Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1169857 (191 за 24 години)

Молодь Одеси бореться з українофобією в місцевих вишах

| 29 коментарів

МолодьОдеса

Одне питання турбує, напевно, нехай не весь студентський масив Інституту соціальних наук, але більшу його частину: чому на роботі в державному закладі, який готує майбутніх політологів, соціологів і працівників Міністерства закордонних справ, фактично майбутню еліту нашої держави, працює од­на людина, яка не те що державу, а українців як народ ледве визнає?» Запис із таким доволі риторичним, на перший погляд, запитанням залишив на стіні інтернет-спільноти Одеського національного університету імені І. І. Мечникова «Студентство ОНУ» Андрій Бондаренко, якому «пощастило» навчатися в одному з найпрестижніших вишів мільйонного приморського міста.

Плюралізм в один бік

Тривалий час, каже студент, він виправдовував ситуацію можливістю плюралізму думок у виші. «Навіть після того, як познайомився з аспірантами цього викладача, які займаються виключно темами про нашого північного сусіда. Навіть після того, як прочитав його книжки, сповнені не те що українофобією, а ненавистю до всього українського, – підкреслює Андрій. – Я заспокоював себе: це демократія, людина має право думати так, як вона хоче, і висловлювати свої думки».

Останньою краплею, після якої вирішив говорити про проблему вголос, стала участь його викладача Геннадія Гребенника, професора кафедри історії та світової політики Інституту соціальних наук ОНУ імені І. І. Мечникова, в українофобському заході ПСПУ Наталії Вітренко, що відбувався в одному з одеських готелів. Там педагог, який виховує майбутню українську інтелігенцію, засвітився разом із Алєксандром Дуґіним, Володимиром Корніловим та іншими одіозними пропагандистами «Русско­­го міра».

«Гребенник – етнічний росіянин, людина, яка приїхала на територію України і яка дозволяє собі висловлювати думки проти її цілісності, яка дозволяє собі паплюжити честь та гідність українського народу. Я не проти трудової міграції, особливо працівників із високою кваліфікацією, я проти людей, які, працюючи тут, намагаються зруйнувати те, що будувалося роками…» – каже одесит.
Андрій Бондаренко озвучує свою позицію, не ховаючись. Інші студенти ОНУ проблему теж відчувають і визнають. Утім, відкрито бунтувати проти українофобів у виші більшість боїться через загрозу відрахування.

Не є винятком і другокурсниця, яка попросила змінити її ім’я, тож назвемо її Катерина. Допис хлопця в соціальній мережі дівчина побоялася навіть лайкнути. За її словами, ті, хто навчається в ОНУ, знають: керівництво вишу моніторить мережу. Приміром, після написаного з телефона під час пари коментаря «Жоден, жоден предмет не викладається українською», що з’явився в тій-таки спільноті «Студентство ОНУ», на перерві до аудиторії відразу зайшла заступниця декана й наказала старості «вгамувати студентів».

Історія України російською

Геннадій Гребенник давно має у виші репутацію українофоба, утім, тільки нинішнє студентство почало цим обурюватися. «Ще 22 роки тому він написав статтю «А хорошо ли это – профессор?», у якій виступав проти українізації освіти, – розповідає Катерина. Цитує працю викладача: «В текущий момент, опять-таки «добровольно», отказываемся от названия университета «Одесский» и языка, на котором говорят все одесситы, то есть отсекаем себя от славных традиций центра блестящей русской науки, лишаемся своей особой гордости, обезличиваемся». Від російської мови професор кафедри історії та світової політики так і не відмовився, викладає нею досі. «Перейти на українську його не змусять, – зітхає студентка. – І навряд чи приберуть із штату…»

