Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1169066 (206 за 24 години)

Смішне кіно про галичан

| 6 коментарів

Восени 2014 року в українських кінотеатрах показуватимуть повнометражну кінокомедію про галичан. Називатиметься вона «Хроніки» і розповідатиме про реалії життя галицьких селян. Нині в одному з найгарніших куточків Карпат, на хуторі Великий Ходак на Верховинщині, саме триває знімання третьої, останньої, частини фільму.

За задумом, кожна з трьох новел «Хронік» матиме окрему сюжетну лінію. Перша частина фільму розповідатиме про футбол, друга — про весілля, а третя — про тестамент. Режисером «Хронік» є Іван Кравчишин родом зі Снятина. Українському глядачеві він знайомий за «блокбастером про помаранчеву революцію» «Прорвемось». Автором новел, що стали основою для сюжету нового фільму цього режисера, є письменник Богдан Волошин.

Українські Карпати як декорації для фільмів — не новина в кіноіндустрії. Галицькі звичаї і галичани також не раз ставали об’єктом досліджень режисерів. Родзинкою «Хронік» має стати те, що вперше в історії українського кінематографа життя галичан «офільмовують» автохтонні галичани. Аби довідатися, що і як знімають у цьому з амбіцією на правдиве галицьке кіно, «Z» поїхав безпосередньо на знімальний майданчик у гори.  

 На кіномайданчик «Хронік» «Z» запросили на 5-ту годину ранку. Сказали, що «будемо ловити сонце». Сцена, яку мали знімати того дня, відбувається в горах на світанку. Режисер і знімальна група мають близько 20 хвилин, щоб доки сонце виходить з-за гір, відзняти усі потрібні дублі. Інакше кіно відкладається на наступний день. Сцену, яку застав кореспондент «Z», знімали кілька днів поспіль. Спершу підводила погода, часом про себе нагадував і людський фактор. Складність полягала в тому, що, крім дорослих акторів, у сцені знімалася трирічна дівчинка, не кажучи вже про собак, овець і скороминуще сонце. А ще журналіст, який прийшов робити репортаж, може зіпсувати дубль, намагаючись зробити фото цікавої сцени.

Світанок у горах знімальна група «ловила» три ранки поспіль

Взагалі людський фактор — найскладніший у зйомках. До прикладу, сцену з весіллям на хуторі знімали кілька тижнів. Проблема була в тому, що «картинка» потребувала масовки і гарної погоди. Але цієї пори року за гарної погоди всі місцеві мешканці пораються з сіном — їм не до кіна. А звозити немісцевих для масових сцен режисер Іван Кравчишин відмовився.

 Як, зрештою, відмовився і давати інтерв’ю «Z». Сказав, що це його принципова позиція, що інтерв’ю він нікому не дає, але про фільм розповісти готовий. Випитувати про «галицьку комедію» довелося у проміжках між дублями, коли знімальна команда перелаштовувала декорації, а режисер якраз намагався поснідати. Сніданок Івана Кравчишина — максимально простий і автентичний: в одній руці надломлений шматок білого хліба, а в іншій — півлітровий слоїк зі свіжим молоком.  

«”Хроніки” — це не комедія у звиклому розумінні, коли хапаються за живіт і сміються до нестями. Це більше комічна ситуація, історичний і соціальний зріз про людей, які живуть на Галичині. Ми знімаємо тут, на хуторі у Верховинському районі, через те, що тут дуже красиві гори. Міські пейзажі ми знімали у Добромилі, бо там ще не зробили євроремонти міських будівель і вони залишаються автентичними. Але ми не знімаємо про гуцулів і не знімаємо про бойків — ми знімаємо про галичан загалом. Це маленька самодостатня цивілізація, яка живе в центрі Європи. Вона нікому не хоче сподобатися, вона нікого не хоче смішити — вона така є. Я хочу такими цих людей і показати. З одного боку, смішні, з іншого — безпосередні, щирі, наївні. От такими і показати — без глумівства, без наруги і висміювання. Я не хочу з них сміятися. Я хочу сміятися разом з ними», — пояснює Іван Кравчишин суть ідеї зйомок нового фільму. Каже, що Галичину як об’єкт кінокамери вибрав тому, що сам родом звідси і для того, щоб показати галичанам, що вони самодостатні люди — не гірші за будь-кого іншого.

Ідея зняти фільм за новелою Богдана Волошина «Тестамент» з’явилася в Івана Кравчишина близько 20 років тому, коли він вперше її прочитав.

