Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1171548 (287 за 24 години)

Хочете врятувати українську мову? Багатійте!

| 82 коментарі

 100Hryven_1918

На Zaxid.net та інших галицьких сайтах, форумах, блогах періодично постає та сама тема: “Як Галичині врятувати Україну”. “Врятувати” у сенсі “українізувати”, або «дерусифікувати» і повернути втрачену мову. Пропозицій багато.

На приклад, розповісти східнякам про визвольні змагання (почують російськомовні про героїв УПА – і відразу заговорять українською). Чи познайомити східняків з галицькою культурою (як побачать нещасні вертеп, так і стануть патріотами). Чи рухатися до Європи за допомогою Греко-католицької церкви (щоправда, Європа вже років 60-80 як світська, але це вже дрібниці).

Найкращою була ідея спершу навести порядок у самій Галичині: зменшити корупцію, профінансувати школи та лікарні, відремонтувати дороги та пам’ятки культури тощо тощо. Це добрий початок. Але всеж-таки не засіб українізувати решту країни.

Втім, відповідь лежить на поверхні. Щоправда, побачити її значно легше, ніж втілити.

Про митника, який “вибився у люди”

Це було у середині 90-х, у одеському політеху. З нами вчився хлопець з села (тобто таких хлопців було багато, але зараз річ саме про цього). Село, очевидно, було україномовне. Але за 5 років ми не почули від хлопця жодного слова українською. Він говорив чистою російською, хоча й з акцентом.

Досить банальна історія, і я б про неї не згадував… Якби одного разу він не почав розповідати про якогось свого родича. Родич зробив блискучу кар’єру – став начальником митниці.

Хлопець розповідав у захваті:

– Он даже по-русски не научился толком говорить, а уже выбился в люди!

Цією фразою сказано усе.

Щоб “вибитись у люди”, треба говорити російською. Якщо хтось “вибився”, але не вміє по-російськи, то це – феномен, на кшталт: “Уявляєте, він не навчився рахувати, а вже – директор банку!” Герой-митник говорив українською не через патріотизм, а тому, що не вмів інакше. Але нічого (звучало у підтексті), ще вивчиться!

Ось вам і відповідь на “мовні питання”.

Ідеалісти та реалісти

Звісно, існують ідеалісти. Вони борються за рідну мову навіть коли за це саджають, говорять нею навіть коли за це на них дивляться зверхньо.

Але такі люди, на жаль, не складають більшості.

Більшість людей хоче жити “нормально”. Тобто, забезпечено, багато… А мови/шмови – питання другорядне. Тим більше, що російську вивчити не важко – це ж не японська і навіть не німецька.

Російська – “мова забезпечених людей”. Звісно, не всі російськомовні – багатії. Але усі багатії – російськомовні.

Назвіть хоча б одного україномовного олігарха. Не такого, що просто знає українську і може зв’язати нею два слова перед телекамерами, а такого, хто розмовляє нею у побуті, з партнерами, із підлеглими.

Дехто з націоналістів вважає, що біда у тому, що чимала “багатіїв” – неукраїнського походження (а були б етнічними українцями – говорили б українською). Але “парадокс” у тому, що й “бездоганне” українське походження не є синонімом патріотизму, не кажучи вже про україномовність.

Незалежно від походження, більшість впливових людей у країні говорить російською. На українську переходять лише тоді, коли “це треба”. У парламенті, чи під час інтерв’ю, чи на мітингу. Але це – фасад. Поміж своїми, “еліта” відразу ж повертається на звичну і зручну для неї мову. Чимала впливових людей взагалі не “отягащає” себе українською – навіщо грати спектакль?

Мову на хліб не намажеш

Ідеалісти і романтики говоритимуть українською попри все: для них це майже релігія.

Але “простому народові” хочеться намазати на хліб масло і покласти зверху шмат ковбаси. Бажано ще купити машину, квартиру, дачу тощо.

Протягом 200 чи 300 років штучно створювалася ситуація, коли кар’єра не робилася українською. Хочеш жити заможньо і комфортно – говори російською. Усі звикли до такого стану речей. Це увійшло до підсвідомості.

Десятиліттями українська інтелігенція повторювала селянам, що “Щастя – не у грошах” (так, щастя не у грошах, але без них якось важко), і що “Краще бути бідним, але не відступатися від рідної мови”.

Наскільки подібний підхід працює, свідчать гіркі слова білоруського патріота Язэпа Лёсіка. У праці “Аўтаномія Беларусі” (1917), він констатує: селяни кажуть, що “мова їм не потрібна. Ніхто у світі не зрікається своєї мови, … а наші селяни зрікаються”. Пояснює він це просто: тут якесь непорозуміння, омана. А уся біда у тому, що селяни – “темні”.

Чи були селяни темними, сказати важко. Натомість, можна впевнено сказати, що були вони практичними. Мова заважає покращенню соціального статусу? То навіщо вона потрібна? “Що, – думали селяни – дасть нам білорусизація? Прокламації Ради БНР? Їх на хліб не намажеш.” “Усе одно, – вважали селяни, – багаті говорять російською. Або вже польською. Але не нашою, мужицькою.”

Небагатий білоруськомовний вчитель з п’єси Янка Купала «Тутэйшыя» зміг завоювати серце сільської дівчини, колишньої своєї учениці. Але «темні» “народні маси” поцікавились, чи є в нього, на приклад, власна хата (у п’єсі він арендує кімнатку у чужій квартирі).

В Україні – приблизно те саме. Єдина різниця – Галичина.

Галичина: край україномовних панів

За австрійських та польських часів там сформувалася яка-ніяка україномовна міська еліта. При цьому, не тільки інтелектуальна, а й економічна.

Радянська влада багато зробила для того, щоб “виправити” цю ситуацію (на приклад, провідні посади надавалися російськомовним переселенцям). Попри це, Львів, Тернопіль та Франківськ залишилися переважно україномовними.

Селянин, що хоче інтегруватися до міської культури, не має міняти мову. Навпаки, має її покращувати.

У галицьких містах є україномовні начальники і підприємці. Вони там не виключення, а більшість. Себто “норма”.

Там не треба переходити на російську, щоб “вибитися у люди”.

Але Галичина – далеко. До того, це не найбагатший регіон. За кар’єрою східні селяни і мешканці невеличких містечок їдуть до Києва, Харкова, Одеси.

Ідейні українізатори Сходу хочуть їх спокусити розповідями про славетну історію, співучу мову і тіні забутих предків. Це може вразити романтиків, мрійників та ідеалістів.

Якісне україномовне мистецтво – література, кіно, театр – ризикує привабити естетів та інтелектуалів. Ані перші, ані другі, ані треті, ані четверті не складають більшості населення. Навіть якщо їх порахувати разом.

