Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1170598 (340 за 24 години)

Навіщо Україна?

| 47 коментарів

Українська держава

І справді, навіщо вона потрібна? В чому виправдання і раціо її існування? І чи є якась особлива мета, задля втілення якої було абсолютно необхідним проголосити державну незалежність України?

Як це не пародоксально, але й зараз, по двадцятьох роках незалежности мало хто до пуття годен дати відповідь на це питання. Зверніться до першого-ліпшого українця чи в селі, чи в місті і ви переконаєтеся в цьому. Та що там пересічні громадяни, запитайте в політиків, опозиційних чи владних, навіть найвищого рівня державних посадовців і я не певен, що ви дочекаєтеся відповіди. Все, що вони скажуть, зводитиметься до одного – українську державу створено, щоб людям краще жилося матеріяльно, себто задля підняття добробуту людей, а ще можуть згадати щось там про демократичні свободи. І все. Але хіба для цього так вже необхідно було проголошувати незалежність? Хіба ці речі не можна було би отримати і без незалежности, наприклад, в складі иншої держави?

Хай там як, але у свідомості наших громадян українська державність привязана насамперед до матеріяльного добробуту. Тим часом більш хисткого й ненадійного фундаменту для держави годі й придумати. Адже виходить, що коли є добробут, то потрібна держава, а коли нема, то що? Вже не потрібна? Дивно, що наші політики цього не розуміють. Бо як можна збудувати щось міцне, тим більше державу на таких нетривких і мінливих підвалинах як матеріяльні блага. Лише духові засади годяться для цього. То ж на які успіхи можна сподіватися в суспільстві, в якому панує культ матеріяльних благ, статків і яке не розуміє, ради чого покликана до життя його держава? Як, скажіть мені, це суспільство може реалізувати будь-яке найправильніше і найраціональніше починання державного керівництва, коли члени цього суспільства не знають найголовнішого – задля чого ця держава взагалі створена? Адже, щоб щось здійснювати, треба докладати зусиль, а звідки в народу візьметься бажання напружуватися, коли він не розуміє, для чого це потрібно?

Отже, суперважливим завданням нашого державного проводу є довести до свідомости народних мас, що є головною метою створення української держави. Без цього сподівання на будь-які успіхи, в тому числі й економічні – будуть марними. Але для початку треба, принаймні, щоб самі державні чільники усвідомили важливість згаданої проблеми.

Отож, що ж є головною метою нашої незалежности?

Щоб зрозуміти це, мусимо спочатку вияснити, а чому взагалі виникають держави? Що спонукає людей їх створювати? Держави створюють людські спільноти. Які? Ті, які мають якусь природну єдність, спорідненість. Зазвичай, це нації, себто спільноти, наділені певними особливими психоповедінковими і атрибутивними (мова, традиції, ріжні переконання, уявлення) властивостями. Потреба організовувати своє життя згідно з цими властивостями і змушує націю будувати окрему державу. Нація, яка перебуває в складі держави, створеної иншою нацією, неодмінно конфліктуватиме з організаційною системою, яка там панує, бо ця система, будучи заснована на властивостях нації-володаря, неодмінно дисонуватиме з властивостями нації-васала. Це так званий конфлікт ідентичностей. І саме цей конфлікт, себто потреба захистити і утвердити свою ідентичність і штовхає нації до створення незалежних державних утворень.

Українці аж ніяк не виняток. Метою нашої незалежности також є ні що инше, а саме захист і утвердження української ідентичности, себто того, що становить собою квінтесенсію національної ідеї, яку коротко сформулюємо так: піднесення українців до найвищих світових вершин політично, економічно і культурно. Таким чином держава розглядається як ефективний інструмент утвердження ідентичности, себто реалізації національної ідеї, якщо дивитися в більш широкому аспекті. В цьому і єдине раціо існування української держави, і єдине виправдання її створення.

