Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1169830 (184 за 24 години)

Пам’яті Олександра Кривенка: Маргінальна моя Україна

| 33 коментарі

Кривенко

“У цій статті, як ніколи, боюся залишитися незрозумілим. Тому спробую детально розшифрувати спрощену символіку асоціації. Хай друкують ті, хто вміє читати між рядками. Хай зрозуміють ті, хто звик трактувати друковане слово як остаточну істину. Тут написано не одкровення, попри всю одкровенність, а лише передчуття правди.


Не люблю нинішню Україну. І не лише сьогоднішню, зматеріалізовану, тобто давну в об’єктивній реальності, державу – виплід безхребетної і тупої посткомінустичної еліти та рагульської маси.
Неможливо любити не лише клерків-хапут, а й непідкупних патріотів, які розуміють patria як стару діву у вишиванці й незатрасканому вінку або як гідроцкфала з налитими кров’ю очима при слові “москаль” або “жид”.
Годі любити Україну містичну – компіляцію поганських вірувань, героїчних традицій та сентиментальних вивержень. “Заунывные песни моей Родины”, влучно визначив цей стан свідомості Шевченко. “Заунывно” бути наприкінці ХХ століття січовим стрільцем. Вульгарно співати, що “ми тую червону калину піднімемо”, якщо кущ отої калини знаєш лише з малюнка в дитячій читанці. Жлобно правити тризну за померлими від голоду 33-го в Оперному театрі. У театрі треба слухати оперу, бо будь-яка театральна споруда служить у першу чергу для видовищ. Мої батьки пухли з голоду в 33-му, а тисячі галичан, які демонстрували свою жалобу в річницю Голодомору, про голод знають лише те, що він був. І те, що Сталін його спровокував. Для одних важливо те, що вони не здохли, для інших – те, що вони дістали престижне запрошення на урочистість по тих, хто здох.
Я не можу любити містично-героїчну Україну з її кредо “пан або пропав”. Колись мої предки – простодушні східняки – перейшли Батиєві дорогу до Європи, не думаючи наскільки це доцільно. Принципові українці врятували європейців ціною власного життя, свободи і врешті – свого місця в Європі. А хитренький галичанин Данило зігнувся перед Батиєм і збудував державу, з якої пішла сучасна Україна. Врешті, не обов’язково ходити вглиб віків. Поет Стус – ціною власного життя ствердив нескореність неіснуючої нації, а в той час поет Павличко ціною лизоблюдства сприяв формуванню цієї нації.
Власні імена в даному контексті – не самоціль. Це радше повчальний приклад для тих, хто відчуває лише гордість чи втіху від приналежності до українського народу.
Господь покарав дуже тяжко – велів народитися українцем в Україні. Ця думка не нова. Подібне писали Пантелеймон Куліш та Іван Франко. Я не тягнуся стати в ряд з ними. Ми всі й без того в одному ряді. Бути українцем – це покута. Любити покуту – значить бути мазохістом. Цього дива не бракує в нашім краю – від банальних проявів солодунства через спів патріотичних пісень за чаркою або призначення міністром п. Слєпічева до більш вишуканих форм масового маразму, як-от відродження козацтва. (Добре, що хоч німці тевтонцівне відроджують).
Синдром мазохізму розлився повсюдно – від дідусів у строях січових стрільців на вулицях Львова до мешканців Новоград-Волинського, де в кафе горілку можна заїсти лише сирниками і нічим іншим.
Можна бути щасливим, тяжко покутуючи. Таким щасливцям, здається, були перші християни. Хоча порівняно з сумнівами й стражданнями самого Христа їхня одержимість виглядає надто українською. Моральний імператив “пан або пропав” вигадали ще наші предки лише для того, аби закамуфлювати неминучий вислід колізій українського буття – звісно ж, що пропав. А перспектива стати паном – розрада на зразок царства небесного, в яке всі вірять, але мало хто надіється побачити.
