Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1169075 (212 за 24 години)

Антологія жіночої прози: від Лесі Українки до Оксани Забужко

| 8 коментарів

З_непокритою_головою

30 жовтня у Києві презентували антологію жіночої прози «З непокритою головою». Антологію упорядкувала професорка «Києво-Могилянської академії» Віра Агеєва і вмістила у книгу тексти як Лесі Українки, Ольги Кобилянської, так і Марії Матіос та Оксани Забужко, яка, до слова, нещодавно отримала статус кращої письменниці Східної Європи. І якщо в 20-му столітті жінки-авторки лише перестали прикриватись чоловічими іменами, то в 21-му столітті вони заговорили на повен голос.   Антологію жіночої прози «З непокритою головою» літературознавець, доктор філологічних наук, професор «Києво-Могилянської академії» Віра Агеєва впорядкувала на власний розсуд, проте запевняє, що обмежувалась класичними літературними канонами. Під однією палітуркою в антології опинились як Леся Українка, так і Оксана Забужко – жінки, які, на переконання Віри Агеєвої, не лише перестали брати чоловічі псевдоніми й імітувати чоловіче письмо, як було раніше, а й заговорили власними голосами.
​​«Я включала ті тексти, які мені подобаються. З іншого боку, більшість авторок цієї антології – це канонічні авторки української літератури. Для мене принципово, що будь-яка антологія має початися з Лесі Українки і Ольги Кобилянської, тому що вони почали говорити жіночим голосом. В українській літературі в кожному поколінні є дуже сильна жінка авторка. Такою жінкою-авторкою була Марко Вовчок, Леся Українка, такою жінкою-авторкою сьогодні є Оксана Забужко», – зазначила упорядниця.
Навіть маючи вже власний голос, українська жінка як авторка замовкла у радянський період, стверджує Віра Агеєва. Але те, що хотіли сказати жінки, не відповідало соціалістичному реалізму, який тоді нав’язували. А справді жіночим у літературі вже стало 21-ше століття, звертає увагу Оксана Забужко, яка нещодавно отримала статус кращої письменниці Східної Європи, будучи відзначеною літературною премією Angelus. Таким чином Оксана Забужко є однією з тих жінок, які цього року отримали всі найпрестижніші світові літературні нагороди – від Букерівської, до Нобелівської премій.
​​«Я думаю, що це показник того, що ми виходимо зі стану учнівства, що вже є та жіноча мова і є те жіноче речення, яке в 20-му столітті, як правило, треба було доводити і обстоювати», – зауважила вона.
В антології «З непокритою головою» зібрано новелістику 16 найвідоміших авторок модерністської й постмодерністської доби, серед яких: Ольга Кобилянська, Леся Українка, Катря Гриневичева, Ірина Вільде, Ніна Бічуя, Любов Пономаренко, Євгенія Кононенко, Галина Пагутяк, Марія Матіос, Людмила Таран, Оксана Забужко, Оксана Луцишина. Ці твори репрезентують жіночий погляд на світ та нову, власну ієрархію цінностей.

Автор: Ірина Стельмах
Джерело: Радіо Свобода

8 коментарів

  1. Щось мені здається, що пані Агєєва принципово недолюблює авторів радянської доби незалежно від того, яких позицій щодо влади вони притримувались. То писала, ніби роману в українській тогочасній літературі не було, тепер – що жінка замовкла в радянський період. А Ліна Костенко як? Вона хоч і не прозаїк, та хіба ж жіночий голос не може втілитись у поезії? А Ірина Жиленко? А Катерина Мотрич? А Галина Тарасюк?

  2. Згодна, у нас є погана риса: бачити в радянській добі лише негатив, а людей, які жили в ту епоху, зневажати. Це незріло – були позитивні процеси, були негативні, і жіночі таланти також були.

    • Почнемо з того, що всі антології суб”єктивні і “не без пристрастий”. Однак це не стосується, звичайно, добре оплачуваного державою доктора філології Інститут літератури, де культивуються саме “пристрастия”. Щодо письменників радянської доби, то сама пані членкор не народилася у 90-ті, і йшла в науку саме в ті роки і досить таки вдало. Як і авторки антології – пані, яким уже за 50. І архіви багатьох з них ховають і партійні квитки, і комсомольські премії і ще дещо дуже радянське. Отож облишмо дискусії не по суті. Хотілося дівчатам притулитися до безсмертних – на здоров”я. Кожен має право думати про себе щонайкраще.

  3. Воно то так… Але… якби Леся Українка, Ольга Кобилянська чи Ірина Вільде робили антологію української прози, чи поставили б у ряд із собою Оксану Забужко чи ту ж таки Віру Агеєву? От вопрос…

    • Мені як пересічному читачеві бачиться багато спільного у творах Лесі Українки та Оксани Забужко, О.Кобилянської та І. Вільде і М. Матіос: без сумніву, теперішнє покоління прискіпливо вивчало твори попередниць і розвивало запропоновані ними теми. На мою думку, якби поважні пані-класики мали перед очима досвід ХХ століття, його мораль і звичаї, то не зреклися б своїх учениць. Бо свого часу Леся Українка так само прагнула вийти з народницького гетто й орієнтувалася на міжнародні зразки, як і О. Забужко; їй, напевно, імпонували б євро-американська освітченість і суспільний пафос своєї сучасної колеги. Кобилянська і Вільде, котрі заради художньої правди не соромились шокувати тогочасну добропорядну публіку, швидше були б на боці “порнографічної” Матіос, аніж Табачника.

      • Панно аспірантко, хваліть собі своїх євро-американських пафосних професорок з радянськими скелетами-партбілетами у шафах скільки влізе, але не розписуйтесь за великих мертвих. Не доросли ще. Та й гріх.

        • Хоч і не доречно переходити на особистості у пристаттєвих коментарях, проте мені, безробітному психологові і всього лиш магістрові, лестить побути аспіранткою:). А з шанувальниками “великих мертвих” сперечатися немає сенсу. Бо, по-перше, вони не читають текстів тих, кого обстоюють, а по-друге – бояться життя з усіма його складностями і суперечностями, відгороджуючись від нього дутими авторитетами. Я не філолог, щоб порівнювати таланти у числовому співвідношенні і не бачу, чим таким особливим Леся Українка ліпша від Забужко. Так, Українка хронологічно перша, без неї, швидш за все, Забужко у звичному нам амплуа й не існувало б, як і значної частки українських письменників і письменниць. Але обидві вони – всього лиш люди, які писали тексти, провадили культурну діяльність відповідно до тих суспільних умов, в яких існували. І у Лесі Українки, і в Забужко були проколи й недоліки, але й вдалих “місць” у обох чимало. Набравшись злості, можна назвати другу епігонкою першої. Чому не можна ставити їх в один ряд – не розумію, поясніть. Наші письменники не досконалі, але ліпших – шкода – немає.

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.