Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1171923 (197 за 24 години)

Редактори «National Geographic Україна»: «Українська мова – це буде плюс, а не мінус»

| 29 коментарів

НГ

25 березня виходить у продаж перше число української версії всесвітньо відомого науково-популярного журналу National Geographic, заснованого Національним географічним товариством США. Українська мова стане 39-ю для видання зі 125-річною історією. За випуск українського NationalGeographic з другої спроби взялося видавництво SanomaMediaUkraine. Спершу проект запускали 2008 року, але з настанням кризи призупинили й перенесли на невизначений термін, хоча вже було сформовано колектив і підготовлено перший номер.

Нині, як і 2008-го, редакцію «NationalGeographicУкраїна» очолила Ольга Вальчишен (у минулому – Крижановська). «Хто б не погодився працювати в такому чудовому журналі?» – зауважує вона.

 Про те, яким буде вітчизняний NationalGeographic, хто і як над ним працює, які вимоги Національного географічного товариства до ліцензіатів та які плани в редакції на найближчий рік-півтора «Телекритика» розпитала Ольгу Вальчишен та її заступника Дмитра Губенка.

Про формат і контент

– Тема першого випуску «NationalGeographicУкраїна» – відродження зниклих видів. Чому саме її обрали для першого українського номера? Чи це контент, наданий мережевою редакцією, чи проводилася якась робота й українською командою?

Ольга Вальчишен: Підхід до виходу журналів National Geographic у всіх країнах приблизно однаковий. Зазвичай 70-80% контенту – це матеріали з американського видання і близько 20-30% – місцеві. У більшості випадків, коли американське видання виходить на обкладинці з міжнародною темою, яка цікава широкому колу читачів, усі видання, які виходять іншими мовами, також беруть американську обкладинку. Українські читачі одночасно з американськими матимуть змогу прочитати цю тему, яка, на наш погляд, є надзвичайно актуальною і досить глобальною.

 Символічно, коли National Geographic у різних країнах виходить із однією темою на обкладинці. Але буває таке, що в американському виданні на обкладинці якась внутрішня тема. От, наприклад, минулого місяця був видобуток сланцевої нафти в США. Для інших версій це було не дуже цікаво, і вони поставили щось своє.

 – Тобто ви маєте право вибору контенту і можете міняти обкладинку?

О. В.: Так. Ми можемо вирішувати, що ми хочемо ставити, що ні. Але ми маємо дотримуватися певного формату і зберігати співвідношення, за яким основну частину мають становити ліцензійні матеріали.

 – Який контент у першому номері є українським? Що це за статті чи це тільки фото?

О. В.: У нас буде український додаток до американської статті «Дикі люди Європи». Це досить цікавий матеріал про те, як дохристиянські вірування й традиції фактично дійшли до наших днів. Про те, як протягом фольклорних фестивалів у Європі люди переодягаються тваринами, часом неадекватно поводяться.

 – Хто працював над українською частиною матеріалу?

О. В.: Катя Панова, з якою я особисто працювала раніше в «Кореспонденті». Вона також дописує до журналу Esquire і зараз, здебільшого, є фрілансером.

 – Які ще українські матеріали є в першому випуску?

О. В.: У нас буде добірка невеликих матеріалів у форматі новин на такі теми, як археологія, дика природа.

 – Вони пов’язані з вітчизняною наукою, з новинами українських науковців?

О. В.: Так.

 На жаль, підготувати більше розлогих матеріалів ми, по-перше, не встигли, тому що ми працюємо лише з кінця грудня, а підготовка серйозних матеріалів – це досить довгий процес, і узгодження також є досить складним. Тому в нас лише один розлогий матеріал і чотири коротких.

 Ще є українські листи, конкурс фотографій, колонки. Наприклад, написана спеціально для нас колонка від головного редактора американського National Geographic.

 – Чому було прийнято рішення виходити українською мовою? Як воно приймалося? Як ви на це наважилися, адже вважається, що українська мова – неринкова для преси? :)

О. В.: Це було наше спільне з Юлією Стефанишиною (видавець журналу, гендиректор Sanoma Media Ukraine. – ТК) рішення, яке ґрунтувалося на тому, що саме в цього журналу, який є інтелектуальним, елітарним, у гарному розумінні цього слова, значна частина аудиторії – серед україномовних українців. І взагалі, ми вважаємо, що для такого журналу, як National Geographic, українська мова – це буде плюс, а не мінус.

