Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1170932 (245 за 24 години)

Чому в Україні знижується рівень соціокультурної поведінки

| 34 коментарі

Одна з найбільших соціальних проблем будь-якої постколоніальної держави, зокрема України, в тому, що гроші або економічні показники зростання здатні змінити лише суспільно-споживацький статус індивіда, але аж ніяк не його мислення.

Враховуючи тяжкий досвід життя в тоталітарній системі й не менш гнітюче 20-річне існування в умовах олігархічно-люмпенської моделі економіки  без будь-якої культурної політики, зате під постійним агресивним впливом іноземної псевдокультурної продукції, Україна опинилася в ситуації плебеїзації, себто падіння рівня культури через знецінювання суспільством самого себе. Наслідком цього є загальний брак відповідальності.

Алкогольна амбівалентність

Щоп’ятниці біля ларків на Ленінградській площі в Києві дуже людно – «тяпніцца», народ «культурно» відпочиває з «півасіком». У цей час там регулярно зупиняється чорний мерседес, із якого виходить гарно вдягнений чоловік середніх років із чималим черевцем. Його вже чекають «однопляшечники» – типові пацанчики «з району», яким не вдалося вибитися в люди. А далі вони п’ють дешеве пиво за аркою в подвір’ї, «щоб менти не запасли». Поруч дві-три зграйки підлітків із тим самим пивом та цигарками, які все це звідкись дістають, попри позірну заборону продажу алкоголю неповнолітнім. Через дорогу міститься класична «розливайка» – невеличкий, але дуже людний павільйончик, де можна випити дешевої горілки.

Алкоголь є одним із голов­них негативних чинників, що впливають на опошлення українського суспільства. «Україна має один із найвищих у світі рівнів вживання спиртного, – каже історик Олексій Зимовець. – Це наслідки централізованої політики зі споювання населення, яка проводилася і за часів Російської імперії, і особливо в СРСР. За часи ж незалежності алкоголь, на жаль, залишився єдиною втіхою для більшості прошарків населення. Могутнє лобі робить усе, щоб ціни на нього й надалі були низькими, щоб він залишався максимально доступним». За статистикою, Україна посідає одне з провідних місць в Європі за рівнем пивного алкоголізму серед підлітків. За даними Держстату, в країні постійно зростає продаж алкоголю. Темпи зростання продажу горілки експерти оцінюють у 10–15%, а поміж основних причин алкоголізації називають зниження рівня життя.

«Рівень культури залежить від матеріальних статків у сенсі наявності часу та можливостей для власної еволюції. Тому, щойно українці перестають думати лише про виживання, у них з’являється шанс для соціокультурного розвитку», – вважає соціопсихолог Андрій Струтинський. За словами експерта, економічний колапс 1990-х призвів до колапсу соціокультурного, адже люди ще активніше, ніж у радянські часи, були вимушені дбати виключно про виживання. Майже те саме спостерігалося у 2000-х: після деякого піднесення спер­­шу матеріального, а потім духовного початку, після фінансової кризи 2008-го й особливо приходу до влади нинішньої команди стався черговий відкат назад.

На соціокультурну стагнацію суспільства і далі впливає такий мисленнєвий феномен, як ментальна амбівалентність, тобто поєднання в голові індивідуума одночасно двох, здавалося б, непоєднуваних за жодних обставин речей. Наприклад, любові до класичної музики та «блатняку», що можна вважати типовою спадщиною совка. Це призводить до того, що українці і далі живуть в полоні культурних міфів і не можуть зізнатися собі у своїх потребах, займаючи пасивну соціокультурну позицію: що дають, те й їмо.