Отже, поява незалежної України спричинена прагненням захистити і утвердити українську ідентичність, яка зазнавала неухильного руйнування під асиміляційним пресом СРСР, держави, збудованої на чужій духові українців, «рускій» (в етнічному сенсі) ідентичності. І тільки тому, що українська національна ідея збереглася в значної частини українців на свідомому рівні, а ще в більшої частини на інтуїтивному, було проголошено в 1991 році державу Україна. І безумовно, те, що ця ідея збереглася, колосальна заслуга УПА і всіх, хто раніше колись поклав голову за Україну. Ясна річ, що проголошення української держави було здійснено у слушну мить, коли «рускі», себто державотворча нація і цемент, на якому тримався Радянський Союз, ослабили під впливом внутрішніх негараздів свої «братські обійми». Але, якщо би національна ідея не затрималася б у головах належної кількости наших людей, а відповідно не виявилося би потрібної маси активістів, які би цю ідею поширювали в період так званої «перебудови», то насьогодні ніякої незалежної української держави не було би і в помині. Україна залишалася б однією з областей Росії, а українці мали би лише сумну перспективу асимілюватися з «рускими» і врешті зникнути як нація. Отож, помиляются ті, хто через свою нездатність глибоко проникати в дійсність, думає, що українська держава виникла випадково, без зусиль. Боротьба за Україну була. І терпінь було багато. І не один поклав життя, марячи нею. І крови пролилося чимало. В попередні десятиліття і ще давніше. А в 1991-му був просто закономірний результат. Адже боротьба ніколи не буває марною. Навіть тоді, коли вона закінчується поразкою.

Але чому ж сьогодні, коли за плечима двадцять років незалежности, доводиться знову і знову говорити про національну ідею, чому головна мета створення української держави і досі не засвоєна народними масами? Та тому що тривале перебування в російських путах не обійшлося для українського народу без утрат, і його ідентичність, особливо на Сході та Півдні була у великій мірі підірвана. Виник цілий масив українців, які ототожнювали себе одночасно з Україною і Росією, а чимало й таких, які більше себе ототожнювали з Росією, а то й повністю з Росією, розглядаючи усе суто українське як чуже, в тому числі і національну ідею. А от українців, які не інтуїтивно, а виразно, спираючись на ясний розум, усвідомлювали головну мету незалежности, глибоко розуміли суть національної ідеї було незрівнянно менше, навіть фатально мало. Їх голоси губилися в хорі численних пустодзвонів, які любили Україну серцем, але не здатні були її любити розумом. Тож, ясна річ, що енерґії цієї здорової і реалістичної горстки українців вистачило тільки на те, щоб проголосити державність, але щоб узяти в цій державі владу в свої руки, у них сил не вистачило. Тому-то й опинилася влада в руках тих, які не мали чіткого розуміння, куди йти і навіщо ця держава потрібна. Такі люди за невеликим винятком здебільшого і урядували країною всі ці двадцять років. Тож як вони могли донести до народу, в чому полягає мета української держави, коли самі цього не розуміли?

Крім того, було допущено велику помилку ще тоді, в «перебудовні» часи, коли боротьба тільки-но розгорталася. Позаяк в українському русі за незалежність був дуже невеликий відсоток справжніх націоналістів і там абсолютно переважали люди не зі свідомим, а з переважно інтуїтивним розумінням українських інтересів, то в основу пропаґанди за державність було покладено хибну мотивацію, що матеріяльний добробут є головною метою створення української держави. На заперечення тих небагатьох, хто був здатен мислити глибше, була одна відповідь: народ ще неготовий сприймати захист національної самобутности як головну мету незалежности, обіцянками про добробут його привернути легше. Таким чином короткотермінова вигода взяла верх. А те, що цей обман може привести в майбутньому до величезних проблем, ніхто не хотів думати. Результати цього нерозумного кроку ми і пожинаємо зараз.

Володимир ЯВОРСЬКИЙ

Джерело: блоґ “Українська людина”

Автор: Virake

Письменник, перекладач, поціновувач комп'ютерних ігор і завсідник поважних дискусій. На Гуртом викладаю переважно оголошення від UaLT, команди локалізаторів, яку представляю. Зрідка пишу політичні коментарі, аналітику та рецензії.

