Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1169062 (211 за 24 години)

«Переваги» двомовності

| 46 коментарів

Двомовність

«Переваги» двомовності

Недавно міністер освіти Табачник висунув як арґумент на «захист» російської мови давнє, заяложене ще за радянської доби твердження, що завдяки «русскому языку» українці мають можливість прилучатися до багатств світової культури, і тому, мовляв, російську мову належить розглядати як «велике наше надбання, а українсько-російську двомовність як цінну перевагу України».І справді (подумає собі пересічний українець) уявіть собі, що би було, коли б «націоналістам» удалося витіснити російську мову з України! Всі ми негайно б опинилися в повній ізоляції, позбавили би себе доступу до всіх світових досягнень! Бо що таке українська мова?! Її ж, сердешну, ніхто не знає за межами України! Навіть в Україні далеко не всі нею послуговуються! Отож, дійсно, зробить висновок він, українсько-російська двомовність є нашим надбанням і перевагою, а тому російську мову треба всіляко підтримувати. Які ж то бідолашні (зі співчуттям подумає також пересічний українець) чехи, поляки, серби, болгари, угорці і т.п. зі своєю одномовністю, та й брати наші «рускі» (етнічні росіяни) в Росії, не кажучи вже про євреїв, які з дурної голови воскресили свій мертвий іврит, і з його допомогою щораз більше ізольовують себе від світу.

Цікаво, чи розуміє сам міністер абсурдність висунутого ним арґументу? Гадаю, що розуміє. І попросту свідомо маніпулює зовні правдоподібними тезами, розраховуючи обманути простих людей, які не в змозі глибше розібратися в проблемі. Якщо так, то це з його боку вкрай непорядно, та й може мати успіх лише тимчасовий, позаяк брехня має короткі ноги.

Щоб обтяти ці ноги, розгляньмо питання докладніше.

Якось у шістдесятих роках у школі (я вчився тоді у пятому класі) на уроці історії виникла спонтанна дискусія з приводу засилля російської мови. Учитель, що був завучем школи, так пояснив вагу російської мови: «Російська мова, діти – це наше вікно у широкий світ. Ось подивіться, іспанська книга «Дон Кіхот». Саме завдяки російській мові ми маємо можливість її прочитати і взнати про далеку Іспанію нашою рідною українською мовою».

Книжка, ясна річ, була перекладом з російської. Тоді мені здавалося, що це дуже переконливе пояснення, хоча внутрішньо я так ніколи з ним і не згодився і довго мучився, намагаючись обґрунтувати свою незгоду, поки не зрозумів, що обурювала мене навязувана Україні роля вторинности.

Як бачимо, арґумент завуча півстоліття тому і арґумент міністра Табачника сьогодні тотожні за своєю суттю. І перший, і другий важливість російської мови обґрунтовує тим, що вона, мовляв, служить посередником між Україною і світом. Але зразу виникає низка питань: чому саме російська мова? І наскільки вона спроможна виконувати ролю такого посередника? І чи так вже необхідно його мати? І чи не можна спілкуватися зі світом без посередників? І чим у цьому сенсі українці зі своєю українською відрізняються, скажімо, від поляків з їх польською?

Якщо спробувати відповідати на ці питання, то хутко з’ясується, що російська мова не дуже-то й «тягне» на посередника, бо, порівнюючи з англійською, її ніхто в світі не знає, та й сума світової інформації, яку вона покриває, складає якісь мізерні соті процента (згідно з даними М. Стріхи). Що ж до того, чи потрібна мова-посередник узагалі, то, ясна річ, що потрібна, але аж ніяк не у такій тотальній формі, як вона є в Україні. Приклад багатьох народів, які з успіхом контактують зі світом, залишаючись одномовними, у вищій мірі показовий.

Тоді в чому перевага нашої хваленої двомовности?

Щоб відповісти на це питання, мусимо розглянути, що таке двомовність українців, якою так дорожить міністер Табачник, і що таке одномовність инших народів, наприклад, поляків.

Наша українсько-російська двомовність означає, що російська мова в Україні домінує і фактично є мовою загальнонародного спілкування, а українська мова відтіснена на узбіччя і є мовою з обмеженою сферою вживання, байдуже, що де юре проголошена державною. Як бачимо, російська мова в Україні виступає не тільки як засіб комунікації з «рускоязичною» частиною світу, а відіграє неприпустимо ширшу ролю – є мовою загальнонародного спілкування. Тим часом в одномовній Польщі домінуючою, себто мовою загальнонародного спілкування є польська, а сфери вживання всіх инших мов (англійської, російської тощо), вивчення яких всіляко заохочує держава, є льокалізовані функціями контактування зі світом.