Врешті, про яку Україну можна говорити наприкінці ХХ століття? Природні умови та довкілля після всіх експериментів змінилися настільки, що порівнювати їх навіть з недалеким минулим ризиковано. Матеріальне виробництво, етика відносин, система вірувань зазнали кардинальних змін. Український генотип після всіх етноцидів, з Чорнобилем вкупі, змінився, мабуть, і на молекулярному рівні. На зміну традиційній селянській етнічній спільності приходить модерна урбаністична політична єдність. Вишневих садків лишилось обмаль, хрущів нема взагалі, чуб оселедцем уже давно не є ознакою приналежності до певної соціальної касти, чорнобриві кохаються з москалями, турка воювати не треба.
Сьогоднішня Україна подібна на колишню, плекану уявою, приблизно так само, як сьогоднішня Франція – на королівство якогось з Людовиків. Чи люблять французи Францію, я сумніваюся, особливо жовтошкірі або чорношкірі вихідці з колишніх колоній. Цікаво, чи зросла б їх національна свідомість від публічного носіння кимсь мушкетерських строїв або вуличних співів кимсь про Трістана та Ізольду?
Любити міфічну Україну легко у стані юнацького максималізму. Варто ж статус одержимого героя мимохідь змінити на статус пересічного гречкосія, як зміниться шкала цінностей. Любов до абстрактної стражденної України поступається місцем прив’язаності (може, і любові) до конкретного ландшафту, міста, квартири, дітей, кулінарних виробів, цигарок, сусідів, приятелів, автомобіля тощо. Не випадково, саме гречкосії завжди будували державу, залишаючи героям гинути та її побудову.
Не мною сказано, що в одну річку зайти двічі важкувато. Можна, звичайно, спробувати відродити кобзарську традицію, але тоді випускниками консерваторій треба виколювати очі. Воно, звичайно, не складно, от тільки чи потрібно? Можна згадати традиції Івана Гонти і різати ляхів (жидів, москалів) задля побудови української держави. Врешті, в Югославії маємо аналогічну спробу реставрації давніх методів державотворчості. От тільки як бути з тим фактом, що ті ляхи (жиди, москалі) є громадянами вже існуючої держави?
Якщо сьогодні хтось голосить: “Україна для українців”, то йому слід би уточнити – для політичних українців. Бо етнічних українців залишилось, мабуть, чоловік 40, враховуючи усі кровозмішання з часів половецьких.
Якщо обстоювати ідею етнічної України, то треба насамперед відмовитися від колонізованих українцями Донбасу, Криму, південних степів, Слобожанщини, частини Буковини, а про Кубань і Зелений Клин взагалі слід забути. Чомусь жоден із безкомпромісних апологетів формування нації та держави на етнічному принципі подібні думки не висловлює. Побоюючись, мабуть, за своє реноме правовірного націоналіста.
Між тим, і націоналізм – як засіб здобути національну державу – після грудня 1991 року потребує переосмислення. Сьогодні на часі не виборювання держави як такої, а її захист – політичний, військовий, економічний, культурний, соціальний, екологічний. Захист не лише від Росії, а й від Заходу. Захист як зміцнення, розвиток, збагачення. Мало би йтися не про вимушену агресивність поневоленої нації, а про органічну агресивність державної нації. Не про націоналізм, а про щось ближче до шовінізму. Українська культура й духовність, українське інтелектуальне та матеріальне багатство мають втрутитись в усталену ієрархію світових авторитетів.
Хлопчаки, які волають “Україна для українців!”, нагадують мені дідусів на дискотеці. Люди з молодою кров’ю мислять інакше – “Світ для України!”. “Зрівняємось з вами, хлоп’ята”, – думаю я, дивлячись на американців чи німців.