 Власне, вся концепція журналу National Geographic спрямована на підтримку і збереження культурних традицій і феноменів. Тобто вихід українською мовою – цілком у дусі National Geographic. І навіть девіз National Geographic: «Ми говоримо про світ твоєю мовою». Тобто природно, що в Україні журнал виходив би українською мовою, а не якоюсь іншою.

 – У чому полягають форматні вимоги NationalGeographic? Якою взагалі є біблія формату?

О. В.: Це дуже складне питання. Вимоги до матеріалів, які публікуються в National Geographic, прописані починаючи від дизайну, фотографій, інфографіки, текстів і так далі. Це досить товстий документ.

 У нас є контролери у Вашингтоні, – дирекція міжнародних видань. І там є люди, які відповідають за фотографії, за текст, редактори. У Вашингтоні цілий штат українських перекладачів, які є контролерами наших перекладачів. Тобто після того, як ми перекладаємо тексти з англійської українською мовою, ми їх відправляємо знову у Вашингтон, де їх перечитують спеціальні рев’юєри на предмет виявлення якихось невідповідностей, помилок. Це досить серйозний і складний процес.

 – І скільки займає підготовка одного матеріалу? От ви беретеся за нього, і на коли ви можете реально його запланувати?

Дмитро Губенко: Переклади ми робимо дуже оперативно. За два тижні встигаємо зробити й отримати рецензію.

 – А оригінальні матеріали?

О. В.: Залежить від предмету. Насправді в National Geographic матеріали готуються від півроку до кількох років. Буває таке, що матеріал готується, потім із якоїсь причини є незадоволення фотографіями чи текстом – він відкладається. Власне, ми теж працюємо в такому режимі. У нас уже зараз є статті, які заплановано на другий номер, на третій, на кінець літа, на осінь. Ми намагаємося працювати в режимі довгого планування.

 – Як рано ви здаєте номер у друк?

Д. Г.: Перший квітневий номер ми здали 14 березня, десь 22-го вже маємо отримати сигнальний примірник, а 25-го він має надійти в продаж. Але ми вже почали працювати над наступним номером.

– Ви маєте право відбирати мережевий контент лише з поточного номера чи з усього архіву досліджень і матеріалів Національного географічного товариства?

О. В.: З усього архіву. Ми можемо будь-який матеріал, який виходив у National Geographic, передрукувати.

– Певно, що в архіві є матеріали, пов’язані з Україною. Щось із цього використовували в підготовці першого номера чи лишили на майбутнє?

Д. Г.: Першого – поки ні, але в подальшому будемо використовувати.

О. В.: У другий номер ми плануємо подати архівний матеріал.

– Чи можете ви обмінюватися контентом із іншими мовними версіями NationalGeographic?

О. В.: Так. Наприклад, статтю про Амстердам, яка була на обкладинці голландського журналу, багато інших видань теж вирішили передрукувати. Її було спеціально перекладено англійською. Ми також перекладаємо свої матеріали англійською, тому що узгоджуємо їх у Вашингтоні. І якщо когось зацікавить наш текст, вони зможуть його поставити.

– На яких умовах?

О. В.: Американське видання має право передрукувати будь-який наш матеріал.

– А інші версії? Чи отримає український автор там гонорар?

О. В.: Наш юридичний відділ ще працює над деталями авторських договорів. І це закрита інформація.

– Які теми вважаєте пріоритетними для українського NationalGeographic?

О. В.: Археологія, культура в широкому сенсі.

Д. Г.: Ботаніка, зоологія – тобто дика природа. Історія, думаю.

О. В.: Екологія – це теж наша тема, захист довкілля.

– А яким ви бачите читача NationalGeographic? Що це за людина?

О. В.: Якщо говорити суворою мовою демографічних описів, це чоловік, йому за 30, він має дохід вище середнього. Але насправді ми розуміємо, що наша аудиторія набагато ширша. Це і жінки, і студенти, і літні люди. Усі хочуть почитати щось цікаве, по-справжньому інформативне, дізнатися щось нове, а не просто мати читання для розваг. Тобто всі хочуть читання більш інтелектуального, пізнавального.