Соціолог Раїса Шульга пише про два рівні культурних потреб та уподобань українців: «Перший – статусно-відреф­лек­­тований, тобто той, над яким тяжіють культурні зразки, суспільні очікування, багатовікові уявлення. Він фактично декларативний. А другий – прак­тично-споживацький, тобто реальний репертуар споживаної культурної продукції». Так, під час опитувань більшість наших громадян скаржаться, що їм бракує справжнього мистецтва, що вони хочуть ширше долучатися до різних культурних подій, які сприяють духовному зростанню. Однак та сама більшість насправді, згідно з тими-таки опитуваннями Інституту соціології НАНУ, відповідаючи на детальні запитання про свої культурні запити, віддає перевагу так званим низьким жанрам: бульварним романам, кримінальним серіалам, російській поп-музиці тощо. Це ще один наслідок «совкового коду» – більшість українців намагаються бути як усі, тож залюбки споживають те, що пропонує сучасна маскультура, яка через комерційну і пропагандистську складові зведена до примітиву.  

Ерзац-культура  

Повна людей маршрутка поволі їде в годину пік до центру Києва. Біля вікна сидить кремезний парубок, від якого зранку тхне пивом, і на все авто слухає «музончік» із телефона. Поруч стоїть немолода жінка з паличкою. Хлопець прекрасно її бачить, але не реагує, сидить і далі. Нарешті чоловік, який стоїть поруч, не витримує і плескає бугая по плечу: «Може, ви поступитеся місцем?». На що отримує у відповідь чималу порцію матюків. Понад те, молодий хам підскакує і починає штовхати удвічі старшу за нього людину. Тільки втручання решти пасажирів заважає йому розпочати бійку. Матюкаючись і бризкаючи слиною, хлопець нарешті виходить із маршрутки.

«Загальний рівень культу­ри в Україні суттєво знизився, – пояснює Андрій Струтинський. – Причина як у відсутності адекватної культурної політики держави, так і в цілковитій розбалансованості суспільних механізмів в Україні. У нашій країні немає чітких правил гри, які забезпечили б людині можливість зростання та збагачення. Відповідно бракує культурних кодів, які супроводжували б ті правила. Натомість їхнє місце посідають ідеали та цінності агресивного накопичення статків, зов­нішньої принади тощо, тоб­­то суто матеріально-зовнішні атрибути ерзац-куль­тури. Укра­­їнці наразі нагадують підлітків у пубертатному віці, яких кидає в різні боки, бо вони намагаються все спробувати. А свої невдачі підліток, як відомо, перекладає на чиїсь пле­­­­чі. Плюс для нього головне – зовнішній ефект, бо розбиратися в тонкощах внутрішнього світу не вистачає ні часу, ні розуму. Чимала проблема – осві­­та, де, на жаль, зараз головним мірилом є не кваліфікація чи реальні знання, а наявність диплома».

Окрім неефективної освіти негативним фактором вульгаризації є й телебачення, яке, щоправда, в багатьох країнах відіграє роль дебілізатора. Як зазначають американські дослідники, нинішнє ТБ багато в чому вже перестало виконувати функцію ЗМІ, перетворившись на ретранслятор розважалівки. Україна, на жаль, йде в авангарді цього процесу. Ситуація ускладнюється ще й тим, що транслюють нам продукти переважно не­українського походження,  здебільшого російські.

«Ми прекрасно розуміємо, що показуємо людям туфту і цим забиваємо їм мозок, – розповів Тижню один із відомих телеведучих, який попросив його не називати. – Але головна мета ТБ – заробляти гроші на рекламі, а рекламу дають туди, де багато глядачів. Як казав Лесь Подерв’я­­нський, люди люблять лайно й уродів, саме цим принципом наші телеканали й керуються. Не так важливо, що показувати, – головне, щоб у людини виникла сильна емоція, щоб він підсів на продукт і з нього не злазив. Власне, думати про культуру, стежити за стандартами все ж має держава – не в плані цензури, а в сенсі створення певних правил гри та позитивного тла». 

Не дивно, що найбільші українські телеканали належать олігархам, яким вигідна подальша люмпенізація суспільства, ос­кі­льки в такому разі постійно поповнюється армія дешевої робочої сили. Натомість вони зацікавлені в тому, щоб не розвивався середній клас – головний конкурент олігархії. Високий рівень плебеїзації можна визначити за низьким рівнем розвитку місцевого середнього класу та малого підприємництва. Наприклад, у країнах ЄС малі та середні підприємства формують 30–50% ВВП, тоді як в Україні цей показник становить лише 7%.