Одіозний для багатьох студентів професор не біла ворона поміж викладацького складу вишу. «Гребенник у нас, на жаль, не єдиний такий кадр, – констатують опитані Тижнем студенти, незадоволені політикою русифікації в ОНУ. – Тут є чимало літніх педагогів, які думками досі живуть у Радянському Союзі, тому кожна пара в них закінчується хвилинкою ностальгії за минулим, критикою поганських буржуїв і розтлумаченням чергової думки Маркса. Майже кожен викладач хоча б раз висловлював українофобські настрої. Геннадій Петрович просто особливо буйний». Студенти додають, що про­фесор-українофоб озвучує свої пог­­ляди на лекціях: «Під час курсу з історії зарубіжних політичних вчень Гребенник зневажливо висловлюється про Україну, розповідає про єдність слов’ян, лунають фрази на кшталт «наш русский язык».

За таких обставин питання про викладання українською мовою в ОНУ наважуються порушувати одиниці. «На першому курсі українською були лише ділова українська мова та всесвітня історія. Викладач останньої єдиний провів голосування щодо мови. Ми обрали українську», – розповідає один зі студентів вишу. Його курс відзначився тим, що розпочав внутрішню дискусію про читання предметів російською (нею викладають навіть історію України), що подобається далеко не всім. Дізнавшись про «протестні» розмови, керівництво вишу зобов’язало старосту «вирішити» питання. «Вона розказала нам, що надійшла така вказівка зверху. Хоча сама за українську мову», – кажуть студенти. Після цього бунт вщух, так і не розгорівшись. Загалом тут переконані, що навіть анонімні розмови можуть мати свої наслідки – керівництво та викладацький склад навчального закладу знають своїх студентів і добре розуміють, кого на тому чи іншому курсі турбує мовне питання.

Двійка та бійка за мову

Політика Одеського національного університету імені І. І. Мечникова виходить і за стіни вишу. Разом із педагогами, адже вони нерідко підробляють деінде. Як розповідає А., студент Одеського національного політехнічного університету, всі гуманітарні предмети в технічному виші викладають представники сусіднього ОНУ.

«Чи не кожен аспірант з ОНУ вважає і втовкмачує в голови студентам, що незалежність України – то парадокс і цього бути не повинно», – описує хлопець викладачів із чужої альма-матер. Утім, у його рідному виші теж є українофоби. «Когда вы научитесь нормально говорить? Достала эта мова», – цитує А. доцента Одеського політеху Олексія Стопакевича.

Хлопець стверджує, що саме за зауваження викладачеві та прохання розмовляти українсь­­кою свого часу отримав двійку за лабораторну з ядерної фізики та пораду від педагога: «Учите русский». «Хоча за подібні проукраїнські демарші студентів не виганяли, утім, було таке, що люди самі документи забирали й переводилися в київські виші, де немає утисків за мовною ознакою», – каже студент.

Чимало серед тих, хто відстоює навчання у вишах українською, саме одеситів. «Деякі з них її майже не знають і розмовляють суржиком, проте прагнуть опанувати. Коли постає питання, якою мовою має вестися викладання, хоча зазвичай студентів про це не запитують, одесити кажуть: «Мы тоже украинцы и отлично понимаем все, давайте по-украински», – стверджує А. За його словами, українською пробують розмовляти болгари, яких в Одесі чимало. Утім, за російську завжди активно виступають студенти із сусіднього Придністров’я.

Якось обговорення мови викладання в Одеському політеху навіть призвело до бійки на парі. «То було релігієзнавство, – розповідає один з учасників конфлікту. – Я одразу попросив викладачку читати предмет українською». «Одесса все-таки русский город», – відповіла педагог. Студент зауважив, що це українське місто, у якому живе понад 75% українців. «Одесса – Россия, потому помолчи», – втрутився в розмову хлопець із Придністро­в’я. Після цих слів юнак зірвався: «Викладачка закінчила пітерський ВНЗ, сама вона з глибинки РФ. І ось «постраждалий» із Молдови і викладачка з Костроми мені, українцеві, кажуть, що Оде­­са – це не просто російськомовне, а російське місто. Я поліз у бій­­ку…» Керівництво вишу виріши­­ло приховати конфлікт: хлопця не відрахували, але викладати релігієзнавство українською тут так і не почали.