Олександр КРИВЕНКО

Джерело: Post-ПОСТУП N37
Криве́нко Олекса́ндр Анато́лійович (*13 травня 1963, Львів — †9 квітня 2003, Скибин, Київська область) — український журналіст, публіцист, головний редактор, політичний і громадський діяч. Редактор львівських газет «Поступ» і «Post-Поступ». З лютого 1998 до червня 1999 року працював головним редактором «Телевізійної служби новин» на телеканалі 1+1.

33 коментарі

  1. Сьогодні на часі створення нової української держави. Української Держави для україномовних українців. Цю державу слід захищати від Москви, Пентагону і Межигір’я. Захист через збагачення за рахунок відбору багатств у супротивників, за рахунок розвитку виключно україномовного інформаційного простору, зміцнення української національної міліції шляхом відбирання повноважень у політичної міліції. Йдеться не про органічну жорстокість українців, а вимушену нещадність до супротивників: мовних, бізнесових, політичних.
    Українська культура й духовність, українське інтелектуальне та матеріальне багатство мають знищити усталену ієрархію кримінальних авторитетів, що панують на території антиукраїнської держави, що носить українську назву Україна.

    !Досить скиглити! В червні-серпні 2012 року Україна піднялась в простір боротьби і, якщо в цій боротьбі переможуть українці, то відтак житимуть в просторі щастя.

  2. Ледве дочитав статтю, лише останні декілька речень згладили негативне враження. Звісно, що потрібно бути конкурентним, високотехнологічним, інноваційним та взагалі сильним – все в комплексі. Це і єноту зрозуміло. Що всі народні традиції – це не засіб до побудови, це просто традиція.

    • Деякі традиції можуть бути насправді корисними, оскільки традиція – це колективний багатовіковий досвід. Звісно час від часу традиції слід переосмислювати, і такий час настав. Але традиція – це не просто традиція, це щось, що кладеться у фундамент. Але традиції можуть бути поганими і хорошими. Наприклад, вживати алкоголь – це погана традиція. Співати пісень – це хороша традиція. Тож плекаймо тільки хороші традиції. І створюймо нові хороші традиції: в армії, в міліції, в уряді, в господарстві.

  3. Цитую афтора:
    “Якщо обстоювати ідею етнічної України, то треба насамперед відмовитися від колонізованих українцями Донбасу, Криму, південних степів, Слобожанщини, частини Буковини, а про Кубань і Зелений Клин взагалі слід забути.”

    Пан з дуба впав!?
    Згадані терени, окрім ,хіба що, Південного Криму, були не колонізовані, а обЖиті, оСвоєні саме українцями ще до жидо-комуняцького перевороту (1917), переділу (1920), перерозподілу (з 1991 і донині) і нам українцям слід те пам’ятати!!!
    Місцями стаття не погано написана…

    • Місцями стаття написана погано. Власне хибно.
      Таврія була українською ще 500 років до Різдва Хрестового. Просто українці тоді інакше називались…
      Південна Буковина і так не в складі України, а ще тре згадати Придністров’я!

      Якщо обстоювати ідею етнічної України, то насамперед слід відмовитись від присутності у владі людей неукраїнської національності.

  4. Цитати з статті:

    1) Не люблю нинішню Україну…. виплід безхребетної і тупої посткомінустичної еліти та рагульської маси.
    2) Вульгарно співати, що “ми тую червону калину піднімемо”
    3) Господь покарав дуже тяжко – велів народитися українцем в Україні.
    4) … етнічних українців залишилось, мабуть, чоловік 40…
    5) Люди з молодою кров’ю мислять інакше – “Світ для України!”.
    6) “Зрівняємось з вами, хлоп’ята”, – думаю я, дивлячись на американців чи німців.

    В цій статті принижують Україну та українців – усі сорок штук. Закликають тікати звідси та кажуть, що гидко співати українські пісні.

    Чому ця стаття тут?

    Її не те, що передруковавати не треба її треба просто спалити як шкідливу та антидержавницьку та таку, що принижує націю (усіх сорок представників нації).

    Ну, а про автора, враховуючи обставини, не сажу нічого….

  5. А я вважаю, що критичність статті в нормі. Публіцист хотів зробити свої слова якнайбільш близькими до дійсності. так і вийшло. ніхто не задумувався, що народні пісні – це добре, але де сучасні народні пісні. раніше співали про калину і свиней, а зараз настрої змінились. я не пропоную співати про айфони, але світ на місці не стоїть

    • Тобто ви пропонуєте народні пісні “Горіла сосна”, “Туман яром”, “Запрягайте хлопці коні” в смітник? Традиції теж?

      Цитата
      “я не пропоную співати про айфони”

      А що Ви пропонуєте?