«Я сміявся тоді до нестями і вирішив написати за новелою сценарій. Написав і віддав на кіностудію Довженка. Там мені сказали, що це некрофілія і що у мене немає нічого святого. Суть новели в тому, що помирає дзідзьо і в селі не знають, як у нього тестамент вичитати. А дзідзьо з характером був. Він написав тестамент, і їм було цікаво, кому яке добро він відписав. А для того, щоб отримати тестамент, який стоїть в нотаріуса, потрібно посвідку про наглу смерть. Вони змушені пакувати мертвого дзідзя в авто, їхати з пригодами в місто до лікаря, де вони не можуть його знайти. Тоді до нотаріуса, де виявляється, що дзідзьо половину майна відписав товариству “Просвіта”, а іншу половину — під майбутню амбасаду Сполучених Штатів Америки у Львові. Але сталася історична справедливість — гепнув грім з блискавками і хата згоріла. А діти дзідзя навіть не гасили її. Бо це ми. Це наше. Чого ми маємо її комусь віддавати?

Привида покійного Дзідзя згодився зіграти старший пан — мешканець Великого Ходака

На студії Довженка сценарій попросили розбавити весіллям і врешті дозволили знімати. Але у 1994 році гаратнула криза, ми всі стали “мільйонерами” і зйомки припинилися.

 А згодом я зрозумів, що фільму бракує ще однієї частини — про футбол. Так, галицький футбол доволі слабкий, але цю гру в нас дуже люблять.

 Ми вважаємо, що кожна людина робить у своєму житті три найважливіші вчинки: перший — народжується, другий — творить собі подібних, а третій — вмирає. Усе. Більше нічого вартого людина в житті не робить. І ми вирішили зробити так у фільмі.

 У першій частині під час гри нашої футбольної команди у жінки воротаря починаються пологи. Ми описуємо ґранду, коли воротар бігає між пологовим будинком і футбольним майданчиком. Наші програють матч і за традицією вирішують розібратися із суперником в інший спосіб — женуть їх селом, спалюють сільраду, стирту і зупиняють потяг, в якому їхав міжнародний посол. Через аварійну зупинку офіціант виливає на чоловіче майно дипломата гарячу каву і починається міжнародний шкандаль.

 Тобто у фільмі буде три новели про народження, весілля і смерть, які супроводжуватимуться різними комічними ситуаціями. А розповідь цих історій буде йти від маленької дівчинки, яку звати Микола. Так дівчинку назвав батько, бо дуже хотів мати сина», —  розповів режисер за сніданком. У цей час монтажники закінчили переставляти знімальний кран. «Зачекайте трішки, у нас сонце втікає», — каже Іван Кравчишин і йде знімати далі.

На черзі сцена з бійкою. Режисер пояснює акторам, що він хоче, в найдрібніших деталях, інколи сам показує потрібний жест чи вираз обличчя. Крик «Мотор!». На знімальному майданчику всі затихають. Актори грають за сценарієм, але водночас імпровізують. Кожний наступний дубль виходить трішки відмінним від попереднього, але суть передати вдається. Лексика героїв під час бійки насичена нецензурною лайкою, але звучить вона не вульгарно, а радше кумедно. Зрештою, «Z» відзняв відео з репетиції саме цієї сцени, і Ви самі можете це почути й побачити ТУТ. Знімають кілька дублів, потім усі актори йдуть до моніторів і разом з режисером переглядають, що вдалося зняти. Час до часу Іван Кравчишин вигукує щось на кшталт «Оце геніально!» чи «Який смачний образ!». Актори теж задоволені. Попри те, знімають ще кілька дублів і тоді вже переходять до іншої сцени.

Режисерські настанови акторам поміж дублями

Під час зйомок дізнаємося, що нове галицьке кіно є напівдержавним і коштуватиме близько 2 мільйонів доларів. 50% профінансує держава, а інші 50% знімальна команда має знайти сама. Утім режисер цим не переймається — каже, що в Галичині є багато добрих людей, які допомагають. «Немає багатих, які б дали валізу грошей, але є добрі, які допомагають з декораціями, одягом, паливом… Отак по трохи назбираємо другу частину», — сподівається Іван Кравчишин.

