Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1169856 (190 за 24 години)

Степан Павлів створив україномовну клініку в Запоріжжі

| 16 коментарів

 

Павлів

Усе життя йде випадком. Після школи мене мама послала з чимось до її брата, а його син був у приймальній комісії третього училища в Івано-Франківську – з художньої обробки деревини. Він як показав філігранні табуретки, я був приголомшений. Поступив, і в училищі в оркестр попав, бо закінчив музичну школу з акордеона. Крім оркестру, були ще танцювальний колектив, вокально-інструментальний ансамбль. 1977 року навіть їздив із ними на гастролі в Угорщину. І з дружиною познайомився завдяки училищу. Вона там закінчила напрямок різьбярів.

 Після армії випадково на вулиці зустрівся з фотографом, який зі мною служив. Каже, вчиться на підготовчому відділенні стоматологічного факультету: “Давай, вступай!” А я хотів іти в педінститут на контрабас, де наш керівник оркестру викладав. Щоб не чекати весняного вступу в педагогічний, восени пішов на підготовче відділення стоматології.

Направили до Запоріжжя. Працював у “Сучасній стоматології”, про власну справу не думав. Приходить знайомий: “Продається в моєму будинку квартира за 5,5 тисячі доларів”. У нас було тільки 100. То родина й уся українська громада Запоріжжя скидалася нам на кабінет.

Спочатку ми не були такими патріотами, як зараз, бо виховувалися в радянській системі. Але мені змалку вуйко, який прожив 97 років, розповідав – і як виживати в лісі, і про вояків УПА. Пам’ятаю захалявні книжечки від нього про те, як ночувати взимку, що робити, коли тебе змія вкусить. Брати батька й мами погинули в УПА в 1950-х.

Переїхавши до Запоріжжя, перейшли на російську мову. Вдома й на роботі – ні. А на вулиці, в трамваях, щоб не виділятися. Перевернуло світогляд, коли пішов ­оформляти дитину в дитячий садочок. 3,5 року наш Роман мав, мені 27 було. Треба було пройти комісію. Заходжу в кабінет, а мені лікар каже: “Слышь, ты на каком языке разговариваешь? Бросай эти сельские привычки”. Я як почув, кажу: “Мене такі світила – професори Кий, Бережний, Ваврик – учили, і вчили українською мовою. А ви собі дозволяєте мене так принижувати”. Прийшов додому й кажу дружині: “Щоб не чув від тебе більше ні одного російського слова”. Щоб за рідну мову на козацькій землі принижували, це неможливо передати. Відтоді від нас російської ніхто не чув за жодних обставин – ні в мера, ні в обладміністрації. В цьому є свої переваги. Мене зразу впізнають, куди б не телефонував. “Будь ласка, по два бутлі води додому й на роботу” – і все, не треба представлятися.

З 1987 року всі історії хвороб обласної стоматполіклініки вів тільки українською. Став завідувачем великого філіалу на Металургів, 2. Там і ортопедичне, і терапевтичне відділення, і парадонтологія, і зуботехнічна лабораторія – до 40 людей.

1991-го проходив курси в Московському ЦНІСі (Центральний науково-дослідний інститут стоматології. – “Країна”). Знайшов диппредставництво і проголосував за незалежність.

Дружина у 27 років стала членом Спілки народних майстрів. При Кучмі здобула звання заслуженого майстра за етнографічну іграшку. Вивчає костюми, звичаї, обряди. Лекції про це читала в Могилянці, і ще куди запрошували. Є в неї ляльки в традиційних строях мальовані – княгиня Ольга, інші князі, козацька доба.

Хотілося свого товариства, і ми себе рятували в цьому зрусифікованому Запоріжжі. Зробили тут свою “діаспору”, український клуб “Цвіт”. Жартома навіть написали статут. У 1990-х вступили в “Просвіту”, і в Русі були. Світлана Коваленко створила дитячий садок і початкову школу “Цвіт”. Хто з нас мав дітей, учили там.

Це був один український клас на Бабурку – великий хортицький масив на понад сто тисяч людей – . Сина возили туди автобусом. Коли батьки попросили відкрити другий клас, кожному окремо казали: “Заява від вас – перша. Раптом класу не стане, куди ви подінетеся?” Ми самі організували 28–30 дітей. Сказали, що перекриємо вхід у школу. То виділили тому другому українському класу місце в спортивному залі. Потім розформували все одно. Наш ­Роман провчився до восьмого класу, тоді перейшов на Бабурку, в січовий колегіум. Але навіть у ньому тільки кілька дітей на перервах не переходили “на чєлавєчєскій язик”.

