Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1169781 (177 за 24 години)

ОУН та УПА на Сході

| 26 коментарів

 

ОУН

Довгий час формувався міф про те, що в ОУН та УПА брали участь тільки уродженці Західної України. Причини формування цього міфу прості: розділяючи українців на західняків (націоналістів) і східних (прихильників Радянської влади), Комуністична партія СРСР вносила розбрат в українське суспільство.

 Для радянської системи це було життєво важливо, тому що суспільство, роз’єднане на кілька таборів, не в силах боротися за свою незалежність і свободу проти колгоспних концтаборів в українських селах, розстрілів української інтелігенції.  

Але це не відповідає дійсності. На першому етапі створення Організації Українських Націоналістів стояли вихідці зі східних регіонів України (зокрема, Є. Онацький, М. Капустянський та ін). А якщо аналізувати внесок східних українців у визвольній боротьбі ОУН та УПА, то для цього потрібно буде списати величезні стоси паперу, щоб тільки назвати всіх діячів національного руху Опору, які народилися і виросли в підрадянській дійсності.

Виникає питання: чому жителі сходу брали участь в ОУН та УПА? Невже комуністична пропаганда, марксистсько-ленінське виховання, репресії та голодомори не вбили в жителях східних регіонів дух українства, НЕ перетворили їх на людей без роду і племені з адресою Радянський Союз? Виходить, що ні. Причини цього очевидні – націоналізм розвивався і в умовах жорсткого радянського терору. Зрозуміло, що не в таких формах і масштабах, як у Західній Україні, але розвивався.

Особливо, що після 1939 року жителі східних регіонів, а зокрема молодь (найбільш революційна частина українського суспільства), ознайомилася зі справжньою Західною Україною і це розуміння ніяк не збігалося з тотальною радянською пропагандою. Студенти-східняки почали вчитися у вишах західних областей: знайомилися зі своїми колегами-західняками, значний відсоток яких належав до ОУН; тим самим вони знайомилися з програмними засадами націоналістичного Руху Опору. Саме в цей період в ОУН вступив Йосип Позачинюк (з Винницької) – один з майбутніх керівників збройної боротьби ОУН та УПА. Він був відправлений на Галичину комсомолом для посилення молодіжного комуністичного руху, але, ознайомившись з засадами національної визвольної боротьби, віддався цій справі цілком.

Варто зауважити причини, з яких східняки приєднувалися до національного руху Опору. Перша – те, що націоналізм властивий східним регіонам нашої країни. Друга і, мабуть, основна, це те, що ОУН у своїй діяльності завжди головне місце надавала питаням організації націоналістичного руху в східних регіонах і уважно стежила за всіма подіями, що там відбувалися. Якщо проаналізувати документи ОУН (бандерівської), з якими вона вступала у війну і які оформляли всеукраїнський Рух Опору, то завжди помічаємо, що питаням, пов’язаним зі східними регіонами, приділялася значна увага. ОУН прекрасно розуміла, що створення міцного українського Визвольного Фронту залежить від того, наскільки вдалою буде робота по створенню підпільної мережі на Сході України і щодо залучення східняків до спільної боротьби. Знаючи це, вже не дивує кількість підпільників-Сходу, які приєдналися до ОУН під час німецько-радянської війни.

Щодо Української Повстанської Армії, то без вихідців зі східних регіонів вона б не розгорнула такої масштабної діяльності, як це спостерігалося в 1942-52 рр.. Цим не применшується роль західняків у створенні та організації діяльності УПА. Але з приходом вихідців зі східних регіонів, які вже пройшли навчання в інших арміях (Армія УНР, Червона армія), повстанська армія значно зміцнила. Серед найвідоміших бійців української революції були в УПА, полковник Армії УНР М. Омелюсик, підполковник Армії УНР Л. Ступницький, шеф головного штабу УПА на Волині підполковник Армії УНР І. Литвиненко, член Крайового Військового штабу УПА-Північ.