Більшості треба щось конкретніше. Вертепи та подвиги УПА на хліб не намажеш. Книжки Валер’яна Підмогльного та Валерія Шевчука – також, на жаль.

До тепер я говорив про тих східняків, в кого українська – справді рідна. А що вже казати про російськомовних?

Для більшості людей чомусь дуже важко говорити якоюсь мовою, окрім “звичної”. Вони переходять на іншу мову лише тоді, коли це вигідно чи престижно.

Так, у Києві престижно знати англійську, у Владивостоку вигідно знати китайську, а знати німецьку у Берліні – і вигідно і престижно.

На Сході, у принципі, корисно розуміти українську (завдяки українізації останніх 20 років). Але відповідати нею на запитання… чи, тим більше, говорити нею щодня…

От якби українська раптом стала престижною та корисною… Але як це зробити?

Чехія – наше світле майбутнє

Усі ми дивилися фільм “Я обслуговував англійського короля”. Хлопець з маленького містечка мріє стати мільйонером. Він шукає роботу там, де збираються багаті – переважно, у дорогих ресторанах. Придивляється до справжніх мільйонерів – і хоче бути “як вони”.

Фільм чудовий з багатьох точок зору, але у цій статті підкреслимо таку деталь: мільйонери говорять тою ж мовою, що й головний герой. На німецьку він переходить лише з німцями, які навіть після окупації залишаються меншиною. Чеська мова економічно вигідна, вона не є ознакою незаможності. Нею розмовляє не тільки середній клас, а й економічні еліти.

Якби ті, хто їздять на дорогих машинах на сході та півдні від Києва, розмовляли у своєму колі українською – і не соромилися б робити це й “на людях” – “маси” поставилися б до мови з більшою повагою.

Якби україномовні приймали серйозні рішення, до них би прислуховувались.

За останні роки у східних містах потроху почав з’являтися україномовний середній клас. І не тільки літератори та викладачі, а й підприємці та менеджери. Це – добрий початок. Але лише початок.

Що б галичани та усі фанати української мови могли зробити, щоб “повернути Схід до рідної мови”? Розвивати торгівлю. Розвивати виробництво. Збагачуватися. Робити кар’єру. При цьому не поступатися мовою.

Люди завжди рахуються із сильними та впливовими.

Шухевич прославився тим, що керував УПА. На жаль, мало хто пригадує, що до війни він був успішним бізнесменом. Його рекламна фірма сприяла українським підприємцям (на тодішньому Заході слова “українець” та “україномовний” були синонімами – тепер це не так).

Якщо вже брати приклад з ватажків УПА – то саме у цьому. Адже ходіння по лісах з автоматом за теперішніх умов нічого путнього не дало б, так само, як і кидання пляшок з напалмом в офіси.

Українська “оволодіє масами”, коли стане престижною та вигідною. Вигідною вона стане, коли буде ознакою високого соціального статусу – та й взагалі забезпеченості.

Коли заробітчани поїдуть до Галичини, а не навпаки, а роботодавці вимагатимуть знання української – Схід подивиться на неї інакше.

Коли галичани створять хоч одну успішну україномовну компанію з філіями “від Сяну до Дону” – мова стане корисною для кар’єри.

Коли наради директорів проходитимуть українською не тому, що примусили, а тому, що так легше ключовим “гравцям” – тоді можна буде “вибитися у люди” й без російської.

Поради легко давати і важко виконувати. Легше пересунути Говерлу, ніж змінити мовну ситуацію на Сході. Але якщо вже поставити перед собою таку мету, то треба визнати: економічні важелі значно ефективніші від співу повстанських пісень (хоча одне іншому не зашкоджує).

Євген Остапенко
Джерело: Тексти.org.ua

82 коментарі

  1. Не зважаючи на помилки у тексті “на приклад саджають” :) стаття є раціональною і світлою.
    Так. За “чимось” “щось” мусить стояти. Бромом українське полюбити не заставиш :)

  2. Аргументовано і зрозуміло – цікава стаття. А викладені в ній ідеї справді мають сенс, і зважаючи на економічні важелі – досить значний.

  3. О, ну хоч хтось додумався написати статтю про це, бо вже набридли казки про культуру, традиції… Автор правильно вказав на те, що треба підняти престиж мови і діяти на підсвідомість.

  4. Живу на сході в місцевості де “балакають”, але намагаюся говорити. Одного разу зробивши замовлення розмовляв з студентами, яким його робив, і тут мене з колії вибило питання: “а чого ти українською балакаєш?”. Сказав, що подобається, так вони і самі перейшли на українську.

  5. Рене, дивно що це необхідно робити в Україні – піднімати престиж рідної, української, мови. Як це не прикро, але то гірка правда сьогодення – ми повинні боротися за свою країну, мову, з обраною нами владою, чиновниками,…

    Щодо статті, то мені сподобалося. Чиста правда, що нашу мову необхідно робити популярною і необхідною при прийнятті на роботу. Це мала б бути обов’язкова умова для прийому на роботу, в школу, садочок. Я не проти інших мов, дома можеш розмовляти хоть на китайській, а от з людьми на вулиці, чиновниками, у листуванні – тільки УКРАЇНСЬКОЮ і без всяких АЛЕ. Чому ми повинні їхати за кордон і знати їх мову, наймати перекладачів, а от коли вони до нас приїжджають – то ми мусимо прогинатися і говорити на їхній, або хоча б на англійській.
    Якщо чесно, це все має йти згори. Якби президент, при зустрічі навіть з Російським президентом брав перекладача з української на російську (хоча російська нам зрозуміла), то це би вже багато означало і було б прикладом для багатьох людей та й думаю підняло б авторитет самого керманича нашої держави – багато б людей його б заповажали хоча б за це.

    Але нажаль це все слова. Дуже важко викорінити російську мову з нашого життя. Музика, спілкування, …
    Ось навіть колега, слухаючи російський реп, коли я його попросив вимкнути цю музику, сказав, що це хороша музика, бо в ній співається “про життя” і йому всеодно, що пісня на російській – основне, що “про життя”, та й наші такого не напишуть і не заспівають. Що тут сказати…
    Боляче…

    • Щоб не було боляче – знайди те що треба, українське. І ти знайдеш. Принаймні дещо. А з часом виявиться, що українського є багато і воно глибше та сильніше за своїм змістом. Розкрий очі! У світі є все що тобі треба. але ж почни шукати ти вибирати! Це буде цікаво і з часом буде приносити користь, спочатку емоційну, розумову. а потім і матеріальну, черз зростання впевненості у собі і у своєму оточенні.