 За три місяці зйомок було збудовано 16 декорацій. Хату на хуторі Великий Ходак, в якій нині знімають, перенесли з однієї гори на іншу і встановили так, щоб її вхід був розташований навпроти сходу сонця. «Ми довго шукали це місце, об’їздили всю Галичину і нарешті приїхали сюди. Подивіться, які тут краєвиди — їх знімати не перезнімати», — з ноткою гордості в голосі пояснює режисер. Він сподівається, що ці кадри побачать і за кордоном, хоч наперед прогнозувати не хоче. Фільм перекладуть щонайменше англійською мовою. Іван Кравчишин переконаний, що, попри галицьку говірку, суть фільму зрозуміють навіть іноземці, бо кіно «про загальнолюдські проблеми».

 Що ж до лексики, то вона у фільмі автентична, тому дослівно зрозуміти її буде важко не тільки іноземцям, а й українцям зі східної частини держави. У «Хроніках» знімаються і професійні актори, й аматори. В команді режисера кажуть, що часто простіше взяти на роль пересічну сільську жінку, аніж запрошувати професійну акторку з Києва чи Харкова. Тому практично всі, хто знімається в фільмі, родом з Галичини. «Як можна привести з Києва акторів і знімати про Галичину?» — дивується режисер запитанню про акторів. «Так, колись були геніальні велетні кіно, які знімали знамениті фільми в такий спосіб, але це однаково були туристичні картини. Це східняки знімали про галичан кіно. Про те, як вони нас бачили. А я хочу зняти про те, як ми самі себе бачимо. Це буде трошки інше кіно», — пояснює Іван Кравчишин. І додає, що українське кіно нині як схід сонця — свіже, молоде і красиве.

 «Українському кіно не потрібно нікуди вибиватися. Не треба нікому подобатися. Треба знімати про себе. Ми не знімемо краще кіно за американців, а вони не знімуть краще, ніж ми. Але ми чомусь вперто намагаємося поставити в кіно такі ж “макдональдси”, як американці. Для чого? Ми вміємо знімати кіно. У нас достатньо творчої молоді, якій треба просто дати можливість реалізуватися. Звісно, спершу вони будуть помилятися, але треба дати їм можливість помилятися», — впевнений режисер «Хронік».

 Галицьку комедію знімають вже три місяці і триватиме це ще місяць. За цей час має відбутися одна з наймасштабніших подій на кіномайданчику — спалення тієї хати, яку перевозили з гори на гору. Про цю подію знають не тільки мешканці на хуторі Великий Ходак, а й у сусідньому селі — Ільцях.

По завершенні зйомок на «Хроніки» чекає ще близько 5 місяців монтування. Побачити фільм у кінотеатрах українці зможуть не швидше осені 2014 року. Після того комедію транслюватимуть і на телебаченні. Режисер стверджує, що стрічкою вже зацікавилися провідні українські телеканали.  

 Тим часом головний герой фільму — дівчинка Микола, яку грає донька режисера Софійка, по трохи втрачає інтерес до зйомок. Після обіду на майданчику з’являються місцеві діти, з якими Софійка встигла здружитися і радо побігла б бавитися у хованки, але все ж слухняно виконує прохання батька і водночас накази режисера.

Татові-режисеру (ліворуч) доводиться подарунками вмотивовувати Софійку до зйомок у фільмі. За три місяці роботи дівчинка вже втратила до процесу інтерес

«Моя роль дівчинки Миколи. Мене так батько назвав, бо хотів мати хлопця, але мама народила йому двох дівчат. Я розмовляю, кудись ходжу і дивлюся кудись. Я не знаю, що я там розповідаю, чесно, я в кіно почті перший раз. Але я вже в Добромилі знімалася, я там на машині їхала і познайомилася з мером. А дальше я нічого не знаю. Це мій тато знає, він тут самий главний», — безпосередньо й емоційно розповідає Софійка Кравчишин про свій досвід знімання в кіно. Дівчинка періодично відволікається на своїх місцевих подруг, пояснюючи їм, що хлопці, з якими вони затіяли гру в хованки, роблять це неправильно.  

Ближче до вечора в режисера стає більше вільного часу і він готовий відповісти на ще кілька питань. «Найскладніше у зйомках фільму — це почати кожну сцену, подружитися з акторами, тваринами, декораціями чи природою. Тому ми майже кожну сцену перезнімали наново. Інколи три дні можна чекати, щоб сонце правильно стало, дитина усміхнулася так, як треба, і ти радієш, що вдалося зняти 10 секунд відео. А інколи за день можна і по 5–6 хвилин фільму відзняти», — каже Іван Кравчишин. На питання про перспективи відповідає стримано. «Якщо кіно буде якісним, то воно саме собі дорогу проб’є. А якщо воно буде посереднє, то його хоч на Бі-Бі-Сі покажи — ніхто не буде дивитися». Режисер стоїть на тих позиціях, що в українському кінематографі є обмаль кіно про Галичину, а в самому краї — величезний кінопотенціал.

