Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1171020 (156 за 24 години)

Ринок праці в Україні

| 33 коментарі

Ринок праці

Результати дослідження міжнародного кадрового порталу HeadHunter, які свідчать про повільну, але стійку тенденцію зростання ринку праці.  Як зазначають фахівці порталу, більшість працедавців шукають кандидатів на вже відкриті вакансії. А ось розширення собі можуть дозволити лише декілька гравців на ринку праці.

Серед таких галузей – IT, продажі у банківській сфері, маркетинг, реклама та продажі. Зазначимо, що тепер поряд з IT-компаніями, серед тих, хто може дозволити собі активне зростання і розширення штату, ще й аграрний сектор. Наприклад, великі аграрні компанії відкривають у середньому по 6-7 вакансій на місяць для різних фахівців. При цьому середній показник по країні становить 3-4 вакансії на компанію.  Своїм працівникам такі підприємства пропонують середні зарплати та стабільну роботу в непростій економічній ситуації, що сьогодні для багатьох людей є більш вагомим аргументом, ніж гроші. 

Початок 2013 р. ознаменувався продовженням активності роботодавців, хоча зазвичай у січні після свят у цьому плані фіксується певне затишшя. Більше того, кажуть аналітики, саме з початком року низка компаній розгорнула вихід на нові ринки і почала зміцнювати свої позиції. При цьому, за словами керівника регіональної мережі Brain Source International Юлії Пасічної, найбільше вакансій у продажах у секторах B2C (бізнес – клієнту) і В2В (бізнес – бізнесу). Це робота для молодих: найчастіше шукають фахівців з досвідом не більше 3 років. Таких пропозицій 63%, а ще у 18% вакансій потрібен досвід не більше 6 років, і приблизно настільки ж часто (17%) шукають дуже молодих «продавців», уточнює директор з розвитку кадрового порталу hh.ua Тетяна Топчій. «Супердосвідчених профі зі стажем 6 років і більше шукають вкрай рідко, на них зараз припадає 2% вакансій у сфері продажів», – зазначає вона.

Найчастіше роботу у цій сфері пропонують лінійним співробітникам прямих продажів, а також менеджерам по роботі з клієнтами. Далі за затребуваністю йдуть специ з управління збутом. Зарплатний розкид у сегменті традиційний: від 3-4 тис. грн для початківців до $10-12 тис. для директорів з продажів. Економісти наводять приклади: торгові представники отримують від 5000 грн ставки + бонуси, менеджери з продажу – від 8000 грн (і теж бонуси), а менеджерам по роботі з ключовими клієнтами або начальникам відділів продажів підприємства готові платити від 16 тис. грн.

Втім, зважаючи на швидкий розвиток інформаційних і комунікаційних технологій, у лідерах щодо затребуваності традиційно залишаються й IТ-спеціалісти. Топчій підкреслює, що завжди є пропозиції і для працівників служби підтримки, і для програмістів (2/3 вакансій), і для технічних директорів. Зарплати залишаються приблизно на рівні 2012 р.: співробітнику служби підтримки пропонують від 5000 грн., Java-програмісту – до 16-18 тис. грн., старшому програмісту – до 24 тис. грн., технічному директору – від 20 тис. грн.

Зберігається попит і на працівників банківської сфери, причому як у Києві, так і в регіонах: менеджер з супроводу кредитних договорів отримує ставку від 3000 грн, завідувач відділенням – до 6000 грн, експерт з продажу банківських послуг – від 2000 грн. Надалі є попит і на молодих співробітників без досвіду, які знаходять своє застосування у клієнтській та технічній підтримках як стажисти, копірайтери, секретарі. Дохід тут становить 3-4 тис. грн.

Нарешті, якщо брати маркетологів, то найактивніше роботодавці шукають персонал для IТ-маркетингу. Наприклад, спеціалісту з розкрутки сайтів дають зарплату до 10 тис. грн, менеджеру відділу маркетингу – 5 тис. грн., Досвідчений же бренд-менеджер може розраховувати на 20 тис. грн.

Більше робітників, хороших і різних

А ось на робочі спеціальності люди йдуть неохоче, констатують аналітики. Це призводить до того, що при значному числі незайнятих довго залишаються незакритими вакансії у галузі роботи з інструментом та обладнанням, нарікає замдиректора держслужби зайнятості Марина Аглоткова. Так, на 1 лютого у сфері роботи з інструментом було більше 10 тис. вакансій, а по лінії роботи з технологічним обладнанням – понад 7 тис. Дійсно, незважаючи на складну ситуацію у промисловості, деякі підприємства вже у лютому почали активний набір штату. Так, у Києві можна зустріти оголошення авіазаводу ім.Антонова, що набирає людей за всіма основними робочими спеціальностями (мабуть, у зв’язку з пожвавленням діяльності через замовлення на літаки).

