Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1169842 (188 за 24 години)

Ювілей видатного співака. Тихо. По домашньому. Щиро…

| 1 коментар

semen_hulakartemovskyy

200-ліття з дня народження (16 лютого) славетного українського співака, композитора й громадського діяча Семена Степановича Українсько-молдовського Черкаський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка відзначив прем’єрою вистави автора та режисера Сергія Проскурні «Невідомий Артемовський».

Дивна і цікава ця історія – обласні українські театри. Вони різні. Вони живуть. Вони збирають щовечора зали відданих( своїх і не дуже) глядачів. Глядачі чемно і трохи стидаючись несуть на сцени не густі, але від того не менш щиросердні, букети. Артисти й артистки впевнено знаходять посеред зали  своїх шанувальників, на яких і спрямовують міць і потуги своєї гри. Коли не відбувається вистав – на сценах таких театрів гримить щосили сусідський надддорогий шансон і попсня. Але те все швидко минає – і на сцену знову виходять місцеві артисти. Хто – зі званнями..Хто – із завзяттям. А ще в таких театрах, як правило, є свій оркестр. А значить свої музики. Хто – із завзяттям. Хто – зі званнями. А ще є в трупах й артисти-танцюристи. Адже театри такі «музично-драматичні». А іноді на вистави (окремі!) ангажують київських зірок – на «зоряні ролі». І вони погоджуються заскочити на день. А ба навіть на декілька. Хто – зі званнями. Хто – із завзяття. Але частіше за все – погоджуються вийти на сцену або у цікавому (і з цікавим) матеріалом або задля співпраці з цікавим режисером. Пан Сергій Проскурня належить до групи цікавих українських режисерів.  Черкаський театр готовий надати свою сцену для цікавого матеріалу.

Документальна історія на одну дію з музикою,піснями і танцями «Невідомий Артемовський» побудована на змонтованому Сергієм Проскурнею біографічному та фактографічному матеріалі із життя ювіляра. Такого матеріалу «офіційно» зібрано доволі мало. Та сама Вікіпедія дає посилання всього лиш на три друкованих джерела пострадянського періоду. Автор та режисер Проскурня жорстко на це вказує, розпочавши виставу посиланням на коротеньку довідку про пана Гулака-Артемовського в українському сегменті всесвітньої віртуальної енциклопедії. Ситуація з відзначенням ювілею славетного співака в Україні дає також нагоду розпочати сценічне дійство (і справедливо!) з імпровізованого мітингу під стінами Верховної Ради. Актори і, певен, разом з ними і ми – українці,  ще раз зауважуємо відсутність уваги можновладців-манкуртів до стану всього українського гуманітарного простору й окремих важливих і шанованої дат у ньому. Отож на сцені – войовничі плакати,бойові вигуки та лозунги.

Але повернемося до нашого героя. Направду, декілька рядочків ще з радянських часів. Усе практично, як у легендарному вчительському фільмі «Доживемо до понеділка»: «15 рядочків про лейтенанта Шмідта». Але ми пригадуємо – «від декого залишається тільки риска між датами». Черкаський театр поставив перед собою завдання довести глядачам у своїй доволі затишній залі,  що про легендарного вихованця із черкаського краю залишилося значно більше.

Для вирішення цього завдання режисер вистави Сергій Проскурня вирішив повною мірою використати спеціалізацію театру і залучив для реалізації практично весь склад театру (ролі: акторів, хористів, газетярів, гостей, публіки і навіть «хворих»). Актори натхненно і точно виконують доволі складні церковні хорові співи (музичний керівник вистави пані Олена Бєлкіна). Головне дійство обертається навколо образу Семена Гулака-Артемовського у виконанні черкаського актора Павла Гончарова. Він вибудовує на сцені доволі ламкий образ, занурений у вир російського та світового театрального життя. Пан Гончаров (за волею режисера) навіть намагається виконувати знамениті вокальні партії  Гулака-Артемовського. Тут відразу згадалося таке: цікаво було б почути як славетна російська акторка Олена Сафонова в образі Соломії Крушельницької виконує арію Чіо-Чі-Сан. У старому кіно це зрозуміло. У Черкасах спробували по-іншому. Це не дуже вдається, адже оригінальне виконання знаходилося в потужному, але низькому і складному для наслідування діапазоні – баритоні та бас-баритоні. І взагалі, чи потрібні були такі співочі експерименти на сцені взагалі – адже  глядач хотів відчути епоху і зрозуміти серйозність образу, а не подивуватися змаганню у наслідуванні. Тут є над чим замислитися режисеру і актору, а можливо і внести серйозні корективи в плин спектаклю. Тим більше, що фактичний матеріал, який виливається зі сцени напрочуд насичений. До слова глядачі змогли переконатися в численній і фаховій музичній критиці (різній критиці) того часу, фрагменти  якої з різних московських та петербурзьких видань зачитували актори. Поруч із головним героєм глядач бачить втілення образів Михайла Глінки (актор Олександр Палютин), Порфирія Михайлова-Остроумова (Олег Телятник),  Тараса Шевченка  різного часового періоду ( кияни-актори – Євген Нищук та Петро Панчук), дружини співака пані Олександри Іванової (Наталія Панекіна) й інших героїв.