– Мені здається, студенти – теж ваша цільова аудиторія. Чи плануєте для них спеціальні презентаційні заходи, принаймні по найбільших університетах?

О. В.: На початку квітня, коли приїдуть гості з американського National Geographic, вони планують провести лекцію в Києво-Могилянській академії. Далі, я сподіваюся, ми будемо і в інших містах щось подібне проводити, привозити виставки (перша буде на початку квітня в Києві).

 – Чи планується в Україні видавати додатки NationalGeographic?

О. В.: Побачимо. Додаток – це окремий журнал, набирається окрема редакція. У National Geographic – маса додатків: Kids, Traveler, Adventure, History.

 У нас думають, що National Geographic – туристичний журнал. Насправді він не пише про туризм. Для цього є спеціальний журнал Traveler, який сфокусований саме на туризмі. У Росії він досить успішний.

 – За відсутності Traveler в Україні ви будете охоплювати теми туризму, подорожей?

О. В.: Ні. Ми маємо стежити, щоби формат відповідав National Geographic, який не пише про туризм.

 – Але є різні аспекти цієї теми. Наприклад, Дмитро Комаров, який на «1+1» робить програму «Світ навиворіт», був спецкором «Известий в Украине» і зі своїх тривалих вояжів у далекі країни Азії чи Африки писав спецрепортажі про загадки цих країн, про різні аспекти життя там, брався за різні теми. З такими журналістами, із самим Дмитром Комаровим можлива співпраця в такому форматі?

О. В.: З Дмитром Комаровим ми насправді плануємо спіпрацювати і вже це обговорювали. Він талановитий фотограф, і якщо знайде час, щоби фотографувати, ми зацікавлені в такому авторі.

 Хоча скажу чесно, що нас передусім цікавлять матеріали про Україну. У нас дуже багато якісних закордонних текстів, над якими журналісти National Geographic працювали роками, і в нас немає потреби зараз залучати українських журналістів для написання закордонних матеріалів. Наше завдання на найближчі місяці – знайти цікаві теми в Україні і якісно їх проробити. Але загалом ми, звичайно, можемо взяти якісно підготовлений небанальний матеріал українського журналіста про іншу країну.

– Коли ви хочете дійти до співвідношення локального й мережевого контенту 30/70?

Д. Г.: До кінця року, можливо.

О. В.: Жодна з версій ніколи не запускалася з великих місцевих статей. Зазвичай перші півроку National Geographic рекомендує взагалі не робити власних матеріалів. Але в Україні ми бачимо велике зацікавлення саме в локальному контенті. І ми переконали наших американських колег, що нам треба робити якісь місцеві матеріали одразу.

– Україна взагалі в інформаційному просторі більш сконцентрована на собі, ніж на світі. У нас і міжнародна журналістика на задвірках…

О. В.: Так, українці трішки зациклилися на своїх власних проблемах. Ми сподіваємося, що National Geographic дасть можливість більш глобального світогляду й оцінки ситуації в цілому. Тому що багато проблем, які ми вважаємо важливими в Україні, на глобальному рівні взагалі не є такими. І ті проблеми, що в нас вважаються незначними – наприклад, глобальне потепління чи забруднення – насправді є набагато важливішими. Просто ми не можемо зараз оцінити ті наслідки, що будуть за 10-20 років. А National Geographic – може, тому що збирає інформацію по всьому світу.

Про редакцію

 – Скільки людей працює в українській редакції?

О. В.: Зараз у нас четверо штатних працівників: головний редактор, заступник головного редактора, арт-директор і дизайнер. Позаштатних у нас досить багато перекладачів, не менше десятка авторів, не менше десятка фотографів, із якими ми співпрацюємо.

 – У чому полягають обов’язки головного редактора і його заступника? Як ви розподіляєте їх між собою?

О. В.: Обов’язки розподіляються за схемою, яка прийнята в National Geographic: головний редактор відповідає більше за місцеві матеріали, а заступник головного редактора координує роботу перекладачів і роботу з текстами. Ми такий традиційний розподіл теж зберегли.

 – А писати самі будете?