Ще одним важливим моментом, який зумовлює плебеїзацію України, є низька самооцінка багатьох українців – і самих себе, і своєї країни, і власних здібностей та перспектив. Той сумнозвісний комплекс меншовартості, корені якого криються в насадженому патерналізмі, тобто сподіванні на сильну руку, яка все вирішить за тебе, і в планомірному винищенні радянсь­кою владою всіх активних та вільно мислячих членів суспільства. Головним наслідком такого знецінювання є брак соціальної відповідальності в більшості людей, понад те, байдужість. Адже, за підрахунками Інституту соціології НАНУ, 80% населення України не є членами не те що політичних партій, а навіть громадських організацій.

Відповідальність як альтернатива

Однак не варто опускати руки, краще шукати дієві альтернативи стагнаційним процесам. Позитивні очікування експертів щодо соціокультурного розвитку наших співвітчизників пов’язані з розвитком та поширенням інтернету. За різними оцінками, від 35% до 45% працездатних українців постійно користуються мережею, і ця цифра зростає. Звичайно, переважна частина згаданої аудиторії сконцентрована у великих містах, але навіть у селах та невеликих містечках є постійній приріст. Інтернет, попри свою неоднозначність, все ж дає людям необмежений доступ до будь-яких культурних кодів. А головне – розширює кругозір.

«Зрозуміло, що зараз більшість користувачів сидять виключно в соціальних мережах або граються в онлайн-ігри, – розповідає фахівець з інтернет-технологій Петро Опанасенко. – Так само очевидно, що некультурність та вульгарність зовнішнього середовища відображаються і в мережі. Однак найбільший позитивний фактор інтернету – це можливість вибору. Людина вчиться відповідальності за свою соціальну поведінку, бо постійно сама обирає потрібний продукт та інформацію. Важливим є й те, що кожна дія, зроблена в мережі, залишається там назавжди – це ще один чинник формування відповідальності за власні вчинки».

Переломити ситуацію може насамперед молодь, яка не настільки уражена совковою спадщиною.   «Надії покладаю на молодь, – зауважує Наталія Чепелєва, доктор психологічних наук, професор, академік Інституту психології НАН України, – більш відповідальну та активну. Майже всі позитивні тенденції, які спостерігалися на початку – в середині 2000-х, насамперед стосувалися саме її. Це не означає, що проблеми українського суспільства на неї не поширюються. Але молодь завдяки мобільності та активності менш схильна недооцінювати себе та жалітися на життя, нічого не роблячи для його поліпшення».  Хоча є ризик, що сучасна молодь може заразитися не менш небезпечною хворобою – постсовком, який поступово вкорінюється в багатьох сферах життя (хабарництво як запорука фінансового благополуччя і вирішення будь-яких проблем, пристосуванство, патерналізм, байдужість, споживацтво, жлобство тощо).

Щоб подолати знецінювальну стагнацію, в якій опинилися українці, потрібні спільні зусилля соціуму й держави. Першому слід усвідомити відповідальність за себе. Друга ж нарешті має працювати на умовах суспільного договору, тобто проведення адекватної культурної політики, що повинна ґрунтуватися на соціальній відповідальності та необхідності національних орієнтирів.

Джерело: Тиждень

34 коментарі

  1. Цитата1

    Той сумнозвісний комплекс меншовартості, корені якого криються в насадженому патерналізмі, тобто сподіванні на сильну руку…

    Цитата2

    Переломити ситуацію може насамперед молодь…

    Цитата3

    Щоб подолати знецінювальну стагнацію, в якій опинилися українці, потрібні спільні зусилля соціуму й держави.

    Іншими словами в статті автор перекладає (цит.1 :) ) відповідальність на “сильну руку”: молодь(цит.2) або державу (цит.3).

    І ще цитата:
    Щоб подолати знецінювальну стагнацію, в якій опинилися українці, потрібні спільні зусилля соціуму й держави. Першому слід усвідомити відповідальність за себе.

    Меті от цікаво як люди з фото зверху статті мають “усвідомити відповідальність за себе”. І як “соціум” має “докласти зусилля”?