Наша сім’я заклала в синові такий спротив, що він єдиний на курсі в Дніпропетровській медичній академії всі іспити складав українською мовою. Під час помаранчевої революції тільки двоє на вуз – Роман і його друг – були за Ющенка. З деканату нам дзвонили: ­”Забирайте дитину, бо є небезпека його життю”.

З колишніх часів прогресу ніякого в плані мови нема, але не так агресивно почали ставитися до нас. Раніше в автобусі на прохання передати на компостер і бандерівцями називали, і погрожували зупинити й викинути. Та навіть на прийомах у мене було: “Можно на человеческом языке?” І чомусь на “ти” завжди. Але я мав відповідь: “Якщо ви – іноземець, надайте довідки. Але прейскурант для іноземців зовсім інший”. – “Да не, я тут, с Воронежской”. – “І що, не розумієте українську?” Бувало, казали, що не розуміють.

Обов’язкова умова при прийомі на роботу – говорити українською. Дівчатам казав, що за це отримуватимуть трохи більше грошей. Одна медсестра вже дев’ять років з нами працює. Каже: “Уже думаю українською”. Приємно, що молодь частіше переходить. Люди отримують за це знижку в мене, хоч про це й не знають. Небесна канцелярія мені то врахує.

У кабінеті є 10 гігабайтів музики. Звучить ­українська, іноді зарубіжна. Не було, щоби хтось просив перемкнути. Бувало інше. По мікрорайону в нас середня ціна, але я, під настрій, кажу: “Подобається музика?” – “­Подобається” – “10 відсотків знижки – кажіть, хто співає? 20 відсотків, 50 відсотків – хто виконує? 100 відсотків – але назвіть виконавця. Задурно вам робимо!” Нічого не виграють. А співають Квітка Цісик, Назарій Яремчук, Тарас Чубай, слухають пісні з українського альбому Олександра Малініна.

У сім’ї виправляємо одне одного. По-іншому нема як відшліфувати чистоту мови. Коли був Ющенко президентом, постійно казав “слідуюче”. Азарову не дивуюся, але ж ти лідер нації, яке “слідуюче”? Коли приїжджаємо на Західну Україну – стільки русизмів. Брат, директор школи на Франківщині, аж боїться при нас говорити.

Я – один із імплантологів-першопрохідців у Запоріжжі. На час відкриття кабінету вже мав імідж і власну клієнтуру. Працюємо без реклами. Кожного пацієнта запитуємо, щоб усе подобалося. Тримаємося на тому, що одні іншим радять. Знають уже, що до нас записуватися треба 25 числа. Рекорд був, коли за 40 хвилин розписали графік на місяць. Моя – перша в Запоріжжі клініка, що названа іменем. Це спонукає тримати рівень. Торік мене знайшла клієнтка, якій я 1987-го пломбував кореневий канал. Приємно було.

На зустрічі в “Просвіті”, осередок якої я очолював, купа патріотичних гасел, закликів любити Україну. А виходимо – хтось тільки-но заговорить зі сторони, і ця вся братія вже відповідає російською. Не мають такого стержня, який ми собі заклали.

 Автор: Северин НАЛИВАЙКО
Фото: Володимир ШЕРЕМЕТ
Джерело: Газета.ua

16 коментарів

  1. Дуже цікава розповідь. Дякую!

  2. Не читав до кінця, перечитаю пізніше,
    але дякую за позитивні статті, а не ниття “як все погано”
    є хороші тенденції, є цікаві розумні люди, значить ми теж можемо щось змінити а не концентруватись на негативі !!!

  3. Клас стаття. Розповіла це своєму чоловіку росіянину. Він шокований до самих нетрів душі. Якесь викривлене сприйняття світу і самих себе в Запоріжжі, комплекс меншовартості по відношенню до росіян, тому вони так старанно намагаються позбутися всього українського і мови найперше. Вони лікарю “ти” кажуть, “другий сорт” мовляв, але це вони себе вважають “другим сортом”, навіть не свідомі цього. Взагалі, в Запоріжжі цвіте російський фашизм в його найвищому виявленні і носіями та розповсюджувачами цього фашизму є самі українці.