О. В.: Ну так, ми пишемо час від часу. National Geographic – усе-таки щомісячне видання. Тому час на все можна знайти.

– Хто з журналістів-фрілансерів готує матеріали для нових номерів?

О. В.: Катя Панова – вона й надалі для нас планує писати, вже працює над новою темою. Ще Наталя Шевченко – вона і в цей номер писала, і в наступні збирається писати. Дмитро Антонюк, відомий своїми путівниками по Україні.

– З ким із українських фотографів співпрацюєте?

О. В.: Джозеф Сивенький – американець українського походження. Він абсолютно точно знає, що таке формат National Geographic, тому ми дуже раді, що можемо його залучати. Анна Войтенко – дуже хороший український документальний фотограф, уже публікувалася в російському National Geographic. Максим Дондюк – зараз перебуваємо в стадії обговорення. Сергій Гладкевич – прекрасний фотограф-анімаліст.

– Які вимоги до фотографій у NationalGeographic?

Д. Г.: Це може бути будь-що, головне, щоб ця фотографія містила певну історію в собі.

О. В.: Фотографія має бути самодостатньою.

Д. Г.: Такий міні-репортаж.

О. В.: Це має бути фотоісторія з однієї фотографії.

Д. Г.: Без підпису. Ми, звісно, пишемо, хто це зробив, за яких умов, але вона має сама собою говорити.

– Який у вас обсяг шпальт, зайнятих ілюстративним матеріалом, фотографіями?

О. В.: Складно підрахувати, але однозначно: в National Geographic більше фотографій, ніж тексту.

Д. Г.: 60-70% журналу – це фото. Решта – текст. Також є інфографіка.

– Інфографіку берете з американського журналу чи самі створюєте?

Д. Г.: Упершому номері інфографіка з американського журналу, але вже починаючи з другого буде й українська.

– Чи плануєте співпрацювати з українськими науковцями в підготовці матеріалів, замовляти їм тексти?

Д. Г.: Замовляти – ні, тому що формат National Geographic передбачає, що науковець є консультантом, помічником, але не автором. Ми залучаємо науковців як консультантів. Вони певним чином коментують для нас тексти.

О. В.: У кожному номері в нас є 3-4 консультанти з числа українських науковців, із якими ми радимося з приводу нюансів перекладу. Залучаємо фахівців при підготовці наших матеріалів, щоби зрозуміти, чи все правильно написано. Ми не хочемо, щоб у нас були помилки в журналі.

– Хто ваші наукові консультанти?

Д. Г.: Наталія Шульга – молекулярний клітинний біолог, виконавчий директор Українського наукового клубу. Вона нам дуже допомогла і з першим номером, і зараз допомагає.

О. В.: З Інститутом археології у нас теж багато контактів: Юрій Рассамакін, Дмитро Чорновол, Олександр Дяченко…

– Це вже не перша спроба запустити National Geographic на українському ринку. І ви, Ольго, вперше були призначені головним редактором ще 2008 року. Чому тоді все-таки не вдалося, чому цей процес було зупинено?

О. В.: Тоді якраз була криза, дуже складний час для більшості українських компаній і для рекламного ринку зокрема. Тоді просто відчули, що фінансово компанія не потягне нового проекту з усіма видатками. Не забувайте, що за ліцензію теж треба платити щомісяця. Тому без належної рекламної підтримки такий проект існувати не міг.

– А чому саме зараз настав час повернутися до цієї ідеї? На думку видавництва, ринок вийшов із кризи? Ви побачили активність рекламодавців?

О. В.: Про рекламний ринок вам краще питати у видавця. Але я можу сказати, що в нас виконаний план на перший номер за рекламою, і з цим немає ніяких проблем.

– Хто основні рекламодавці?

О. В.: Є автомобілі, є фототехніка, що природно для National Geographic, алкоголь також є.

– Чи правда, що ліцензійні умови було змінено порівняно з 2008 роком і вони стали більш вигідними для Sanoma?

О. В.: Це теж питання до Юлії. Я не брала участі в переговорах, тому не можу коментувати.

– А яка вартість ліцензійних відрахувань?

О. В.: Не можу розкрити.

– Тоді, у 2008 році, що ви встигли зробити?

