Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1169081 (214 за 24 години)

Чому державною має бути тільки одна мова?

| 3 коментарі

mova

Визначення “державне мова” не існує. Є країни, як наприклад США, де взагалі державної мови немає. Водночас, ми маємо приклади, де державною мовою є одна мова, дві, чотири. Виникає запитання: якщо є країни з однією державною мовою, і з чотирма, то може це фікція? Може ніякої державної мови і не має бути? Може вона нікому не потрібна?

У самому визначенні “державна мова” є слово “держава”, значить вона потрібна державі. У Конституції ж написано тільки одне: “державною мовою є українська”. І все. Саме тому у нас виникає стільки нервів на цьому ґрунті.

За визначенням держава — це спеціальні відносини, які за допомогою відповідного апарату спілкуються з нами, з населенням, і регулюють наші стосунки.

Візьмемо армію. Є командир, є рядовий. Чи може рядовий сказати: “Товаришу лейтенант, пробачте, я не зрозумів, що ви сказали”? Чи може кожен солдат вимагати для себе команди своєю мовою, відмінною від державної? Така армія небоєздатна. У світі були випадки, коли армії користувалися багатьма мовами. Наприклад, австро-угорська армія. Але хто читав “Пригоди бравого вояки Швейка” може згадати чудовий приклад, коли їдуть чехи, а назустріч їм — австро-угорці, і вони намагаються порозумітися. І це одна армія. Так от ця армія вщент програла Першу світову війну. Цей досвід нам говорить, що, все ж таки, солдати мають один одного розуміти. У радянські часи, коли гребли до армії всіх, кожного новобранця “неслов’янської зовнішності” примушували вивчити 10 головних команд російською мовою. Бо тільки так військо може бути боєздатним.

Військо, в якому немає єдиної мови, не може бути військом.

Те саме стосується і законодавство. Якою мовою в країні мають писатися закони? Здавалося б, якою мовою не пиши, закон і є закон. Але кома, яка стоїть не на місці, може повністю змінити суть закону. Бувала така практика, що депутати вносили поправки до закону буквально щодо однієї коми. Юриспруденція дуже складна наука. Навіть зараз у законах такого понаписують, що ніхто і не розбере, а ще якщо потім Конституційний суд все перетлумачить. То можна уявити, що буде, якщо це ще й відбуватиметься кількома мовами.

Навіть у міжнародних комерційних угодах, якщо текст написано двома мовами, то завжди є пункт, який говорить: автентичним є текст договору такою-то мовою. Щоби можна було розбиратися в суді.

Інший напрямок — ліки, затверджені МОЗ. На інструкції застосування може бути багато мов, але одна повинна бути чітко визначена.

Таким чином можна чітко сказати: державі потрібна мова, за допомогою якої вона здійснює державне управління. Державі потрібно одна мова, аби вона була державою. Якщо ми творимо державу, то нам потрібна єдина мова державного управління.

Друге питання: чи має право держава диктувати нам, якою мовою спілкуватися між собою: на пиві, на футболі, чи у ліжку? Звісно, ні. Вона не має права втручатися в наше особисте життя. Якщо я хочу говорити вдома, чи на побаченні якоюсь мовою — це моє право.

Однак держава зацікавлена, щоби кримський татарин, наприклад, зрозумів угорця. Держава повинна забезпечити їм можливість порозуміння за допомогою якоїсь мови, яку вона дає можливість вивчати всім безкоштовно. Інакше це не держава, а збір племен. Тому державі потрібна мова міжнаціонального спілкування.

У держави є великий майданчик спілкування з народом: вивіски, попередження, знаки, реклама. Однак, згідно із законом Ківалова-Колесніченка, реклама може бути будь-якою мовою. Тобто завтра в газеті, чи на телебаченні буде виходити ролик китайською мовою з чіткою адресою, де можна придбати марихуану, кокаїн, і чорта лисого ми з вами зрозуміємо це. Одна річ, коли цього не зрозумію я — це моя особиста справа, але якщо цього не розуміє прокуратура?

Тому держава зацікавлена у своєму інформаційному просторі. Як зараз у країнах Європейського Союзу, де немає кордонів, довідатися, в якій країні ти знаходишся? Подивитися, який прапор висить над сільрадою, якою мовою написано “пошта”, вивіски на вулицях, включити радіо і послухати — якою мовою там говорять. І ці всі речі нам дають зрозуміти, де ми.

Тобто, держава сьогодні все більше стає не територіальним, а інформаційним феноменом. Науковці прогавили значення інформаційного статусу держави. Але ми повинні вводити поняття інформаційної території та інформаційного кордону. Бо інакше буде, як в Україні, де немає захисту інформаційного простору: хтось у Москві чхнув, у нас кажуть “на здоров’ячко”, чи у Криму запитують: “Хто президент?”, а вони кажуть: “Путін”.

Це відбувається тому, що немає своєї інформаційної території і кожен ходить тут так, як хоче. Але якщо ми робимо державу, то нам обов’язково потрібна мова інформаційного простору, щоби людина, яка заїхала із Росії чи Польщі в Україну, відчула, що вона в Україні: за мовою, табличками, рекламою.

Підводячи підсумки варто зауважити: держава існує за рахунок міцної культури та ідеології, навіть якщо в її існування була перерва у кілька сотень років. Приклад — Ізраїль. Саме вони довели, що мова і культура здатні будувати держави після тисяч років їх занепаду. Та й що як не мова і культура збудувала незалежну Україну у 1991 році. Якщо ми будуємо державу, то нам вкрай необхідна мова національного об’єднання і спільна культура.

Брати Капранови, письменники
Джерело: Gazeta.ua

Фото: Zahid.net

3 коментарі

  1. Взяв з цієї статті кілька гарних аргументів на озброєння, молодці Капранови.

  2. Автору, дякую, що виклав цю статтю, мені було приємно її прочитати. Тільки маю одне запитання на рахунок правопису. В наступному уривку тексту “Юриспруденція дуже складана наука.”, слово “складана” з помилкою, чи не так?

  3. В мене для братів Капранових погані новини. Держава не зацікавлена… вона в загалі не людина і може чимось цікавитись. А ось люди які уособлюють державу, їм глибоко без різниці, яка мова їм потрібні наші гроші…

    Давайте для початку побудуємо громадську Україну…
    А держава для цього особливо не потрібна.

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.