    Поговорили, поговорили, показали які розумні і пішли. Це короткий переклад статті. А, ще сказали, що все “це” зробили одні (погані) і мають виправити інші (немудрі). Таких статей в інтернеті від різних авторів на багатотомник можна назбирати. І що?

    Щоб стаття була нормальна в ній має бути хоч трохи хоч чуть-чуть нормальна порада що робити. Не універсальна, а просто якась. Все починається з малого. От написано: зле, що п’ють і що ТВ дивляться. А яка альтернатива? Я наприклад ні того ні того не роблю, але вбиваю час в інтернеті. Це краще? Ні. А що робити? Ходити на мітинги де мордобій і політики говорять ні про що? Сумнівно. Та й молодь туди переважно за гроші ходить.

    Питання: куди діти час який з’явиться після того як перестати пити, курити, дивитись ТВ і лазити в неті по дурних сайтах?

    Для довідки: дурні сайти це ті куди лізеш через 30хв сидіння в неті коли прочитав усі новини і перевірив пошту :)

    • І ще для довідки: hurtom до “дурних сайтів” не відноситься :)

    • 30хв на перечитку всіх новин – дуже скупо. У мене за день назбирується цікавого матеріалу на 2-3 години читання.
      Куди діти вільний час? Спершу спробуйте визначитися що Вам цікаве і чим би Ви хотіли займатись насправді. Ф далі просто беріться за це! Усе в Ваших руках!
      Якщо у Вас немає ні цілі, ні мети (як в далекій перспективі, так і на цей тиждень) – то у Вас завжди буде купа часу на ніщо.

      • Мова не про мене, а про “соціум” чи “молодь” про яку написано в статті. В мене ціль є :)

        Чому написав про 30хв.? Колись читав по кілька годин теж, а тепер часто перш ніж читати статтю розмірковую чи буде ця інформація актуальна через пів року -рік. Якщо ні – перший і останній абзац. Це економія часу для важливіших речей.

      • Тобто от є група молодих людей які ввечері збираються разом і за пивом дивляться серіал “Віталька” (точної назви серіалу не знаю, але це один з тих, що рекламуються на щитах-бігбордах). Як їм ця стаття допоможе “визначитися що їм цікаве і чим би вони хотіли займатись насправді”? І чому вони мають зрозуміти ,що насправді вони хочуть щось інше ніж вже роблять?
        І якщо не ця стаття, то що взагалі їм може допомогти?

        Я вже не питаю що робити щоб цілі досягти, бо це залежить від цілі. Бо фраза “далі просто беріться за це” трохи … філосовська і попахує демагогією…

        П.С. Про всяк випадок дуже хочу наголосити, що не хотів своїми коментарями когось образити!

        • Вітаю!
          Коментарі цілком слушні. Тож, кому потрібно, хай собі ображається.

        • До всіх дописувачів… стаття опублікована саме для того щоб почути Вашу думку на ситуацію, а не з якоюсь іншою метою… Критика теж є необхідною

        • Фраза “далі просто беріться за це” означає що крок за кроком просуватися до цілі (починаючи з простішого і переходячи до складнішого) – радіти кожній вдалій спробі та навчатися на кожній невдачі. Як кажуть: “А ніхто не обіцяв що життя буде легке” і “Життя – це боротьба. Доки борешся – доти живеш!))”.
          І хіба тут попахує демагогією?

          P.S. Десь ще бачив таке: маєш мірю – лети до неї, не можеш летіти – біжи, не можеш бігти – іди до неї, не можеш іти – повзи, а якщо не можеш повзти – так хоч лежи в її напрямку))

    • Потрібні поради – йди в спортзал і на турніки, вчи іноземні мови, візьми другу освіту тощо. Чи цього вже досягнув?

      • Складно визначити чий ви коментар коментуєте, але якщо це до мене, то Ви не праві (див. мій коментар вище).

        Друга освіта в Україні? Ха!!! Ви мабуть самі не пробували. Друга освіта це чиста формальність. (Не плутати з самоосвітою).

  2. А що це ви показуєте на фото москаля з кацапом і говорите про то, що це Українці?
    Та вони України в очі не бачили!!!

