Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1168855 (255 за 24 години)

Олена Теліга: жінка в кожній нації є такою, якою її прагне мужчина

| 8 коментарів

Портрет Олени Теліги

Портрет Олени Теліги

Олена Теліга – жінка, яка не потребує визнання та слави, бо її ім’я вже давно вшановане  в новітній історії України.     Біографія видатної громадської діяки, натхненниці українського націоналізму  цікава з багатьох аспектів. Народившись в Росії та отримавши блискуче дворянське виховання, Олена Теліга не підтримала агресивні імперські погляди, а  рішуче стала на  захист України, української мови та незалежності. 

Це не трапилося  раптово – повільно та  болісно Олена Теліга переживала етап знайомства з середовищем української еміграції:

« Уявіть собі великодержавного, петербурзького, імперіяльного шовініста, який з перших дитячих років звик дивитися на весь простір на схід, захід і південь від Петербургу, як на свою кишенькову власність.

І якого не обходять ні ті живі людські істоти, що той простір заповняють, ні ті життьові інтереси, що в тому просторі існують. От така собі Богом дана Русь, у якій всі ті «полячішкі і чухна» лише «дрянь», яка кричить, що їй «автономія нужна…

Я не була киянка. І не пєтроградка. Я була петербуржанка. Я там виросла, там вчилася, там провела війну, там насичувалася Петром І, Катериною Великою… Ну й, розуміється, культурою імперії, главою якої був Олександр Сергійович Пушкін.»

Але  зовсім скоро, в одну мить,  вона усвідомила себе  українкою.

Олена Теліга у товаристві однодумців

Олена Теліга у товаристві однодумців

 Трапилося це так:  « Я була тоді у товаристві блискучих кавалерів, ми сиділи при столику і пили вино. Невідомо хто і не відомо, з якого приводу, почав говорити про нашу мову зо всіма відомими «залізяку на пузяку», «собачій язик»… «мордописня»… Всі з того реготалися… А я враз почула в собі гострий протест. У мені дуже швидко наростало обурення. Я сама не знала чому.

І я не витримала цього напруження, миттю встала, вдарила кулаком по столу і обурено крикнула: «Ви хами! Та собача мова — моя мова! Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!»

Олена Теліга могла уникнути смерті, але свідомо вирішила не йти всупереч долі, яка була вготована мільйонам в Україні. Так, ніби хотіла сказати: « я завжди буду із своїм народом, і в радості, і в смерті».  

    Більшість  сучасних дослідників життя Олени Теліги розглядають її діяльність через призму національно – патріотичних ідей, якими просякнута творчість авторки.   Втім, Олена Теліга  концентрувалася не лише на боротьбі за вільну Україну. Як прогресивну в  поглядах  громадську діячку,  її цікавила доля українського жіноцтва. Олена Теліга не раз поверталася  до роздумів про роль української  жінки в національному аспекті. З образом  українських  жінок, утвердженим в літературі та суспільстві, вона  відверто не погоджувалася.

       Діячка  докоряла українським письменникам і поетам,  ” за те, що в українській літературі не створено  ідеального образу жінки-українки, а жіночі типи малюються двома кольорами: жінка-рабиня і жінка – вамп. Є ще, правда, й третій тип, жінка –товариш, де  вона  різка, енергійна, позбавлена сантименту,  але в ній “так мало жіночости, що – викликаючи пошану – ніколи не викликає любови й адорації”.

  Олену Телігу хвилює не тільки те, які образи української жінки створені літературою, а й те, якою вона є в житті  і якою прагне бути.

      Вона надає величезного значення ролі жінки у формуванні нації борців і стурбована тим, що коли від жінки “вимагається бути лише матір’ю і жінкою, то для неї буде далеко важнішою  рідна стріха від рідної землі. 

“Так буде завжди, – підкреслювала Олена Теліга, – доки кожна українка не навчиться дивитися на чоловіка, дітей, а головне на саму себе, не лише як на сторожів домашнього вогнища, а передусім – як на  сторожів цілости, щастя і могутности більшої родини – націїї.

 Вона зауважила, що в житті все частіше і частіше зустрічаються жінки, які порвали зі старим шаблоном “жінки-рабині” і новітнім “вампом”, вони віддають усі свої думки, всю свою працю і хотіли б віддати своє життя рідному краю.

    Але багато з них, на думку Олени Теліги, стали “суворими амазонками, мужчинами в спідниці, позбавленими всякої жіночости. Безперечно, вони можуть багато зробити для суспільности, але той викривлений, хоч часом і корисний, тип жінки ніколи не стане джерелом натхнення мужчини, який потребує поважности в чині і при праці, але ніжности й гумору – в перерві”.