Сила дії дорівнює силі протидії. В одеських вишах ця аксіома поки що не працює на повну. Втім, торік саме тамтешні студен­­ти зірвали відкриття Центру фонду «Русский мир» у відверто українофобському ОНУ. Саме вони під час презентації «залишенця» Василя Шкляра у приморському місті підняли червоно-чорні прапори в театрі. До того ж уміють ставитися до абсурдних і трагічних ситуацій із властивою одеситам легкістю. «Мені начхати на ви­кладачів-українофобів. Я на російську принципово не переходжу», – каже студентка філологічного факультету ОНУ Яна.

Автор:  Валерія Бурлакова
Джерело: Тиждень

29 коментарів

  1. Якось дуже сумно і дуже неприємно читати таку статтю..:( Якого б чужинця терпіли за те, що він активно насаджує те,що йому заманеться? А що взагалі казати за цю ненависть..?..

  2. Толерантність – це байдужість + страх.
    Не будьте толерастами.

    • Толерантність – це здатність спокійно сприйняти супротивну і АДЕКВАТНУ думку опонента.

      Уточнення, українофобство в принципі не може бути адекватним.

      • а що визначає адекватність? ніщо. це все суб’єктивність думки. для когось і українофобія звична й цілком адекватна. але, оскільки це наша земля, ми не маємо з цим миритися. як уже сказали Вуду й Анонім – борімося й не будьмо толерастами.

        • Треба бути толерантним, це обов’язково у сучасному світі. Але лишень з тими, хто толерантний до тебе. Українофобам поняття толератності взагалі не знайоме, то і до них треба відноситися звідповідним презирством та начханням. Але про “поганих талєрастів” та інше вигадане лайно не починайте – нема чого тут світити такими русистськоподібними (ні, я не робив помилок, саме русистсько-) гаслами на моєму Гуртомі.

          • Гуртом так само ваш, як і мій. Гуртом належить спільноті Гуртом. запам’ятайте це.

            а слово, яке вам здалося російським, я вжив спеціально. хотів підкреслити, що маю на увазі саме тих, що через власну слабкість не чинять опору відвертим ворогам (і при цьому прикриваються толерантністю). це ще можна назвати конформізмом – але це ж, зараза, теж кляте іноземське слово. як варіант, є ще вираз “шмаркля з віслючим терпінням” – вже точно наше і передає суть.

          • Толерантність – це не прояв слабкості.
            Окрім цього, толерантність в принципі не може бути застосована до ворогів, так як їх статус виключає цей пункт.

  3. Борітеся – поборете!!!

  4. Потрібно усіх цих покидьків-колонізаторів спакувати у вагони і вивезти їх в кацапстан. Чехи здається так само вивизли усіх німців, які залишилися внаслідок окупації Чехії. Коли ж це вже у нас так зроблять.

    • ну чому ж вивезти? краще загнати в шахти, заводи, або інші трудові усатнови. нехай спокутують свою провину працею на благо України.

  5. був у Одесі … шах… бігборди з Пушкіном та магучім рос. язіком просто на кожному кроці

  6. Слава Богу, в нас, в Харкові, немає такого. В нашому універі майже всі викладачі російськомовні, але більшість із них проводить лекції українською) Це дуже приємно)

  7. А може, нарешті, почнемо називати речі своїми іменами?
    Назва мала б бути такою:
    “Молодь Одеси бореться з рускім нацизмом в місцевих вишах”

  8. Гарний і відважний. Я б на нього не наважився, тому аплодую цим студентам.
    Добре що у Львові таких казусів нема.

    ЛНУ ім. І. Франка (юридичний факультет) з вами!
    Терпіння…

    • Каміння….

      Я б ще добавив каміння в руки і женіть геть з України тих клятих фашистів. Досить бути “беззубими псами”.