З цього приводу голова правління великої виробничої компанії, ПАТ «Кримський содовий завод», Владислав Шмельков коментує: «Сьогодні всі прагнуть стати «білими комірцями», ходити в офіси і працювати на планшетах. Але так не буває. Хтось з молоді все одно повинен надіти спецівку і працювати фізично. Брак таких працівників на ринку праці величезний. Скажімо, ми зараз намагаємося закрити вакансії токарів, водіїв автокранів, апаратників, машиністів екскаваторів, теплотехніків. Але надходять лише резюме бухгалтерів, економістів, юристів, яких ми не потребуємо. У наявності перекіс у системі підготовки кадрів, це відчувають на практиці всі роботодавці. І криза тут ні при чому: заводи, які не можуть похвалитися великими цифрами зростання виробництва, все одно розвивають нові напрями, тому робітники потрібні завжди».

І правда, профтехучилища нині готують не стільки з виробничих, скільки все з тих же офісних спеціальностей. Але такого персоналу в країні вже давно надлишок. «Головне завдання ПТУ – готувати робітників. Сьогодні ж після училища молодий фахівець здатний запропонувати лише середній рівень теоретичної підготовки. Щоб навчити його працювати, доводиться виділяти досвідчених наставників, і в середньому донавчання займає близько року. Проблема у тому, що навчальні програми ПТУ морально застаріли і відірвані від практики; багато із них впроваджені ще у радянські часи, а з тих пір світ змінився. З’являються нові технології, обладнання, змінюється система менеджменту та вимоги до організації праці. Для більшості випускників те, з чим вони зіштовхуються на першому робочому місці, стає сюрпризом», – розповідає Шмельков.

У Мінсоцполітики згодні: розвиток економіки неможливий без того, щоб національний трудовий потенціал відповідав реальним завданням сучасності. Так, за словами заступника міністра соцполітики Лідії Дроздової, в усіх розвинених країнах пріоритетним завданням подібних держорганів є формування якісного людського та трудового потенціалу з високим рівнем загальної та професійної освіти згідно з потребами економіки, з високою культурою праці, схильністю до інновацій, з мобільністю і здатністю адаптуватися до динамічних умов праці. «У той час як на українському ринку праці зберігається дисбаланс попиту і пропозиції, недостатня якість підготовки кадрів, структурна невідповідність їхньої підготовки актуальним економічним потребам», – зазначає чиновник.

Чого чекати завтра?

При цьому вимоги до здобувачів у 2012 р. залишилися у цілому такими ж, як і раніше, зауважують у Brain Source International. Наймачі шукають «кращих» кандидатів, і образ «кращого» може сильно різнитися, але всі прагнуть розглянути максимум претендентів перед прийняттям остаточного рішення. «Іноді це дозволяє роботодавцям «відчути» ринок, проаналізувати і вивчити мотиваційні схеми і системи, пропоновані іншими компаніями», – підкреслює HR-експерт Ріна Радченко. Притому наймачі нерідко «перегинають», висуваючи завищені вимоги при заниженій базовій ставці, це стосується і висококваліфікованого персоналу. А також вказуючи у вакансії не стільки реальний рівень доходу, скільки те, на що людина може вийти у перспективі за умови успішної роботи.

На рівень зарплати впливає декілька факторів, деталізує Топчій. По-перше (крім власне рівня позиції – виконавець, міддл-менеджер, або топ-), це сфера, в якій працює підприємство: найвищі ставки сьогодні не тільки в IТ-фірмах, але і в агробізнесі, фармацевтиці. По-друге, важливо, у якому саме структурному підрозділі доводиться трудитися: приміром, вартість маркетингового директора у компанії, яка займається прямою дистрибуцією, буде вище аналогічної для фірми-власника обленерго. Але й вимоги до професійної кваліфікації у першому випадку жорсткіші.

По-третє, має значення базис власності підприємства (державне, приватне, іноземне або ж ні). У більшості випадків іноземні компанії надають привабливіші умови, але й запити у них інші, як мінімум йдеться про вільну англійську та досвід роботи у крупних колективах. Уміння відстежувати тенденції розвитку профільної галузі може істотно підвищити вартість і привабливість професіонала.

Не стоять на місці і вимоги, пропоновані «за умовчанням», додає Радченко. Так, якщо 10 років тому вільне володіння ПК ще не було очевидною опцією, а Інтернет і зовсім був екзотикою, то зараз навички комп’ютерної роботи обов’язкові не тільки для офісного персоналу, але і для багатьох інших професій. Шириться інтерес до таких якостей співробітників, як уміння доносити свою точку зору, працювати у команді, писати звіти та аналітичні записки, планувати свій час, робоче завантаження і професійний розвиток.

Чого ж чекати від ринку далі? Топчій вважає, що весна-2013 буде активною, і за сезонними традиціями пожвавлення на ринку праці досягне квартального піку в середині березня. «Я не бачу причин, які могли б кардинально послабити бізнес-активність у І кварталі», – говорить аналітик. Позитивна динаміка може зберегтися весь рік, причому знову без перерви на «літні канікули», тому що економіка країни продовжить відновлюватися від наслідків глобальної економічної кризи, і вакансій буде більше.