    • “другий ґатунок”, перепрошую. Ще самій доводиться працювати над своєю мовою, оскільки виросла в русифікованому Києві, та навчалась у російській школі, яких була переважна більшість у нас.

      • Якщо Ви, звісно, не проти… “Розповсюджувати” – то калька з російської, де є “распространять”. А у нас є своє: поширювати.

        • Звісно, не проти, буду тільки вдячна :) Ще й замість квітне, написала “цвіте”. Хоча може так теж можна? Цвіт же є…

          • Дуже приємно, коли люди дбають про чистоту рідної мови. Але не завжди те, що є у сусідній мові, є обов’язково калькою. Є речі, спільні для всіх слов’янських мов, або для кількох слов’янських мов. Часто, у гонитві за чистотою, доходить до збіднення лексикону української. Тому крім всяких порад у газетах і довідниках, все-таки варто заглядати у словник, як вчив того Рильський. От наприклад в академічне видання – 11-томний Словник української мови (http://sum.in.ua). Хоч його і ганять за підлаштовування української мови під російську, все ж там є дуже цінні приклади вживання слів із класиків української літератури.
            От хоча б слово розповсюджувати: http://sum.in.ua/s/rozpovsjudzhuvaty
            Якщо це калька з російської, то чому її вживав і Гнат Хоткевич, й Іван Кочерга, й Олесь Донченко?
            І цвісти, і квітнути – українські слова. Спільнослов’янські слова. Взагалі-то – це навіть одне слово! Різниця лиш, що у “цвіт”, “цвісти” відбулася друга палаталізація, а “квіт”, “квітнути” – це те, що було до цього процесу. На певній території ця зміна відбулася, на іншій – ні. В українській літературній мові збережені обидві форми.
            Тому не збіднюймо нашу рідну українську мову:) І не біймось заглядати у словник;)

  4. Шана і повага таким людям !

  5. Дай Боже здоров ‘я цій людині! Ситуація в моїй сім’ї чимось подібна: еволюція, взаємне виправляння русизмів…. Купую товари тільки з етикетками українською мовою. Розмовляю в громадських місцях підкреслено українською(багато людей переходять також на рідну мову)- я це називаю “агресивним націоналізмом”(у хорошому розумінні).
    Вважаю, що якщо ти молодий привабливий слід підкреслювати, що ти українець(мова, одяг, культура поведінки), треба слугувати прикладом для оточуючих, щоб позбувалися комплексу меншовартості.
    P/S/ Вразила сьогоднішня новина про трагедію на Азовському морі. Невже у когось ще є ілюзії стосовно ставлення до нас “старших братів”?

  6. Пан доктор молодець! Самі пройшли через щось подібне…

  7. Аж радісно на душі, що є такі люди! Дякую !
    Найліпший спосіб ширити український постір – це стати незамінним. потрібним. впливовим. відомим. багатим. авторитетним, словом, таким без якого ніяк.
    Ми так відкрили 2роки тому студію з брейкінгу та хіп-хопу в місті Суми, принцип – проводимо тренування, спілкуємося, оголошення – все виключно українською, хочеш бути у нас тренером – українська мова. Звісно в загальну картину зрусифікованої сумської молоді ми “не вписуємося”, але вибору не мають) це популярні стилі танцю, молодіжні, а в місті ми єдині представники та й маємо певний рівень та відомість, тому приходять до нас і з часом принаймні з нами та в межах студії спілкуються українською. Час від часу розповідаємо учням про українську історію, радимо певні книги читати, знайомимо з українською музикою, виконавцями, танцем…маю надію що це не даремно, адже всі зрушення зароджуються з малого )

  8. Нам в діаспорі надзвичайно приємно читати про таких людей як др. Павлів. Начитавшись
    стільки поганих новин з України, ця стаття для нас на чужині як бальзам. Бажаємо
    Вам багато витривалости і сили волі – надіємось, що інші підуть Вашим слідом.

  9. Шановний п.Степане, я сам мешкаю в Донецьку, але знаю і хочу Вам підсказати, (може Ви знаєте) у Запоріжжі є Парафія “Арх. Божого Михаїла” (м. Запоріжжя, вул. Вербова 11). УГКЦ. Тут приходять на молитву різні люди, але українська мова є важливою для кожного з них.

  10. Може хто підкаже подібного лікаря (та й не лише лікаря) у Києві? Чи лише у Запоріжжі шукати українців?

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.