47 коментарів

  1. Стаття – повна фігня. Лише в незалежній державі може розвиватися нація. Доказів цього в історії – більше, ніж досить. Наприклад, Естонія в міжвоєнному періоді мала незалежність, і якраз за рахунок цього їй на даний момент вдається виглядати пристойно навіть на фоні країн Європейського союзу. Якби не було цього періоду, Естонія зараз виглядала б на рівні країн СНД. Все просто… Неважливо, чи гарно живеться нам в Україні. Головне те, що в нас є незалежність і, відповідно, надія на краще майбутнє.

    • якби ви уважно читали статтю, то зараз би не мололи такі дурниці. розвиток і безпека української нації може гарантуватися лише національною державою. державою, що заснована на національній ідеї. а не економічній чи будь-якій іншій – це важливо.

      • Естонія свого часу теж не була взірцевою національною державою. Почитайте історію, там було неймовірно багато політичних і економічних проблем, не давали спокійно дихати різні меншини, відбувалася груба боротьба між владою і опозицією. Національна ідея була у всіх посередині скрині, якщо розумієте, про що я. Головним пріоритетом була боротьба за владу. Точно як у нас, хіба ні? Я веду до того, що здобуття держави, яка будується на національних інтересах – це справа не одного і не двох десятків років. Для цього треба мати величезний досвід життя в незалежній державі, якою б вона не була. Естонія цей досвід здобула після Першої світової. Ми його здобуваємо зараз. Сподіватися на те, що все впаде нам прямо з неба – просто смішно.

        • а хто каже, що треба сидіти й чекати щастя? це радянське виховання, його нам якраз треба позбуватися. але якщо весь час відкладати культуру на другий план, дуже скоро не залишиться чого рятувати. тоді вже буде начхати на розвинуту економіку. та й чи може економіка розвинутися, якщо в людей у головах тільки “ковбаса”? коли людина кидає сміття коло власних дверей, бо для неї це вже не своя територія…

          • Культура – це дуже класна річ, але на даний момент вона розділяє українців, і тому треба шукати те, що їх може об’єднати. Але це вже інша тема, яка абсолютно не стосується статті. Обговоримо її коли-небудь іншим разом. Вертаюся до новини: все-таки визнайте, що основна ідея, яку виносить автор (тобто те, що незалежність не приносить нам користі) – повне фуфло.

          • “дуже класна річ”… ця фраза видає вас. що ж, мушу вас розчарувати – насправді, фуфло – це ваша ідея ковбасної партії. така партія не принесе нічого хорошого Україні, а тільки умертвить її душу. без культури жодна країна нічого не варта.

  2. Після численних спостережень, я зробив висновок, що держава, яка знаходиться на більшій частині моєї Батьківщини, незважаючи на свою назву, є антиукраїнською. Тому, для того, щоб моя нація могла вільно розвиватися, я вважаю, що потрібно цю, сьогоднішню, державу, котра лише носить назву Україна, потрібно знищити шляхом еволюції або революції, мирної або кривавої, із подальшим об’єднанням УСІХ без виключення частин Батьківщини та створенням нової та справжньої Української держави.

    • Як на мене, найкраща ідея – це створення нової партії без старих і всім добре відомих облич, до якої входили б виключно незалежні експерти. Основним пріоритетом цієї партії має бути економічне становище країни, і вона в жодному випадку не може концентруватися на будь-яку ідеологію (чи західну, чи східну). Якби вона гарно себе зарекомендувала, то отримала б мільйони виборців по всій Україні і об’єднала б нашу державу. Прошу не забувати, що головна мета для жителів Східної України – це також лише покращення благополуччя. Всі ідеології і переконання – це побічне.

      • економічно вигідно видавати книги російською, пускати російський дубляж в кінотеатрах, а на ТБ – російські серіали. по вашому, така проросійська партія – те, що потрібно Україні?

