Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1169410 (164 за 24 години)

Чому українцям важко порозумітись?

| 12 коментарів

разом

Коли я починав писати цю статтю, то гадав, що проблема існування двох Україн і тотального непорозуміння між ними — це, радше за все, проблема, яка живе у головах людей старшого покоління, роз’єднаних як об’єктивною історією, так і міфотворчістю радянської влади. Втім, інтерактивне інтернет-спілкування зі знайомими та знайомими знайомих із різних регіонів Східної України продемонструвало, що проблема розколу України має не лише вісь минулого, але й вісь майбутнього.

Певна частина сучасної української молоді потрапляє під вплив новітньої міфотворчості маргінально налаштованих політиків. Це стосується як економічно орієнтованих міфів для східняків, так і ура-патріотичних — для західняків. А результат один — через політичну вигоду купки маргіналів, порозуміння між українцями стає все більш важкодосяжною метою.

  Що нам заважає порозумітись?

Чи можна говорити, що через існування в Україні чималої кількості різних ментальностей, різних культур та безлічі світоглядів існує дві України, які ворогують між собою? Чи можна поділити всіх українців на україно- і русофілів? Так може мислити лише дуже обмежена людина, яка насправді не знає України, або яка не хоче її знати. Так можуть мислити політики, бо їм так вигідно. Ділити Україну на два непримиренні табори це те саме, що заперечувати усі найкращі взаємовідносини чоловіка і жінки через відмінність їх статей.

Однак насправді існує не проблема двох Україн, а проблема непорозуміння між українцями. Непорозуміння, яке виникло через різні історичні шляхи, якими пройшли українці та через те, що до сьогодні не подолано стереотипів, які були насаджені для роз’єднання народу. Тому одним із ключів до подолання протиріч між українцями є освіта, яка б давала об’єктивний і неупереджений погляд на минуле, вчила поважати героїчний шлях предків і закладала підвалини спільного майбутнього.

А ще українці не можуть порозумітися, бо не спілкуються між собою. Україна — не маленька країна, в якій дотепер не вирішена проблема міжрегіональних зв’язків. В Україні немає швидкого сполучення між крайньовіддаленими областями (а тільки відносно швидке зі столицею), а тому пересічні українці мало подорожують на протилежний берег Дніпра. Звичайному мешканцю Харкова значно швидше можна потрапити, скажімо, на курорт в Анталію, аніж у Карпати. В Україні дуже мало проектів, які б сприяли спілкуванню українців. І нарешті, навіть сучасні технології телебачення та радіо, що спричинили світову глобалізацію, не мають великої кількості телепередач, які б розповідали українцям про Україну. А тому зустріч пересічного галичанина та донеччанина це неабияка подія для обох, яка, зазвичай, після довгих світоглядних суперечок закінчується святкуванням. Знання один про одного через безпосереднє спілкування — це ще один ключ до порозуміння.

 

   Очима львів’янина

 Як виглядає Львів через призму проблеми порозуміння між українцями? Переважно львів’яни заражені месіанством. У них є непереборне бажання душевного возз’єднання з братами-східняками (на Галичині усі знають, що брати-східняки є людянішими, відкритішими, щирішими, тобто кращими), однак тільки за умови відновлення історичної справедливості. У кожного є своє бачення меж цієї справедливості і кожен несе свою місію по-різному. Втім, усі сходяться на необхідності однакового бачення героїчних і трагічних сторінок історії України та необхідності вивчення української мови. Цікаво, що сама проблема вивчення української мови має в галичан чимало рішень. Від радикального через політику масової і насильної українізації до максимально толерантного, через поступовість і освіту. Нерідко прихильники останнього підходу у розмові з російськомовним українцем переходять на російську, щоб останній не почував себе ущемленим, коли його переконуватимуть, що УПА — це все ж таки герої України.

Існують у Львові також і ті, які не заражені месіанством, а натомість сповідують ідеї федералізму, а то й сепаратизму. Втім, по-перше, таких є небагато, а по-друге, галицький сепаратизм, який виник багато століть тому у зовсім іншій державі, в сучасних умовах зберігається лише як тема для розмов у кнайпах. Його особливістю є те, що він за межі кнайп ніколи не вийде.