Щодо бійців і офіцерів Червоної Армії, які переходили на бік УПА, то виникає питання, що спонукало їх робити це? Щоб відповісти, треба проаналізувати діяльність повстанської армії із залучення до своїх лав червоноармійців. Ті, хто служив у Червоній армії, росли в умовах жорсткого радянського терору, пережили голодомори, репресивно-каральну систему, тотальну русифікацію. Тому, ознайомившись з програмними засадами боротьби УПА, переходили на бік останніх. Українські повстанці поширювали серед червоноармійців підпільну літературу, з якою останні дізнавалися, що УПА бореться за свободу друку, слова, думки, переконань, віри й світогляду, проти Офіційного нав’язування громадськості світоглядних доктрин і догм тощо.

Серед найбільш видатних командирів УПА, які перейшли з Червоної армії, варто відзначити Д. Карпенка – “Яструба” (лейтенант Червоної армії), командира куреня “Сіроманці”, кавалера Золотого Хреста Бойової Заслуги, і П. Миколенка – “Байду” (лейтенант Червоної армії), командира куреня “Східняки”, який складався з колишніх червоноармійців, уродженців східних регіонів України.

Таким чином, ми бачимо, що стереотипи про галицький характер ОУН та УПА, який так ретельно формувався радянською історіографією, не витримує ніякої критики. ОУН та УПА, Український національно-визвольний рух середини XX століття, був ВСЕУКРАЇНСЬКИМ визвольним рухом.

Автор: Леля Сварга
Джерело: Портал новин Донеччини

26 коментарів

  1. ОУН-УПА — поняття, яким у розмовному стилі об’єднують діяльність ОУН (заснованої 1929 року) та УПА (1942—1954) під час Другої світової війни. Під абревіатурою «ОУН» найчастіше мають на увазі ОУН(б) — відгалуження Організації українських націоналістів, що виникло внаслідок її розколу 1940 року та на чолі якого був Степан Бандера. Саме ОУН(б) була тісно пов’язаною з Українською повстанською армією.
    Попри часто тісний зв’язок між цими організаціями, використання абревіатури ОУН-УПА (через дефіс) є неправильним, оскільки ці утворення мали цілком різний характер (ОУН — громадсько-політичне утворення, УПА — збройне формування).

    • Дякую і вибачте. Замінив на ОУН та УПА… Мабуть так буде правильніше

    • “ОУН — громадсько-політичне утворення” – ага, виходить хвиля громадянської непокори у 1930 р. у Галичині, після якої поляки, злякавшись, здійснили пацифікацію, ряд атентатів проти польських та радянських діячів, ряд нападів на польські та радянські установи, напади на військові частини при відступі польської армії у 1939 р., підтримка Карпатської Січі інструкторами, вояками, грошима, участь у створенні Військових відділів націоналістів (ВВН або легіон Сушка) та Дружин українських націоналістів (ДУН або батальйони “Нахтігаль” і “Роланд”) це по-Вашому діяльність громадсько-політичного утворення???
      Не треба займатися спрощенням, бо ОУН, це не партія, це українське збройне підпілля, яке ще до 1942 р. створювало збройні загони, на фундаменті яких і утворилася УПА.

      • Поодинокі групи та залякування перестрілками це не привід називати всю організацію збройною, а тим більше — військовою.
        Рішення про відхід у підпілля було прийняте ОУН лише наприкінці 41 року.
        Повноцінне сприяння створенню загонів було закінчено до кінця 42 і потребувала у централізованому командуванні. Так сформували УПА. Ось саме це і було збройне підпілля, командири якого були віддані Україні та не ховалися по Мюнхенам та Торонтам.
        І да, люди у збройних формуваннях мають військові звання, командирів. Таке буле лише при УПА.

        • “Поодинокі групи та залякування перестрілками це не привід називати всю організацію збройною, а тим більше — військовою.” – Павле, почитайте Патриляка, і Вам відкриється багато нового. Поодинокі групи, що нападають на військові частини та знищують представників окупаційної влади, це звісно привід назвати організацію громадсько-політичною))) ВВН, ДУН та зв’язки із Карпатською Січчю Ви щось ніяк не прокоментували…
          А це взагалі перл: “Рішення про відхід у підпілля було прийняте ОУН лише наприкінці 41 року” – отож за Польщі та Перших Совітів можна було вголос ходити й казати: “Я з ОУН”?)))
          “люди у збройних формуваннях мають військові звання, командирів.” – в Україні зараз багато всіляких “козацьких” організацій, які мають всередині свої звання, але самі в основному глушать горілку((( Так що авійськові звання – аж ніяк не показник.
          Доречі, загін “Остапа” був сформований у жовтні 1942 р. на Волині, повністю підкорявся ОУН”Б), а назву “УПА” цей загін та інші, пізніше сформовані, прийняли лише в середині 1943 р. (точно місяць не пам’ятаю). Як тоді Ви пропонуєте називати ці загони за заданий період?