        • На даний момент основним пріоритетом України має бути покращення економічного становища. З російською мовою ще встигнемо розібратися пізніше. Якраз тому і пропоную відкласти будь-яку ідеологію на кращі часи.

          • проблема в тому, що скоро не залишиться культурних проблем, щоб їх відкладати на потім. якщо власну культуру не підтримувати, дуже скоро вона розчиниться в морі більш примітивних (а тому й легших для сприйняття) іноземних культур. а коли це станеться, навіщо буде потрібна Україна, якщо в ній нічого вартісного не залишилося? логічніше буде виїхати куди небудь за кордон, споживати “консервовану Україну”, в якому вигляді її має українська діаспора. а чи на довго вистачить тієї діаспори?

    • Повністю підримую

    • схоже, це єдиний вихід.

  3. Між іншим, автор за своїм довжелезним текстом приховує надзвичайно просту думку: негативне ставлення до незалежності України. Навіщо було аж настільки багато писати? Моя відповідь – тільки для того, щоб замилювати людям очі мудрагельськимим виразами. Ніколи не поважав Яворського.

    • я б ніколи в житті не став розповсюджувати антиукраїнську пропаганду. обґрунтуйте якось свою думку, або приберіть коментар.

      • Обгрунтувати свою думку? Та без проблем. Весь зміст статті можна було вкласти в один абзац замість десяти, і читач нічого б не втратив. Автор розтягував текст навмисне для того, щоб той виглядав більш переконливо і більш “науково”. А якщо коротко, то це чиста антиукраїнська пропаганда, яка нав’язує нам думку, що незалежність, за яку ми цілими довжелезними століттями проливали кров нашу і наших предків – нікому непотрібна маячня. Чесно кажучи, для таких людей, як пан Володимир Яворський, хочеться знову запровадити смертну кару.

        • кров проливалася, щоб ми могли вільно говорити українською, писати українською, слухати українську музику і дивитися українські фільми. щоб ми могли жити по-українськи. без цього незалежна держава не варта і копійки. про це автор і говорить і я з ним абсолютно згоден.

          а ви? ви кажете, що це все дурня. головне – економіка – головне, щоб в холодильнику було сало, а в погребі вино. а це вже, знаєте, ніякий не патріотизм.

          то через кого треба відновлювати смертну кару? через того, хто виступає за Україну, як пан Яворський? чи через того, хто виступає за що завгодно, *крім* України, як ото ви? подумайте.

          • Вільно говорити українською, писати українською, слухати українську музику і дивитися українські фільми – це все цілі, які можна досягнути лише об’єднанням нації. Націю можна об’єднати, наприклад, економічним шляхом (як я писав вище – створити партію без ідеологічних засад). Після того, як ця партія отримає належну довіру громадян, можна здійснювати реформи і заходи в сфері культури, але аж ніяк не раніше. Це єдиний шлях, і його вже використала та ж сама Естонія після відділення від СССР. Те, що відбувається зараз в Україні – повна протилежність моїй пропозиції – опозиційні партії ділять виборців на заході, але вони не рухаються вперед, і в результаті влада, незважаючи на всі свої злочини, спокійно править собі далі. Це – абсолютно хибно.
            Далі, ви говорите про необхідність перетворення України на національну державу, але скажіть: ну як це зробити без того, щоб об’єднати людей економічним шляхом? Це неможливо.
            Одним словом, ми вже заходимо занадто далеко і говоримо не по темі. Треба кінчати це. Я вже почув вашу думку, а ви вже почули мою. На все добре.

          • намололи мені тут сам мішків гречаної вовни, а тепер “на все добре”? ні, шановний, так не піде. за свої слова треба відповідати.

            чому ви думаєте, що ця ваша ковбасна партія когось об’єднає? людям в одному місті абсолютно байдуже, яка економічна ситуація в сусідньому місті. ця байдужість шириться і квітне навіть на рівні окремих родин. правило “аби у сусіда курка здохла” зараз працює. а ви хочете ще більше посилити в людях шкурні інтереси. як це когось об’єднає?