    • Вам не нравилось, что вас заставляли говорить по-русски. Теперь же пытаетесь заставить говорить других на не их языке. Ну не двойные ли это стандарты? вы что, не поняли, что надо просто уважать желание человека говорить на его языке? еНу не должен русскоязычный в Украине прогибаться под ваши потребности, потому что он понимет вас, а вы – его. И нет потребности кому-то под кого-то прогибаться. Вот ведь надо клевать в висок, долбить, усложнять жизнь. Я вот говорю с украиноязычными по-русски, а они со мной – по-украински. Обе стороны – довольны. Если вы не довольны, если вам так режет уши – то на лицо какая то глубокая агрессия, “боляче”. Может, тогда, найдёте себе интересную музыку на русском, попривыкаете к звучанию языка? Почему мне ваш язык уши не режет? Почему я вас не заставляю знать русский? Ей-ей, агрессия откуда то берёт корни, но ведь почему её нет к итальянцам, чехам, румынам и канадцам, приезжающим в Украину? Те, кто живут в Украине (В) – они же от матери выучили этот язык. И вы их давите, заставляете, выдавливаете. Да уедут они отсюда. И будет вам тут хорошо, посреди терриконов и токсичных заводов. А, нет, вы тут всё засадите полями и будете петь по-украински. Ну так кто вам мешает? Едьте сюда, селитесь, сделайте это место богатым носителем украинского языка.
      Я не понимаю, зачем вы раздуваете из этого недостатка Украинского такой пузырь. Ну а заставьте весь мир говорить по-украински, да? Все должны быть такими как вы. Вы идеальны, просто без изъяна.
      И вокруг москали. Вот, весь Донбасс на вас напал и заставил по-русски говорить. Представьте себе, что это мы тут жили и вдруг обнаружили, что нас заставляли говорить по-украински. Да! А представьте, что вас будут заставлять говорить по-русски или по-польски? Вы же взвоете о том, как вам это неприятно. Тогда, представьте, что и нам неприятно.
      Ну нравится вам украинский. Ну говорите на нём. Но, откуда это стремление всех на нём заставить говорить? Если есть, к примеру, страна, которая хочет говорить по украински, то это её право выбирать себе язык. Ну а что, если страна не однородная? Если часть людей тянется к одному языку, а часть – к другому? И обе части живут на одной земле и обе – украинцы, просто они украинцы с разным языком. Вот, в Канаде французы и англичане селилсь, и теперь у них два языка. Государственные. Но, раз вам не нравится русский язык, то почему не дать другим людям говорить на нём? Вот зачем пытаться вставлять палки в колёса? Зачем плыть против течения, бороться, заставлять?
      если мне нужен будет украинский – я перехожу на него и общаюсь с людьми украноязычными. Нет мне нужды – я остаюсь на русском. Но, неудобен мне украинский. Я изучал его. Могу общаться на нём.
      Почему вы делаете за меня выбор?

      • Ти тільки не вважай, що тут усі дурні. Нас наші матері й батьки, які самі вийшли з україномовних сіл, змалку навчили російською – то це наша рідна мова?!?! Мова наших матерів – українська! Але через відомі причини нас, своїх дітей, наші матері вивчили російською!
        І ВИ тепер словоблудите, намагаючись вхопитися за існуючий неприродній, збочений, статус-кво!
        Ти б дізнався, якою мовою балакали твої предки, якщо ти – особа українського походження.
        А якщо ні – то не стромляй свого писка в наші діла.

  6. стаття хороша частково, бо вона занадто ідеалізує світ “Галичини”…
    як мені не прикро, але змушений констатувати, що “Галичина” деукраїнізовується впевнено і поступово!!! (сам я з Тернополя)
    є люди (не бізнесмени), котрі, як в статті зазначено, ІДЕАЛІСТИ, але таких не багато і у нас…
    бізнесмени (особливо Львівські) в своїй більшості – РОСІЙСЬКОМОВНІ!!!
    Музиканти (хоч і не більшість, але) – РОСІЙСЬКОМОВНІ!!!
    Як давно ви бували у Львові, Тернополі чи Форанківську? Якщо в будний день пройтися по Львову, то частіше там почуєш РОСІЙСЬКУ, рідше ПОЛЬСЬКУ, ще рідше Англійську (про інші мови мовчу) і серед них пробивається УКРАЇНСЬКА.
    Тернопіль – все частіше від молоді я чую російську мову (міської, а не приїжджої молоді). Коли був в армії спостерігав картину, як “западенські” сісльські хлопці переходили на російську, “шоби било панятніє і шоби дєди уважалі” (просто в нас “дєди” були в основному зі сходу)…
    Висновок – не в багацтві справа!!! А справа в кожному з нас! Доки будь-який українець не почне розмовляти Українською і НЕ ПЕРЕХОДИТИ розмовляти “ДЛЯ ЗРУЧНОСТІ” на російську з російськомовним українцем – доти УКРАЇНСЬКОЇ в нас не буде. Ми самі зможемо тих же бізнесменів і владу розмовляти і поважати українську! Але це виключно за умови, якщо ми цього самі захочемо… а, коли більшості (навіть в “Галичині”, саме так – в “Галичині”) це до лампочки ілліча – то маємо те, що маємо…
    Почніть зміни з себе і навколо себе, а потім берімося за українізацію всієї України… Бо ТИ і є УКРАЇНА (здається слова Чорновола)…

    • Все життя живу у Львові, не маю ні одного знайомого, хто б спілкувався зі мною російською. Зі всього мого кола є аж одна людина, яка на українську переходить, а вдома спілкується російською. У Львові найчастіше чути російську, рідше польську а тоді українську? Ви певно в якомусь музеї стояли і слухали, де самі туристи ходили:) Тим більше що польську тут переважно далекі від туристів і туризму люди взагалі розуміють вельми з трудом. Якщо відкинути туристичні групи, російська справді буває, але далеко не так часто як Ви це описали. Цікаво, що велика частина молоді на російську перейти просто не зможе, бо нею не говорить. Розуміти це одна справа, але наприклад мені просто язик не повертається щоб виговорити нормально ті слова. Виходить кумедно) Хоча тут жодних ілюзій, більшість говорить українською не з великих принципів чи полумяного патріотизму, просто це, гм, доволі природно….

      • Вот вот. Вы меня сможете понять. Мне тоже “кумендно” говорить по-украински. И да, молодёжь не хочет и не может переходить на украинский, потому что он просто не их язык. Вот, всё как у вас, только, как в зеркале, шиворот-навыворот. Украинский тут никто не практикует, надобности нет. Люди знают его на среднем уровне, так как часто соприкасаемся. Нет нужды, так как есть другие вещи, кроме перехода на неродной язык, которые нас волнуют.

    • Як на мене, нехай ідеалізує Галичину, тому є причини. Це ще не брехня. І не шкода.