О. В.: У нас була команда і був, фактично, готовий перший номер. Просто ми його не друкували, вирішили, що треба все зупинити, перенести. Від цього проекту видавництво ніколи не відмовлялося, його просто було призупинено. І зараз фактично його розморозили, знову запросили мене, я із задоволенням погодилася. Хто б не погодився працювати в такому чудовому журналі?

– А ви, Дмитре, як потрапили в National Geographic?

Д. Г.: Я не був у команді 2008 року, хоча до того ми з Ольгою працювали в журналі «Новинар». Минулого року, коли дізнався про запуск журналу, я, звісно, з великим інтересом погодився. Американські журналісти National Geographic кажуть, що це найкраща робота у світі. Цілком із ними згоден.

О. В.: Величезний позитив – працювати в такому виданні. Насправді це, мабуть, найкраща робота з усіх, які я мала.

– Які теми у вас зараз у роботі?

О. В.: Не хочемо анонсувати на травень, тому що в нас є конкуренти.

– Хто?

О. В.: З українських видань навіть ті журнали, які не є науково-популярними: «Фокус», «Корреспондент» і «Тиждень» – вони часто пишуть на теми, які могли б зацікавити National Geographic.

Д. Г.: Є ще «Вокруг света – Украина».

– Таким чином, ви конкурентне коло бачите і в царині суспільно-політичних тижневиків, і пізнавальних щомісячників…

О. В.: Вони не є нашими прямими конкурентами за читачів, але з точки зору контенту, якщо тема вийде в «Кореспонденті», то ми, скоріше за все, не будемо її брати, оскільки хочемо ексклюзиву.

– А чи немає внутрішньої конкуренції у вашому видавництві, наприклад, між вами та Esquire? У вас схожий профіль аудиторії.

О. В.: Ми з ними спілкуємося, але не узгоджуємо тем, не повідомляємо один одному, про що будемо писати в наступних номерах. Усе-таки в них зовсім інший підхід і до текстів, і до фото, і до ілюстрацій.

Про розповсюдження

 – З яким виходите тиражем, листажем, якістю друку? Мене вражає ціна – 25 гривень. Чи покриває вона витрати на друк?

О. В.: Щодо собівартості – це також питання до Юлії, тому що ми відповідаємо за редакційну частину. Щодо тиражу – 25 тисяч, обсяг – 148 сторінок.

 – І це повний колір, якісний папір?

О. В.: Безумовно.

 Д. Г.: Це теж прописано в стандартах National Geographic.

 О. В.: Інакше просто не можна.

 – А ціна буде змінюватися?

О. В.: Наскільки я розумію, перший рік вона буде 25 гривень.

 Д. Г.: А редакційна передплата буде ще дешевша. На 20%.

 – У яких містах буде можливість придбати журнал?

Д. Г.: Вінниця, Дніпропетровськ, Донецьк, Житомир, Запоріжжя, Івано-Франківськ, Київ, Кременчук, Луганськ, Луцьк, Львів, Одеса, Полтава, Рівне, Сімферополь, Суми, Тернопіль, Ужгород, Харків, Херсон, Хмельницький, Черкаси, Чернівці, Чернігів.

– На які показники розраховуєте вийти протягом першого півріччя чи року за кількістю передплатників та обсягами роздрібних продажів?

О. В.: На українському ринку розраховувати можна хіба що дуже гіпотетично. За перший рік нам хотілося б мати до 5 тисяч передплатників. Думаю, якраз таке видання, як National Geographic, має всі шанси бути здебільшого передплатним, якби не складності з «Укрпоштою», на які ми, на жаль, не можемо впливати. Будемо сподіватися, що наші читачі будуть вчасно все отримувати і що не буде ніяких накладок, затримок і так далі.

 Д. Г.: Традиційно в усьому світі передплата на National Geographic є чудовим подарунком. Ми хотіли б, щоби така традиція прижилася в Україні.

 – Традиційно у світі більше вроздріб купують чи передплачують?

Д. Г.: Передплачують. Не можемо казати про весь світ, бо в кожній країні все ж таки унікальні умови, але у США це переважно передплата. Це називається membership – тобто членство у Національному географічному товаристві.