            інша річ, національна держва. в Україні, нація і мова у всіх одна – варто лише підштовхнути тих, в кого ідентичність підірвана, і люди це зрозуміють. коли це станеться, народ можна буде легко об’єднати національною ідеєю, виховати в патріотичному дусі. а коли народ буде єдиний і культура повноцінно розвиватиметься – ось тоді вже можна і на зайвий шмат ковбаси руку тягнути, економіку піднімати.

  4. Не можу повністю погодитись з автором.

    І будь-ласка якщо тут є якийсь редактор чи що, то відредагуйте статтю,бо помилок тьма.

    • У вашому коментарі більше помилок, ніж у статті. А про харківський правопис українцеві соромно не знати!

      • Вперше чую про “харківський правопис”.Я статей не пишу, через те, що пунктуаційних помилок багато! =)

  5. Лишенько, автор мало того, що не вміє будувати речень, не знає правопису (та я теж не ідеал, але якщо ви вже пишете статтю – вибачте) так ще не розібравшись, що і до чого піднімає такі питання! Троль коротше…

    • Добре, що навчився після крапки вживати велику літеру.

    • те, що ви називаєте помилками, є автентичним українським правописом. тим, який благополучно забуто завдяки старанням одно радянського вождя.

      • Цей правопис був, можливо, автентичним на початку минулого століття. Зараз в нас нові правила офіційного правопису, і при написанні статті треба їх дотримуватися (або хоча б намагатися їх дотримуватися), бо в іншому випадку це – чистісінький сепаратизм і неповага до титанічної роботи авторів і впорядників сучасної граматики і правил орфографії. Як на мене, ці люди чудово виконали свої обов’язки – і вони заслуговують на високе визнання.

        • ці “результати праці” – виплід десятиліть русифікації. ніколи не визнаю їх чинними. просто ми до такої мови дуже звикли. так звикли, що нормальна мова нам вуха ріже. нічого не поробиш.

          • Зараз дуже важко говорити, що нормальна мова, а що ні. Але правил правопису в загальнодоступній статті треба дотримуватися.

  6. Що за маячня? Хто при здоровому розумі взагалі може ставити такі питання? На щастя, Україна була, є і буде, незалежно від того, чи вважатимуть якісь недоумки потрібним її існування. Навіщо друкувати тут такі тупі статті?

    • цю статтю, на яку ви срете, ви її хоч наполовину прочитали? не схоже. бо якби прочитали, то було б вам ясно, як божий день, про що автор говорить. а каже він про те (якщо просто), що нормально нам буде лише в державі, що захищає українські національні інтереси (мова, культура, вітчизняний виробник). а не тимчасові ковбасні потреби, як це робиться зараз. раджу надалі ознайомлюватися з матеріялом, перш ніж “критикувати”.

  7. задовбали. більше ніяких коментарів у стилі “автор не знає правопису” і “що за фігня”. я посивію, якщо кожному лоботрясу пояснюватиму, що він не правий.

    якщо вам насправді немає чого сказати, краще мовчіть.

    • Отже, ви пояснюватимете кожному, що він не правий, так, я вірно зрозумів? Тобто хочете сказати, що у вас є право на істину? Дуже цікаво…

      • святий обов’язок кожної людини – відстоювати свою позицію. але тратити сили, щоб пояснювати неграмотним якісь елементарні речі – це вже, вибачте, занадто.

        П.С. до чого тут “право на істину”?

        • Це випливає з вашого повідомлення вище про “лоботрясів”. Його я зрозумів так, що всі навколо тупі і безграмотні, тільки от ви їм змушені постійно відкривати очі правдою (тобто тим, що правда для вас)

  8. Назва статті жахлива.
    Хоча для половини країни вона актуальна. Нащо українське, якщо можна спілкуватись парусски, переглядати фільми іноземною, читати книги і пресу іноземною і оточувати себе нав’язаною іноземною. А ми ж напевно московити, камунякі, червоні тирани, які знищили мільйони українців голодоморами.
    А не діти своєї Богом даної землі-матінки…

    • насправді це не оригінальна назва. але вона чудово відображає зміст – в статті поставлено питання і дано відповідь. а можливість дати чітку відповідь на питання “навіщо потрібна незалежна Україна?” – дуже важливий крок до виздоровлення нації. адже потрібно чітко знати, за що борешся – тоді ніколи не схибиш.