  9. Ось Ви тут усі сперечаєтесь стосовно слів “толерантність” та ін. Краще б запропонували дієві варіанти подолання цього жаху. От наприклад студентський рух на підтримку студентів Одеси. Розумію, що у більшості студенти – це “планктон”(сам колись навчався), але ж варто спробувати?

    • дієвий варіант – дорватися до влади і навести лад у країні.

      • Зазвичай ті, хто дістався влади/корита – зраджують своїм ідеалам, чи просто продаються. А може й не було у них ніяких ідеалів, просто прикривалися ними щоб дістатися влади.

        • ну і що з того?

          • Що з того?))) Я навіть не буду відписувати, тут все зрозуміло з Вами :D

          • еге ж, справді. краще сидіти й терпіти знущання. адже коли ми жертви, ми все робимо правильно, ми білі й пухнасті.

            вам така позиція не видається дивною?

        • Головне щоб Українцями були, а ще краще з заходу України!

  10. Все це порожні слова, за якими стоїть лише провалля. Хочете змін – беріть справу у власні руки. Толерантність кажете? Толерантними ви маєте буди із родичами, близькими та друзями. А так, цей світ будувався і будується на силі. Так було і так буде, на жаль.
    Поки ми тут обговорюємо цю статтю – у світі стає менше українського. Треба діяти!

    • з такою логікою ми можемо і далі одне одного вбивати – бо це правильно, так? так було і буде?

  11. Зважаючи на Ваш коментар, я не звертаюся безпосередньо до Вас, а швидше міркую… монолог.

    Люди припиняли вбивати? о_О Напевно мною була пропущена частина історії існування людського роду…
    Можливо я здивую Вас, але люди вбивали, вбивають (навіть зараз, під час того, коли я пишу ці слова) і будуть вбивати – це природа людини – тварина, хочемо ми цього, чи ні. За землю, майно, самку і т.д.
    Можливо Ви цього не хочете бачити, чи боїтеся визнати природу людини?
    Але це відхилення від теми. Тут йшлося про зберігання культури, мови та самоідентифікації.

    Virake, я не бачу сенсу продовжувати дискусію з Вами. Ви ще мало розумієте світ і висловлюєтесь дуже суб’єктивно, навіть дещо (не в образу) боягузливо.

    • Цікавий діалог, тому вирішив утрутитися:
      1. Щодо філософії (міркувань): якщо людина лише тварина, для якої природно вбивати, то яка може йти мова “про зберігання культури, мови та самоідентифікації.” Адже тваринам ні мова, ні культура не потрібна, а питання про самоідентифікацію у тварин взагалі не виникне. Чи може в людині (не у всіх) все таки є щось “неприродне”, яке спонукає її творити культуру, мову, науку тощо? І взагалі питання про “природність”-“неприродність вбивства” відразу відпадає, коли приходять вбивати конкретно Вас :)
      2. Звинувачення в суб’єктивності чи нерозумінні світу – це палиця з двома кінцями, й легко може бути повернена проти ініціатора.
      3. “навіть дещо (не в образу) боягузливо” – погодьтеся, що висловлювання й дії – зовсім різні речі. Людина може кволо висловлюватися, але в потрібну мить рішуче й діяти, й навпаки – за комп’ютером людина – герой, а на ділі – заєць, і увесь “героїзм” заключається і коментуванні типу “поб’ємо, виженемо, шапками закидаємо, проб’ємось”. Нікого не маю конкретно на увазі, а так узагальнюю. Давайте судити по людині не стільки за висловлюванням (хоча й за ними теж), але в основному за діями.
      П.С. Я багато в чому не погоджуюсь із Virake, зокрема у визначенні значення слова “толерантність” (бо є тлумачний словник), але я спокійно вислуховую думки Virake з цього приводу, бо я толерантний щодо думок, які не заважають нормально жити ні мені, ні Україні :)

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.