Якщо ж говорити про очікування на подальші 3-5 років, то економісти прогнозують динамічний розвиток кадрової потреби в таких областях:

1. Інженерні спеціальності.

2. IT і розробники комп’ютерного апаратного забезпечення.

3. Нанотехнології.

4. Спеціальності на стику електроніки та біотехнологій.

5. Маркетинг і продажі.

6. Спеціальності, пов’язані з сервісом.

7. Логістика.

8. Екологія.

9. Медичні спеціальності, пов’язані з пошуком засобів продовження життя.

10. Хімія.

А значить, ринок праці України буде розвиватися не тільки кількісно, ​​ але і якісно, ​​ з урахуванням високотехнологічних напрямів ХХІ століття. Це є неодмінною умовою для перемоги країни над ефектами кризи і для перспективних економічних реформ.

Джерело:  Форум, iPress
Стаття підготовлена на замовлення користувачів порталу

33 коментарі

  1. Своїм працівникам такі підприємства пропонують середні зарплати та стабільну роботу в непростій економічній ситуації, що сьогодні для багатьох людей є більш вагомим аргументом, ніж гроші.
    Ага, хотів піти в районний суд сис. адміном ЗП 1075 грн =D

    Ваканції: інженера 5 років стажу на ЗП 1,5 к грн
    Пацана 18 років після 11 класу грущиком 2,5к грн

      • к – це тисяча використовують в інтернет просторі поширилось від комп’ютерних ігор і тд…

        • Не компютерних ігор а – з ВІКІ
          Кіло (скорочено к), префікс одиниць вимірювання у системі СІ, що означає множник 103 або 1000. Офіційно затверджено 1795 року

          • Не 103, а 10^3 – загально прийнята форма запису степені при відсутності можливості використання верхнього індексу.

  2. “пакращення” іде повним ходом

    • Скоро “регіонали” протягнуть закон про дванадцяти годиний робочий день і буде всім “щастя”..

  3. От читаю і диву даюся, 3 тисячі 5 тисяч 20… Де хто такі ЗП бачив? Хіба що у Києві…

  4. Цікава тема дякую.

    Приходять працівники на роботу з знаннями давно не актуальними (а деякі знання відстають на 30-50 років у своїй актуальності, тому що навчали викладачі, котрі самі навчалися в таких же викладачів і так далі і тому подібне) і, ти їм те подавай, ти їм се подавай, бо в них оцінки гарні були у вузі, а про роботу навіть не питають – а навіщо, якщо і так зарплату платять. А якщо знаходиться серед тих телепнів хоч один нормальний, котрому варто таки дати тих 5000грн, так телепень одразу в ґвалт, чому в того велика зарплата, а в нього маленька? Менше платіть за неякісну освіту, і ще менше хабарі давайте за освіту, котра не пригодиться і займайтесь самоосвітою, або ж, їдьте закордон у престижні вузи і там навчайтесь – дешевше буде.

    Я наприклад хочу щоб прийшов потенційний працівник, дізнавшись про вакансію котра його цікавить, сам запропонував: я знаю те і те, я можу для Вашої фірми принести таку-то і таку-то користь, скільки Ви мені за це заплатите? І, почавши працювати виконав свої обіцянки, а не гаяв даремно мій час.

  5. Треба зробити освіту ступеневу. Скасувати 10-11 клас, щоб всі йшли спочатку до училиш (професійно-технічних, вищих професійних і т.д.) для завершення шкільної програми та паралельного отримання робітничої професії, щоб привчити до дисципліни, навчити працювати, опісля брати до коледжів, щоб підвищити рівень кваліфікації, зробити з працівника вже керівника, і лише опісля брати до університетів, де вже зробити справжнього спеціаліста в своєму фахові, перетворити у науковця, дослідника, одним словом сягнути межі, щоб мати можливість її рухати. Просто необхідно скасувати заочну форму освіти (бо то вж не освіта, а просто торг дипломати) та повернути практику вечірнього університету, щоб мали змогу вчитися вже ті хто працює (і справді потребує і бажає), хто знає навіщо йому вища освіта, тоді навіть не буде проблеми з розподілом спеціаліст чи магістр, бо можна буде просто давати спеціаліста всім хто вчиться у вечірньому університеті, бо туди ходитимуть ті хто бажає стати спеціалістом, підвищити свій рівень для роботи, а всім на денному давати магістра, так як той хто не працював за фахом буде більш готовий до теорії і досліджень, аніж до звичайної роботи. Аналогічно дозволити вечірні коледжі, щоб ті хто працює мали змогу вчитися та поступово займати керівні посади, кар’єрно рухатися. При цьому необхідно вечірню форму навчаня зробити безкштовною, але з певними критеріями відбору, наприклад для вступу у вечірній коледж поставити вимогу три роки роботи за своїм фахом з училища, для вступу до вечірнього університету аналогічно – три роки роботи за фахом з коледжу. Щоб всі не перлися конвеєром з училищ до коледжів на дену форму – зробити кількість місць на деній формі в 50% від випускників училищ, а до університетів не дену форму аналогічно – 50% від випускників коледжів. Тоді освіта стане існтрументом розвитку, не буде проблем з нестачею робітників, зникнуть тупі керівники, диплом перестане бути черговою “галочкою” в резюме, він стане показником рівня кваліфікації, не буде потреби писати “досвід роботи не менше…” бо на посаду керівника прийде вже той хто має уявлення про роботу, а не черговий теоретик. Училища перекстануть деградувати, бо зараз лише 1 з 10 дає справжню освіту, робить з школяра робітника, що знає свою професію.

