Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1170190 (185 за 24 години)

Будь байдужим!

| 10 коментарів

Байдужість

Один з українських тижневиків опублікував матеріал, у якому йдеться про те, що українські міністри значно багатші за своїх європейських колег. За оприлюдненою таблицею, лише в трьох високопосадовців статки менше 1 мільйона доларів. Тобто, у найбіднішій країні Європи – найбагатша влада. При цьому реакція співвітчизників на таку інформацію дорівнює нулю. Інакше кажучи, усім просто начхати. Мовляв , ну так, мільйонери вони, і що нам із того? Крадуть? Та годі, це й так усім відомо. Святих у політиці не буває. Якщо сьогодні когось засмучують такі реалії, максимум обурення – це коментарі на формах і на різних сайтах. Але, як на мене, і там їх меншає.

Втомилися, збайдужіли, апатія?..

Російський класик Антон Павлович Чехов говорив, що байдужість є передчасною смертю. Смертю-не смертю – це вже окрема тема. Але те, що українці збайдужіли – факт.

Вірогідно, інформація тижневика не відображає повної картини фінансового забезпечення слуг народу, адже дані взяті тільки з офіційних джерел. Однак, повнота інформації не дала б нічого: vox populi відсутній, у рупор ніхто не кричатиме. Логічно, що ця інертність взялася не з повітря, її не в капусті знаходять.

Повинні бути певні чинники, що підкидають ложку дьогтю в діжку з медом.

Врешті, байдужість не є криміналом, вона притаманна кожному.

Приміром, простому французу, вибачте за грубість, по цимбалах які закони приймає парламент, і взагалі що в тому парламенті коїться. Однак коли новоприйняті закони передбачають якісь додаткові фінансові навантаження, скорочення й таке подібне – тоді й розпочинається обурення, а потім і страйк.

Одне слово, усякому збайдужінню повинна бути міра.

Рей Бредбері в славнозвісній книзі-антиутопії “451 градус за Фаренгейтом” наочно показав гіперболізоване інертне й апатичне суспільство. За романом, людей цікавлять лише екрани на стінах та розмови з “родичами” – такі собі соціальні мережі. Також люди звертають увагу на товари, які їм “втюхують” гігантські рекламні щити. На цьому всі їхні інтереси закінчуються. Більше того – життя як таке закінчується. “Пожежники”, себто “смотрящі”, усе й усіх контролюють.

Громадяни в жодному разі не повинні думати й ставити будь-які запитання; власне , тому й спалюються всі книжки. Якщо з’явиться якийсь кмітливий – на контроль. У разі “загрози” – ліквідація.

Громадянин повинен жити у своєрідному трикутнику: робота, магазин, дім. Крок ліворуч-праворуч – зайвий рух заборонений. Усе дуже чітко.

Варто визнати, що суспільство такого типу для будь-якої влади є ідеальним. Адже без амбітних і харизматичних вискочок значно легше живеться й ведеться. Коли народ в’ялий, отоді й можлива повнота влади.

Керувати байдужими – просто пісня. Що там керувати? Сказав – зробили. Тобі за це щось буде? Ні, не буде, усе всіх влаштовує.

В інертному суспільстві можна робити все, що хочеш. Абсолютно. І в деяких це дуже добре виходить.

Не будемо далеко ходити, є такий пан Кім Чен Ин , був у нього батько зі схожим іменем Кім Чен Ір. З Північною Кореєю робить, що хоче, а люди йому за це руки цілують. Північнокорейцям насправді байдуже, що коїться із країною, бо їх цікавить інше – виживання.

І знову повернемося до України. Звичайно, усе вищезгадане є крайнощами, і на нас таке не очікує. В усякому разі, сподіваюсь на це.

Варто зазначити, що вітчизняний істеблішмент теж зацікавлений у байдужості українців. За умови інертності суспільства, можливо “протягнути” будь-який референдум, будь-який закон, будь-яку обіцянку, “правильно” розподілити гроші тощо.

Тактика української влади взагалі унікальна: ви собі обурюйтеся, на все що хочете, – а ми свою справу знаємо. Ігнорування суспільної думки – чудовий метод для боротьби із зайвою активністю. На жаль, такі фокуси діють. У кінцевому результаті все йде як по-маслу. 

“А якось, та й буде”, – такі слова громадян найкраще описують ситуацію в наших головах.

