Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1171209 (157 за 24 години)

Новий Київ буде український

| 32 коментарі

Олена Теліга в еміграції написала ­вірша “Поворот”. Вона роздумувала про те, як колись українці повернуться додому. ­Пам’ятаю його ще з ліцейських часів, молодечого радикалізму, коли ввижалися когорти українського війська, що відвойовує Україну. “Подумать тільки: наші села й люди, / А завтра прийдемо – до свого міста! / Захоплять владно зголоднілі груди / Своє повітря – тепле та іскристе!” Теліга таки повернулася до свого міста, і в ньому її розстріляли. Зараз до Києва повертаються українці. Їх дедалі більшає. Відбувається масована колонізація, яку видно очима і чути вухами. І яка багатьох “старих киян” дратує.

Одна добра знайома нещодавно напівжартома-напівроздратовано писала у ­Facebook: “Смішно, коли не кияни з різних громадських організацій захищають Андріївський узвіз або Гостинний двір”. Чому смішно? “Старі” часто звинувачували “нових” у абияковості, байдужості до Києва та його традицій. Називали їх зай­дами й мало не бидлом. Коли ж “нові” вбилися в пір’я, створили громадські організації і захищають Старе місто, обурилися, що це роблять “не кияни”.

Поява ініціатив із захисту Києва, здебільшого від “нових”, – це перша ластівка майбутнього обличчя столиці. Люди, що звідусіль з’їжджаються до міста, працюють тут, народжують дітей і вкорінюються, шукають історичного виправдання. Починають вивчати міську історію, почуваючись її невід’ємною часткою. І роблять це успішніше за “старих”.

Хто такі старі й нові кияни? Старих можна умовно поділити на три категорії. Перша: нащадки російської колонізації 1830 року – або прямі (таких лишилося зовсім мало), або ментальні. Всі ці Чаленки, Лузіни та інші “голохвастови” – обличчя російського імперського Києва, створеного Миколою І після Польського повстання. Мета була – знищити плацдарм поляків на Дніпрі. Загалом це вдалося. Київ заселили росіянами й зробили губернським містом. Мало не вся цивільна архітектура між Печерськом та Подолом – імперська. Нещодавно розмовляв із Дмитром Корчинським щодо знищення альтанки на Володимирській гірці. Каже: “Та що її захищати? Це все купєчєство початку ХХ століття – хіба це Київ?” Ось ці – найцупкіші: саме вони активно виступають проти українського Києва.

Друга категорія – україно-російські напівінтелектуали 1920–1930 років. Їх теж залишилося мало. Це перша радянська колонізація Києва і перші, по суті, українці. Зазвичай, мирні люди, які мало чим обурюються і лише хитають головою.

І, нарешті, – нащадки робітничої колонізації 1960–1970 років. Масно люблені Черновецьким “бабусі”, які народилися десь у Жмеринці, але приїхали до Києва працювати ткалями чи залізничниками. Ця категорія зараз найчисельніша. Схильна вважати себе за “чистих, справж­ніх киян”, а їхні діти й онуки вперто тереблять тезу про те, що “кияни спілкуються російською, бо ж не село”. І найбільше обурюються “понаєхавшимі”.

Хто з них справжні кияни? І як їх визначити? Ці три хвилі були дуже осмислено спрямовані до міста. І жодна з них не є питомо київською, хоч би скільки ходила Хрещатиком і любила каштани.

Український Київ помер 1830 року, остаточно сполонізувавшись. Столичний Київ помер ще 1240-го.

Проте від 1990-х він дивовижно воскресає. Його новий статус погнав сюди українців з усіх усюд. І це стало початком нової колонізації. Нові кияни – і заробітчани, й інтелектуали, і Троєщина, й Печерськ змінюють його обличчя. Звісно, це бісить закоханих у “старий Київ” – чи то російський, чи то радянський. Бо виникає нове місто. З іншими архітектурою, звичками, традиціями. Досі на межі кітчу – через низьку освіченість більшості “нових”. Але за 20–30 років вони почнуть переварювати гумус. ­Народжується цілком нове покоління киян. Їхні батьки ще молоді й віддзеркалюють загальноукраїнське суспільство. Дівчата з Поділля виходять тут заміж за галичан, хлопці із Закарпаття одружуються з харків’янками, південці – з наддніпрянками, а донеччани – з волинянками. Діти від цих шлюбів ходять до спільних дитсадків і навчатимуться в тих самих школах. Вони вже кияни. Хоча дуже багато “нових” навіть помешкань тут не мають, а отже, й реєстрації. Однак, вони вже кияни. Нова колонізація охоплює всі жили міста. У ХХ столітті ми перетворили на українські Львів, Чернівці – за якихось 50 років. Це вже зовсім інший Львів і зовсім інші Чернівці. Поляки з румунами їх здебільшого не впізнають. Як німці не впізнають Праги чи Брно. Це – об’єктивний процес. А після Києва будуть Харків, ­Донецьк, Одеса, Севастополь.