    • Кар’єрний ріст – це добре! Постійне навчання – похвально! Так хто ж працювати буде, Вася?
      http://anekdot.kozaku.in.ua/uploads/posts/2013-02/1362004234_menedger.jpg

      • Почитай уважніше.. працювати і паралельно вчитися.. а якщо будеш ще уважніше, то з кожною ступенею лише половина від попередньої зможе тільки навчатися, іншим доведеться паралельно працювати і при тому за тим фахом що вчилися.. тим хто захоче змінити треба просто дозволити отримати другу професійну освіту безкоштовно в училищі (наступні лише у вечірній формі за направленням від центру зайнятості), а в коледжі безкоштовно брати лише на продовження фаху, аналогічно з університетами – продовження фаху коледжу. Тоді матимеш один шанс повторно обрати професію, але один раз. Після училища якщо не пройдеш 50% межу – підеш працювачи чи бомжувати (сам вирішиш), якщо пролетиш з відбором – працюєш три роки за фахом і йдеш на вечірню форму (тобто вчишся після роботи) до коледжу, потім в тебе дорога буде знову на вечірню форму до університету, але не раніше ніж за три роки роботи за дипломом коледжу, за той час що мене ти вже не будеш кидати роботу, бо залежатимеш віднеї, тай матимеш сім’ю, тож нікуди неподінешся, саме оці три роки стажу за дипломом стануть механізмом утримування, але якщо і захочеш – то лише чверть випускників училищ матиме можливість вчитися на деній формі (половина від половини є чверть). Тож працювати буде кому, тим паче 75% буде вже залежати від роботи, тож буде змушена вчитися лише паралельно з роботою, тай не кожен захоче, це робитимуть лиш ті хто того бажатиме і знатиме навіщовоно йому. Більшість закінче коледж в тій чи іншій формі (паралельно з роботою чи ні), а ось університет вже буде потрібний лиш частині, де кому для кр’єрного росту, а іншим просто джерелом спеціальності. Тут справді буде відбір і мотивація.

        • А особисте життя? В мене, наприклад, воно є.

          • Давай почнемо з того, що вчитися це незаважає тим, хто того прагне.. в мене одногрупник вчиться на денному, при цьому одружений, має дитину, працює.. наголошую, що вчиться, а не “купує”.. пропуски є, але не більше дозволених. Знаю інженерів, які вчилися у вечірньому університеті (до того як його скасували, бо було не таке прибуткове як заочна форма), і мали сім’ї, роботу і т.д. Тож “особисте життя” то лише відмазка, захочеш – вчитимешся, головне щоб мета була. Людям треба – вчаться, працюють, живуть і т.д. Тож давай почнемо з того, а чи воно тобі треба? Навряд тобі так треба те навчання.

    • Писали багато, а толку мало. Це швидше стосується державних установ і погодяться на таку схему одиниці. Та й взагалі, я вважаю, що в держустановах працюють, ті що якраз вчитися та розвиватися не хочуть.

      Щодо зарплати. Цифри наведені вище надзвичайно далекі від реальності. Тернопіль, Франківськ – середня зарплата приблизно 1500грн.. Щоб мати 2000грн потрібно дуже добре працювати (як то кажуть: “як кінь”). Львів – середня зарплата приблизно 2000грн.

      Щодо зарплати на IT-них фірма. Це може бути одна-дві фірми на місто, де працює до десятка грамотних програмістів. Всі замовлення фірма має з-за кордону. Така фірма існуватиме доки китайці нормально не вивчать англійську мову. Китайці менш амбіційні ніж Українці, а отже і апетит до зарплати менший.