      • Знаєте, є такий вираз про деяких українців: “Я не хочу нічого вирішувати – я хочу пишатися”.
        Автор мудро пропонує уникати цього, і вирішувати. Інакше буде як із третім президентом.
        Влада у руках, а він калинку садив. Добре, що садив, але ж то і вся його діяяльність за фактом.

      • Автор пропонує не бути затурканими
        Пропонує пам’ятати традиції, але не ставити їх як першопричинну розвитку..

  6. В мене таке враження, що люди, які потрапили в Галичину після 2-ї світової вкрай вороже сприймають галичан і їхню історію. Мова не лише про прихвостнів “руцкава міра”, а навіть таких україномовних як Кривенко. Відзначали поминки за Голодомором в опері? Так, відзначали. Не дуже це коректно саме в опері робити? Так, не коректно. Показуха? Так. Але показуха і ВВВ в Москві і з Голокостом в Ізраїлі. Така черства людська природа. Але хтось показухою займається, а хтось в епіцентрі Голодомору амнезією страждаю і навіть, шашличок готує.

  7. автор (Ніксон) швидше за все сам мазохіст, він прямо упивається кайфом від самознищення, ну що ж – кожному своє. Піди убийся об стінку ;)

    • Дякую… Я правда не автор… автора, на жаль, давно немає серед живих. Було дуже цікаво почути Вашу думку

  8. По-перше, автор якийсь трохи темний в історії та взагалі в науках, але втирає нам про Україну і українців. Зараз з’явились генетичні дослідження які заперечують його дані про 40 чистих українців і про половецьку кров та й инші маразми…Це раз!
    По-друге, відчувається пиха і самопідвищування автора, ніби всі дураки і співають Піднімемо калину і маргінали всі, а це в психології означає, що автор принижуючи усіх сам хоче півищитись… Це не справжній журналіст, якого не має бути помітно, але який переконує…Це два і не хоче більше читати його творів-лайна!!!

    • Підтримую!

    • Ігор Ваше твердження що автор темний в історії, говорить лише про одне. Ви – неук! :))

      З,І, є сумніви лише щодо Буковини, але чого автор сюди її вставив вже не взнаємо..

  9. Після такої статті хочеться взяти до рук кулемета і вистріляти то комуняцьке бидло і їхніх нащадків де б вони не були.
    Це точно якась комуністична провокація. Я навіть дочитувати не став. І, щодо Данила Галицького – він зупинив орду з меншою кількістю людей… В обличчя плюнули..

    Бабуся розповідала, що під час голоду на сході у нашому селі їхали возом щоб зібрати їду для людей. Односельчани ставили на воза кожен що міг.

    Хочете в країні порядку – потрібно відмінити депутатам недоторканість.

    Чому на сайті зустрічаються коментарі чужою мовою? хто є модератор сайту?

    • Коментарі чужою мовою я видаляти не буду, якщо вони несуть в собі хоча б якийсь позитивний зміст… Варто зрозуміти, що схід України це теж українці, хоча й російськомовні… А те що постійно їм вказувати в лице що вони москалі не приведе до того, що вони почнуть любити українське, дивитись і слухати українською, а якраз навпаки. Толерантним я не можу бути з росіянами, які не дуже шанобливо вказують мені моє місце, а от з українцями зовсім інша річ… Вибачте звичайно якщо щось не так, але кожен має право на висловлення власної думки, хоча знаю, що це, напевне, викличе критику від багатьох з Вас.

      • Звичайно що схід це теж Україна, проте вони самостійно вказують на те, що вони москалі. Коли звертаючись до них чуєш “Говорі по руськи, бо я тебя не разумєю” чи коли приїждають в гості на захід навіть не намагаються розмовляти Українською мовою бо “І так поймуть”. Потураючи їм Ти тільки підтверджуєш їхню правоту (котру їм завезли з-закордону) і зневажаєш Українську мову і людей, котрі заходять на цей сайт для пошуку однодумців-Українців. З тим розвитком подій, що Ти пропонуєш, в Українців не тільки майбутнього не буде, а дуже скоро і минулого. Даєш “руськім” зрозуміти, що в Україні все дозволено – а це далеко навпаки…

        Ще один аргумент. Ти на російськомовних сайтах Українські коментарі не зустрінеш – їх там просто вилучають. Я перевіряв особисто.