        • Павле, а про бойові групи “Вовки”, сформовані в 1937 р., Ви щось чули? Чи чули, але теж не визнаєте за збройні? Доречі, саме там майбутні командири загонів УПА отримували першу партизанську підготовку?
          Ну, звісно те, що проти ОУН за Польщі до 1939 р. діяла й польська військова контррозвідка теж абсолютно нічого не говорить? Це ж природньо, що проти “громадсько-політичного” утворення діє військова контррозвідка)))

    • Спеціально для пана Форкуша та всіх бажаючих виклав на Гуртом ось таку наукову монографію: “І.К. Патриляк. Військова діяльність ОУН(Б) у 1940–1942 роках. – Київ, 2004. – 598 с”, щоб нарешті пан Форкуш перестав називати ОУН політичною партією, без кінця прирівнюючи її з Шин-Фейн, громадсько-політичним утворенням чи якимось іншим евфіміщ\змом, який не має відношення до збройної діяльності.
      http://toloka.hurtom.com/viewtopic.php?t=47167#572401

  2. === Студенти-східняки … Саме в цей період в ОУН вступив Йосип Позачинюк (з Винницької)
    по-перше не ВИнницької , а ВІнницької
    по-друге автор має певне проблеми з географією: я, так само як і Йосиа Позачинюк, проживаю у Вінницькій області. То я по-вашому СХІДНЯК ??? А я все життя думав, що живу в Центральній Україні.

    • Читайте уважніше, тут малось на увазі що східняки – це прихильники УРСР.

      • === тут малось на увазі що східняки – це прихильники УРСР.
        В такому разі їх не правильно називають, бо прихильників УРСР є і на Західній Україні, і в Європі, в Америці, в Росії – скрізь.

        • Давайте поставимо жирну крапку над “і”: в даному випадку, тобто в данній статті, під назвою “східняки” мається на увазі жителів УРСР в кордонах до вересня 1939 р., тобто без сучасної Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Волинської та Рівненської областей. Хоч із географічної точки зору це не зовсім правильно, бо, наприклад, між жителями Поділля та жителями Чернігівщини є незначні відмінності у мові, побуті, характері (моя суб’єктивна думка, але в мене родичі є і там, і там). Але для 1939 р. різниця між західняками (хоч теж тут не можна так легко узагальнювати, бо волинці й гуцули теж мають відмінності), які 20 р. перебували під капіталістичною більш-менш тяжіючою до демократії Польщею, та тією частиною України, що на той час вже 20 р. пробула в СРСР із колективізацією, індустріалізацією та рештою складових російського комунізму, так от різниця у 1939 р. була доволі відчутною.

          • === Хоч із географічної точки зору це не зовсім правильно
            Ось це і я хотів сказати.
            Ви все правильно кажете, але в таких випадках автор статті мав би написати трохи коректніше. Якби автор написав “вихідці зі східних І ЦЕНТРАЛЬНИХ регіонів”, то жодних питань не виникло б. А так просто “східняки”

            P. S. Ментально Україна досить таки різноманітна. Тут немає чіткої межі по Збручу.

          • Ну так стаття ж все-таки історична, тому й автор застосував не географічний поділ, а історико-політичний. Ми говоримо про минуле. А відмінність між регіонами по різні боки Збруча та Случа у 1939 р. та довгі роки після того була суттєвою, і кидалася в око набагато виразніше, ніж ментальності окремих регіонів. Про це можна почитати і в мемарах радянських воєначальників, і радянських партизанських командирів, і в спогадах учасників похідних груп ОУН на схід.
            Тут важливіше не стільки географія, а те, що люди на схід від Збруча ходили в радянські школи, де вивчали, що Ленін та Сталін – це захисники трудовго народу, вивчали “правильну ідеологію”, брали участь у мітингах та різних комун. заходах, відчули на собі великі повноваження та можливості репресивних органів, у них не було можливостей громадської роботи поза компартією тощо. І саме ці фактори найбільше відрізняли їх від жителів на захід від Збруча, ніж характерні ментальності окремих регіонів.