Цікавою характерністю галицького месіанства є те, що східняки, які приїжджають сюди навіть ненадовго, досить часто ним заражаються. Що вже говорити про тих, які приїжджають в Галичину на тривалий термін. Якось мій одногрупник, родом із Керчі, який спочатку погано говорив українською, на четвертому курсі заявив нам, що в нього змінився менталітет. За десять років нашого з ним знайомства я можу підтвердити, що таки змінився. І таких випадків чимало. Натомість галичанин, який переїжджає на Схід, несе із собою оте месіанство із його відновленням історичної справедливості.

 Дискримінаційні кола політиків

  Через політику виникає також проблема ворожнечі між регіональними елітами, які насправді мали б бути зацікавлені у співпраці. В країні діє зав’язана на Києві суперцентралізована бюджетна система, а всі області фінансуються за залишковим принципом, шляхом розподілу невеличкого бюджетного «пирога», між 24-ма охочими його з’їсти. За таких умов змагання еліт переростає у нездорове для країни протиборство з метою урвати найбільший шматок. У цій ситуації економічні еліти, які мали б сприяти порозумінню народу і першими стати на цей шлях, перебувають на шляху постійного протистояння. Про необхідність бюджетної реформи з метою посилення фінансової незалежності як областей, так і самоврядних одиниць, говориться вже більше десятиліття. Однак на шляху цьому стоїть Київ, який розчиняє в собі всі регіональні еліти.

Окрім того, українські політики часто плутають загальнонаціональні інтереси з місцевими. А гальмування розвитку місцевого самоврядування на політичному рівні тільки згущує барви і сприяє непорозумінню.

Чому виникло месіанство зрозуміти неважко. Українці постійно відчували себе дискримінованою, ущемленою нацією на своїй землі. Тому виникнення месіанства — це закономірний процес, коли українці хочуть відчути повагу до себе.  На найвищому рівні, немає демонстрації готовності шукати компроміси, а відтак на Сході все частіше галицьке месіанство сприймається з ворожістю.

В поширенні такої ситуації в першу чергу винні політики, які гальмують бюджетну, самоврядну та інші реформи. Окрім того, винні не тільки чільники комуністів та Партії регіонів, які публічно розпочали ділити Україну, насильно вказуючи на два крайніх полюси. І не тільки праві та ліві радикали, завдяки яким поширюється проблема взаємонепорозуміння навіть між молоддю. Але й ті, які так безграмотно проводять політику українізації. Проблема використання розподілу українців політиками є кон’юнктурною і через десятиліття вона зникне через невигідність тим самим політикам. Втім, не зникне проблема порозуміння.

Автор: Богдан Бачинський, Львів
Джерело: Український журнал 1/2008
P.S. Деякі моменти оригінальної статті видалено через зміну соціополітичної ситуації , але

12 коментарів

  1. Цікавенько… На справді, для донечанина, який в очі ніколи не бачив галичанина важко зрозуміти що той хоче, і який він взагалі. Натомість мізки накачуються усіляким гівном від політиків, чи представників минулих ряднофільських поколінь.. і починається “долбанные западенцы!” и т.д. Виходить своєї думки нема..

    • Галичан немає, є українці.
      Донетчан немає, є українці і не українці.
      Між українцями непорозумінь немає. Є непорозуміння, навіть більше – антагонізм, між українцями і не українцями.
      Наберіться, панове, нарешті мужності і почніть називати речі їх власними іменами.
      Баз діагнозу не вилікувати хворобу.

      • Ццлком Вас підтримую!!!Для мене,це робота московинців,щоб роз”єднати українців,вложити в наші голови почуття меншовартости,недалекости,показати нас нам же,які ми заздрісні та недоумкуваті.Це їм вдається.Щоб розірвати це порочне коло необхідно не кричати та рвати на собі сорочку,а тихо і спокійно робити свою справу в напрямку розвитку мови,інституту державности,нових та новітніх технологій.Українці – народ миролюбний,виважений,мудрий.але це українці,а не ті,які поміж нас затесалися.
        Необхідно дізнатися нашу правдиву історію.Наро,який не знає своєї історії немає майбутнього. Віками московивти переробляли нашу історію,щоб ми не знали нічого про наших славних і мудрих прадавніх,про їх вірування,про їх бачення світу.І в цьому наша біда.