      А загалом, написано дуже правильно і доказово. Думайте собі далі та давайте практично корисні поради.

      Тому навіть не суперечать спогади про “дідів” зі сходу. У нас наприклад було багато з донбасу – всі як один, наче рецидівісти, хоча ж не сидів з них ніхто. Всі воровські “панятія” – це “закон курятніка” (спихни ближчого , абкакай нижчого). Серед нормальних людей це авторитету російській мові не дає. А скільки випадків. коли западенські “діди” на кораблях порядки наводили. Так що стаття нормальна, розумна.

      Українці більш трудолюбні та талановиті, так що дайте час – все стане на свої місця. Люди ще не наїлися збочень, вони ще пробують.

      • Я из Донбасса. Позвольте не согласиться – люди тут есть и пордочные. Сожалею, что у вас сложилось о нас плохое впечатление. Это может быть оттого, что тут нет работы и люди обозлённые.

  7. За 50 років комуністичного минулого, влада домоглась викорінити на сході і півдні у головах людей українську мову, висиляючи українців на сибір, по засланнях, привозячи на їх місце і в їхні будинки інших людей з іншим менталітетом, мовою і подекуди (донбас) з кримінальним минулим. Не можна за 20 років так званої “демократії” змінити в головах те що насаджувалось пів століття. Потрібна масова українізація, щоб вона відбулася потрібна проукраїнська влада, не на словах і телешоу, а в реальному житті, тоді нам “загрожує” світле майбутнє України, а поки маємо те що маємо.

    • Сільська місцевість сходу ще до Радянської влади “балакала”, але навіть радянська влада не змусила селян “разгаварівать”.

      • На Донбасі усе населення розмовляло українскою до другої світової. Я знаю це від людей які там мешкають. Моя рідня до другої світової теж там мешкала і бабця розмовляла чистою українською. Що не кажіть, але це факт. Скажу навіть більше, західна частина Росії, прилегла до кордону України, була україномовна. Я був у Курську і там половина населення вважає себе “хохлами”, але я їм пояснив що для українців це не зовсім коректно так себе називати. Якщо Україна стане успішною та заможною державою, то не те що схід України, але і захід Росії буде пишатися тим, що вони Українці і вчитимуть мову.

        Зробіть щоб Вами пишалась країна, тоді ваші “фанати” теж будуть розмовляти українською. Але у мене складається таке враження що мовні патріоти настільки зайняті питанням боротьби, що у них немає часу на розвиток своєї кар’єри.

    • Набридли ці слова “Маємо те, що маємо”. Це як “моя хата з краю, нічого не знаю”. Тобто вказується, що и поза проблемою та нічого не вирішуємо.

  8. Бінго!
    Не пройшло і 40 років. Рецепт знайдено, потрібно почати лікування!.

  9. Речі правильні і зрозумілі. Забувається одне: перш за все потрібна політична воля і як похідне від неї – влада. А поки що маємо на чолі апазиції мажора, який в кулуарах і вдома переходить на ту ж звичну? московську.

  10. Публікація настільки добра і правильна та збігається майже повністю з моїм власним баченням проблеми,що не можу втриматись щоб не перепостити її у себе на сторінці, даруйте,пане Євгене.
    На мою думку більш виразно і широко повинна би звучати сьогодні тема позитивної ролі держави у відновленні належного статусу української,але ми знаємо з кого складається наша держава сьогодні… Втіхи з цього мало. І виходить,що покладатись треба тільки на себе – нас мало,але ми не зрадники. Українці високої проби. І цим потрібно пишатись,а сильна воля і високий дух з Божою допомогою врешті решт виведуть нас на “хліб з маслом” (це метафора,звісно).

    • Мабуть в тому то і проблема, що перетерпіли все, але голодомору та радянській владі всетаки вдалося зробити своє. Після гено-, етно-, лінгвоцидів українці в ХХІ ст. здають позиції.

  11. Головне створити україїнське мовне середовище, почни з себе , не переходь на іноземну навіть коли ти в меншості . Я почав з себе і багато з тих з ким я спілкуюсь починають говорити українською , тобто мовою спілкування стає УКРАЇНСЬКА МОВА .

    • Вот вот. Мой родной язык – русский и украинский для меня – это зло, которое начало меня доставать ещё в детстве. С тех пор, со школы, где заставляли изучать украинский – я слегка недолюбливаю украинский именно за обязательность, за агресссию с которой меня заставляли его изучать. Я вам не механизм, в который можно запихнуть украинский зык и тут же получить результат.

      • Не бреши.
        У нас на сході українську в школі вчать абияк, не те що агресивно, а взагали на “ат’єбісь”, так що не плети нісенітниць.
        Коли Кличкові треба було, то він опанував пристойно й німецьку, й англійську… От з українською в нього трохи кепське, бо йому не треба. Про це ж і стаття!
        І ти опануєш швидко й охоче, якщо в нас постане Українська Україна.

  12. Стаття з одного боку правильна, але якось взагалі недооцінена роль держави та й ситуації, в якій знаходиться Україна. Так, треба вести бізнес, це дасть досвід керування людьми, дасть ресурс, щоб з його допомогою вести і громадську, і політичну діяльність. Так можна добратися до влади і встановити той лад, який відповідає власному баченню та цінностям. Принамні мені так здається.

    Ну, а автору дяка за статтю, принамні то спроба змінити русло думки особливо крикливих патріотів, які замість того, щоб здобувати владу і боротися методами легальними(а в нас є своя держава, просто треба владу свою ще здобути) чи конкретною діяльністю, роблять “революції” і безглузді малочисельні акції.

  13. В моєму одеському вузі є приємний вийняток, який же я був здивований, коли почув, як один із людей, близьких до ректора, прийшов до нашого комменданта гуртожитку і говорив прямо на “западенському” діалекті, але гарною українською мовою без жодного русизму! Тож коли говорите з російськомовними, стійте на своїй!

    • Это правильно. А я, когда разговариваю с украиноязычными – говорю по-русски. Мы друг друга прекрасно понимаем. Кстати, какой может быть стыд говорить по-украински, когда язык то звучит грамматически и фонетически грамотно. А вот, если это суржик, клеймо часто неадекватных жителей деревни и троечников из ПТУ, если это дьявольская, экклектичная смесь из недорусского и недоукраинского – то тут не всем нравится осознавать, что, возможно, вы говорите с не обременённым интеллектом человеком (такого языка в умных книжках не нахватаетесь, и в основном его используют тут бедные слои населения, не имеющие доступа к качественному образованию, библиотеке, просвещению). Кстати, мне нравится грамотный украинский, потому что он вполне чёткий, понятный, звучный. Пожалуйста, говорите на грамотном украинском, а я буду с вами говорить на грамотном русском. Я думаю, что у людей, которые боятся говорить по-украински – какие-то комплексы. P.S. Донбасс.