 Саме в співпраці з чоловіками повинні шукати жінки своє місце в громадському житті, вважала Олена Теліга, і дуже скептично ставилася до тих жіночих організацій, які ізолюються, “творять свій власний “баб’ячий” світ з наївними журналами, зібраннями, підкреслюючи на кожному слові свою рівність з  чоловіками, і в той же час вкладаючи в свою справу чисто бабську наївність і дрібничковість… Лише в   співпраці з чоловіками, а не замикаючися в тісні феміністичні організації, жінка може розвинутися цілковито”,– підкреслювала вона в листі до Н.Лівицької-Холодної від 16 серпня 1932 року.

 “Не мають рації ні ті, що  бачать місце української жінки лише при господарстві в родині, ні ті, що роблять з неї лише громадську  діячку, чи ще гірше – дуже коштовну здобич в руках нещасного знаряддя грошей – мужчини. Так зауважила  Олена Теліга  в гострій полемічній формі в роботі “Якими нас  прагнете?” (1935 рік). Уривок:

 «Жінка-рабиня… її повно в творах наших письменників і попередніх, і сучасних. Це тип сабінки, підвладної своєму панові й окруженню, якої все життя віддається лише мужчині і дітям, і яку цілий прекрасний Божий світ, що лежить з усіма своїми принадами й небезпеками за межею її кохання, пристрасти або вузько-родинних обов’язків, — не лише не манить, а просто лякає…Жінка-українка є там завжди в постаті рабині, що віддає тіло і душу першому зустрічному… 

Читайте повністю оригінальні уривки з  праці Олени Теліги “Якими нас прагнете”  на Жінка – Онлайн.

Автор: Vitalina

Голова громадської молодіжної організації "Жінка", редактор сайту "Жінка -Онлайн"

8 коментарів

  1. може я короткозорий, але чомусь не бачу, чому наші жінки є “рабинями”. в статті це твердження ніяк не проаргументовано. з інших джерел мені відомо, що статус жінки в Україні завжди був набагато справедливішим, ніж деінде. в одного з племен, що пізніше сформували наш народ, був матріархат – характерний рівноправ’ям або домінуванням жінок.

  2. Якщо подивитися на ту статистику, яку сьогодні ми маємо після 20 років незалежності України, то стає очевидно, що жінка сьогодні не має високого статусу в суспільстві. Лише 10% жінок – депутатів у Верховній Раді ( це показники країн третього світу), лише 12% жінок очолюють великі підприємства ( у світі цей показник від 22% до 45%), українки дуже потерпають від домашнього насильства ( за останній рік 120.000 українських чоловіків притягувалися до кримінальної та адміністративної відповідальності за насилля – це лише офіційна статистика). Де це бачено в історії України?

    Я згодна, що статус жінки колись був високим та шанованим в українському суспільстві, але тепер потрібно багато працювати, аби відновити повагу до жінки.

    Зрозумійте, я не звинувачую лише чоловіків, багато жінок самі продукують стереотипи, про які писала Олена Теліга. І цим жінкам також потрібна допомога.

  3. А хто автор портретного зображення? Де посилання на джерело?

  4. Хто автор світлини – достеменно не знаю. Я всього лише чорне – біле зображення з допомогою фотошопу перетворила в кольорове.

  5. Сергій, матеріалові два роки – я дійсно можу помилятися. Більшість фото, особливо про видатних українок, взагалі не існує. Ті що є, в жахливому стані, іноді я обробляю їх фотошопом. Не бачу в цьому криміналу . Якщо ви дійсний автор цього живописного творіння і не бажаєте, аби інші користувалися ним, то напишіть відповідне звернення на сайті, чи заблокуйте картинку.
    І не тикайте. Це не личить жодній людині.

  6. Читав я “Сліпу вулицю” та “Якими нас прагнете”. Мається на увазі, що жінки в масі своїй є консерваторами, які тримаються за чинний лад ( бережуть вогонь в пічці ). А ладом життя на протязі віків в нас було рабство та пристосуванство. Найкраща тактика щоб вижити і зберегти… ні, не націю, а родину. Тому жінки в масі своїй й берегли рабство, відмовляючи своїх синів, чоловіків від національно-визвольних повстань. ( Втім, в кожній нації жінки та чоловіки варті одне одного. ) Якщо ж Україна проіснує незалежною бодай років сто – жінки будуть боронити свободу і навчати їй своїх дітей.

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.