      • Це не та схема на яку треба питати згоди, бо вона передбачає потребу в побороні ліні та обирані фаху який до вподоби, а не той за який в дану мить платять найбільше. Зважаючи на те, що в Україні не звикли працювати як треба, фах обирають по заробітній платі, яку ніби зможуть отримати одразу після закінчення навчання і т.д., вчитися не бажають, а якщо вчаться то для “папірчику”, який не гарантує кар’єрного росту, і можна ще до біса перераховувати факторів які ця схема змущуватиме побороти – тут радіти перших років десять ніхто не буде, швидше скаржитися та проклинати того хто її вигадав. Щодо держустанов – то ці будуть перші за рівнем скарг і прокльонів. Загалом поки люди не змиряться і не звикнуть о такої системи очікувати радісних вигуків не варто, опісля схема дасть результат – відсутність великих проблем з кадрами та покращення якості праці, через низьку якість якої маємо легенди про продукцію наших підприємств, коли потяги збирають невідомо як, а автомобілі є джерелом жахіть та насмішок, одним словом проблем до біса. Більшість проблем в тому, що керівники середнього рівня є зазвичай людьми, що не знають і частини особливостейтехнологічного процесу, бо самі ніколи не приймали участі в ньому, знають на терії, яка описує лише поверхнево і т.д., коли освіта стане рушієм по кар’єрній драбині ця проблема зникне, бо доведеться почати знизу і йти вперто до гори, освоюючі всі етапи, тоді будучи керівником легко зможеш знайти того “Васю”, що порушив технологію чи того “Петра” що не перевірив якість за “Васею”, одним словом будеш в курсі, де шукати “Халтурника”, а якщо якийсь “Василь” забуде щось вагоме врахувати при проектувані, то зможеш звернути увагу ще на етапі отримання документації від нього, а не тоді коли замість потягу вийде вагонетка. Одним словом по етапна освіта потрібна, хочуть того рівні ледащо чи ні. Тоді питання із зарплатою не буде, бо беручи нового робітника ротодавець знатиме, що взятий ним на роботу працівник зможе зробити поставлену задачу, тай тоді можна буде сподіватися, що зроблене у нас буде не гіршим від зробленого в Європі, тай заробітну плату вже отримуватимеш більшу, бо виконуватимеш весь обсяг роботи, який маєш за посадою, а не лише частину як це зазвичай. Прикро бачити коли у нас двадесятка інженерів вирішують ту задачу, яку в Європі один вирішуй за той самий час. Часто штат компаній у нас роздутий, через що зарплата у всіх низька. При наявності достатньої кількості фахівців проблем не буде із заснуванням нової успішної компанії, бо потрібних людей знайдеш за досить короткий час в порівнянні з теперішнім.

      • Треба дивитися не на те, хто що хоче, а на те що справді треба.

  6. Цитата:
    Не стоять на місці і вимоги, пропоновані «за умовчанням», додає Радченко.

    Не “за умовчаням”, а “за замовчуванням”!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

  7. Замість того, щоб давати хабарі тупим викладачам, краще б на ті кошти запрошували грамотного спеціаліста, що працює у відповідній галузі, хоча б раз на тиждень (на ті кошти можна запрошувати його хоч цілий рік). Від таких лекцій буде набагато більше користі та й сам спеціаліст знатиме що він та його знання потрібні тут, в Україні. А також розповість речі, котрі невідомі викладачам, а отже випускник буде краще проінформований та підготовлений до майбутньої роботи. А ще зможе на ранньому етапі визначитись з майбутньою професією.

  8. Знаєте, а я підтримую сказане HetmanNet. В тому є раціональне зерно, і не одне ;-). На роботі ми частенько обговорюємо цю тематику, і приходимо до висновку, що нам не потрібна така велика кількість людей з дипломами про вищу освіту. Я вже не кажу про таке звання як Магістр. У більшості випадків сучасний магістр не тягне і на спеціаліста. Багато хто з них отримують диплом магістра просто за інерцією, не переймаючись справді навчанням.

    Тож запропонований шлях потрібно чітко розробити врахувавши всі деталі. І маючи чіткі стратегію та тактику впроваджувати. Але ж хто нині цим буде займатися? Табачник? Так в нього інші цілі.

    А щодо особистого життя, то в того хто будує кар’єру, воно апріорі відрізнятиметься інших. Якщо ви бачите своє життя розміреним, робочий день з 9-ої до 18-ої, потім забули за роботу і тільки сім’я, вихідні з сім’єю та друзями на шашличках, тощо в тому ж дусі. То кар’єра то не ваше. Ваше – це простий працівник, максимум керівник відділку з достойною зарплатою, а потім такою ж пенсією. І для чого тоді вам університети, звання.