        Подумай добре, ще раз, над тим, ЩО ТИ РОБИШ! Хіба що, Ти, в таких статтях дуже зацікавлений.

  10. Хай той автор цієї статті, ку..ва, в гробу перевернеться десять разів, за кожного Українця, що від голоду загинув .

  11. “Червона калина” та айфони цілком можуть співіснувати в рамках однієї культури. Стаття – типова постмодерністська толерастія. Якою, на жаль, хворіють багато українських інтеллектуалів. І яка базується на мазохізмі та самоприниженні власного народу та культури. Про автора не будемо нічого – він давно вже не з нами. Але на жаль, таких як він дуже багато і сьогодні. Говорити, який твій народ гівняний та постійно вибачатися перед усіма (поляками, жидами, москалями…) за його існування – це серед них вважається типу модно і круто.

  12. Я бачу, що всі хто лишив свій коментар до статті є люди молоді. А я читав цю статтю тоді коли вона була написана – на початку 90-стих. Я тоді, на хвилі загального піднесення, був просто шокований. І хоча продовжував читати “Пост-Postup”, з пересторогою відносився до О. Кривенка, поки його не вбили. Такий він “Пост-Postup” і донині. Все вроді правильно, зрозуміло – і бац О. Концевич “Бий ворогів, спасай Україну”. Що це – провокація, чи розумна робота ФСБ?
    Все не так просто, як з обісраним Вадіком Колісніченком чи Допою з Гепою.
    А коментарі мені дуже сподобались, особливо Нового українця. Серед молоді Українців уже на порядок більше чем серед старшого покоління. Слава Україні.

  13. коментарі потішили..:)
    Висновки… Нічого не змінилося за двадцять років від написання статті ( якщо хтось не зрозумів стаття 1993 року)
    І надалі замість прогресивного розвитку з збереженням автентичності у нас переважає
    – “Гой Ура Червона калина, ми такі прекрасні та багатостраждальні, приймайте нас такими, бо ми такі чудові”
    І до того часу доки в головах не посяде думка, що традиції ( шаровари, Червона Калина, спіанки, Голодомор, УПА) це є наше, але це є наше МИНУЛЕ, і це минуле потрібно пам’ятати, шанувати, а не використовувати та виставляти напоказ на кожному кроці, що світ йде вперед, що потрібно РОЗВИВАТИСЬ, а не плекати та плакати над минулим,
    доти ця держава приречена на мазохістичні завивання..

    десь отак..

    • “Ой, у горах червона калина…”.
      Я бачу майбутнє, як Україна сильна і могутня держава, котру всі бояться, котра розвивається і процвітає, де найкращі науковці, найкраща армія, найсучасніша зброя. Де кожен Українець є заможній, а весь світ працює на Україну. Де Українець, вільно, гордо, з високо піднятою головою і кулеметом на плечі легко крокує по москві і усі розуміють його бо розмовляє він Українською мовою…

      А Ти, яке бачиш майбутнє України? Опиши.

      А те що Ти описав, “на показ” про Україну, виставляють кацапи, що б посіяти сумнів поміж нами і змінити наш хід думок і уявлення про наше минуле. Чому не згадав героїчне минуле України і Українців?

  14. А Вас що, два Ніксона, щоб на Ви звертатись? То вибачайте будь ласка лівий Ніксон і правий Ніксон!

  15. Бути патріотом, означає любити свій народ, але також шанувати інших, інші національності. Тому справжні патріоти, які себе вважають націоналістами, це ті, що вміють любити своє, не ненавидячи чужого, боронити свої права, не посягаючи на права інших”. Любомир ГУЗАР.

  16. Навіщо відмовлятись від рідної Кубані?

    Вболівальники краснодарської “Кубані” під час перфомансу на матчі 26-го туру чемпіонату Росії проти пітерського “Зеніту” розгорнули банер українською мовою: http://sd.org.ua/article/ukrayina-prokydayetsya.html

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.