 «Доки матиму можливість, доти буду знімати про наш край. Наступний фільм також буде про галичан. Він буде називатися “Туман”. Це буде фільм про любов стареньких діда та бабці і про внучку діда, яка заважає цій любові. Це буде мелодрама з комедійним присмаком», — пояснює Іван Кравчишин.

 Знімальний день закінчується. Частина кіногрупи розходиться, але режисер, актори й оператор залишаються. Попереду репетиція сцен завтрашнього дня. Завтра знову підйом о 5-й ранку. Часу на репетиції не буде — треба буде відразу «ловити сонце».

Насамкінець своєю думкою про «Хроніки» із «Z» поділився один з акторів фільму — Олег Цьона. Він — актор Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса, заслужений артист України, актор театру і кіно. Має 25 років театрального досвіду. Понад 15 ролей в кіно: знімався у фільмах «Поле крові», «Владика Андрей», «Йосип Сліпий», «Той хто пройшов крізь вогонь» та «Тіні незабутих предків». Він каже:

«Моя роль у фільмі — це роль батька основного героя — дівчинки, яку він вперто називає Миколою. Це ексцентрична особа, яка мені як актору цікава, бо я дуже добре знаю цю сільську реальність. Я знаю, наскільки вона багата на такі різноманітні, ексцентричні, кумедні і в той же час доволі трагічні персонажі. Ця сільська реальність, яка раніше була радянською і певною мірою і зараз такою залишилася, вона творила особливі персонажі із специфічним, далеко нелегким життям. У цій сільській реальності поміщається все, і набагато більше і концентрованіше, ніж ми маємо на міських теренах. У маленьких локаціях села є усі перипетії життя: війни і примирення, радості і болі. Село — це маленька модель світу. Тільки там усе дуже концентроване і тому яскраве.

Олег Цьона знімається у «Хроніках» в ролі впертого батька, який так хотів мати сина, що доньку назвав Миколою

 Для мене це дуже цікавий персонаж, бо я знав таких людей в житті. Я виростав у маленькому селі на Сокальщині, і там були усі ці пікантності сільського життя. Для мене це завжди було дуже колоритним. У фільмі є можливість ще раз до цього доторкнутися і відтворити щось з пережитого і побаченого в дитинстві.

 Персонажі тут досить комічні і дуже трагічні своєю долею. Але вони не трагічні всередині. Вони, можливо, виглядають трагічно зовні, але всередині вони живуть своє життя: пють, гуляють, радіють, веселяться, плачуть, сумують. Специфіка сільського життя робить усе це концентрованим. Міське, велике середовище розмиває саму людину, а сільське — робить людину рельєфною і яскраво забарвленою. Я намагаюся передати це через свого героя. Тим більше, що він має такі риси.

 Сподіваюся, що фільм передасть усе те, що вміщає в себе поняття сільського життя, зокрема тих диваків, у хорошому розумінні цього слова, які тут живуть».

  Автор: Роман РАК
 Джерело: Збруч
 п.с. Хто не читав Галицький синопсис, або 100 ознак галичанина Волошина, раджу неодмінно!!!
Бережіть животи!!! :)

6 коментарів

  1. тут можна переглянути робочі матеріали
    http://kinostrichka.com/news/show/920/

  2. Цитата: Ми не знімемо краще кіно за американців.
    І не потрібно, зніміть так як грузини. Тобто з любовью до своїх героїв.
    Успіхів Вам.

  3. А чому б не знати “смішне кіно” про подолян, волинян, поліщуків? Крім галичан вже нікого немає? Тільки й чутно що галичани і Галичина, не дивно, чого вас так не люблять в східних регіонах

    • Маєте свого президента, а галичани найбільше його ганблять.
      За що ж нас любити… :)
      Галичина була рупором і оплотом Незалежності.
      А східні регіони і Крим продовжують жити радянськими сенсами і смислами…

  4. Олеже, галичани творять фільм про себе. Всі перераховані можуть взяти приклад. А східні регіони по-совіцькій традиції комплексують. Пора перестати оглядатись на москву, усвідомити, що ми одна нація – і все буде гаразд.

  5. Переглянув ті робочі матеріали… Перше враження, що то про циганів, а не про гуцулів, особливо та газдиня з цигаркою…

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.