  14. Примусити їх говорити українською буде неможливо, лише державний або карєрний аспект, але вони все одно не вважатимуть її своєю рідною, тому що рідна та якою вони розмовляють з дитинства, якою навчили батьки.

    • Шановний, Ви розповідаєте казочки. Якби було так, як Ви говорите, то в США англійська була б рідною менше ніж для 10% відсотків населення, а в тій же Росії на вулицях можна було б почути російську лише в одному випадку з пяти :)

    • Дайте я вас расцелую. Родители, родной, язык – да. Выбросьте эту мысль заставлять и вас полюбят. Я понимаю, что нельзя недолюбливать какой-то народ, но вот именно украинский слегка, но недолюбливаю. Я понимаю, что это плохо, но простите, так со школы мне вбили. и было это так: все тут говорят по-русски, а когда пришёл в школу – склочная классная руководительница и непонятный мне украинский, надобноссти в котором я не видел. И теперь не вижу нужды устраивать по 3 урока украинского в неделю. А то, что делается в нынешних школах – геноцид русскоязычного населения страны. И к чему? Мы вас не заставляем, ведь, по-русски. Да живите себе в своём Заднепровье и будьте счастливы, правда, говорите, радуйтесь. Но, разве не понятно, что нам тоже больно видеть нападки на наш язык? разве вы это не чувствуете на своей, извините, правда извините, шкуре?

  15. Галичина це лише Івано-Франківськ і Львів… Це лише дві області, якщо хтось географію не знає…А якщо брати Тернопіль Франик чи Львів не такі й вони патріотичні міста, і не такі вже й 100%-во україномовні….(я не беру до уваги: польську, чеську мови) там також є суржик з яким ніхто не бореться, а діалект- це окраса даного регіону, хоча інколи це перекручені польські слова….

  16. Стаття правильна. І зробити це дійсно важко. Я тривалий час працював у адміністративних органах Тернопілля. І я знаю десяток підприємств із сотнями працівників, які переставали бути Тернопільськими і українськими через зміну керівництва. І відбувалось це під тиском київських чиновників. Тепер київське керівництво “штокає” і “какає”, а працівників багатими й успішними не назвеш.

    • Бедные, моё вам сожаление. То же самое и у нас тут, на Донбассе. заставляют использовать украинский, и он такой не свой. Как для вас русский. Я не шучу, правда. Я вас понимаю. Вообще, плохо, что у вас отбирают ваш язык, и я считаю, что так нельзя. Тот, кто это делает, не очень человечно себя ведёт.

  17. Ви збираєтеся робити бізнес в Україні за правилами, які встановлюють олігархи?
    Може краще вже бути бідним, але живим?

    • Якщо ви збираєтесь бути бідним то краще не розмовляйте українською, дуже вас прошу…

      Є такий анекдот. Питають у Явлінського (в 90-х лідер демократів) як він агітує за демократів, той відповідає, – Коли я їду в таксі я залишаю 100 доларів на чайові і кажу “голосуйте за демократів”. Питають у Зюганова (комуніста) а як він агітує за комуністів, той відповідє, – А коли я їду в таксі то я шкиденько вибігаю не заплативши нічого і кричу наостанок “голосуйте за демократів” :)

      Тому якщо ви збираєтесь бути злиденним україномовним правдолюбом то краще агітуйте російською мовою за “русскій мір” – цим ви для української справи зробите більше!!!

      • Я не кажу, що треба байдикувати чи жебракувати, але в Україні чесно розбагатіти ще нікому не вдалося …

        • Ви дуже помиляєтесь. В Україні можна розбагатіти чесно, і я знаю достатню кількість таких людей. Треба лише думати головою і справді працювати. Але так, працюючи “на дядю”, багато не заробиш.

  18. Автор пропонує організовувати бізнес на Галичині та подавати всім іншим регіонам приклад. Одне але – промисловість в Галичині перебуває у повному занепаді, тоді як схід і південь зосереджують у собі левову частку важкої промисловості нашої з вами Неньки України. Як можна “тягатись” з ними при таких умовах? Я особисто відповіді не знаходжу :(

    • Не з промисловості єдиної можна жити і процвітати.

    • А якщо поглянути на Європу, то левова доля надходжень до бюджету західноєвропейських країн складає зовсім не промисловість, а тим більше важка. Якщо більшість країн Європи давно перейшли в постіндустріальне суспільство, розуміючи, що вигідніше продавати програми та інший наукоємний продукт, для якого потрібні мізки, а не гігантські комбінати, то в Україні до сих пір совкове мишлення на кшталт “виробництво металу на душу населення”.

      • Британия, анпрмиер, продаёт мозги. Вы правы. Услуги. Банки. Логистика. Наука.

    • а як вам з США та німеччиною тягатися? нащо тоді вам влада – щоб сидіти і смоктати?

      Для мене націоналізм це світогляд коли українці власними силами можуть гори зрушити … а для вас це скиглення по 300 років рабства і голодоморів?

      • Да да, именно вместе сдвинуть, горы сдвинуть, а не сограждан пытаться двигать. Давайте уже мириться, мы тоже украинцы, но у нас другой язык. Хватит бегать и трусить дубинами перед своими же людьми.

    • Рішення проблеми повинно бути в іншій площині. Тягатись непотрібно. Треба починати із свого життя, сім’ї, настрою. тоді будуть нові думки і діла.

    • Пожалуйста, приезжайте сюда. тут вся промышленность для вас. И шахты к вашим услугам. И заводы химические. Вы будет тут островком украинского языка. И здесь будет пахнуть сладкой калиной. Вот, кто вам мешает? Могу вам посоветовать цех по переработке шин вс выделением диоксина в атмосферу – он такой тяжёлый, что ночью несёт аммиаком. Всё это требует неотложительной украинизации. Вот, нанюхаемся аммиака и думаем – ещё мама мне в коляске песни пела о том, спят усталые подушки, ждут украинизацию. P.S. Мы понимаем друг друга. И вам этого хватит. Не перегибайте палку.

  19. Перепрошую, а чи не повинне слово “чималА” бути словом “чималО”? Автору дякую за статтю. Стаття хороша.

  20. Це все добре. Але ж, авторе! Чому ж стільки помилок?!

