Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1169079 (213 за 24 години)

Письменнники – євромайданівцям!

| 3 коментарі

books

Зрозуміло, що думати нині про щось інакше, окрім як революцію та Євромайдан, не виходить. Усі помисли – там, і всі ми – там: хто душею, а хто й власною персоною. Але зрозуміло й те, що нікому не відомо, як надовго затягнеться наше стояння на вулицях, адже плани на завтра часто стають відомими лише сьогодні. Тому маємо набиратися сил і укріпляти свій дух. Як? А читанням книжок! Саме таких, які піднімають бойових дух, спонукають не лише правильно думати, а й діяти. Які саме книжки варто читати під час єврореволюції, радять українські письменники. Отже…

…ЧОЛОВІЧА ПОЛОВИНА ЛІТЕРАТОРІВ 

Іван АНДРУСЯК: «Мене завжди надихає добра поезія, а тепер, здається, найдоречніше буде пригадати (а багатьом, очевидно, й по-справжньому відкрити для себе) класику ХІХ-го сторіччя – Тараса Шевченка, Івана Франка… Не конче якісь хрестоматійні тексти, ба навіть краще не хрестоматійні, а просто відкрити «Кобзар» чи «З вершин і низин», і за що око вхопиться – те й на душу ляже… А хто поезію сприймати категорично не здатен (бо є й такі люди, небагато, але є), тому в цей час я рекомендував би класну пригодницьку історичну прозу, скажімо, «Джур» Володимира Рутківського чи «Козацький оберіг» Дмитра Білого.

Андрій БОНДАР: «Гадаю, в ці дні для українців ідеальними текстами є «Листи до Луцілія» Сенеки та «Кобзар» Шевченка. Сенека для того, щоб озброїтись найвищою мудрістю. Там є більшість відповідей на всі питання, які хвилюють людей на Майдані й поза ним. «Кобзар» – для того, щоб залишатись у зв’язку, сказати б, зі своїм найпотужнішим еґреґором. Людям потрібні мудрість і дух».

Михайло БРИНИХ: «Не думаю, що читання може для когось у ці дні бути помічним – радше користь може бути від нечитання: насамперед, від нечитання всілякої інформаційної каламуті, бо це тільки забирає час і нерви, але не дає можливості нічого збагнути. Для книжок ще буде час, але не зараз. На щастя, «сила духу» та протестні настрої від цього не залежать. Та й нема такої літератури, яка могла би ефективно перетворювати мудаків на самураїв».

В’ячеслав ВАСИЛЬЧЕНКО: «Вірші Тичини, Стуса, Костенко і… Маяковського. Гадаю, вони у цьому сенсі доволі доречні. А ще «Захар Беркут». Щоб знали, що Беркут може бути й нашим».

Павло ВОЛЬВАЧ: «Зміцнювати силу духу книжками треба було раніше. Сьогодні ж, мені здається, не найкращий час для читання. Треба бути на вулицях. До речі, саме вулиці, Майдан, чи не найпозитивніше впливають на настрій. Попри все».

Анатолій ДНІСТРОВИЙ: «У ці нелегкі буремні дні, як на мене, варто читати такі важливі книги: «Здоровий глузд» Томаса Пейна, «Громадянську непокору» Генрі Девіда Торо, «Партизанський маркетинг» Джея Конрада Левінсона, «Мистецтво морального протесту» Джеймса Джаспера, «Теорію партизана» дуже конфронтаційного, але «пізнього», правого філософа Карла Шмітта, «До біса систему» лівого активіста Еббі Гофмана, «Бунтівну людину» Альбера Камю, «Суспільство спектакля» Гі Дебора, «Тюремні зошити» Антоніо Грамші.

Брати КАПРАНОВИ: «Ви конєшно будєтє сміяцця, але рекомендуємо читати нашу книгу «Щоденник моєї секретарки». По-перше, в ній аналогії з 2004 роком. По-друге, оптимістично. По-третє, можна зробити аналіз помилок і висновки – що вже зараз можна зробити, щоб у майбутньому не доводилося знову виходити на майдани. Можна ще також нашу «Мальовану історію незалежності України». Коріння майбутніх перемог – в історії, а нашу версію історії можна читати «без брому» (алаверди Винниченку) і пишатися власним родоводом. Там, до речі, чітко пояснюється, чому нашу країну ніколи не вдасться розколоти і чому не вдасться створити український авторитарний режим. Ну і на солодке – джерела національної і міжнаціональної єдності народів України. Висновки: це не буде легко, але ми переможемо!»

