Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1171906 (199 за 24 години)

Три роки без Уляна

| 2 коментарі

Сьогодні, 17 серпня – третя річниця пам’яті про одного з найрадикальніших і найжорсткіших сучасних українських прозаїків. Олесь Ульяненко пішов із життя загадково і непередбачувано, та по собі лишив саме той творчий доробок, який не повинен лишати байдужим нікого серед тих, хто усвідомлює значимість відвертого і міцного слова, реальної літератури про справжнє і невідворотне, для себе, і свого суспільства.

Його твори надовго закарбовуються у пам’яті, можливо, тому, що у них Улян розкриває правду життя, жорстоку і несправедливу, ту, якої пізнав у вирі кримінальних подій, військової служби, бідності, яка не заважала присвятити себе творчості, саме тій, особливій творчості з його власною філософією життя, що так тісно впліталась у справді хороше і живе “кримінальне чтиво”. Ульяненко

Спроби віднайти хорошу статтю  про письменника, при штурмі інформаційних потралів та пошукових гігантів виявились марними. Можливо, сьогодні про Олеся пам’ятають лише найближчі люди, хоча їх, очевидно, і за життя у прозаїка було не так вже і багато.  Привернули увагу хіба що рецензія на неперевершену біографічну книгу, присвячену пам’яті митця -” Ульяненко. Без цензури: інтерв’ю”. 

Сергій Шебеліст у статті “Портрет з натури і без цензури” згадує, що у численних інтерв’ю автор неохоче розповідав журналістам про особисте, про що часто шкодували його співрозмовники і колеги, адже на основі самої біографії Олеся можна було створити запаморочливий детективно-пригодницький трилер. Бурхлива хорольська юність, навчання в Лубенському медучилищі, втеча з дому, мандри на Далекий Схід, Миколаївська “морехідка”, служба в Афганістані, панкування в середовищі богемного Ленінграда, участь у боротьбі за незалежність України, бездомне й голодне поневіряння в Києві, несподіване для багатьох здобуття єдиної за всю історію Малої Державної премії України імені Тараса Шевченка, анафема від православної церкви Московського патріархату за роман “Знак Саваофа”, несправджені мрії про кіно, тавро першого офіційно забороненого письменника-“порнографа”, судовий процес із Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі (т. зв. “Нацкоммором”), фактична перемога у виснажливому процесі, близькі перспективи виходу на міжнародну арену та врешті – смерть за не зовсім з’ясованих обставин… Одним словом, захопливих сюжетів вистачало.

Напевно, тому близький друг письменника, критик Михайло Бриних якось жартома запропонував Олесеві: “Улян, ти напиши про себе книжку, усі 10 томів вийдуть і переплюнуть усе те, що ти понаписував”. Також подібні ідеї висував інший колега по перу – Андрій Курков, який, говорячи про популяризацію української літератури за кордоном, наголошував: “Ульяненка треба продавати як людину з біографією”. На всі ці намовляння Олесь відповідав у властивому для нього стилі: “Мабуть, можна мене й за саму автобіографію продати – це раз. Але, власне, можна і за тексти продати – це два. Можна все скопом продати… Я не проти продатися, та поки що не дуже купують”

Утворений вакуум знань про письменника спробували заповнити друзі літератора, які зібрали, впорядкували і видали збірку “Без цензури”, куди ввійшли понад сорок інтерв’ю з Олесем Ульяненком.

Узагалі, писання було для Ульяненка сакральним і містичним процесом, під час якого життя підкидало йому нові вражаючі сюжети та образи. Найчастіше його героями ставали мешканці суспільного дна, кримінальники та представники звироднілої “еліти”. Вивівши на орбіту маргіналів, письменник започаткував цілу проблемно-тематичну нішу в українській літературі, адже до того писати про таке і так було якось не заведено. Хвиля жорстких урбаністичних романів з’явилася вже після проривного успіху “Сталінки”, відзначеної з подачі Павла Загребельного Малою Шевченківською премією (1997). Завдяки цьому роману, опублікованому в часописі “Сучасність”, Ульяненко – патлатий і в порваних джинсах – увійшов у велику літературу та водночас нажив собі ворогів.

Коли ж вибухнув скандал довкола “арештованого” роману “Жінка його мрії” (2009), який до заборони “Нацкоммором” добре продавався, це стало справжнім ударом для Ульяненка, бо його фактично позбавили засобів до існування. Книжку вилучили з магазинів із формулюванням експерта Варвари Ковальської, що вже стало класичним: “Художня майстерність, мовна виразність автора може сприяти спонуканню негідних інстинктів у читача, що дає підстави визнати їх порнографічними”.

Таким чином, Олесь Ульяненко став першим у незалежній Україні офіційно забороненим письменником, причому класиком, який був змушений доводити право на свободу творчості (не лише своє) в суді й розплачуватись за це лікуванням від нервового виснаження. Однак у підсумку митець вийшов із суперечки переможцем: роман “реабілітували”, невдовзі перевидали в іншому видавництві, а сумнозвісна Комісія з питань захисту суспільної моралі нарешті перестала “займатися літературою”.

Помер 17 серпня 2010 від хроничної сердцевої недостатності, від якої навіть зламалися вхідні двері. Тимошенко, Ющенко та Янукович висловили співчуття рідним та близьким письменника, а Янукович заради нього продовжив тему вінків. Похований, звичайно, під парканом, але, усе-таки, на Байковому кладовищі.

Цьогоріч про Уляна, таки, знову згадали. У рамках роботи IX Київської міжнародної книжкової виставки відбулася презентація роману «Пророк», що побачив світ у видавництві «Український пріоритет».  10 травня біля могили визначного українського письменника, єдиного лауреата Малої Шевченківської премії Олеся Ульяненка відбулася літературна акція з нагоди його дня народження. Почалася подія з короткого брифінгу, під час якого письменниця, організаторка й модераторка заходу Євгенія Чуприна оголосила про старт Міжнародної літературної премії імені Олеся Ульяненка (заснованої минулого року), за поточний 2013 рік.

За те, щоб бути почутим і зрозумілим, автор дорого заплатив іще за життя. Під час однієї розмови він зауважив: “Я проти того, щоб себе жаліти і плакатися, який, мовляв, я нещасний, ніхто мене не любить. Ти вибрав це – і значить, все, іди. Назад повернення немає” 

 Джерела:

http://avtura.com.ua/review/816/
http://gazeta.ua/articles/culture/_vijshov-roman-olesya-ulyanenka-kviti-sodomu/450444
http://ukrlife.tv/video–oles-ulyanenko-moralist-chi-pornograf-video–876
http://litakcent.com/2013/05/13/startuvala-mizhnarodna-litpremija-im-o-uljanenka-za-2013-rik/
http://litakcent.com/2013/05/20/prezentuvaly-proroka-olesja-uljanenka/

2 коментарі

  1. Саме читаю роман Ульяненка “Жінка його мрії”

  2. Дякую за інформацію,за Вашим посиланням знайшов деякі твори автора.

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.