Отже, ріжниця між Україною і Польщею полягає в тому, що в нас одна з комунікативно-світових мов (російська) наділена невластивою функцією, себто служить засобом загальнонародного спілкування, а в поляків жодна з комунікативно-світових мов не виходить за рамки свого властивого призначення. Так в чому тоді перевага України над Польщею? Одномовні поляки вивчають і знають иноземні мови, успішно спілкуються зі світом, мають вагомі досягнення в економіці й культурі. Чим ми кращі за них із своєю двомовністю? Що вона нам дала, крім внутрінаціонального розбрату?

Таким чином бачимо, що наша хвалена двомовність не тільки ніяких особливих переваг над одномовними поляками, чехами, болгарами тощо нам, українцям, не створює, а навпаки, послаблює нас, духово робить несамостійними, психологічно припинає «до руского міра», змушуючи спілкуватися зі світом не безпосередньо, як инші народи, а через російські окуляри, що є виразною ознакою вторинности.

Варто також детальніше зупинитися ще на одному важливому аспекті двомовности, про який «захисники» російської мови воліють не говорити. Мається на увазі асиміляційна роля російської мови, себто її руйнівний уплив на українську мову. Займаючи в Україні домінуюче становище, російська мова виступає головним гальмом поступу української мови на всіх рівнях, позаяк повноцінний розвиток будь-якої мови (це лінґвістична аксіома!) можливий лише тоді, коли вона є мовою загальнонародного спілкування. А позаяк українська і російська мови є мовами конкурентами, які претендують посідати одне і те ж місце (себто бути мовою загальнонародного спілкування в Україні), то ніяке взаємовигідне існування між ними неможливе. Неминуче якась із мов буде вгорі, а якась нидітиме внизу. Тому теперішня українсько-російська двомовність – це не рівноцінне процвітання двох «братніх словянських мов», як дехто намагається подавати, а нещадна боротьба на знищення. Тим часом в Україні місце домінуючої мови посідає саме російська. І Табачник разом зі всіма своїми прихильниками домагаються, щоб таке становище залишалося й надалі, себто роблять усе, аби не допустити посилення позицій української мови, що, цілком зрозуміло, рівнозначне послабленню позицій російськї, облудно твердячи, що витіснення російської мови приведе до погіршення комунікативних звязків зі світом.

Але ж, пане міністре, ніхто не заперечує, що для спілкування зі світом справді потрібне знання чужих мов, особливо найпоширеніших (англійської насамперед, і звичайно ж, російської), але хіба з цього випливає, що треба марґіналізувати нашу національну мову і замість неї й далі утверджувати як мову загальнонародного спілкування російську? Адже саме у цьому і тільки у цьому полягає наша мовна проблема. Не в тому, що «націоналісти» буцімто патологічно ненавидять російську мову і прагнуть до такої міри українізувати українців, щоб ті не знали жодної иншої мови, крім української. Це, прошу вас, свідоме намагання виставити прихильників української мови в карикатурно-абсурдному світлі. Насправді йдеться про елементарні речі. Чесні, зрозумілі і ясні. Розширити сфери вживання української мови до тої міри, щоб вона стала мовою загальнонародного спілкування в Україні. Всі инші мови (в тому числі і російську) зробити предметом ретельного вивчення, щоб вони виконували свою головну функцію – служили засобом комунікації зі світом і не більше.

Здавало би ся, чим тут можуть бути незадоволені «захисники» російської мови? Адже ніхто не заперечує, щоб російська мова служила «вікном у світ»? І справді чим?

Відповідь тут проста. Їм цього замало. Вони не хочуть, щоб російську мову, яка фактично зараз виконує функції мови загальнонародного спілкування, було замінено українською. Ось про що їм розходиться, а не про якусь там міфічну втрату українцями комунікативних звязків зі світом, про що вони на людях лицемірно просторікують. Для них важливе одне – збереження панівного становища російської мови і відповідно занепаду української, на долю якої їм наплювати.

Якщо так, то чого ви про це відверто не заявите, панове? Чого брешете? Адже питання цілком ясне: яка з мов має бути головною в Україні? Українська чи російська? І тут треба визначатися з нашими цінностями. Якщо збереження української ідентичности важливе для нас, тоді мусимо вибирати українську мову, якщо ж ні, то російську. Фактично це питання набагато ширше, це питання вибору: за що ми? «За» чи «проти» незалежности України, бо захист і утвердження української ідентичности (національної самобутности) є єдиною причиною виникнення та єдиним раціональним виправданням існування української держави. І якщо комусь не дорога українська мова, загалом ідентичність українців, яка є важливою складовою української національної ідеї (піднесення України до найвищих світових вершин політично, економічно і культурно), то це означає, що йому не дорога і незалежність України. Але якщо це так, то заявіть же про це відверто, панове, щоб український народ міг зробити свій свідомий вибір.