Макс КІДРУК: «Свято Козла» нобелівського лауреата Маріо Варгаса Льоси – про Трухільйо, диктатора Домініканської республіки, про те, з чого той починав і як закінчив».

Андрій КОКОТЮХА: «Насамперед варто просто читати. Бо неграмотні люди не здатні зробити жодного вибору та прийняти будь-яке рішення. За того, хто не читає нічого, навіть коміксів, мислить такий самий неграмотний фюрер, історія довела. А ось для підняття бойового духу – жодної рефлексуючої літератури! Жодних текстів, котрі проповідують самозаглиблення, довбання глибоко в носі з метою доколупатися до мозку тощо. Один за всіх, всі за одного. «Три мушкетери» Олександра Дюма. «Граф Монте-Крісто» його ж: про втечу з в’язниці. Загалом найкраще бойовий дух піднімає література, герої якої не сидять на місці, а мають мету, вірять у себе та йдуть до перемоги. Тільки не гинуть заради ідеї – неодмінно виживають і перемагають ворога з останніх сил. Отже, закликаю читати європейську й американську пригодницьку літературу, хоч класику, хоч актуальну. В будь-якому перекладі, не шукайте ворожих мов! Бо ця література базується на потужному фундаменті: свобода особистості, демократичні цінності, Зло покаране, Добро морально торжествує. Не раджу читати російських авторів у цьому жанрі. Не тому, що маю якісь упередження. Просто нинішня російська масова література – плоть від плоті тієї Системи, якій опирається Євромайдан та наші однодумці. Виняток – Борис Акунін. Він, будучи поліглотом та маючи змогу читати кращі зразки іноземної літератури в оригіналі, давно все зрозумів. Тому став одним із небагатьох російських авторів, хто вийшов свого часу на Болотну площу. До того ж має мужність сказати про своє небажання перебувати в одному приміщенні з Володимиром Путіним. Але його романи – не агітація, просто зразки перемоги Особистості над Системою».

Олег КОЦАРЄВ: «У буремні й тривожні дні часом варто зупинитися, замислитися, відчути мить і тяглість. І тут дуже придалася б, наприклад, книжка українських перекладів поезії Пауля Целана «Мак і пам’ять». Це перша збірка видатного німецькомовного єврейського поета, нашого земляка, уродженця Чернівців, але цікава вона не цим, а дуже своєрідною образністю, медитативним настроєм, зрештою, це просто висококласна європейська поезія середини ХХ століття!»

Сергій ПАНТЮК: «Коли говорять гармати – музи мовчать. Це прислів’я втрачає актуальність, тому що більшість людей на сьогоднішніх барикадах – це письменники, художники, музики. Читати сьогодні треба поезію, бо тільки вона здатна налаштувати людський дух на звершення, досягнення мети. А на прозу зараз просто немає часу. А тому зараз час вогненних інвектив Шевченка, Малинюка, Симоненка, Стуса».

Степан ПРОЦЮК: «Всім порадити важко. Я перечитував вірші Євгена Маланюка і Олега Ольжича, із його геніальним афоризмом: «Держава не твориться в будучині, держава будується нині. Ці люди – на сталь перекуті в огні, ці люди, як брили камінні». Ольжич пише тут про велику історію великої, але не надто щасливої, держави, котра ще стане і могутньою! Також варто переглядати історичну прозу про українських лицарів та героїв. Таких книг – багато».

Антон САНЧЕНКО: «Пригоди бравого вояки Швейка», що ж іще?!.»

 …ЖІНОЧА ПОЛОВИНА ЛІТЕРАТОРІВ

Наталка ДОЛЯК: «Варто читати зараз Тютюника, Барку, Самчука, Багряного, аби згадати, що з нами робили «оті», які кажуть, що нам потрібно дивитись у східному напрямку».

Міла ІВАНЦОВА: «Вважаю, що для підняття духу треба йти на Майдан – і власний дух підтримувати, і допомагати по змозі майданівцям, відірваним від своїх домівок. Говорити з ними, слухати й співати гімн України. А ще піти подивитися на «альтернативний мітинг» за загорожею…»

Ірена КАРПА: «Від диктатури до демократії» Джина Шарпа. Чудова книга про дієвість і способи мирного опору».