          • В цілому я Вас розумію, але все-одно такий поділ не є чітким.

            === вивчали, що Ленін та Сталін – це захисники трудовго народу
            Повірте мені, бо я знаю, – далеко не кожен радянський українець в оце вірив.

            === можна почитати і в мемарах радянських воєначальників, і радянських партизанських командирів
            Як влучно!!! Я саме вчора закінчив читати мемуар радянського партизина Федорова.
            Можу сказати що ці матеріали не годяться для серйозного вивчення воєнної ситуації чи ментальності людей, бо місцями там є брехня. Наприклад, вищезгаданий автор, писав про те, як селяни обожнювали радянську владу і комуністичну партію. В реальності цього, звісно, не було. А очевидці, з якими я особисто балакав, кажуть що партизани приносили людям ще більше шкоди, ніж німці.

            === набагато виразніше, ніж ментальності окремих регіонів
            Для жителя Поділля ментально і культурно ближчим є житель Волині, ніж наприклад житель Києва. А галичанин (чи навіть закарпатець) для того ж подолянина є ближчим, ніж житель Одеси. Думаю, так само було і в 1939-му.

          • =Повірте мені, бо я знаю, – далеко не кожен радянський українець в оце вірив.= вірю, але, на жаль, відсоток тих, хто все ж таки, вірив у цю маячню у ті часи на землях на схід від Збруча, був на кілька порядків вищий, ніж на захід. А особливо серед молоді, бо ідеологічна обробка з боку комуністів була скаженою.
            = Можу сказати що ці матеріали не годяться для серйозного вивчення воєнної ситуації чи ментальності людей, бо місцями там є брехня. = знову ж згоден, але є цікаві моменти, які не можливо ігнорувати. Над мемуарами Федорова, як і Наумова, Сабурова, Ковпака, дійсно попрацював колектив письменників, а от щоденник Руднєва, якого не друкували за часів срср, то інша річ. У них він визнає, що українські націоналісти воювали проти німців, а увійшовши в Західну Україну, партизани ковпака побачили села, у багатьох з яких були асфальтовані доріжки, електричне освітлення, багаті хати, що він відмічав із великим здивуванням.
            = Думаю, так само було і в 1939-му. = все таки сумніваюся, що для подолянина, який виріс при комуністичному режимі, мотиви та ментальність галичан чи закарпаттів, які до 1939 р. не відчували “радощів” комунізму, були більш близькими. Та що тут казати: вирости в країні, де 20 років активно борються проти приватної власності й пропагують культ Павлика Морозова, і потім наяву зустрітися з людиною, для якої праця на своїй і тільки своїй землі – священна, яка не розуміє, як можна не ходити до церкви, тощо. Не можна порівнювати “зараз” і “тоді”.
            Доречі, у Києві зараз приїжджих (із зах., центр., східн., півд. регіонів України) стільки ж, а може й більше, ніж киян хоча б в одному поколінні, тож яка ментальність жителя Києва зараз майже неможливо визначити, тут справжній Вавілон жителів України.

          • === Над мемуарами Федорова, як і Наумова, Сабурова, Ковпака, дійсно попрацював колектив письменників
            Ви маєте на увазі цензуру чи те, що Федоров та інші особисто те все не писали?

            === все таки сумніваюся, що для подолянина, який виріс при комуністичному режимі…
            Я подолянин і мої предки в багатьох поколіннях проживали тут дуже давно – задовго до Другої Світової.
            Окрім як по собі, я суджу і по своїх рідних – близьких та далеких, а також і по багатьох місцевих знайомих. І я знаю ментальність людей на цих теренах – навіть ті, хто народився в 30-ті чи 40-ві рр. не так то вже й легко велись на комуністичну пропаганду.