Володимир ЯВОРСЬКИЙ

Джерело: блоґ “Українська людина”

Автор: Virake

Письменник, перекладач, поціновувач комп'ютерних ігор і завсідник поважних дискусій. На Гуртом викладаю переважно оголошення від UaLT, команди локалізаторів, яку представляю. Зрідка пишу політичні коментарі, аналітику та рецензії.

46 коментарів

  1. Табачника давно потрібно гнати з нашої освіти!!!!

  2. Табачнику – підсрачника і надіюся, що колись таки настане цей світлий час.

  3. Правдива стаття,мені сподобалась.

  4. Стаття мені теж сподобалась, але будь-ласка, виправте помилки, а ж надто часто літера “и” виступає в ролі літери “і”, і як на мою думку, ще й в такій статті , це не припустимо, ти більш, що слова починатися на літеру “и” не можуть, як це не одноразово зустрічається в даному тексті.

    • Автор не робить помилок, він послуговується дещо иншим правописом, ніж Ви звикли. І послуговується ним грамотно. Не часто трапляються такі автори.

    • До речі, “неприпустимо” пишеться разом :)

    • Автор не робить помилок. Він дотримується елементів давніх українських правописів. Чому? Та тому, що чинний правопис є результат політики російщення, внаслідок якого підірвано багато в чому питому систему української мови на всіх рівнях, зосібна і морфологічному. Автор вважає, що вводячи у мовну практику знищені елементи, створюється база для відродження української мови. Він вірить, що це відродження рано чи пізно настане. А тому треба створювати для цього прецеденти. Отож, незвичне, не означає неправильне. Часто саме звичне і є неправильним.

      • Але автор написав “міністЕр” =))

        • Автор напише і Олександер. Це така форма згідно з властивою українською традицією. Не уподібнюймося до дітей, які регочуть, чуючи японську мову.

      • Я перепрошую, але як на мене автор таким чаном досягне тільки відторгнення від звичайних україномовних громадян. Або звідки їм знати, чи це так має бути, чи тут просто “косять під москалів”.

        • це істинний український правопис, а не більшовицька версія. так що це ще питання, хто під кого косить.

  5. На жаль таких людей як табачник в нашій країні безліч – засланці, запроданці, банда. У них одна мета – розірвати країну на шматки, знищити україньке. Навіть не знаю, чи можливо в сучасних умовах і умовах майбутнього, де правлять гроші і влада, сформувати щось накшталт ОУН-УПА для захисту України. Надія на молодь, але багато молоді теж за першої можливості тікає за кордон… Політика ніколи не захистить Україну, яскравий приклад Ющенко, затравили, зламали поки людина не здалася і повністю не зникла. Та й далі таке відбувається з іншими і відбувалось. Залишаються люди, які жевріють на фоні тотальної русифікації, яким більше немає що втрачати. Чи зможуть вони згуртуватися і захистити українське майбутнє. Чи Україна залишитися Українською…

  6. Моя думка: певним можновладцям треба забороняти займати державні посади. репутація каже за людину більше ніж будь-що.

  7. Мене неймовірно обурив приклад з “Дон Кіхотом”. Не знаю, чи є якоюсь мовою кращий переклад цього твору, аніж українською. І фактом є, що росіяни обділені і не можуть адекватно сприймати класику світової літератури через особливості своєї мови. Це підтверджує безліч фахових аналізів перекладацьких досягнень українців і росіян.

    • Про які це “особливості мови” йдеться ? Наведіть будь-ласка ці факти.

      • Це ті особливості, завдяки яким Алєксандр Пушкін практично нікому в світі не цікавий. Той, кого обожнюють рускі й націонали з російською ідентичністю, є поетом локального рівня. В.Висоцкій також і багато инших “великих”, якими захоплюються в “руском мірє”, але якими не цікавляться за його межами. Про ці особливості, які перекривають багатьом вихід у світ, написано сотні досліджень, але все лише на рівні гіпотез. Може, це особливості мови? Є прихильники і цієї теорії. Але ж Гоголь, Чехов, Пастернак зуміли стати світовими звіздами? Чому тоді Пушкін ні. Питання відкрите.

