Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1171182 (161 за 24 години)

Юлія Банкова: Сенс відстоювати свободу є завжди, бо свобода – це найцінніше, що я маю

| 5 коментарів

julia-bankova-590x337

Юля Банкова, журналістка та телеведуча програми «Дорогі депутати» на телеканалі ТВі, член координаційної ради руху «Стоп цензурі!». З Юлею ми говорили не тільки про журналістику, а й про її навчання в Гарварді, про молодь та свободу. А ще виявилось, що політичні журналісти – це теж люди, яким властива лінь, любов до широких підвіконь на останніх поверхах та жага до якісного кіно.

Я ніколи не мріяла жити у столиці. Все, як у всіх нормальних людей, – приїхала вчитися, тут і залишилась.

Вчилася в університеті культури і мистецтв. Його ще називають “кульком”, “університетом Поплавського”. Я не дуже люблю про це розповідати, не особливо є чим пишатися. Але там є непоганий Інститут кіно-, телемистецтва. Так от, я – магістр цього самого кіно-, телемистецтва.

На 4 курсі почала працювати журналістом. Відтак ніким іншим себе не бачила і не бачу. Хоча в дитинстві хотіла бути космонавтом.

Робота. Депутати. Кошмарні сни

Перша моя робота – це журналіст на телеканалі “СІТІ”. Я прийшла туди, коли він ще не запустився. Там була неймовірно жвава, сповнена ідей та натхнення молода команда. Досі її дуже люблю.

Разом з Адрієм Сайчуком вела «Ранок з ТВі». Наші Ранки були прекрасні. Іноді ми їх проклинали, бо прокидатися доводилось о 3.30. Але зараз я розумію, що це були неймовірні часи – 8 місяців перманентної сонливості. Ніщо так не будить, як прямий ефір.

Зараз з Андрієм працюємо над «Дорогими депутатами» (телевізійна програма на ТВі – СОДА). Ця програма зовсім інша за жанром, але й тут нам пощастило з командою. Це спільний проект з ГМ “Опора” – це неймовірні люди, яким я довіряю іноді більше, ніж собі.

Взагалі, ніколи не хотіла бути політичним журналістом. Мене несла течія, і занесла у це болото. На жаль, по-іншому я не можу назвати українську політику. Я й зараз не можу сказати, що політична журналістика – це моя мрія. Але таблоїдна преса – точно не моє.

Ніякі вони депутати не грізні. Мене більше лякає інше – що далі, то менше мені взагалі хочеться з ними спілкуватися, якийсь ніби бар’єр постає, відторгнення чи що.

З політиків, на щастя, ніхто не хамив. Та й взагалі в мене до їхніх слів імунітет.

Сама б нізащо не пішла у політику. Це мій кошмарний сон. Але старші люди кажуть – не зарікайся.

Моя робота – не міняти щось. Моя робота – інформувати суспільство. А воно нехай само міняється. Люди часто помилково вважають, що журналісти можуть щось змінити – врятувати їхній гараж, галерею від закриття, селище від паводку. Але це не так. Я хочу, щоб люди почали самі щось міняти, а не сподівалися, що прийде якийсь магічний рятівник.

Боротьба. Свобода

Я вважаю себе борцем. І не лише з цензурою. Якщо людина – бореться, то вона бореться по життю. Отак і я – гартую дух в усіх життєвих негараздах.

Сенс відстоювати свободу є завжди, бо свобода – це найцінніше, що я маю. Забери її в мене – і я не буду собою. Люди часто не знають ціни свободи, тому не готові за неї боротися. Це природньою. Все пізнається в порівнянні.

Перестану боротись, коли залишусь одна. Коли в якомусь питанні я наодинці зі своєю думкою – розвертаюсь і йду. Це означає, що я не туди потрапила. Таке теж буває.

В сучасній українській журналістиці мені не вистачає журналістики. Якісної журналістики, вміння подавати факти без перекручування, відстороненості від процесу, про який пишеш.