  2. В Україні постійно з’являються українські медійні проекти, а потім гинуть, тільки но з їхньою допомогою не українці починають українською мовою втирати українцям антиукраїнські речі. Пам’ятаєте був таких журнал “Новинар”? І сайт такий був. Де вони тепер? Ви тут теж вирішили піти їхнім шляхом?
    Галицького мессіанства немає. Просто, якщо 45 років на тебе кажуть “бандера” вкладаючи у це слово негативний зміст, то виникає здорове бажання довести що бандерівець – звучить гордо! Українці відносяться до цього з розумінням, бризкають слиною не українці.
    Сепаратизм, федералізм.
    Якщо понад 20 років західна Україна найбідніша, а зараз ще й принижена, а одна з програмових засад ПР – “загнать гуцулов обратно в горы”, то сепаратизм розвиватиметься шаленими темпами і нічого тут не вдієш. При чому “гуцули” для не українців усі українці, і їх, мовляв, слід поставити на місце, щоб у полі вилами гній розкидали, та свині порали.
    А позаяк база не українців Донбас і Крим, то у українців виникає бажання видалити ці області із складу України. І бажання це наростатиме.
    Ось що відбувається, звідки сепаратизм і федералізм.
    І поки хтось із політиків не наважиться вголос, привселюдно, назвати речі власними іменами, все йтиме як ідеться.
    Думав Свобода це зробить, та щось не чутно, усе ніяк не награються.

  3. Очима Львівянина воно то так, але оскільки стаття про Україну було б цікаво побачити погляди з інших “кутів”, для повної картини. Бо із статті – лівяни получаються не з комплексом месіанства а справжніми месіями, (я то згоден, бо сам такий, але вже починаю недовіряти людям котрі говорять те що я хочу почути)

  4. Автор пише – шлях порозуміння – освіта. Правильно. Але це не гірше розуміють і в “білокам*янній” (був там, нічого білокам*янного не бачив . в основному сіре та червоне). І ось вам – Додік Табачнік. А цей історик так розкаже про галичан та Буковинський курінь – ніякий кримчанин не зрівниться.

    • Стосовно табачника всі Українці єдині в своїй думці – це дегенерат. :) от і порозумілись.

  5. В центральній Україні Українці щоб вижити мали необхідність спуститись до рівня одноклітинних – тобто: мінімум інтелекту, максимум спрощення, подалі від обласних центрів і органів типу влади, Проститутки – русифікувались.

    Все просто.

  6. Pingback: Чому українцям важко порозумітись? | МНК Львів

  7. Відповідь доволі проста – на сході практично немає корінного Українського населення. Підчас голодоморів і репресій 20-30 років Українці регіонів Донбасу були винищенні докорінно. Якщо скажімо в Кіровоградщині було знищено близько 70 відсотків селян, то в Донецькій області 98%. Тобто була стерта генетична память нації. Важко знайти Донечанина який памятає голодомори. Першим етапом пусті села заселялися бомжами і бандюками з Московщини. Це призвело до повної деградації сільського господарства. Тоді щоб поправити ситуацію почали почали заселяти ці території вихідцями з інших областей України. Бо ж комусь і працювати треба …

  8. В Україні централізовано популяризують російську мову та культуру, ясна справа такій популяризації більше піддається молодь зі сходу, так як, правильно написав Східняк, більшість людей не позиціонує себе як українець, частинка націїї з багатою історією, сильними лідерами, милою мовою, задушевними піснями, мудрими людьми…писати довго можна. Ще за часів СРСР сильно підірвали інститут сім”ї, а отже і родової пам”яті. Тому нічого дивуватися, що “маси хавають” не перебираючи, що їм втирають з телевізора. Я насправді дивуюся, але дуже радий, що і в центральній Україні і на заході ще лунають націоналістичні ідеї (не плутати з нацизмом).
    Свою любов до України перейняв від дідуся та бабусі, які пережили голодомор та репресії, при чому мої батьки навіть слухати не хочуть про національні проблеми та патріотизм, бо їх молоді та щасливі роки закінчилися із кінцем СРСР . 27 років. м.Охтирка, Сумська обл.

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.