І я, й абсолютна більшість знайомих свідомо хочуть залишитися в Києві. А якщо тут лишатись, потрібно вивчити його історію. Стати своїм не стільки між старими киянами, скільки в самому місті. Тому й відбувається культурний розрив. “Нові” захищають ­Гостинний – бо “старим” це не спадає на думку. Гостинний, споруда доросійської доби, цінний здебільшого для нових інтелектуалів, вихованих на могилянських традиціях. Для них Київ не починається в ХІХ столітті. А Майдан із Монументом виглядають органічно, як і Лядські ворота. Вони хочуть відбудови Десятинної й ратуші на Контрактовій. І б’ються з міліцією біля Гостинного. Для мене Поділ є більшим символом Києва, ніж Хрещатик. Київська ідентичність у всіх нас з’являється, просто вона різна. Коли я підіймаю очі й дивлюсь на свою редакцію, втішаюсь думкою про те, що всі вони – нові кияни.

Чимало нових киян не ходять до книгарень чи театру. Але їхні діти й онуки ходитимуть – до українських книгарень і на українські вистави. ­Поділяться на вболівальників “Динамо”, “Арсеналу” та “Оболоні”. Очевидно, з’явиться новий київський стиль. Буде київська кава – цікаво, з вершками, молоком чи шоколадом? Можливо, хтось додумається пекти каштани, і зробить це традиційними київськими ласощами. На ­роботу їздитимемо велосипедами, коли нарешті влада додумається зробити доріжки. З’являться нові фестивалі та галереї. ­Зрештою, хто ходить на “Мистецький арсенал” чи “Країну мрій”? Хто відвідує ­греко-католицькі церкви, якщо навіть величезний Патріарший собор заповнюють під зав’язку? І хто заклеює назву вулиці Артема “Січовими стрільцями”?

Українці ніколи не мали такого великого міста для себе. Київ перебудовується, добудовується, розлазиться, він уперше за віки й на віки – столиця. Міська інфраструктура не розрахована на цей статус. Як і загалом міський простір. Місто зводили як центр губернії або національної республіки, а не найбільшої європейської країни. Саме тому деколи дратує довготривалий процес перебудови міста.

Лише глухий не чує відмінності й у мові Києва. Він заговорив українською – досі кволо і спорадично, але вже неприховано й не на кухні. Він стає наший. На наших очах.

Тому з часом для Януковича становище тільки погіршуватиметься. Бабусі йдуть поволі у кращий світ, а молоді нові кияни потроху дістають реєстрацію. І що далі тягтимуть із голосуваннями, то гірший буде результат для влади. Очевидно, захоплення “Свободою” у киян мине, але захоплення Поповим не виникне. ­Ще один мій товариш, із нових киян, півроку тому сумнівався – а чи не проголосувати за Попова. Тепер переконаний, що не буде за жодних умов.

Вряди-годи здається, що Київ – живий, має власну душу і власну думку. Йому подобається те, що відбувається. Андрій Малишко, трохи з інших мотивів, писав: “Здрастуй, Києве любий! / І каже всміхнувшися Київ: / “Я чекаю на вас, я чекаю, як воїн стою”.

