальний (у соціальному сенсі) ефект україномовного дубляжу: вкладаючи українську до вуст людей всіх національностей, рас, соціальних прошарків, верств, професій, часів etc., він розвінчує довгий ряд упереджень, роками нав’язуваних українській, чим безмежно розширює її соціальну базу. Ба більше: вкладаючи українську до вуст героїв (у розумінні дійових осіб та, що вагоміше, осіб звитяжних, власне, супергероїв), він надає їй якостей універсальності, модності, престижності та сучасності. Крутий хлопець та/або дівчина, впевнено промовляючи з кіноекрану українською, здатні зробити для її популяризації значно більше за численних політиків. Додаймо сюди улюблених кіноакторів, озвучених українською, — й впливовість перекладу сягне найвищої позначки. Українська постане в очах реципієнтів цілком придатною для обговорення будь-якої теми, а значить, — адекватним атрибутом міського (а не лише сільського) повсякдення.

Власне, звідси випливає й другий момент, пов’язаний із засвоєнням мовних практик. Завдяки україномовному дубляжу багато з тих, хто раніше мав нехіть до «сухої» й «незграбної» української мови, отримав змогу «перевідкрити» її для себе, пізнати її такою (яскравою, виразною, живою, багатющою), якою хочеться чути, ба — говорити нею (якщо не всякчас, то як мінімум принагідно, вживаючи оригінальні — такі, що запам’ятовуються, фрази). Останнім моментом не слід легковажити: вислови, взяті з пісень чи кіно, мимохіть перетворюються на афоризми й автоматично вплітаються в мереживо повсякденної мови, формуючи концептосферу (сферу сенсів) її носіїв. До останнього часу це відбувалося коштом російськомовних цитат, почерпнутих як з радянських (російських), так і з іноземних фільмів, перекладених на російську. Нині ситуація може суттєво змінитися: поряд з російськими афоризмами та прикметними фразами до концептосфери увійдуть вислови українською, що насичуватимуть нею розмовну мову. Звісна річ, це не приведе до негайного переходу на українську мову, однак формуватиме передумови для цього.

Сергій СТУКАНОВ, учасник Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді, Донецьк
Джерело: Газета День
Від себе:  стаття хоч стара, але дуже актуальна

3 коментарі

  1. Хороша стаття. Про офіціоз сам дійшов такого висновку. Будемо сподіватися, що люди все ж робитимуть усвідомлений вибір української мови

  2. “дублювання рації аспектів
    соціолінгвістичний дубляжу
    рецепцію в соціумі соціальний статус,
    функції, роль etc сфери ПРОВІНЦІЇ ТА/АБО ОФІЦІОЗУ
    провінцією (селом),
    актуальності асоціації (етносу) категорії
    кореляцію логікою
    трансльована концепції. урбанізаційні етнографізм Апеляцією інтер’єру
    апріорі популярних артистів зіркових модно результат
    тиражованого статусу ситуації реклама
    статус
    асоціацію з «офіціозністю», формальністю,
    офіційній комунікації атрибутували нейтральних
    формальний атрибуто негативних етапі асоціативний
    статусу стагнацію патріотичних
    потенційними психологічним комфортніший
    варіант. реакцію соціальним феноменом
    соціальні функціонування соціуму. Консервативний механізм,
    традиційне репродукцію
    механізм
    стагнації
    Діалектична механізмів
    герметичність
    метафізичної
    конвертації метафізичної
    прагматики.
    філософії прагматизму
    соціальних практик
    елемент
    публічній сфері
    атрибутів
    модність,
    престижність
    інерція
    характеристик.
    моментів
    офіційних
    оказіях
    ореола
    престижності
    модності функцію
    соціальні
    реального
    дискомфорту
    дубляж
    моментах
    дубляжу
    реакцією
    курйозним
    агітплакатом
    екранів
    стереотипу
    (у соціальному сенсі) ефект
    дубляжу
    національностей
    професій
    соціальну базу
    героїв
    супергероїв
    універсальності
    модності, престижності популяризації
    політиків
    кіноакторів
    реципієнтів
    адекватним атрибутом
    момент
    практик
    дубляжу
    мінімум
    оригінальні
    фрази
    моментом
    формуючи концептосферу (сферу сенсів)
    концептосфери
    формуватиме
    інтелектуального”

    Рівень *іронії* зашкалює.
    *Котляревський перевертається у могилі*

    • +1, я теж хотів щось подібне виписати (особливо мене взлило “etc.”), правда тільки два-три приклади, а ви постаралися на славу :)

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.