  21. Нарешті я знайшов для себе привід стати багатим! ))

  22. Яке гнітюче враження справляє ця стаття! Хоча і відчувається стурбованість за рідну мову та долю країни, але “хотіли як краще, а вийшло як завжди”. Автор, може й не свідомо, продовжує, започатковане ще окупаційними владами, штучне розмежування українського суспільства, ділити українців. Слово “східняки” вжите так багато разів і з якимось ніби підтекстом. Виходить, що ми тут на сході вже якісь собі “недо” українці! Так, україномовних дуже мало, але ми всі українці, незалежно від того чи народжені у вірменській чи в циганській сім’ї, чи на території України чи переїхали вже дорослими- ми всі громадяни України. Як підмітив автор, Україна єдина в здирництві у владних кабінетах та багатстві чиновників, у бідності громадян та у їхньому безправ’ї. Тож приводів для єднання заради подолання спільних проблем більше ніж для розмежування.

    • Просто, немного людей видят, как живут люди на Западе и Востоке. Например, тут считается, что на Западе живут бендеры, которые в магазине не продадут хлеба, если вы попросите по-русски. Я сам не знаю, верить ли этому. Я у вас на Западной Украине не был. Вас тут называют западнянами, западэнщиной, бендерами, вуйками. Честно говоря, может быть, у страха глаза велики и у вас всё не так. Я слышал, что у вас всё нормально, что русскоязычных не ущемляют, но ездить к вам страшновато. В то же время, на наших улицах очень приятно услышать украинскую грамотную речь, но суржик звучит неприятно. Мне кажется, пора бы уже правительству орагнизовать пропаганду обмена опытом, культурой, работниками между Западом и Востоком. Мне уже надоело плохо думать во вас. Наслышался о вас плохих историй. И о том, как вы русских стреляли, и закапывали живьём. Вы тут, как чупакабры, страшны. Но, страшно то, что непонятно и тайно. Мне надоела эта вражда, этот негатив, я хочу ездить по своей родине и не боятся неуважения, обид. Давайте уже успокоимся, какие то программы обмена студенческие организуем? Сколько будет длиться этот раскол? Нет уже СССР, нет НКВД, нет москалей. есть русские, живущие в Украине, но они украинцы. Мы – как каталонцы в Испании, как англичане в Канаде и США, как потртугальцы в Бразилии. Вы хотите нас всех вырезать, насильно заставить, выгнать, забыть? Мы же тут все перепелетны вместе и уже неясно, где мы и вы. Так может вы будете ненавидеть Путина и его имперских собак, а не обычных людей, сросшихся с этой страной, как виноград в одном кусте? Нет же, надо перерыть, топтать, вырезать, выбрасывать и подрезать. Ну станет вас на 15 миллионов меньше. Освободится эта земля. Придёте сюда с песнями, радые? Не понимаю, откуда такая ненависть к рсскоязычным. Мы же не Путин, мы не правительство российской федерации! Мы просто хотим того, что и вы. Вы хотите – мову, краину, а мы хотим язык и страну. Вот зачем друг другу в колодцы плевать?

  23. Ото стаття. почалась про гроші, а закінчилась балачкою про мову.
    Давайте поговоримо про гроші.

    Пропоную Українцям на сході вирощувати в теплицях помідори, капусту і т.п. “Без ГМО” та продавати це “Без ГМО” у росію. Таким чином Україна почне викачувати гроші з росії і водночас люди перестануть лізти в шахти щоб збагачувати то бидло, яке навіть мову Українську не може вивчити, якому просто повезло бути в потрібний час в потрібному для них місці. Українці сходу відповідно перестане чути про те, що нібито збагачують Україну і захід живе тільки за їхній рахунок. Таким чином нарешті дізнаються звідки беруться гроші і будуть разом з заходом сплачувати величезні податки, за котрі якраз і утримується влада і тільки крихти з тих податків виділяються на державу, щоб люди остаточно не розізлились і не повстали проти влади. Адже їх насправді жменька і навіть армії толком немає для своєї оборони. Міліцію вони практично розпустили. Спокій в Україні тільки завдяки нашій толерантності та солідарності. Та це ще не все.

    Потрібно терміново перейти на альтернативну енергію вітру та сонця, воду займати в розумних межах. ГЕС зменшують чистоту води плюс міграція риби (пробачте – я не еколог) іт.п. Різко зменшиться потреба в такій кількості нафти, отже зменшаться боргові зобов’язання перед чужими державами, екологія стане чистіша….

    Думку можна розвивати і розвивати.

    І все що для цього потрібно – це НАКОРМИТИ росію їжею “БЕЗ ГМО”!!!

    • +1 !!!

      Романе, напишіть як з вами можна зв’язатися

    • “Міліцію вони практично розпустили.”
      Маячня

    • Вот именно, что надо овощи да фрукты продавать, поскольку ведь у нас тут чернозёмы – всё готово для высоких урожаев. Проблема в том, кто будет растить их. Вот не хотят люди в деревню. Или, в чём ещё проблема, из-за которой тут нет полей богатых с большими урожаями? Почему люди тут идут легче в шахту, да под землю, когда можно быть на земле? Не был бы я человеком интеллектуального труда, сажал бы виноград, он тут шикарно родит.
      P.S. Вы написали про быдло, не способное выучить украинский. Почему то показалось, что вы обощили на всех русскоязычных. Обидно слышать, так как у нас тут украиноязычных (грамотно говорящих, а не носителей чистого суржика) вполне нормально вопринимают. Одумайтесь, не ворчите на язык, потому что вор и гад украиноязычный в такожй же степени вор и гад, как и украиноязычный.

  24. Бахматюк говорить українською

  25. Наприклад на Івано-Франківщину звозять товпами східняків, щоб вони тут говорили на обще понятнам. Захід вже русифікується. Як це не гірко сприймати. Пів Бурштина донецьких бо наших позвільняли, а їх прийняли на дрес. А про Буковель мовчу. Та це тільки так зараз треба показувати приклад, що українська це круто і починати треба із себе.

    • Ну то чого Ти їх не б’єш? Я вже потрохи почав.

      • А почему тут украиноязычных не бьют? Может быть, потому что мы и так украинцы, а вы ещё и позёры?

    • То їх звозять вивчити Українську мову. Потрібно їм про це всюди нагадувати, а для кращого запам’ятовування бити по писку.

      • Привет, приезжай к нам, мы тут никого не переучиваем, никого по морде не бьём. Только на митинги не ходи, потому что там толпа дурная. Угощу тебя чаем с пряниками, чтобы снова ты стал добрым. Столько ненависти сейчас, будто бы я тебе должен по-украински заговорить. Да не должен. Надеюсь ты не один из тех, кто распространет образ злых бендер. А если и такой ты, так зачем людей обижаешь? Верь себе в своего Бандеру, работай, люби. Обязательно надо показывать себя в таком неприглядном свете, таким неприятным человеком?

    • Так, українці відрізняються особливим ставленням один до одного.