Рідна мова городян, за переписами, %

1897 рік

22 – українці, 54 – росіяни, 12 – євреї, 7 – поляки, 5 – інші

22 – українська, 54 – російська, інша – 24

1926 рік

42 – українці, 25 – росіяни, 27 – євреї, 3 – поляки, 3 – інші

28 – українська, 52 – російська, 16 – ідиш, 4 – інша

1939 рік

53 – українці, 16 – росіяни, 26 – євреї, 1 – поляки, 4 – інші

40 – українська, 49 – російська, 11 – інша

1989 рік

72 – українці, 21 – росіяни, 4 – євреї, 3 – інші

58 – українська, 41 – російська, 1 – інша

2001 рік

82 – українці, 13 – росіяни, 5 – інші

72 – українська, 25 – російська, 3 – інша

Прогноз на 2030 рік:

85 – українці, 10 – росіяни, 5 – інші

75-80 – українська, 20-25 – російська як рідна

50 – українська, 50 – російська як мова спілкування

Олександр ВИШНЯК, 56 років, соціолог:

Загалом по країні відсоток українців збільшиться. Але Київ – столиця, і дуже привабливий для всіх. Тож сюди їхатимуть і етнічні росіяни з Півдня чи Сходу країни. Різниця буде в межах 2–3 відсотків до прогнозу. З мовою ситуація важче. Це залежить від влади, яка ще декілька разів кардинально змінюватиметься. Тож буде гойдалка. У кращому разі українською користуватимуться половина киян. Бо зараз російська домінує. Поняття “рідної мови” для переписів – сталінський винахід. Може бути й 80 відсотків, але це абсолютно нічого не означає. Важливо, яку мову використовують, а не вважають за рідну.

Джерело: Gazeta.ua

32 коментарі

  1. Я родился и вырос в Киеве. И я не против тех кто приезжает, я против тех, кто пытается навести тут свои порядки, указывать на какой языке разговаривать и кого считать героем при том не важно москали они или хохлы. Самое главное КИЕВ – интернациональный город!!!

    • Євгєній явно не дочитав статтю – “2001 рік: 82 – українці, 13 – росіяни, 5 – інші;”. Де “інтернаціональність”? Також цікаво дізнатись до кого останній себе відносить, згідно власної класифікації, – до москалів чи хохлів?

    • Євгенія, всі корінні кияни знають українську. А от понаїхавші чи їх нащадки розмовляють только на язикє!

    • Цікаво, а які порядки можуть бути в столиці України, в якій 82% – українці?
      В будь-якій нормальній (та й ненормальній теж) країні люди що боролися і, тим більше, загинули за незалежність цієї країни – вважаються героями. Люди що боролися проти незалежності – вважаються злочинцями (окупантами чи колаборантами). Коли хтось намагається поміняти ці групи місцями це говорить не про те що герої не такі, а про відношення цього “когось” до держави в якій він живе. А також про те, що цей хтось дуже сильно співчуває другій групі, можливо навіть ототожнює себе з нею, але соромиться це сказати вголос і тому намагається замаскуватися, наприклад, за допомогою інтернаціоналізма

      >>КИЕВ – интернациональный город!!!
      Знову ж таки столиця України, в якій 82% українці інтернаціональне місто? :-))) гм-гм, ну припустимо, але ви на інтернаціоналіста не дуже схожі – спілкуєтесь дуже таки національною російською мовою :-). Не сприймайте це за намагання вказати якою мовою вам говорити – говоріть якою хочете. Просто не розповідайте казочок про інтернаціоналізм, бо дуже від них нафталіном тхне.

      З.І. До речі я теж, народився і виріс в Києві, як і мої батьки. А мої дідусі й бабусі його відбудовували після війни. І я теж не проти приїжджих але проти тієї орди хто вже четвертий рік намагається навести в Києві свої порядки (і байдуже з кого ця орда складається). Так що в нас до біса багато спільного :-))) Ну хіба що під інтернаціоналіста косити не намагаюся :-)

  2. Згоден щодо прогресу. Ще десять років тому у Києві українську мову чутно було далеко не часто, але вже зараз зовсім друга ситуація. Її стало чути дедалі частіше. Причому це дедалі зробило великий крок уперед.
    Правда, я все ж таки ніяк не можу зрозуміти цих чисел:

    72 – українська, 25 – російська, 3 – інша

    Як таке може бути?

    • “Як таке може бути?”

      Ви мабуть неуважно прочитали останні кілька речень: “…зараз російська домінує. Поняття “рідної мови” для переписів – сталінський винахід. Може бути й 80 відсотків, але це абсолютно нічого не означає. Важливо, яку мову використовують, а не вважають за рідну.”

      Я теж в усіх документах і опитуваннях пишу, що українська для мене найрідніша. Але на жаль у житті доводиться використовувати мову Московщини, бо живу у Харкові, а тут взагалі ніхто українською не спілкується.

