Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1171928 (196 за 24 години)

Межа терпіння

| 10 коментарів

13063

У медичній практиці є рідкісна хвороба аналгезія – нечутливість організму до болю. Цю недугу вважають смертельно небезпечною. Ми – нація з безмежним терпінням. Ми навіть хизуємося цим.

Іншою стороною терпіння є невиправний, доведений до абсурду оптимізм. “Кажете, гірше бути не може? Може! Може!” – радіємо, що не помилилися в оцінці перспектив.

“Нічого не втрачено, ми завжди здатні об’єднатися на краю прірви”, – заспокоюємо себе. І щоразу зневажливо: “Хіба то прірва? Так, ярок”, – кидаємося вниз.

 Наше соціальне здоров’я, такі природні людські якості, як прагнення свободи, гідність, чесність, відчуття справедливості, такі емоції, як співчуття та солідарність, відбирають поступово, по краплині.

Знищують історичний Київ – клопіт киян. Б’ють журналістів та учасників протестів – добре, що не нас. Не прибирають сніг – нехай це болить тим, кому потрібно на роботу, до кого не доїхала “швидка”. Нас це не стосується. Ми пересидимо. Весна прийде.

Заздрісно дивуємося реакції європейців. Коли у них на копійку підвищуються ціни, тарифи чи зменшують зарплати – десятки і сотні тисяч греків, іспанців, португальців, бельгійців, французів, німців, кіпріотів, італійців виходять на вулиці. Виходять усі: і ті, кого це стосується сьогодні, і ті, хто не хоче, щоб їх це торкнулося завтра.

 Бісяться з жиру? Та ні, це здорова реакція життєздатного соціально-економічно організму. Підтвердженням чого є їхній рівень зарплат, пенсій, зрештою, ВВП на душу населення, вже мовчу про правову культуру. 

 У них інший больовий поріг?

 Якої межі цинізму і зневаги має дійти влада, щоб українці відчули потребу захищати своє право на гідне життя?

 Чекаємо якогось глобального виклику? Бережемо сили для вирішального бою? В далекому дитинстві моя бабуся Соня говорила: “Полеж, онучку, побережи сили”. Згодом власний досвід успішних виступів у спорті спростував цю “народну мудрість” – не відпочинок, а постійні виснажливі тренування роблять організм сильнішим.

 Межа терпіння українців надто тонка. І тому умовою не лише виживання, а й успішного життя має стати не терпіння, а активна позиція. Не чекати, відступаючи до краю, а вже сьогодні захистити свій маленький шматочок України.

 Конформізм виснажує. Як часто буває так, коли терпіти несила, а сил на боротьбу вже немає. Це було в нашій історії.

Скільки тих, хто перетерпів у 1920-х роках, коли потрібно було нищити бандитів з продзагонів, на початку 1930-х їли своїх дітей?

Іван Варченко
Джерело: ТВі

10 коментарів

  1. Так, цілком слушна стаття на часі. Досить бути біомасою задля проросійських керманичів, нащадків комісарів, які рубали як капусту українців (привіт жидові Урганту). Треба вставати, а не репетувати, що мовляв опозиція не та, не дуже рішуче бореться, а ми вдома полежимо…

  2. Я не вважаю це терпіння. Це скоріше ознака нашої байдужості і радості що нас воно не торкається. Це величезний наш недолік.
    А якщо порівнювати це з терпіння, то скоріше це схоже на овеці чи, баранів.

  3. дуже хороша стаття, актуальна.

  4. Константація фактів не більше. Ну і як завжди таке собі скиглення по-українськи. Правда вже тихіше, скоріше схоже на незадоволене бурчання, проте миролюбне бурчання. Стаття ні про що.

    • Стаття непогана і потрібна. Констатація фактів чи не констатація, бурчання чи ні – це не важливо. Хай буде більше такого бурчання. І не такого. Кожний дає те, що може. Шановний IceKris, напишіть свою статтю, кращу – я із завдоволенням буду її захищати від усіх нападників.

      P. S. Остання фраза дуже чіпляє. Ой, правда ж! Та і звинувачувати не можна: не ми були в тих шкурах.

  5. Стаття, безумовно, хороша. Однак, що вона дає?
    Що до культурного рівня, вона безумовно вища за: “А це все кляте керівництво! Це все кляті…(вставити що потрібно)! Однак ця стаття, лише констатація факту і все. Може одній або двом людям відкриє вона очі. Але народу (та й мені теж, якщо чесно) вона навряд чи дасть поштовх до дій.

  6. В наш час легко зазнати докорів та критики, але є люди які дійсно цього заслуговують – скажете ви і це таки правда, адже сьогодні в Україні твориться хаос, який важко навіть уявити. Найбільш популярна проблема Української «незалежної» Держави корупція і всі громадяни рано чи пізно з нею стикаються. Процес передачі незаконних грошей здійснюється де завгодно: у метро, в магазині, в університеті але найбільш корумпована місцевість залежно від того яку посаду обіймає депутат чи вищий орган влади здійснюється поблизу зосередження бюджету. Для них це гарна пожива, а для нас це гарна втрата країни та нашого майбутнього. Наразі через їхнє набивання кишень, наші діти змушені шукати кращої долі деінде, але тільки не на своїй землі. Ми можемо це змінити якщо повстанемо супроти злочину та бездіяльності нашої влади, адже їхня аморальність та байдужість не може тривати вічно. Викиньмо лицемірів з нашої країни та збудуймо справді незалежну та вільну державу!

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.