    • Ну цю ідею вже давно мав, з багато ким вже говорив про неї, тому описав лише поверхнево, на справді вже обгоорино багато нюансів цієї системи, головне почати втілювати. Система передбачає також джерела прибутків для університетів та джерела додаткового фінансування коледжам та училищам поза бюджетом і комерційною формою навчання, крім того повну автономію від спільного бюджету країни.
      Наприклад створити фундацію, що займатиметься продажем право на використання патенту, але на відкрити умовах і відкритим доступом. Тобто не буде потрібно домовлятися з фундацією ппро право використання, просто береш і використовуєш, але паралельно платиш стандартні відрахування. Відрахування вкладаються у відсотках до вартості продукту чи послуги. Наприклад, за кожен використаний патент у продукті чи послузі маєш відраховувати 1% якщо патенту менше 5 років, 0.5% якщо від 5 до 10 років, та 0.25% якщо більше 10 років. Якщо відсоток відрахувань по патентах фундації складає більше 30%, то вкладаєш лише 30%. Якщо до всієї продукції і послуг незалежно від обсягу використаних патентів фундації вклдеш 15% добровільно (лише для українських компаній з українським власником) та дозволи фундації створювати субпатенти на основі своїх патентів що базуються на патентах фундації – то матимеш право використовувати скільки забажаєш патентів фундації (тобто своєрідна можливість пільг), іноземним компаніям з українськими власниками, які сплачують податки з прибутку іноземної компанії в Україні дозволено теж буде пільговий відсоток, але в розмірі 17.5% і такий самий для компаній в Україні з іноземними власниками, які платять податки з прибутку в Україні (якщо маєш завод в Україні і платиш з його прибутків податок в Україні повністю теж маєш щастя), всім іншим іноземцям за кордоном – 20% (в США багато компаній зрадіють, бо з їхнім бізнесом на патентах дуже важко, обдирають по повній, а так буде альтернатива – українські технології). За субпатенти на основі патентів фундації платиш на 10% менше, тобто якщо патент в перші 5 років коштує 1%, то ти платиш з субпатента 0.9%, якщо твій патент на основі іншого субпатента, який базується на патенті фундації то платиш на 20%, тобто 0.8% і т.д. але сума виплат не може бути менше 20% від відсотка відрахування патента фундації, тобто не менше 0.2% в перші 5 років, якщо дозволиш фундації не пізніше ніж за два роки від моменту патентування безоплатно створювати субпатенти на основі свого субпатенту – то відсоток відрахувань з патенту фундації на основі якого створив свій субпатент буде складати 10% від відсотка відрахувань, тобто 0.1% в перші п’ять років. Такий механізм дозволить розвиватися досить вільно розвиватися науці, з чим проблеиа через патентні війни, особливо це помітно в США, патентів до біса, а щоб використати треба від 30 до 60 відсотків від виробу сплатити. Головне ввести додатковий відсоток для іноземних компаній, тобто 20% до відсотку відрахувань, якщо українська компанія з українським власником платить 1% то іноземцю доведеться 1.2%, якщо він має компанію в Україні і платить з її прибутків податки в Україні то ця компанія платитиме лише на 10% більше, тобто 1.1% замість 1%, аналогічно, якщо українець матиме у власності іноземну компанію, що використовуватиме патенти фундації, головне щоб платив з прибутків тієї компанії певний податок в Україні і тоді зможе платити лише на 10% більше. Така система, де не треба згода на викорстання, головне не забудь заплатити чітко встановлену плату дозволить краще розвиватися бізнесу та співпрацювати з великими іноземними компаніями, бо не буде ніякої бюрократії. А для покращення життя, всі медичні та для боротьби із забрудненнями і т.д патенти надаватимуться безкоштовно всім компанія в Україні чи з українськими власниками.
      Розподіл прибутків з патентів теж здійснювати у відсотковій формі:
      0.5% до гаманців авторів патенту;
      0.5% до фонду з якого платитимуть тим авторам, чиї патенти не можуть приносити прибуток чи обмежені у використанні (медичні, озброєння, і т.п.);
      10% до фонду з якого фінансуватимуть не прибуткові дослідження і розробки (в медичній галузі, те що пов’язано з екологією і т.д.);
      2% у фонд для друку книжок, наукової літератури, періодичних видань і т.д.;
      2% у фонд для фінансування форумів, конференцій, олімпіад і т.д.;
      5% безпосередньо університетам де працювали автори патенту для покращення умов;
      20% університетам де працювали автори на нові розробки, дослідження і т.д., (при тому як мінімум 5% йтимуть на фінансування проектів цих авторів, а інші 15% на розсуд університету кого фінансувати);
      1% на утримання фундації;
      2% у фонд додаткового фінансування для коледжів (з цих грошей не більше 30% має право витрачати заклад на послуги, не менше 20% на літературу, інші на обладнання при тому переплата не може перевищувати 20% від вартості у виробника);