      • === на жаль у житті доводиться використовувати мову Московщини, бо живу у Харкові

        Проживання в Харкові – це зовсім не причина щоб послуговуватися мовою Московщини. Чому б Вам не розпочати деколонізацію Харкова.
        Знову ж цитата зі статті: “Це – об’єктивний процес. А після Києва будуть Харків, ­Донецьк, Одеса, Севастополь.”

    • Подивіться останні два речення:
      “Поняття “рідної мови” для переписів – сталінський винахід. Може бути й 80 відсотків, але це абсолютно нічого не означає. Важливо, яку мову використовують, а не вважають за рідну”.

  3. Значна частина тих “корєнних” киян, які верещать про те, що Київ завжди був російськомовним при більш детальному розгляді виявляються в кращому випадку або дітьми (онуками) військових та усіляких фахівців, які прибули сюди у період з 1945 по 1989 рік з “нєоб*ятних просторів”, або, в гіршому, дітьми (онуками) гебістів (ці верещать найголостіше). Вибори показали, що більшість киян за дерусіфікацію. Повернули чехи в Прагу чеську, повернемо і ми, українці, українську в Київ. Хочеться цього комусь чи ні. Українською говорили київські князі та українські гетьмани, українською говоритимемо і ми.

    • В Празі зараз почуєш більше українську, чим в столиці України в Києві, дожилися!

  4. Чудова, позитивна стаття!

  5. Я мабуть найкорінніший з киян.. Прадід перебрався сюди у 1909р., бабця з батьком пережили окупацію. Нііколи ніхто у сім’ї не висловлювався негативно про приїзжих,бо всі колись сюди приїхали!
    Щодо мови, – батьки говорили рос., але мене віддали до української школи тому що вона була ближче. Фактично я однаково володів обома мовами і з часом, коли слова “Гляньте люди на рай тихий, на ту Україну!/ полюбіте щирим серцем Велику Руїну!” знайшли в душі відгук, поступово від рос. м. відмовився. У дітей рідна українська.

  6. Але!
    На одного, хто відмовився від рос.м. мабуть припадає 5 тих, хто відмовляється від української і 4 таких, хто спробував від рос.м. відмовитися та не зміг, бо виявилося, що це складніше ніж здавалося.
    Тут потрібна пропагандистська підтримка держави, як то було у 50 -70-х роках у Ізраїлі і жорстка мовна політика. Без цього буде як у Ірландії. Маючи на початку 20 ст. найдавнішу серед живих европейських мов писемну традицію, гаельська, на початку 21 ст, фактично померла. Лібералізм і надмірна толерантність в купі з тиском англійської зробили свою справу.
    Тому не згоден з оптимізмом автора, майбутнє вельми непевне.

    • Ви би побачили якими темпами йде украïнізація русинів Закарпаття, то здивувалися б як багато держава може. Проте по відношенню до украïнців у влади інші плани.

    • === спробував від рос.м. відмовитися та не зміг, бо виявилося, що це складніше ніж здавалося

      Як це не зміг ? Сили волі замало ?…

  7. Не хочу кого-небудь образити, але…
    Рожеві мрії такі рожеві. Свого часу від одного поважного професора я почув, що через якийсь час Донецьк стане українським національним центром (він то підкріплював якимись там статистичними даними про збільшення відсотка українців у місті). Так от, це все – бздура (як кажуть поляки і деякі галичани). Сам по собі Київ (як і Донецьк і т.п.) ніколи не стане україномовним, тому що для цього потрібен серйозний стимул (і мовна політика як у Франції). Достатньо просто подивитися якою мовою говорить київський бізнес, київська еліта та й більшість середньостатистичних киян. Якщо я не помиляюся, українською в Києві користуються найбідніші верстви населення, а ще купка інтелігенції й деякі приїжджі западенці, для інших вона як вишиванка – по неділях і в свята.

    • === Достатньо просто подивитися якою мовою говорить київський бізнес, київська еліта

      отой “бізнес” та “еліта” є представниками “старих” киян. А у статті якраз і говориться про те, що “старі” кияни поступово витісняються “новими” – це природний і закономірний процес.

      === для цього потрібен серйозний стимул (і мовна політика як у Франції)

      Це також обов’язково буде. Чи ви думаєте, що оті табачніки та калєсніченки вічні ?! Після найближчої зміни влади політика, зокрема мовна, зміниться якісно. І такого провалу, як з “помаранчевими” вже не буде.