            === яка не розуміє, як можна не ходити до церкви, тощо
            Повірте мені ще раз, раніше в нашому краї практично всі жителі були глибоковіруючими людьми. Практично всі ходили до церкви (Російської православної, звісно). Так завжди було в Російській імперії. І навіть радянська влада не одразу насадила тут атеїзм та гностицизм. Переважна більшість подолян залишалися віруючими ще під час голодомору 30-х та Другої Світової. Навіть зараз – у село не заїдь – майже всюди є церква.

          • = Ви маєте на увазі цензуру чи те, що Федоров та інші особисто те все не писали?= те, що вони не особисто все писали.
            = Окрім як по собі, я суджу і по своїх рідних – близьких та далеких = я вже писав, що у мене вся рідня по материній лінії з-під Старкона Хмельницької області. Теж Поділля. 30-40 р. народження значить треба додати + 10 років, щоб вийшов головний період формування свідомості. Виходить 40-ві, тобто роки війни та післявоєнні, та 50-ті, тобто смерть Сталіна й початок відлиги.
            Інша річ 1910-20-того року. Мій дід був 1918 р. народження. У 1927-му пішов до школи. А 20-30-ті важко порівнювати з точки зору ідеологічної обробки. Він вірив у ці ідеї, бо інших не знав. Ті, хто могли донести йому ці ідеї, або були репресовані, або боялися їх вислювлювати. Тому й добровольцем пішов на фронт. Лише потрапивши до Німеччини, а потім Чехії, почав задумуватись, бо побачив як живуть інші люди. А в його селі до сих пір живуть люди, які вірять у комунізм, бо їх так виховали, і в побуті це звичайні нормальні люди, але жодні аргументи на них уже не подіють.
            = І навіть радянська влада не одразу насадила тут атеїзм = звісно, що не одразу, але в селі мого діда церкву підірвали вибухівкою. Будувати нову почали лише в кінці 80-х. Як Ви гадаєте, відсутність можливості ходити в церкву і обов’язкові уроки атеїзму і можливість вільно ходити в церкву, відзначати всі свята – це не фактор, який суттєво відрізняє життя одних людей від життя інших.
            Я не сперечаюсь, що було багато противників режиму, але навіть їх режим змушував жити по-іншому, не так як у “капсвіті”, а по своїм законам, інакше дорога відома… І різниця в такому житті була суттєвою.

          • Свідомість формується не тільки в середовищі школи чи держави, де могла діяти ідеологічна пропаганда, але й у сім’ї. Якщо людина народилася в 20-х роках, то її батьки щонайпізніше в 1900-х і сформувалися вони в зовсім іншій державі під впливом зовсім інших цінностей. І якраз сім’я може дати дітям інші ідеї.

            === обов’язкові уроки атеїзму і можливість вільно ходити в церкву, відзначати всі свята – це не фактор…
            Звісно що фактор, я тому й кажу що раніше в нас було набагато більше віруючих людей, ніж зараз. Саме врезультаті отаких факторів ми сьогодні є світською державою.

            === але навіть їх режим змушував жити по-іншому
            Режим знищив лише “активних”. А було багато таких, хто відкрито проти режиму не виступав і міг навіть бути членом партії, але про себе режим ненавиділи і вдома говорили зовсім інше. А тепер ті з них, хто ще живий можуть про все говорити вільно.

        • До списку областей умовно “західняків” забув додати сучасну Чернівецьку… Отож розділ у даній статті зовсім не географічсний, а історико-політичний у сенсі хто і де перебував під яким режимом.

  3. Все це так, але мушу сказати шо нинішня влада робить все щоб цей та інші міфи про УПА жили й надалі. До прикладу чого коштує пам’ятник жертвам УПА у центрі Лугаська який пставили у 2011 році: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BC'%D1%8F%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%B6%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B2%D0%B0%D0%BC_%D0%9E%D0%A3%D0%9D-%D0%A3%D0%9F%D0%90

  4. Друзі, приєднуйтесь до справи http://vk.com/club53867383 Допомога воїнам ОУН-УПА

  5. Всі ці люди могли б стати науковцями, лікарями, інженерами, вчителями, але вимушені були брати до рук зброю і боротись за власне життя проти мерзенних кацапських окупантів.
    Справді кацапи зробили важкий злочин проти людства.