    • О так, українці всі як один прекрасні люди…. авжеж… деякі українці гірше москаля…

      • Ну, факт є факт. Показувати фото папуаса і розповідати про українців, погодьтеся, дещо…

  3. Війна без втрат не можлива. А це – війна. Тож якусь частину таки накриє алкогольно-шансонна хвиля. Чи варто їх рятувати? Категорично впевнений що не варто. Чому? Бо поранення алкогольно-шансонною кулею не виліковне.

    • Категорично не згідний з тобою. Молодшим я полюбляв випити пива десь на “лавочці” і послухати шансон. Але завдяки позитивним прикладам, людям, які показали мені що життя криється не в пивній чи горілчаній пляшці, я змінився. Не скажу, що це було легко. Але я відкрив цілий світ культурно і національної спадщини, невідомого та цікавого. Я ступав у нього, як немовля, що робить перші кроки.

      Повір мені, говорю з власного досвіду, такі статті, поради, пропозиції, а особливо приклади куди потрібно рухатися, а куди ні – ДУЖЕ важливі. І я дякую автору за статтю.

      Людину можна змінити, виховати, основне щоб вона сама цього захотіла!

      • Виключення тільки підтверджують правила. Ви багато знаєте таких як ви?

        • Теж деяких своїх друзів просто-таки навчив, що “шансік” це смішно, не сучасно і не модно. Від алкоголю теж багатьох відвернув. Думаю таких прикладів кожен назбирає, а це вже не виняток.

        • Важко говорити про багато, але у мене друг теж зміг змінити своє життя на краще. Перестав вживати алкоголь і почав розвиватися.
          Особисто в мене є тільки один такий знайомий, але я думаю, що в кожного є такі приклади.
          Тому вважаю, що ти не правий.

          • Ох і логіка в Тебе – 1. я багатьох відвернув – 2. в Тебе один знайомий відвернувся – 3. але в кожного (українця, так?) є такі приклади. 4. але я не правий :))))

          • Анрій Запоріжжя, я випадково натиснув на твою репліку, але відповідь моя призначалася для Gespenst.

    • +1!
      Підтримую. Їх потрібно просто пристрелити, щоб не марнувати на них часу і рухатися в перед.

      Людині не допоможеш – якщо вона сама не хоче щоб їй допомагали. А якщо людина визнає що їй потрібна допомога – то допомагати немає потреби, бо в такому випадку самостійно знаходиш відповіді на всі запитання, а стороння допомога буде тільки заважати.

      Тому, легше, тих двох москалів, просто пристрелити.

  4. Та не сперечайтеся Ви так. Стаття ж написана для газетівки. Треба ж їм писати про щось, от і пишуть.
    Те що написане відомо давно тим хто думає! І чесно сказати є не найкраще написано у цьому жанрі.
    Варто було додати ще якихось сцен або ж історій від яких защимило б серце.

    Тепер спитаймо себе.
    1.Чи прочитає цю статтю людина якій це необхідно і яка дотична якимось чином до цих проблем які описані в статті?
    2.Чи є “рецепт” по вирішенню хоча б однієї з описаних проблем.
    3. і т.д.

    Щоб мати треба боротися! Такий закон всесвіту, і боротися ЗА а не ПРОТИ чогось.

  5. Вважаю шансон сопливими піснями лузерів. Начебто один разочок спробував, нічого не вийшло, і замість того щоб спробувати ще раз – став соплі з слюнями пускати, мамцю кликати т.п. …. фе!

  6. Тут часто задавалось питання – а що робити?
    На це питання десь років 80 тому відповів М. Хвильовий – “Геть від Москви”!.

  7. на фото “хлопці” з розряду – красиво стелиш, фраєрок
    )

  8. “Алкоголь є одним із головних негативних чинників, що впливають на опошлення українського суспільства” – думав шо написав ?

    • Все він правильно написав! Слово “пошлий” не означає тільки розпусту, як ти мабуть подумав. “Пошлий” це низький рівень культури і розвитку, а опошлення відповідно зниження вище згаданого.

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.