    • Я вам відкрию секрет. Найбідніші розмовляють росою або суржиком. Решта тільки ДУМАЄ що знає украïнську, а як до справи одне мекання і русизми. Тому і триндять москальською на киïвський манер. Інтелігенція не рахується ïï менше відсотка.

  8. 1985 рік Київ. Мені 10 років . Я з мамою приїхала з Тернополя в Київ для зустрічі з родичами ( Канада). Вони живуть в готелі, але слово “готель” ніхто не хоче розуміти. Я вперше почуваю себе і своє оточення іншими людьми.

    1999 рік. Київ шукає українських спеціалістів для українських представництв за кордоном. Беруть переважно западенців, щоб не дратувати діаспору Канади, Америки, тощо. Ми молоді, культурні з вищою освітою- підходимо ідеально. Стаємо киянами. Київ разюче російськомовний. Але ми на хвилі своєї переваги розмовляємо виключно українською, наші діти також, почуваємо себе особливими.

    2004 рік. Майдан. Мені щохвилі говорять компліменти за мою українську мову, україномовних киян кількість росте.

    2012 рік. Київ. Не маю жодних комплексів щодо української мови вже давно- знаю декілька іноземних мов, працюю з іноземцями. Вони дуже дивуються, що їх російська не дуже потрібна в оточенні-українська на рівних! Особливо повеселила екскурсія на базар-де за звернення ламаною російською ціна виростає втричі.

  9. Таких статей треба багато-багато!!! Чим побільше. Після неї стає радісно. Рожеві окуляри чи не рожеві (хочу вірити, що – ні). Заряд оптимізму потрібен нашому суспільству як кисень!!!

  10. Цікаво. а що зміниться взагалі, коли Київ врешті заговорить українською, поясніть, будь-ласка…

    • Це природньо Андрію, розмовляти в Києві українською, людина почуває себе вільною, бо не мусить пристосовуватись до загарбників різного штибу. Українці-мирні, але свободолюбні, тому рано чи пізно вони віднайдуть своє, зараз якраз проходить цей процес. Наведу тобі приклад: тобі зручно ходити в чужому тісному, або завеликому взутті? Ти ж ходиш в своєму? Так само українці, якщо вдома говорять українською хочуть чути її всюди на Україні, тоді матимуть почуття дому.

    • А зміниться суттєво те, що справжні українці нарешті перестануть в себе вдома почуватися як емігранти і почнуть сприймати Київ за справжню народну столицю.
      Доки Київ не стане український, він залишатиметься окупованим.

  11. Згоден. Але, Софіє, не “на Україні”, а “в Україні”! Не розмовляйте, як і ті загарбники різного штибу.

  12. Дякую за статтю. Дуже оптимістична. Я давно кажу, що якби всі україномовні кияни на вулицях заговорили українською, то ми вже б мали оту прогнозовану статистику. На жаль, зараз можна зустріти таку ситуацію (з власного досвіду) – дві продавчині між собою розмовляють українською, на моє прохання показати товар (говорю виключно українською) вони переключають увагу на мене і переходять на російську. Моє зауваження, що я чудово розумію українську і вони можуть продовжувати нею ж спілкуватися зі мною, вводить їх в легкий ступор. Тож наразі завдання переламати той стереотип, що Київ це російськомовне місто. І може нарешті кияни не соромитимуться своєї мови.

  13. Дякую автору за статтю

  14. Дуже гарна стаття! І так додає оптимізму!

  15. Росіяни втратили москву від навали кавказців!
    Потрібно берегти Київ, тому що вони наближаються масово до України.
    відеопідтвердження: http://www.youtube.com/watch?v=u_DvkK2j80I

  16. Дарма ви так про “старих” – тут суть не у хвилях заселення, а в перебудові світогляду та плині часу. Кияни, як мешканці найбільшого міста України, значно швидше змінюються та підлаштовуються з відходом старої та приходом нової доби. Як було зазначено, українців серед містян – більшість, і більшість була і є позитивно налаштована щодо українського. В основному киянам байдуже до мови, та дедалі більше людей починають спілкуватися рідною, ламаючи упередження, що вона, нібито, лише для дому.

  17. ЯК добре написано. І як хочеться вже всього цього якнайшвидше. Особливо велосипедних доріжок)

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.