  6. Література про ОУН та УПА на території Великої України.

    1) Нікольський В. М. Підпілля ОУН(б) у Донбасі. – К., 2001. – 178 с.
    2) Маркович В. Підпілля ОУН у Запорізькій області. 2001. – 52 с.
    3) Чорномаз Б. Д. Діяльність національно-патріотичного підпілля на Уманщині у 1941-1945-му роках: Монографія. Уманське видавничо-поліграфічне підприємство. – Умань, 2002. – 402 с.
    4) Горбуков Є. Г., Шитюк М. М. Суспільно-політична та бойова діяльність націоналістичного підпілля Півдня України в роки німецько-румунської окупації. – К.: Інститут історії, 2003. – 57 с.
    5) Сергійчук В. Український здвиг: Поділля. 1939-1955. – К.: Українська Видавнича Спілка, 2005. – 840 с.
    6) Сергійчук В. Український здвиг: Наддніпрянщина. 1941-1955. – К.: Українська Видавнича Спілка, 2005. – 836 с.
    7) Літопис УПА. Нова серія. Т.8. Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля 1944-1946. Документи та матеріали. – Київ – Торонто, 2006. – 1448 с.
    8) ОУН-УПА на Сумщині, Т.1. / Упоряд. Іванущенко Г. М. / – Київ: Українська видавнича спілка ім.. Юрія Липи, 2006 – 156 с.: іл..
    9) Щур Ю. Нарис історії діяльності Організації Українських Націоналістів на Східноукраїнських землях. – Запоріжжя: 2006. – 68 с.
    10) Мизак Н. С., Горбатюк В. І. За тебе, свята Україно. Кам’янець-Подільська область у визвольній боротьбі ОУН, УПА: Книга п’ята. – Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2006. – 325 с.; іл.
    11) Жилюк В. М. Діяльність ОУН та УПА на Житомирщині у 1941-1955 рр. Монографія. – Рівне: Волинські обереги, 2008. – 308 с., іл.
    12) ОУН-УПА на Сумщині: Т.2. / Автор-упорядник Іванущенко Г. М. – 1 вид. 2009. – 232 с.: іл..
    13) Щур Ю. Організація Українських Націоналістів на Запоріжжі. Короткий нарис. – Запоріжжя, 2009. – 52 с.
    14) Добровольський С. ОУНівське підпілля Донеччини. Самвидав Леоніда Романюка. Павлоград, 2009. – 36 с.
    15) Дніпропетровська ОУН у боротьбі з німецькою окупацією (документи і матеріали) / В. Панченко, Ю. Щур, А. Середін. – Дніпропетровськ, 2010. – 48 с.
    16) Діяльність підпілля ОУН на Сході України. Збірник статей. / Упорядник Хобот П. В. – Дніпропетровськ, Східноукраїнський дослідницький центр «Спадщина», 2010. – 132 с.
    17)Коломієць І. ОУН-УПА на Вінниччині в роки боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу. 2010. – 248 с.
    18) Щур Ю. І. «На грані двох світів»: український націоналістичний рух на Наддніпрянщині (1920-1955 рр.) / Ю. І. Щур. – Запоріжжя: Просвіта, 2011. – 200 с.
    19) Коваль В. ОУН в Центральній, Південній та Східній Україні. 1941-1950-ті рр.. – Київ, 2011. – 80 с.
    20) Літопис УПА. Нова серія. Т.18. Діяльність ОУН та УПА на території Центрально-Східної та Південної України. – Київ – Торонто, 2011. – 1160 с.
    21) Зайцев Ю. ОУН на Миколаївщині в роки війни. 2011.
    22) ОУН на Донеччині. Т.1. / Упоряд. Добровольський О. – 2013. – 358 с.

  7. Впізнаю своїх братів-українців (східняків). Написала людина замітку. Коротко, стисло. Нема щоб розширити її, щось добавити. Ні – і те не так, і се неправильно. І ОУН не організація, і УПА не армія. Суцільний тролінг. Можливо мимовільний.
    Згоден з зауваженням Павло. До спису LSD хочу добавити роботи і шкільні підручники Ф.Г. Турченка.

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.