      4% у фонд додаткового фінансування училищ (з цих грошей не більше 30% має право витрачати заклад на послуги, не менше 20% на літературу, інші на обладнання для навчального процесу, при тому переплата не може перевищувати 20% від вартості у виробника);
      3% у фонд додаткового фінансування шкіл (з цих грошей не більше 30% має право витрачати заклад на послуги, не менше 20% на літературу, інші на обладнання для навчального процесу, при тому переплата не може перевищувати 20% від вартості у виробника);
      10% до фонду “розвитку”, тобто до фонду з якого фінансувати різні програми від гуртків та бібліотек до скаутів;
      40% до фонду з якого фінансуватимуть дослідження і розробки, ці кошти виділя цілево, тобто на певний проект, а не навчальний заклад.
      Якщо звернути увагу, то 70% прибутків йтимуть знову в науку (з яких 60% як вклад у нові прибутки), а не проїдатимуться, головне ввести обмеження що на послуги і т.п. що вони не можуть складати більше 30%, тобто 70% повинні піти в обладнання та матеріали безпосередньо задіяні в дослідах, а не на чергове шкіряне крісло. Трохи менше 4% підуть на додаткову літературу, що досить добре.
      Основним фінансуванням для навчальних закладів стане плата за навчання, держава буде надавати сертифікати трьох рівнів за якими навчальний заклад отримуватиме гроші. Кожен рівень для кожної ступені. Сертифікати для училищ видаватимуть всім, але училища будуть приймати за результатами всеукраїнського тестування за, щоб не вийшло що в бухгалтери йде той, хто матиматику не зміг здати навіть на 100 балів з 200. При тому здаватимуть більше ніж три тести, щоб покрити всі предмети, що можуть бути задіяні при відборі на ту чи іншу спеціальність. Хто завалить всі тести – за півроку матиме знову здавати їх, і т.д. одним словом школу закінчить лише тоді, коли матиме мінімальний набір достатній щоб подолати мінімальну планку на якийсь фах. При тому, для того щоб перевчитися буде достатнього здати потрібні тести повторно та отримати безкоштовно сертифікат в центрі зайнятості. Гроші отримуватиме навчальний заклад за сертифікатом, при тому одразу за весь період незалежно чи довчиться у них студент. Сертифікати на денну форму видаватимуть всім хто подолає межу в 50%, і аналогічно університет – межа 50% після коледжу. Всі інші матимуть змогу отримати на вечірню в центрі зайнятості, але за перних умов що згадував (три роки стажу), але знову є рейтинг і обмежена кількість місць (кількість як на деній формі), якої може бути замало якщо з попередніх років будуть вступати, тобто доведеться трохи поборотися чи платити самому за сертифікат чи може компанія придбає. Ввести 3% освітній податок на прибутки компаній в Україні, щоб був мінімальний гарантований бюджет у освіти, а не такий як зараз за залишковим порядком. Та необкладати податком прибутки фундації з продажу права на патенти державних навчальних закладів, та звісно самі навчальні заклади. Така автономія даватиме значну перевагу, бо незалежатиме на пряму від держави, керівництво фундації варто обирати голосуванням в якому прийматимуть участь лише ті хто має наукову ступінь та має діючі проекти з досліджень чи розробок та успішно завершенні впродовж десяти років (тобто тих хто придбав ступінь до голосування не допустять). Також ввести практику центрів моделюваня освіти, щоб в спеціальному навчальному закладі розробляли методики, рекомендації, навчальну програму, ухвалювали підручники і т.д., а не бозна де. Центри моделювання освіти повинні мати дві ступені, тобто училище та коледж, бо училище це робота як зі школярами (перші курси) так і вже робітниками (старші курси), коледж це вже розвиток з робітника до керівника, спеціаліста, тому навчальний заклад який матиме дві ступені і право вільно формувати програму зможе найкраще давати рекомендації та ставити вимоги, також зможе коректувати правильніше вимоги при 50% відборі до коледжу. Університетам так і залишити право самим формувати навчальну програму, єдине вона повинна відповідати мінімальним вимогам. Дозволити освітянам звільняти міністра освіти і науки через голосування керівників навчальних закладів, а керівників всіх навчальних закладів назначати працівникам тих закладів. Зробити мову навчання єдиною – українською, школам дозволити недільну школ для національних меншин. Ввести обмеження, що 20% будь-яких зовнішніх запозичень мають йти на фінансування освіти (1/2 бюджет освіти, 1/2 наукові дослідження, тобто до фундації). Ось вам повна автономія освіти, зі своїм бютжетом та владою. В такій системі Табачнику чи ще комусь подібному не жити.
      P.S. Наука рушій технологій, технології рухають світом, тож при такій системі Україна має можливість рухати світ. :D
      P.P.S. Не знаю чи все написав, ну з нотаток виписав найголовніше. Якщо є пропозиції чи якісь доповнення – пишіть, бо все починається з ідеї, головне її довершити збираючи однодумців, а потім втілити всім разом, що зробити з великою підтримкою неважко..