  8. А знаєте чому влада робить з мовою все що хоче?Та тому що людям далеко до таких “проблем”, їм би зарплати більші мати, щоб діти добре жили, рівень життя щоб піднявся. Не на те ви витрачаєте свої сили ви б краще дбали про покращення в державі (так це можливо і без єдиної мови), а не писали статті “з пустого, та в прожнє” . Та зовсім російську в світі ніхто не знає, судження ідіотське , це нашу сердешну в світу ніхто не знає, тому що всім глибоко начьхать на нас з нашими видуманими “проблемами”. Чим ви займаєтесь? Ви тільки ниєте про те яка важлива наша мова, але нічого не робите – пусті балачки нічого не варті! Збіговисько людей з мікроскопічним світоглядом, яке замість важливи проблеми займається безтолком! МЕНІ ВСЕРІВНО ЯКОЮ МОВОЮ СПІЛКУВАТИСЯ! ГОЛОВНЕ ЩОБ НАМ ДОБРЕ ЖИЛОСЯ!

    • байдуже на українську? тоді їдь за кордон. влаштовуй собі покращення. а ми тут без ковбасунів якось розберемося.

    • Цілком підтримую

      • Не реально розвинути заможність громадян, якщо вони самі себе не поважають. Як можна досягти успіху, орієнтуючись на низькорівневі матеріалістичні цілі обмеженого кола людей? – це ж чисто як у нашій владі.

    • Приклад класичного “бидла” в Україні, низький рівень освіченості якого не дозволяє йому думати про щось більше, окрім як “пожерти” та “поспати”.

  9. Мені ось що цікаво – ці кучеряво-бородаті вважають себе богообраними, чому ж тоді вони з таким ентузіазмом ідуть в попихачі рашам? Мені здається вони готові чорту служити лиш би нам насолити. Так було в двадцятих-тридцятих, так є і сьогодні.
    Стаття сподобалось. Хіба одна фраза…”Книжка, ясна річ, була перекладом з російської”. Слова “ясна річ” внесені сюди явно для посиллення ефекту. Можливо і таке було, але і в ті часи переклади робились все таки з оригіналу. Ви візьміть любу більш менш серьозну перекладну книгу 50-70 років минулого століття. На першій сторінці написано – переклад з англійської, французької, польської і т.д.. В нас були високопрофесійні перекладачі. З англійської перекладав Володимир Митрофанов, Мар Пінчевський, з французької – Тернюк, філіпчук, Паламарчук, з польської Струтинський, Стаєцький. Були перекладачі с іспанської, португальської, італійської. В нас була прекрасна перекладацька школа. В нас були такі корифеї перекладацтва, як Лукаш, Борис Тен. про це можна писати часами. Друга справа, що це було “не дивлячись”, а не “завдяки”.

  10. На жаль, пан Володимир знову або не володіє темою, або підміняє поняття. Русифікація та двомовність, як кажуть наші східні сусіди, две большие разницы. Двомовність завжди краще мономовності, тримовність, чотиримовність – ще краще, про більше не казатиму, бо не знаю, чи є такі люди. Україна – не єдина держава на глобусі, і, зважаючи на глобалізацію економіки, багатомовні люди дуже цінуються у світі. Більше того, в Чехії та Австрії, наприклад, більшість знає, крім рідної, англійську, а в Чехії – ще й російську. Це не заважає їм бути патріотами та розвивати власні мови. Тримовні перекладачі з України мають значний шматок ринку англо-російських перекладів. Чи було б краще, аби ті гроші від світових корпорацій йшли до Росії, а не до України, а ми тут пишалися незнанням російської так, як деякі табачники пишаються незнанням української? Знов перейду на російську: разруха не в сортирах, разруха в головах.

    • Ви шановний плутаєте дмововність особи з двомовністю держави. Для особи (людини) дво-, три-, десятимовність це чудово. Для держави це смерть (або федералізація, розпад). Тому особисто я цього разу цілком на стороні п. Володимира.

      • Аж ніяк. У статті розповідається саме про “двомовність” особи, а власне про русифікацію, яку намагаються провести під личиною “двомовності”. І, на жаль, автор, так само, як і табачники-калісніченки, змішує поняття “двомовність” і “русифікація”.
        Я вважаю, що треба розвивати українську, а не поборювати російську, англійську, китайську чи ще яку. Хоча, звичайно, простіше поборювати російську та шукати винних, ніж вивчити до пуття рідну.

        • Швейцарія чотиримовна

          • Договорюйте будь-ласка до кінця. Швейцарія чотиримовна конфедерація!!!

            http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B2%D0%B5%D0%B9%D1%86%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F

            Конфедерація — союз держав, кожний член якого зберігає незалежність, має власні органи державної влади та управління, але водночас створює спеціальні органи для координації діяльності в певних, чітко визначених сферах (насамперед військовій, рідше зовнішньополітичній, економічній та інших сферах).

            http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%84%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F

            Ви справді вважаєте, що Україна як конфедерація виживе? Ха!