    • Ребята, так едьте сюда. Оккупируйте нас, мы будем рады слышать на улицах грамотную украинскую речь. Чем вам так он застрял в костью, язык то наш? Почему вы бросаетесь на итальянцев, которые говорят в Украине по-итальянски (ведь они говорят не по-украински)? О, какой ужас – сосед заговорит на юмористичном языке. Похихикайте и делайте свои дела дальше.

  26. Осилила весь текст. Возник вопрос: – Ну, что вам надо, от нас, восточных, чего вам не живется спокойно, что вы к нам пристали? Вам плохо спится от того, что мы говорим по-русски?Честно говоря, достали уже.

    • Погано “асілілі”. Якраз у цій статті до вас, східняків, ніхто не пристає. Автор пише про те, як нам, українцям україномовним, змінитися аби ви, російськомовні, нас полюбили ))

      • Не знаю точно, троллите ы или нет, но мне эта вражда уже в печёнках сидит. Клянусь вам, я хочу вас любить, западэнцы, я уже устал. У меня душа плачет от ваших выпадов в сторону моего языка, хотя я как и вы – мечтаю в ЕС и чтобы мой язык был. Мы хотим того же. Я не пойму, почему мы не можем быть людьми, перестать выливать помои друг на друга, как стая агрессивных обезьян. Я люблю вас, я сдаюсь. Всё, прошу меня любить. И, ребята – да, у нас тут есть люди и за Россию, ну да, есть и такие. Но, не давите на нас. Всё уладится. Запишите в своём расписании – популяризировать украинский язык, ездить в гости, организовать культурный обмен. Но, не надо вываливать на нас своё желенаие, реализуйте его сперва с собой, может быть, вас тогда отпустит, и вы сможете наблюдать ,как и у нас люди постепенно оттают. ну ведь столкьо лет заживала рана, ну что же некоторые из вас творят? Моя душа плачет. Делайте свою любовь постепенно, а то это похоже на любовь в подворотне с зажатым ртом. Ну ведь как душе не плакать, дорогие вы наши? Ну давайте уже дружить, ненавидеть Путина, империю, Кремль, коварный блицкриг Крыма. Ну мы сможем дать сдачи, но ведь давайте останемся людьми, ЛЮДЬМИ, умоляю вас. Поймите же, что мы тут не чупакабры. Это не мы на Украину напали. Это не мы тут оккупанты. Мы уже все в этой стране перемешанные и кусать нас – как кусать свой же копчик, самих же себя кусать. Я вас прошу – успокойте тех молодчиков, что несут очень много украинизации в эти места. МЫ ЕЩЁ НЕ ГОТОВЫ, ну будьте же вы терпеливее. Люди, это ясно, что вы за добро, за Украину, за вечное и светлое. Но, вы доспасаетесь нас тут, что пружина высвободится, как бы не хорошоа и велика была ваша идея. Я вас понимаю, но не многие люди тут вас поймут. В их сознании вы – бендеры, враги, убицы нашего человека. Подождите, не бегите сюда. Действуйте любовью. так было жалко узнать, что ребята были убиты в Донецке, причём за гимн, и ребята, у меня слёзы на глазах, когда я слышу, что убили за гимн. Но, люди, будьте терпеливее, потому что мозги у людей не меняются за два десятка лет. Должно уйти и родится пара поколений, пока зарастут шрамы, недобрая память. Нужно постепенно, я вас прошу, не разбивайте моё сердце, любимые вы мои!

    • Жанна, чому ви не розумієте простих речей? Це ще хто кого дістав! Вас хочуть врятувати, щоб ви не погубили нас. Йдеться про препогану тенденцію совка, коли народ пригнобили та силою та брехнею скалічили морально, та перевели на російську мову. Тепер, Україна досі борсається в совковській розрусі та відсталості. А хотілося б жити та виховувати достойно достойне покоління чесних та порядних людей. біда в тому, що чесну та порядну людину не можна виховати примусово. Погляньте, де по Україні поширена російська – там явно більше розрухи, вандалізму, та тому подібного. Це взаємопов’язане. Це видно одразу, що російська тенденція шкодить громадянам України. Від цього російського “братства” мільйони людей загинуло, навіщо воно українцям? І зараз від російської дружби Україна тербить щоденно величезні матеріальні і моральні збитки. Мазохізм – це не українська риса, швидше російська. От Польша заборонила совєцку символіку та пропаганду – і це дуже добре позначилося на її жителях. Найперспективніша країна Европи зараз, ніякого розколу, ніяких східняків.

      • Д`Арк, я воспитан в украинском духе, за единую страну, за то, чтобы и русскоязычным и украиноязычным дали возможность быть састливыми на их языках. Простите, что своим существованием отравляю вам жизнь, но и мне хочется того же, что и вам: языка, Европы. Каким образом в вашем сознании сплелись обязательные русский язык и совок? Представьте – может быть и не так! Можно говорить по-русски и ненавидеть российский тоталитаризм, агрессора Путина, имперские замашки Кремля. Ну правда, я вас прошу, поменяйте уже своё мнение!
        Если мыслить стереотипами, то я должен думать, что вы на Западной Украине до сих пор стреляете русских в постели, закапываете живьём в ящиках.
        “Це взаємопов’язане.” – нет нет нет и ещё раз нет. Ох, я и понять то не могу, откуда у вас такаие логические цепочки и ассоциации, это же шизофрения, извините, но признаки налицо – нарушение логики, белое становится чёрным или жёлтым и начинает пугать.

  27. Здалося б витерти коментарі чужою мовою, так як сайт є Україномовний. Куди дивиться модератор?

  28. Стаття це переспів для плебсу недавньої статті Миколи Рябчука в журналі “Ї” яка в свою чергу базується на статті 1988 року Івана Дзюби.

    Щодо галицьких бізнесменів – галичанин Бахматюк у своїх фірмах використовує неукраїнську мову. Я вже мовчу про 100% галичанина Фірташа.

  29. Я з Києва, не знаю як там у вас на заході і на сході.
    Я бачу проблему не в українізації російськомовних, а в “дерусифікації” україномовних.
    У мене тут більшість друзів понаїхавші, і всі “західняки” згадують українську тільки коли відвідують батьків.
    В києві усі мої знайомі і волиняни, і галичани, і тернополяни, і франківці – російськомовні.
    Якби україномовні не переходили на російську, не потрібно було б нікого українізовувати.
    Я б ставив питання, як пояснити україномовним, що українською розмовляти не соромно.