      • Хоч це все і красиво, та дуже фантастично і навряд здійсненно.

        Ось Вам приклад.
        Приходить до мене потенційний працівник на співбесіду. Каже що хоче в мене працювати, питається яка зарплата і коли приступати до роботи? Не питає – що потрібно робити? Не питає – які для цього потрібні знання і не показує своїх. І байдуже, що перед цим була на 3-5 роботах з котрих була звільнена в короткий термін – зате відмінниця у вузі. А які амбіції у них! Таких співбесід багато, а це займає час. Щодо навчання відповідь одна – я закінчила(в) вуз, я все знаю, для чого мені вчитись, буду працювати і заробляти гроші давай мені велику зарплату.

        HetmanNet – Ви так багато і правильно пишете. Ким Ви працюєте? Може у відділі кадрів? Допоможете підібрати потрібного працівника?

        • Загалом я вчуся досі в універі на електромеханіка при тому на денній формі, паралельно підробляю ремонтом комп’ютерів, час від часу працюю системним адмінестратором (ну не винен, що наш універ випускає дипломованих користувачів Windows, тож доводиться в критичні моменти компенсовувати цей недолік), крім того пишу різні дрібнички (різні консольні програми, бібліотеки і т.п. під linux), також час від часу беру замовлення на розробку веб-сторінок (лише креативних, нестандартних, одним словом цікавих), від недавна виступаю в ролі посередника на реалізацію проектів пов’язаних з інтелектуальною роботою (шукаю виконавців, домовляюся про оплату, виконую різні дрібні роботи для яких недоцільно наймати додаткових людей, але звісно за умови, що це не потребує особливих знань, одним словом доводить брати на себе трохи брудної роботи) і т.д. Одним словом веду життя бідного студента, який трохи вибагливий до роботи, що проявляється у цікавості роботи, а не оплати (ну це важливо, але час від часу обираю гірше оплачувану роботу лише через те, що вона цікавіша).. ну а для того, щоб бути бідним студентом – просаджу все зароблене на всіляку фігню.. одним словом що сто гривень в кишені, що тисяча – все одно грошей немає.. :D Ось сиджу біля старого принтера (йому десь шість років) і думаю в нього вкласти ще 500 грн., а до цього за тиждень вклав ще 200 грн. .. навіщо? а біс його знає, можу придбати новий за ці кошти, але ні – то не цікаво, бо він буде теж струйний і може трохи швидший, але потребуватиме модифікацій, але новий модифікувати шкода, а цей ні.. тож ось так марную заробітки.. ще би знати навіщо.. :(
          Тож до відділа кадрів немаю стосунку, хоча останнім часом щось подібне доводиться робити шукаючи виконавців.. чесно сказати цікава пропозиція, але перед тим як нею зацікавитися мушу дізнатися кого шукати і з якими вміннями? а саме головне де, бо я наприклад мешкаю у Кременчуці, і навчаюся тут же.. тож обмежений в території для пошуку.. крім того перед пошуком потрібно ознайомитися з роботою, яку повинен виконувати працівник, якого шукаю, щоб мати уявлення для оцінки відповідності вимогам та знати чи вішає він локшину на вуха втираючи що все вміє.. одним словом маю сам ознайомитися трохи з його роботою перед пошуком, інакше результату не матиму..

          • Молодець! З тебе будуть люди, трохи терпіння. Я сам коли починав, часто брав малу оплату, так як не вважав себе спеціалістом. Почитай Світлано Іванову “Мистецтво підбору персоналу”, що правда на російській мові. Є також її аудіозаписи. http://www.mirpozitiva.ru/audio/ivanova_podbor_personala/ivanova_podbor_personala.html

            Думаю, що в тебе все вийде. Головне навчися розпоряджатися грошима – це важливо! Ти маєш диктувати їм умови, не вони тобі!

          • Ну грошима розпоряджатися не важко, коли прибутки стабільні (це вже перевірено), а так як проекти беру по мірі того як отримую вільний час – то заробітки коливаються аналогічно. Кожен приріст заробітку намагаюся витрачити на щось цікаве, якісь курси, ще щось.. та хоч на модернізацію принтера.. головне що від того чомусь можна корисному навчитися.. хоча не завжди виходить..

        • Ще один приклад:
          Відправив батько вчитися доньку в медичний університет, тому що у ВНЗ навчається син його ліпшого “коріша”. Ясна річ за хабарі донька навчається. Кожного уроку, в коротенькі спідничці і розмальована вона просто встає і каже що неготова до відповіді. Їй б телеведучою бути чи актрисою, гарна ж бо так ні – буде першокласний лікар.

          І потім такі приходять на співбесіду.

          • Ну саме тому пропоную зміни у освіті які це вирішать, бо якщо немає стажу за фахом три роки – не рухатимешся далі, якщо пройдеш всі три рівні на денній – то матимеш три шляхи: наукова діяльність в універі (де хабарі вже не врятують, бо вимагатиме вміти працювати), наукова діяльність на якусь компанію (знову ніхто не триматиме зайву особу, тай зайвих не буде, бо такі кадри тримають в малому обсягу та й беруть лише після визнання науковою спільнотою), осоромитися та почати з самого низу, а то і заново вчитися починаючи знизу. Пройдеш два рівні – той самий клопіт, бо доведеться почати з самого низу, якщо не виправдаєш очікувань – застрягнеш внизу, покажеш що ти засвоїв обидва рівня добре – швидко просунешся, бо матимеш вже другий рівень і не треба очікувати поки вивчишся. А після першого рівня – історія та сама, освоїш – працюваимеш, ні – бомжуватимеш. Одним словом лише кординальна зміна в системі освіти може допомогти.

        • А якого саме працівника потрібно?

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.