Українців свідомо привчають до того, що вони ні на що не впливають у цій державі, що вони просто мешканці, і нічого більше. Певна річ, перед виборами кожен із цих українців буде для всіх дуже важливим, і йому розповідатимуть, що він свідомий громадянин. Щоправда, потім доведеться знову повертатися в болото.

За таких умов, людям стає просто байдуже до всього, що коїться в цій країні.

Здається, тепер зрозуміло чому чиновники в нас найбагатші?..

Автор: Роман Кравець
Джерело: УП

10 коментарів

  1. Чудова стаття. Не всім Українцям байдуже, що твориться в Україні. Якщо знайдуться кошти на підтримку зміни влади чи нової влади, то багато що зміниться. Змогли зібратись під час помаранчевої революції, зможемо зібратися знову!

  2. Тільки не починайте кидати камінням та помідорами у відгук.

    Гаразд.
    Чи то пухлину, чи то хворобу, чи то інфекцію, чи то вірус в суспільному організмі виявлено.
    Що далі?
    Посидимо, помислимо о трагедії суспільного рівня, ніяких впевнених думок не надумаємо, і як то буває – забудемо?
    Чи просто почнемо говорити байдужим – не будьте такими (тобто байдужими); або так – не марнуйте свого життя?..
    І як погано залатану трубу врешті-решт таких людей прорве?
    Гм… Ймовірно, але таке станеться в масштабах 2-кімнатної квартири, у однієї людини, і буде тривати до того моменту, поки вона не засне, після, так званого, прориву.
    А наступного ранку, встане, в думках вилається, що життя погане. і все на світі жахливо. В обідню пору згадаємо про цей “прорив” – і все. Наснаги не буде, мені вже байдуже і т.д. і т.п. І так по величезному овалу.

    Що потрібно говорити байдужим, щоб вони повільно, маленькими кроками почали ставати, так званими, активними діячами суспільства (кому-як зручно) в певній верстві населення?
    Які чарівні слова, повинні лунати від небайдужих, активних діячів?
    Такі ж люди існують! Не починайте казати, що їх мало. Це буде брехнею, і просто величезною!
    Такі люди не бігають, по вулиці, у вільну годину як скажені, обсмаленні смолою і не кричать: я – небайдужий!
    Показати байдужим неймовірні досягнення окремих українців, на кшталт Юрія Кондратюка ще когось?
    Хто має власні задуми, проекти?

  3. Чудовий опис сьогодення, але інертність постоталітарного суспільства, це подарунок будь-якій владі …

  4. Гарна стаття.
    Та головна проблема не втому що українці байдужі. Головна проблема (на яку я наштрикуюсь раз по раз) це те що “українцям є що втрачати”© !?

    Мені важко навіть уявити як такі істоти можуть називати себе людьми. Та от називають. І їх більшість. Тих що отримали можливість вигризти за кредити куточок у душному будинку та набити живіт третєсортною їжею. І все вони задоволені. ну не те щоб сильно, на владу вони скаржаться, скаржаться і на життя а ще люблять вести діалоги з розумним пиками і мріяти про щасливе Забугорря. ТОй по всьому.

    Хоча насправді я розумію чому не дурні але майже ситі люди так себе поводять. Вони знають що те що відбувалося у Ліівйї минулого року буде дитячими забавками порівняно з тим на що треба піти аби розірвати порочне коло по якому бігає Україна. От тільки не хочу ті гімнюки ризикнути всім заради пристойного майбутнього їх дітей.

    • “От тільки не хочу ті гімнюки ризикнути всім заради пристойного майбутнього їх дітей.” – А де в цей момент будеш Ти?

      • Дійсно “..де будеш ти?”, зараз наше суспільство травлять Захід зі Східом, але де є межа, хто поділить на Добрих і Поганих, що будуть мати мої діти завдяки цьому ризику? Це ті питання на які важко найти відповіді. Український народ як ніхто інший гинув і за Україну і за комунізм і за майбутнє свої дітей, а в результаті все вернулося по колу.

      • Я буду там де мінятиметься доля моєї країни.

  5. Чиновники у нас найбагатші бо ми їм гроші “заносимо”. Українці по закону жити не хотять. Наввипередки один перед одним поспішають “хапнути” шматок побільше. Чиновники ж, на цій рисі укр.характеру , побудували собі бізнес. Тут байдужістю і не пахне, в цій країні іде постійна боротьба за краще місце під сонцем. Не за виживання, а саме за краще місце.

  6. Deep thinking – adds a new dieonsimn to it all.

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.