 О. В.: Автоматично всі передплатники стають членами Національного географічного товариства і, фактично, своїми коштами підтримують дослідження й наукові відкриття у всіх країнах.

 – І наші читачі теж автоматично стають?

О. В.:Безумовно, так. Тому що National Geographic – це неурядова організація, яка збирає гроші для того, щоб їх потім витрачати на науку.

 – Яким чином ваша редакція співпрацює з телеканалом NationalGeographic, який ретранслюється в Україні?

О. В.: У нас були зустрічі, і є певні наміри співпрацювати, принаймні робити крос-промоушн, анонси давати.

 – Раніше в Україні розповсюджувалася російська версія журналу NationalGeographic. Наскільки відомо, її офіційне ввезення в Україну вже припинено…

О. В.: Так. Її розповсюдженням займалося наше видавництво, оскільки це один холдинг (Sanoma). Але тільки до того моменту, доки ми не вирішили завести свій журнал. Саме така ситуація була з Esquire, із Harper’s Bazaar.

 Д. Г.: Восени російський журнал уже зник. Але завозиться контрабанда. Я от у метро бачив і зараз російський National Geographic.

 Також російський журнал можна передплатити через комерційні передплатні агенції. Тобто людина, яка хоче читати National Geographic російською, має можливість отримувати його з Росії щомісяця.

 – Чому в українського видання не передбачено на даному етапі сайту, просування на електронних носіях?

О. В.: У нас є просування в соціальних мережах.

 – Але немає сайту чи планшетної версії…

О. В.: Це не означає, що ми відмовляємося від цього. Навпаки, я вважаю, що рано чи пізно ми обов’язково до цього прийдемо. Та для цього потрібна окрема ліцензія. Якщо журнал буде успішним, то через рік-півтора однозначно постане мова про запуск сайту і версії для iPad і iPhone.

 – Якою ви бачите роль соціальних мереж у просуванні журналу? У вас є сторінка на Facebook, яка активно набирає популярність. Хто її наповнює? Які ще соціальні мережі плануєте охопити?

Д. Г.: Наповненням сторінки у Facebook займаюся я. Поки що ми не плануємо виходити у «Вконтакте», Twitter чи ще кудись, тому що вважаємо, що наша цільова аудиторія значною мірою зосереджена саме у Facebook. Це молоді або трохи старші люди, які мають свою думку, певні цінності. А по-друге, просто не вистачає часу на всі соцмережі. Навіть у Facebook потрібно не лише закинути матеріали, а й відстежувати потім реакцію читачів, які люблять, коли на них зважають. Нашій сторінці менше двох місяців, і вже є 3 тисячі читачів.

 Думаю, що ці люди потенційно хочуть передплатити журнал, і це підтверджується зливою коментарів, повідомлень, листів на пошту – як передплатити за кордоном, де купити. Ми знаємо, що не завжди «лайки» або інша активність у соцмережах перетворюється на реальні дії, але сподіваємося, що значна частина цих людей стануть нашими постійними читачами.

 – До речі, про передплату за кордоном. Хіба є така можливість?

Д. Г.: Такої можливості, на жаль, немає. Надзвичайно дорого з України пересилати журнали за кордон, тому наш відділ дистрибуції не вірить, що це матиме попит, і цим не займається. Поки що єдиний шлях для читачів за кордоном – попросити родичів, щоб вони купували тут журнал і час від часу його пересилали або передавали через когось.

 – Що саме ви плануєте викладати у Facebook, крім поточних повідомлень про можливості передплати, анонсування нових номерів та циклу про історію Національного географічного товариства? Чи будуть уривки статей із журналу, якісь фотографії?

Д. Г.: Ми будемо розміщувати деякі анонси. Досить короткі, але які будуть зацікавлювати читачів. По-друге, ми вже почали викладати в соцмережу фото. У нас є конкурс «Твій кадр»: кожен аматор або професіонал може прислати фото, і ми його можемо опублікувати в журналі. Щономера ми будемо публікувати два фото: одне – вибір редакції, друге – вибір читачів. Власне, ми будемо питати людей на нашій сторінці у Facebook і підраховувати лайки. Фото, яке набере найбільшу кількість лайків за відведений на це час, буде опубліковано в наступному номері журналу.

Джерело: Телекритика

29 коментарів

  1. Чекаю з нетерпінням!