Молодь. Освіта. Література

Українська молодь повинна цікавитися літературою, історією, мистецтвом у всіх його проявах, їздити світом, знайомитися з іншими культурами та устроям. І, звісно, бути в курсі подій, які відбуваються в Україні. Але не поринати в це з головою. Я знаю щасливих людей, які навіть прізвища Прем’єр-міністра не знають. Може, це занадто, але я вважаю хворим суспільство, в якому кожна бабця в селі знає поіменно 450 депутатів.

Я два місяці навчалась в українському інституті в Гарварді на інтенсивних курсах політичної філософії та української літератури. Всі сміються – їхати в Америку вчити українську літературу? Але запевняю, це зовсім не та література, якої нас вчать тут, в Україні. Ми читали Хвильового, Куліша, Тичину, Довженка, Семенка, Йогансена, Антонича, багатьох інших. Обговорювали прочитане. У школі та університеті ніхто не заохочував мене подивитися на них, як на художників. Деякі з них – це модернізм вищого ґатунку, це витончена гра із художніми засобами у 20-30 роки ХХ століття! Це воістину майстри слова, не гірші, ніж, наприклад Джойс.

Що б радила взяти на озброєння українським освітянам – так це ставлення до студентів. Ніхто у Гарварді не почувається пригнобленим, гіршим, менш розумним або навпаки – найрозумнішим у групі. Жоден викладач не оцінює тебе публічно. Все особисто – листом електронної пошти, під час індивідуальної зустрічі в кабінеті.

Книги. Музика. Кіно. Ринок

В людях ціную відповідальність, щирість і почуття гумору, особливо, самоіронію. В житті – свободу – духовну і фізичну.

Бруно Шульц і Гемінгвей – це мої настільні книги. Люблю біографічні історії. Регулярно читаю National Geographic.

Слухаю найрізноманітніше, залежно від настрою – електронна музика, альтернативна, джаз, рок… З останнього – Dakh Doughters – це відкриття. Дівчата зачепили кожен мій нерв. Том Вейтс – улюблений чоловік і в музиці, і в кіно.

Я обожнюю кіно. Але хороше, те, яке можна назвати мистецтвом – люблю Джармуша і Тарантіно. Не байдужа до Альмадовара. Бунюеля завжди дивлюся, прикипівши до екрану. Але зараз – Твін Пікс :) В дитинстві мені його заборонили дивитися, то я надолужую.

Ще люблю довго їхати або летіти. Коли впевнена, що ніхто не покличе на роботу, що вся робота зроблена, що мозок можна вимкнути. Не люблю говорити по телефону.

Зазвичай ранок мій ранок починається о 6-7 годині. Я варю собі каву, сідаю на підвіконня і щось читаю. У мене широке підвіконня на 13 поверсі. Я там навіть засинаю іноді. Тричі на тиждень з підвіконням не складається, бо я біжу на 8.30 на французьку.

Хотіла би що ранок починався з пробіжки або з велосипедної прогулянки. Але мені бракує на це сил. Лінь часто перемагає.

За життя хотіла б встигнути народити і виростити дітей.

Своє життя не планую. Але й не живу сьогоднішнім днем. Скажімо так, я впевнена, що найближчі кілька місяців я міцно стою на ногах. Далі буде далі.

Джерело: Сода
Текст: Володимир Волощук
Фото: Іраклі Дзнеладзе, Андрій Баштовий

5 коментарів

  1. Не люблю говорити по телефону.
    )

  2. Гуртом стає все більш змістовнішим)) Воно того варте

  3. Завжди всі радять освітянам як до студентів ставитись. От шкода, що ніхто не радить студентам як до навчання ставитись і до освітян. Реферати скачані, курсові та розрахункові куплені, іспити списані :(
    А вигнати не можна, бо ставки вріжуть :(
    Читав десь, що МІТ закінчую 30% студентів які є на першому курсі.

    А загалом мені стаття сподобалась – позитивна дівчинка.

    • Повністю згідна з тим, що студенти зараз не такі, як були раніше( На жаль…
      Мало таланту, мало зусиль, мало праці…

    • З одного боку так. Але з іншого – навчальні програми здебільшого відсталі та відірвані від реальності. Тож людина при здоровому глузді не хоче собі тим голову забивати.

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.