    • Я теж так вважаю. Тому при найменшій нагоді підсовую-пропагую своє українське друзям-знайомим з Києва, Черкас, Івано-Франківська, Кам”янець-Подільського. Часто дивуються: “А таке є? От класно”:) Підсаджую на україномовний якісний контент:) І самі вже давно не дивимось-не купуємо-не слухаємо російських серіалів, пісень, газет, програм на ТВ та іншого непотребу. А головне – не вступаю ні в які дискусії з мовних, політичних і т.д питань з російськомовними людьми, яких не переконаєш ніякими агрументами. То все марна справа. Поки українці самі себе не побачать, їх не побачать й інші. І вже навіть не заморочуюсь питаннями типу “Кому це потрібно” і т.п. Це потрібно насамперед мені і моїм дітям. Потроху вже навіть перестаю перейматися зручностями моїх російськомовних друзів. Нехай, для різноманітності, й вони попереймаються:)

      • Бачте, як визрівають україці! Це не одинокий випадок, а початок великого переходу.

        Знайте головне: усі ці російскоговорящіє дуже чутливо тримають носа по вітру і дуже дружно підспівують вевненим у собі та сильним.

        От приклад. Коли в Росії насувалися вибори і всі були впевнені, що ну вже на цей раз Путцін не пройде, то дійшло до того, що в російських містах у тролейбусі можна було почути як його матом перематом згадували вголос, на публіку, щоб усі почули того героя. Аж коли той повторив досвід Лєніна (із назвою “бальшевікі”) і сказав по телевізору, що “нє взірая на аппазіцьію, за єдінаросав сабіраюца прагаласаваць более 60% ізбірацєлєй”, то одразу в тролейбусах усі принишкли, та побігли на мітинги за “стабільнасць і єдзіную раасію”. Бачте, як вони чітко тримають носа по вітру. Якщо весь час згадувати, як Расія образила Україну тим. що зменшила територію УНР у 1.6 разів, то вони будуть балакати мовою переможця і не важливо їм хто правий.

    • Коли був на заробітках в Польщі, серед нас були і росіяни і українці (усі російськомовні). Та виявилось, що українці легко засвоюють чужу мову і переходять на зручне спілкування із поляками, (бо поляки, хоч і вчили у школі одну іноземну мову – російську, виявилися геть тугі на навчання). А от росіяни (ну українці із прізвищами на -ов, ев..) якось спочатку виявили “тугість” а потім почали хизуватися дещо тим що не хочуть голову засоряти. Наприклад одного клинило казати не “вєнцей” (“більше”, закінчення -ей, як і в словах вєсєлєй, добрєй) а казав “вєнцель” хоч ти трісни. Не помагали ніякі пояснення. Мені, російськомовному українцеві, було просто цікаво балакати якось по новому, вчитися. А росіяни, як і поляки, туго переходять. Тож без особливого запрошення від них чекати нічого. От як би в примусовому, жорстокому варіанті, то тоді да, це вони люблять та поважають.
      А переходити російськомовному українцеві на українську дійсно важко, бо ти дуже добре відчуваєшь свій акцент, чи довго підшукуєш слова… бачиш себе чи шуткуном чи фанатиком. А в сер’йозних випадках, коли важлива розмова і треба думати, то і взагалі краще не балуватися. Так що без українських героїв, українських досягнень, важкувато все це потрібен час, щоб процес набрав силу. А герої вже з’являються. Кличко вже заговорив, “українські атамани” із чубами на головах, перемагають у боксі. Так що тримайте носа по вітру “брат’я” росіяни!

      • Понимаю и тот и другой язык, есть языковые способности. Русскоязычный. Можно сказать – скорее русский, чем украинец по корням-происхождению. Но, ещё в школе было нудно на уроках украинского. Ну не моё это. Ну незачем мне так его глубоко изучать. Если бы надо было – почему бы и нет, но я надеюсь, что не придётся. Считаю, что мне приятнее русский и говорю на нём и украиноязынчые меня понимают и я не стесняюсь и они. А если переключаются на русский, чтобы мне угодить – так мне даже лучше. Но и отдельно я об этом не прошу, так как вполне нормально понимаю два языка. Не вижу нужды ставить русскоязычным палки в колёса – они вам тоже тогда вставят. Оно вам надо? Или украиноязычные заимели хобби – портить людям жизнь и делать её сложнее?

  30. Отож бо бути українцем соромно.

    • Петром бути соромно, а не Українцем!
      П.С.: Це стосується тільки вище згаданого автора “Петро”!

    • БУТИ СОРОМНО?
      Щоб перебороти сором’язливість, раджу навчитися співати наші пісні, а ще й танцювати наші танці.

      Кажуть, передачу “Караоке на майдані” спочатку розкручували на Красній площаді у Москві. але ж там нікому на тверезу голову, перебороти сором’язливість та заспівати нормальну пісню, не розкрутилося в них. Бо саме там сором’язливих більше. Так що переборюйте сором’язливість і отримуйте задоволення, бо українцю є чим пишатися і нема чого соромитися.

      На телефоні поставте не голосок якоїсь фіфи, а козацький марш, щоб лунала на вулиці дійсно очищуюча душу музика. Та й відповідайте на телефон не одразу, а аж поки не дограє марш до кінця! Потім вас вибачать, коли взнають причину, що ви не могли перервати оте щось соколине всеперемагаюче, що є тільки в наших воєнних та героїчних піснях.

      • Вот это дух! Молодцы, так держать! Не стесняйтесь, хороший украинский – везде хороший. Я без шуток. Жаль лишь, что люди намеренно говорят на суржике, хотя – и это выбор, который стоит уважать. Однако, действительно приятно слышать либо чистый русский, либо чистый украинский. Но, ещё приятнее слышать родной язык – кому то русский, а кому то украинский, но уж хотя бы в чистом виде.

  31. Pingback: Анонім

  32. Украинцы, я вас люблю. Давайте уже друг друга уважать. Я сам украинец. Мне надоела эта тупая вражда из-за политики Кремля и Путина. МЫ, русскоязычные – украинцы и многие из нас боятся вас после легенд о бесчинствах бандеровцев и тп во время Второй Мировой. Почему бы вам не создать положительное мнение о себе, чтобы все у нас забыли о том времени? Нам тут ещё жить. Вместе. Вы и дальше хотите, чтобы две части страны боялись друг друга? Нет? Если нет, если хотите дружбы – так дружите. А пока что, во основном – обе стороны обливаются тоннами д*рьма. Ну будбьте умнее – подождите пару поколений, русский дух постепенно выветрится. А не выветрится – значит надо уже будет дружить. Так может лучше заранее дружить? Дайте нам гордится тем, что мы особенные, пусть даже вы так не думаете (и даже я). Но, поймите, что это наш монастырь и вы в него свой устав несёте. Это или нельзя делать, или лучше делать сразу – убить 15 миллионов людей или делать это постепенно – не лучше и не хуже, а терпимо. И тогда не про*рём мы вою независимость и вместе бы дем силой, “нас багато, нас не подолати”.
    Мира всем тут.

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.