  9. Чули що польський сейм хоче проголосувати за визнання ОУН-УПА злочинними організаціями, які вчинили геноцид щодо польського населення Східних Кресів у 1939-1947 рр.?
    І от є “незалежна” Україна, яка навіть не може визнати бійців УПА учасниками бойових дій, а не те, щоб відреагувати на цей плювок в обличчя…
    Незалежної України все ще нема… поки ми шукаємо нашої ідентичності, розуміння, справедливості та інших речей наші сусіди методично роблять свою справу.
    Тож надіятися нам залишається лише на себе і хотілося б вірити, що нас не чекає доля басків, шотландців, білорусів та інших народів від яких залишилися хіба назви та народні перекази.

  10. Pingback: Навіщо Україна? | МНК Львів

  11. Як на мене стаття дуже потужна, бо багато людей не розуміють очевидного. Є такі, які дійсно не розуміють, чим українці відрізняються від росіян, навіщо потрібна Україна. Така інформація в ідеологічному плані є ґрунтовною.

  12. Нормальна стаття, на відміну від багатьох коментарів. Так і хочеться сказати словами класика: “Хватіть скігліти”:). Складно було хлопцям під Крутами, у схронах на Західній Україні під час Другої Світової. А зараз, дякувати Богу, ми навіть не боремося за незалежність, а шукаємо більш прийнятну форми розвитку, яка була б комфортною для нашого українського єства (за пірамідою Маслоу це ближче до вершини, для тих, хто зна що воно таке). Всі бачать тільки погане, але через двадцять років років після проголошення незалежності, Україна існує як цілісна держава. Маємо безліч проблем з корупцією, економікою, імперською спадщиною, занедбаною культурою тощо. То, як на мене, треба шукати оптимальних шляхів виходу зі скрутного становища (хто ще не забув дев*яності, тоді було насправді набагато гірше ніж зараз). А всі ці “відділити ту чи іншу частину держави”, “створити з нуля нову політичну партію, яку б підтримала більшість людей” – диструктивні “месиджі”. Політики за своєю суттю істоти мерзопакосні, причому скрізь у світі. І якщо у Франції чи США вони поводять себе пристойно, то лише тому, що сформована протягом тривалого еволюційного процесу правова та політична система передбачає сувору відповідальність за вихід за встановлені рамки. І ще з ідеями, які беруться на озброєння потрібно поводитись дуже обережно, бо в кінцевому випадку ідея, навіть сама потворна, будучи зрощеною широкими верствами населення, перемагає і гроші, і сильних володарів. Так було і з комунізмом, і з фашизмом, і з іншими утопіями, які свого часу теж здавалися дуже привабливими…

  13. Фраза Andy….. – Ніколи не поважав Яворського
    Хотів би запитати шановного коментатора – а ви взагалі коли небудь чули про Яворського?
    Я, наприклад, вперше. Це третя його стаття, яку я причитав, а прізвище його мені незнайоме. Скажу більше – я прошу вибачення в В. Яворського, що пробував його коментувати, і при тому досить незграбно. Тепер бачу, що він високоосвідчена людина, яка може ясно і переконливо передати свої думки. Дякую за статті.

    • Чув, і не раз. Так, це високоосвічена людина, але з дуже незрілими політичними поглядами. І схильна до деструктивізму.

  14. Спочатку треба, щоб держава забезпечила право на індивідуальність, а потім ідентичність …

    • з індивідуальністю наче проблем немає. доки ти не заважаєш владі, може робити що захочеш. ось це вже проблема.

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.