Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1168866 (250 за 24 години)

Гогольfest: передчуття культурних змін

| 1 коментар

Гогольфест

Українська культура самоорганізовується і невдовзі може змінити все суспільство. Такою була одна із тез, що лунали в рамках дискусії “Культура(и). Навіщо це сучасній Україні?” на фестивалі сучасної культури Гогольфfest.  Ініційований театральним режисером Владиславом Троїцьким, фестиваль змінив кілька локацій, припинив існування і минулого року знову відродився на території промислової зони у районі Видубичі. 

ВВС Україна відібрала основні міркування учасників зустрічі:

Олеся Островська-Люта: творчі жести стали помічати

olesia_ostrovska-liuta Керівник програмних проектів фонду “Розвиток України”, голова правління фундації “Центр сучасного мистецтва”:

Починаючи з 1990-их років, культурне життя в Україні надзвичайно змінилося. Для 1998-го року була дуже характерною фраза Юрія Онуха, який казав, що на той час можна було у мистецтві робити абсолютно все, і абсолютно ніхто того не помічав. Тобто, ступінь свободи був справді величезним, робилися речі, які зараз уявити складно.

 Дуже багато речей змінилося. З’явилися якісь інституції, фестивалі. Натомість, коли йдеться про творчу свободу, можливо, все стало трохи інакше і, можливо, це пов’язано з тим, що творчі жести почали помічати. Тобто, суспільство стало більш уважним до того, що відбувається у культурному полі.

Більшість цікавих і важливих проектів, які ми отримували впродовж останніх півтора року, мають міцний освітній компонент. Я думаю, що це пов’язано з кризою офіційної системи освіти у царині культури. Вона не відповідає потребам нинішнього дня. Відповідно, середовище починає самоорганізовуватися і створювати деякі паралельні моделі.

Все це означає, що назріла дуже виразна потреба зміни в освітній системі, оскільки вона часто ще живе так, ніби сьогодні в деяких аспектах 1969 рік.

Владислав Троїцький: інші можливості для простору

 Режисер, засновник фестивалю “Гогольfest”:troickiy

У мене суперечливе відчуття: коли б ти не повертався до України, з одного боку сумно, бо наче нічого не відбувається. З іншого боку, коли я бачу очі людей, які приходять на “Гогольfest”, я бачу, що є гігантська потреба у створенні реального простору життя.

 В Україні, і в Києві зокрема, фактично не сформований простір справжньої комунікації між путніми людьми від культури. Ця спрага, коли в рамках фестивалю 100 годин тривають лекції, і всюди в принципі повні зали, свідчить про те, що це затребувано, це активна історія.

Я відчуваю, що ми зараз перебуваємо у стані такого передчуття дуже серйозного перелому у країні. Це не стосується цих наших монстрів нагорі, а нашої самосвідомості. У той момент, коли ми припинимо індульгувати і спекулювати на очікуваннях, що хтось за нас щось вирішить, як тільки ми візьмемо відповідальність за наше життя у наші м’язисті руки, тієї ж секунди все зміниться.

Тоді з’явиться спільнота активних відповідальних “створювачів”. Тому що в Україні є достатньо великий клас кваліфікованих споживачів, які дивляться хороше кіно, відвідують Центр Пінчука, Цент сучасного мистецтва. Зараз ця спільнота починає накопичувати потенціал, аби переходити до формату креаторів, які створюють художній, інтелектуальний та інший контент.

Важливо, щоб ця непричесана енергія трансформувалася і видавала нагора продукт, який міг би реально комунікувати зі світом, не втративши свою чарівність любительства у хорошому сенсі – від слова “любити”. Якщо при цьому додати певну професійну обробку, то з’явиться те, що може дуже сильно відрізняти все, що відбувається тут, від того, що відбувається навіть у причесаній Європі та дуже агресивній і сильній Москві.

Ми можемо запропонувати певні інші можливості створення простору.

Іван Семесюк: мистецтво пішло в народ

ivan_semesiuk Художник-“жлобіст”:

Я теж відчуваю, що насуваються певні зміни. Я займаюся соціальним мистецтвом, негрантованим. З часом це наше кубло митців, які займаються саме соціальним мистецтвом,  жлоб-артом, зрозуміло, що настав час самоорганізації.

 2012-2013 роки стали зламними для багатьох художніх тусовок. Люди почали бути ініціативнішими, менше очікувати, організовувати власні простори, власні виставки, фактично власні медіа.

Пішла хвиля саме соціально-критичного мистецтва. Мистецтво пішло у народ – я бачу картини своїх знайомих на аватарках або заставках мобільних телефонів. Мистецтво стало живим, воно вийшло з галерейних і навіть фестивальних просторів, воно, дійсно, пішло в люди.

Ось ілюстрація: у Черкасах, де, фактично, ніколи нічого не було, відбувся чудовий фестиваль “Фанаберія”. Двоє людей раптом зібралися, зробили: з певними проблемами, майже без фінансування, але туди прийшли люди.

Я бачу ініціативу, я бачу нове покоління. Можливо, це гучно звучить, але була перша українська хвиля українського мистецтва, а потім, як мені здається, був певний вакуум років на десять, і тепер, можливо, пішла друга хвиля. Пішла публічна дискусія.

Ірина Соловей: своїми силами

 Представниця проекту “Спільнокошт”, директор Garage Gang Kollektiv:solovey
 До спостережень за культурним процесом у 2008 році нас спонукала фінансова криза, тож ми вирішили, що такий культурний процес у майбутньому дозволить у моменти таких криз дуже швидко відновлюватися.

Тому культурний процес ми бачимо більш як організацію нашого життя, звідки з’являються якісь новаторські думки і те, як вони із периферійного простору стають частиною нашого мейнстріму.

Ми бачимо дуже значну інтенсифікацію того, що відбувається навколо.

Завданням на 2008-2011 рік ми зробили зробити культурне середовище ще одним гравцем того, що відбувається у містах. Тому що в рамках класичної моделі “бізнес-влада-медіа-громадські організації” жодне з цих середовищ не було центром ентропії, не могло рухатися в напрямку невідомого, брати його голими руками, працювати із передчуттям завтрашнього дня.

На початку було багато ідей і панувало відчуття, що грошей немає, а отже слід робити все своїми силами. Але митці виростали, набували більших амбіцій, робили щось масштабніше, відповідно з’явилася необхідність залучати фінансовий ресурс і вчитися з ним працювати. На основі цього і виник “Спільнокошт”.

У культурному процесі дуже важливо мати свій голос і чути голоси інших. В нашому випадку це голоси нашої аудиторії, які казали: “Ми хочемо дати гроші на конкретні проекти”. Тоді ми зрозуміли, що треба перебудувати все так, аби люди самі могли обирати проекти, які вони хочуть підтримувати.

Таке фінансування – лише початок. Надходження коштів – це можливість робити щось далі, сильніше, цікавіше, рухатися вперед.

Тези записав Роман Лебедь.
Джерело: BBС Україна

1 коментар

  1. уся культура на білбордах …

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.