Олеся МУДРАК-КОВАЛІВНА: «Художні твори, які можна порадити для читання на Євромайдані з метою розкриття самоцінної особистості, пасіонарія за духом, для підняття сили волі, усвідомлення людської та національної гідності, заперечення деструктивних тенденцій в суспільстві: лірика («Як би то ти, Богдане п’яний…», «Мені однаково…») й поеми («Холодний яр», «Великий льох», «Розрита могила») Т. Шевченка, лірика й драматичні поеми («На ріках Вавилонських», «Кассандра», «Бояриня») Лесі Українки, лірика («Не пора, не пора…», «Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте…» та ін.) й поеми («Похорон», «Мойсей») І. Франка, лірика та поема «Незнаному Воякові» О. Ольжича, лірика Олени Теліги, епопея «Попіл імперій» Ю. Клена, поема «Поет» Т. Осьмачки, В. Стуса («Палімсести»), Г. Чубая («Вертеп»), М. Вінграновського («Ніч Івана Богуна»), В. Герасим’юка (поетичні ремінісценції повстанського резистансу), іронічні вірші Ю. Винничука, О. Ірванця.

Прозові твори «Холодний яр» Горліса-Горського, «Фавст» Г. Косинки, «Чотири шаблі» Ю. Яновського, «Козаки в Московії» й «Нотатник» Ю. Липи, «Сад Гетсиманський», «Людина біжить над прірвою» І. Багряного, «Діти Чумацького шляху» Докії Гуменної», «План до двору», «Ротонда душогубців» Т. Осьмачки, «Орда» Р. Іванничука, «Московіада» Ю. Андруховича, «Чорний ворон» В. Шкляра, новели В. Портяка («Крислачі», «У снігах»), твори Галини Тарасюк, Мирослава Дочинця, драматичні твори «Між двох сил» В. Винниченка, «Патетична соната» М. Куліша, «Морітурі» І. Багряного, а також гайдамацькі, січові та повстанські пісні.

А взагалі у такі моменти в суспільстві найпривабливішою є народна творчість. Зокрема, Майданна. Підняття сили духу при цьому стовідсотково забезпечено! А ми ж така нація, що піднімаємо себе, і свій дух, і свою волю, – як би не було зле, – гумором. У іронії – наша сила! Тримаймося!

Світлана ПОВАЛЯЄВА: «Мазепу» Богдана Лепкого, «Собаче серце» і «Білу гвардію» Булгакова, «SNUFF» Віктора Пєлєвіна. А взагалі-то, тим, хто мало читав, зараз уже пізно – тільки «накачаний» інтелект впорається з такими ситуаціями. Щоб зберігати спокій і не вестися на «дезу» (дезінформацію), простого інстинкту самозбереження або доброго серця не достатньо».

Оксана РАДУШИНСЬКА: «Майдан – це не лише революція, це ще й емоції – від бунтівного духу, до відчуття єдності, піднесення, закоханості, братання, сумнівів, впевненості, нездоланності, пізнання свого Я… Все це є в поезії. Щодо авторів – тут залежить від особистих уподобань і сприйняття душевних ритмів, своєрідної алхімії. А прізвище приходить на ум тільки одне – Ліна Костенко. Чи поезія, чи проза – у неї все неперехідне!»

Роксолана СЬОМА: «Вважаю, що тепер кожен свідомий українець має бути на площі/майдані свого міста, має займатися активною громадською діяльністю, думати, яким чином допомогти Євромадану, осмислювати й аналізувати події та інформацію, а не відключатися від реальності, занурюючись у читво, яким би життєствердним воно не було… Але є одна річ, яка справді може підтримати український дух і яку варто собі нагадати кожному свідомому українцю. На це навіть час є! «Декалог українського націоналіста» Ленкавського!»

Анна ХОМА: «Рекомендую «Психологію українського народу» Олексія Губко і «Украдене ім’я» Євгена Наконечного. Ці книжки допоможуть зрозуміти, хто ми є, чому ми не можемо жити на колінах, піднімуть самооцінку українців. А завдяки цьому ми зможемо підняти нашу Україну на належний рівень!»

Разом – до перемоги!!!!!!!!!!!!

Автор: Жанна КУЯВА
Джерело: Слово Волині

3 коментарі

  1. Анатолій Дністровий дав найкращі поради, і, як не дивно, Карпа. Читати треба книги з економіки, політології, соціології, права, міждисциплінарні дослідження з актуальних проблем сучасного суспільства (Дякувати “Темпорі”,””Ніка-центру”, “Літопису” та ін. маємо трохи таких). І не тільки на майдані, а завжди. І боротися за свої права завжди. А не так, як у нас буває: ті студенти, що більше за всіх галасували на Майдані 2005, поперед усіх складалися на хабарі викладачам:).

  2. “Діти колонії” Олега Чорногуза – пророчі речі до сьогодення України

  3. Був на Майдані… Ні часу, ні бажання щось читати не було… А як би і було, то найменше – якусь філософську чи то політекономічну літературу…

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.