  2. Обов’язково придбаю, чудове видання, тепер ще й українською!

  3. Нарешті! Особливо радує, що можна буде придбати в Одесі:)

  4. Круто. Теж придбаю. Проте не слід викладати журнал на толоці. Принаймні одразу.
    До речі, ось посилання на Facebook http://www.facebook.com/NatGeoUkraine?fref=ts

  5. Обов’язково придбаю.

  6. Чудова новина. Обов’язково буду купувати. 25 грн – не гроші у наш час та для такого журналу.

  7. National Geographic Ukraine
    Друзі, на превеликий жаль, через погодні умови ми не можемо доставити сьогодні журнал до торговельних мереж. Навіть мамонтам не під силу подолати снігові заноси… Нам дуже прикро, адже журнал вже надруковано – і він ще з п’ятниці чекає на читачів на складі. І ми знаємо, що Ви теж чекаєте на NatGeoУкраїна! На сьогодні найбільш реалістична дата Вашого побачення – середа, 27 березня.

  8. Зрозуміло. я сьогодні на 4-х лотках запитував, і дивувався чому ні в кого не має.

  9. Окрім лотків, ще у київських мережах супермаркетів його бажано продавати для зручності. Наприклад, у “Ашані”, де я регулярно буваю :). “Вакруг свєта” там лежить, бачив. Та його навіть в руки гидко брати. Бо я принципово купую тільки україномовну пресу.

    • Цілком підтримую. Зокрема стосовно принциповості.
      Тепер я купуватиму або українською, або мовою оригіналу.

  10. А як його можна виписати по пошті? напишіть індекс

  11. Сьогодні журнал вже є у продажу?

    • Ну в ФБ бачив вже фото щасливчиків, які придбали його в Києві.. про інші міста не факт
      Dmytro Hubenko
      Просимо вибачення у всіх наших друзів з інших регіонів, які досі не мають змоги купити НатГео. На жаль, журнал тільки сьогодні вирушив до Ваших міст, і, скоріш за все, потрапить до роздрібної торгівлі тільки завтра. Навіть у Києві його знайти нелегко – у більшості кіосків та на розкладках його виставлять уже після обіду. Так що квест триває!

  12. У Вінниці ще досі не можу знайти.

  13. У Станіславові (Івано-Франківську) ще немає

  14. Досі немає і в Білій Церкві. Скажіть, будь ласка, шановні, а з якими торговельними мережами у моєму місті ви домовлялись? Дякую!

  15. у Львові ще нема(

  16. “Як ви на це наважилися, адже вважається, що українська мова – неринкова для преси? :)”
    Хто так вважає? московія? і автор?
    Не ринкова, бо не дають нахабні узькоязичні, що як лишай ще за совдепії розповзлись Україною, і ніби мало їх самих, то вони ще й всяке лайно своєю псячою пхають сюди без міри!

    • Менше емоцій… Підійдіть до найближчої точки розповсюдження преси і підрахуйте процент українськомовного. Потім ще раз відпишете.

      • Емоцій та дій в україномовних має бути ще більше. А відсоток своєю мовою мають рахувати і випрошувати не українці, а ті хто себе називає нацменшинами (хоча єдина нацменшина в Україні і її це не тосується-це кримські татари, а так Україна унітарна держава). І емоції від того, що допекла вже ця запопадливість, толерантність і терпимість.

  17. Вгамуйтеся!
    Журнал вже давно закрили, як раз після того як “жити стало краще, жити стало веселіше” 2014 році. Я сам купував в Одесі майже всі номери журналу National Geographic Україна. І дуже “зрадів” коли він зник з продажу.
    Взагалі погана тенденція з классними журналами у нас. Крім “НГ” закрили “ЧІП Україна”, улюблений з дитинства “Перець” (ще раніше), “Digital Photo” , “Retro & Exotica” (не памятаю як точно, бо теж давно) та ін…
    Думав що не рентабельно бо все є в інтернеті, але коли побачив скільки крутих журналів видається в Польщі наприклад, то просто офігів! Зате всяка макулатура для домогосподарок видається справно.
    Коротше Україна як і у всіх іньших галузях “попереду планети всія”
    І це сумно панове :(

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.