          • Так, Швейцарія чотиримовна. Але повноцінно функціонують там лише три мови: італійська, французька та німецька. Ретороманська ж умирає. Чому ж так? Та тому, що перші три мають мовотворчі бази в одномовних Італії, Франції, Німеччині. А носії ретороманської спираються лише на Швейцарію. Ретороманська не витримує конкуренції, бо перебуває у нерівноправних умовах. Подібне ж і в Україні. Українська має мовотворчу базу винятково в Україні в особі українофонів, російська ж спирається на русофонів в Україні та ще й має потужну мовотворчу базу поза Україною, в Росії. В таких нерівноправних умовах українська не може бути конкурентною і потребує захисту. Якщо, ясна річ, ми розглядаємо українську мову як цінність, себто, як явище світової культури. Хоча б так.

        • Цитата”
          “Але ж, пане міністре, ніхто не заперечує, що для спілкування зі світом справді потрібне знання чужих мов, особливо найпоширеніших (англійської насамперед, і звичайно ж, російської)”

          Нажаль, Табачник дуже змішує поняття двомовності особи і держави (бо йому так вигідно) і Ви йдете у нього на поводу.

        • Автор говорить про Україну. А вона двомовна. В його статті ідеться про українське суспільство. Двомовність суспільства — це зло, бо в такому суспільстві неминуче відбувається знищення однієї мови иншою. Повноцінного розвитку двох мов в одному суспільстві бути не може. Це викликано тим, що мова розвивається повноцінно лише тоді, коли вона присутня у всіх сферах життя даного суспільства. Якщо вона присутня лише в деяких сферах, то належним чином розвиватися не може. Адже якщо мовою не послуговуються, або послуговуються мало, вона розвиватися не буде. Такий закон розвитку мов. Двомовність і багатомовність особи — це добро. Безумовно. У своїй статті автор стверджує прописну істину: будь-яка мова може по-справжнюмо квітнути лише тоді, коли вона є мовою загальнонародного спілкування певного суспільства. Українська мова може такою стати. І тоді вона вразить світ своєю красою. Але це станеться лише тоді, коли більшість українців цього захочуть. Вірю, що колись таки захочуть. Всупереч деяким міністрам.

        • Чесно не розумію, як людина може спілкуватись на побутовому рівні більше ніж однією мовою?

          • дуже просто: з україномовними – українською, з російськомовними – російською. такий собі конформізм, прищеплений нам більшовиками.

          • Гаразд, тоді якою вона мислить?

      • Чудова відповідь! Повністю підтримую! Ніхто й не забороняє бути поліглотом, але на державному рівні слід підтримувати і популяризувати лише одну, рідну, українську мову!!!

  11. А ПЕРЕВАГИ П”ЯТИМОВНОСТІ НЕ

  12. Мені стаття дуже(!) сподобалась, дякую.

  13. Гарна стаття, добре написана, читала з великим задоволенням! Дякую!!!
    Згадалася давня історія, яка трапилася зі мною, коли ми з своїм курсом були в Києві на книжковому ринку і мені потрібно було згідно програми історичного факультету знайти одну книжку. Я підійшла до одного продавця, як сьогодні пам’ятаю – з бородою, і спитала, чи бува у нього нема книжки з історії України, на що отримала “чемну”, несподівану і обурливу відповідь: “На малорусском наречьи у меня ничего нет!!!!!!!” І це було сказано з такою люттю, ненавистю, що, будучи, студенткою другого курсу, не відразу змогла второпати, що сталося і якось адекватно відповісти на це! Мабуть, не знайшлося потрібних слів…. Але нерозуміння, образа і поганий спогад залишилися на все моє життя…. Чому я мала весь цей негатив відчути в столиці незалежної держави – України?????????????????

  14. О, і ще стосовно двомовності – як не те пішло, ми знаємо українську і російську та здатні ними нормально користуватись. А тоді чому решта, що точно знаються російську – не знають і здатні користуватися українською? Якась дуже дивна двомовність виходить?

  15. я ще не зустрічав жодного українця, який би взагалі не розумів української і не міг сказати українською хоча б кілька простих речень.

  16. Дякую авторові за статтю. Вона цікава, й хоча написана понад рік тому і досі актуальна. Те, що дехто не знайомий із Харківським правописом не дає їм право засуджувати автора. Також є прихильником повернення до цих норм, хоча сам його достеменно не знаю.

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.