Актори уже звикли до системи побудови використання сценічного простору від Сергія Проскурні: із численними появами та виходами з різних і в різні двері на авансцені, виходами акторів із зали поміж глядачів, появи в ложах та на балконі. Одні скажуть – стиль,інші зауважать – повтор. І ті, й інші мають рацію. Головне, аби такого роду побудова дійства не набридала й «тримала» публіку. На зосередження уваги працює і велика кількість фактографічного та архівного матеріалу, який актори викидають у зал! Іноді тексту стає навіть напрочуд багато – пан Панчук навіть вимушений був буквально по ходу вистави скорочувати обсяги пропонованого матеріалу із листування Шевченка з Гулаком-Артемовським!

Зауважу ще один «перекос», що якщо будуємо на сцені й запрошуємо свого глядача до старанного плетива мережива історіографічного – то не бігаємо по сцені із прапорами, затвердженими 16 червня 1946 року. Це так автори зобразили приїзд нашого героя до тогочасної Італії. Пишу про це тому, що автори намагаються якомога точніше передати відчуття епохи – і раптом такі разючі дрібниці. Чи ложки дьогтю…

Окремих слів заслуговує авторська родзинка спектаклю – таке собі наочне втілення жорстоких реалій світу видатного українця в середині ХІХ століття: сцена виконання «Гопаку» (постановка Володимира Татаринова) на живу музику увертюри Глінкі до «Руслана і Людмили». Танцюристи виконують свої партії «навпаки» – чоловіки за жінок і жінки за чоловіків. Танцюристи ніби ілюструють  рапсодію Гулака-Артемовського із збірки з 7 пісень «Украинская свадьба». І все це відбувається на тлі читання повного тексту «Валуєвського указу» про фактичну заборону книгодруку й сценічного представлення творів українською мовою. Зазначу: мені не відомі факти зачитування повного тексту цього документу на публіці! Ні по радіо,ні по телебаченню ні на театрі.

Сцена і весь текст просто вражає своєю категорично зрозумілою небезпекою сьогоденню! Думаю, що зачитування тексту цього указу українськими вчителями на уроках і лекціях може зробити в молодих українських головах значно більше, ніж перегляд в неті кадрів голодувань…

Закінчилося дійство, як і належить традиційному українському святкуванню, – вправним, але вкрай академічним виконанням творів славнозвісного ювіляра (соліст – Роман Походня). Сподівався, що вистачить натхнення перейти непомітно на сучасне авангардове вирішення музичних фрагментів, для прикладу, пауеррокових. Марно. 

Ну і в кінці вже зовсім мило – коровай та кольорова книжечка – монографія від городищенської делегації в пікантних вбраннях зі співом у стилі традиційної української естради.

Зворотна дорога до Києва – суцільне ралі «Черкаси-Золотоноша-Бориспіль-Київ» з не цензурованим виплеском емоцій – спалахами червоних гальмівних вогнів фур і руїнами японських машин на узбіччях із здичавілими водіями та їхніми сім’ями в розпачі: вони відчули! Покращення! Вже? Сьогодні…А на заправних станціях – «розкладкі» CD-мотлоху: «анатомії» та «антології», «сборнікі лучшага» і «сотні любімага».   

P.S. Декілька слів щодо українського сегменту Вікіпедії. Позиція редакції доволі пасивна – не замовляють там у них у віртуальному світі цікавих статей. Навіть про знаних ювілярів. Вочевидь – не має грошей! Але нагадаю – віртуальний світ інтерактивний і будь-хто і хоч зараз може запропонувати свої зміни в статтю про Гулака-Артемовського. Вчена пані з Городищ. Просунутий студент. Сивий режисер, який хоче змін.

Олександр Зирін,  український незалежний оглядач

1 коментар

  1. Українська поезія: vk.com/ukrpo

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.