Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1169399 (174 за 24 години)

Валентин Васянович: «Українське кіно – це кіно українською мовою!»

| 24 коментарі

Васянович

Валентина Васяновича без перебільшення можна назвати надією українського кіно. До того ж надією не на перспективу, а от прямо зараз. У цього, зовсім не «зіркового», чоловіка завжди є купа задумів, які він наполегливо втілює в життя. Валентин якось сказав: «Працюйте щодня, нехай навіть по дві години, але регулярно».

 

Цього року митець презентував публіці свій доробок у жанрі неігрового кіно – фільм “Присмерк” (Васянович за освітою режисер-документаліст), за який отримав “Золотого Дюка” у національній конкурсній програмі ОМКФ. Проте ми намагалися говорити з режисером не лише про його роботи, а й про ситуацію в українському кінематографі загалом.

[youtube https://www.youtube.com/watch?v=_OZzac0M0oA]

– Фільм «Креденс» мав успіх на минулорічному кінофестивалі, але під час його прокату замість того, щоб Україна отримала різдвяну казку, ми мали пекло на Майдані Незалежності та Інститутській. Чи є у вас плани по перезапуску «Креденса» в прокат?

– Так, є. До мене нещодавно підходив продюсер Володя Філіпов, який займався дистриб’юцією мого першого ігрового фільму «Звичайна справа». Він це робив досить артистично, вкладаючи гроші в рекламу, промо… Я мав досвід з іншими дистриб’юторами, де взагалі нічого подібного не було… Єдина поліграфія – афіша в кінотеатрах і все. Дуже мало людей про фільм дізналося… Хоча непогано ми йшли, здається, 25 було залів. Але на тлі подій, що відбувалися на Майдані, досить мало людей змогло подивитися “Креденс”. І Володя запропонував ще раз прокатати це кіно. Він зараз має зв’язатися з дистриб’юторами, кому належать права, і або домовиться, або ні. Але мені дуже хочеться це зробити, проте навіть якщо не вийде, попередньо ми розмовляли з платформою “Мegogo”, і я піду іншим шляхом – викладу фільм…

– Просто викласти?

– На “Мegogo”. Не на трекери, а на офіційну платформу.

– А була в умовах конкурсу вимога, щоб фільм відбив певну частину коштів у прокаті?

– Це неможливо! Жоден український фільм не повертає грошей. У Європі теж 99% фільмів не повертають вкладених коштів. Гроші на кіноіндустрії заробляють лише в Америці, для котрої весь світ є ринком збуту продукції, Індія, яка має свій мільярд і, можливо, Китай може відбити… Для цілої Європи це не є бізнес.. Там державні та недержавні фонди (під котрі спеціально написані закони), наповнюються різними відрахуваннями з телепрокатів, інтернет-користувачів тощо, і за цей рахунок фінансується європейське кіно. Воно не є прибутковим, ніколи не було і не буде.  Це вкладення грошей на рівні країни в імідж, культуру, мову, спілкування зі своїми громадянами і цілим світом

– Але ж є і зворотній приклад. Візьмемо ті  ж «Тіні незабутих предків». Кажуть, що вони «відбили» в прокаті вкладені гроші…

– Ну, кажуть різні речі… Можна казати що завгодно. Я теж зараз скажу, що відбив в прокаті якийсь фільм, але це не буде правдою… Я не можу стверджувати, що те, що кажуть інші, – це правда чи неправда, але все це виглядає дуже сумнівно. Я думаю, що там є якісь тонкощі…

– Також є така думка, що державне фінансування – це велика спокуса гроші розпилювати, а не витрачати на кіновиробництво…

– Спокуса завжди є, але на відкриті пітчинги ви можете завжди прийти послухати, скажімо, мій проект чи проект інших режисерів та собі приблизно оцінити вартість проекту, а потім порівняти його з результатом. В комісії, котра виставляє оцінки, сидять досить поважні люди, на яких я не можу тиснути, бо вони заслужили цю повагу в кіносвіті. За рейтингом роздаються ці гроші… Можливо, там були якісь “перекоси”, якщо іноді не ті проекти проходили, проте 90-85% – це були чесні конкурсні змагання, і це кіно фінансувалося, знімалося і з’явилося в українських кінотеатрах. До пітчингів – це було непрозоро, не зрозуміло як ці гроші розподілялися, і ходять чутки, що хочуть зараз прибрати держагенство, пітчинги, а повернути стару систему, розподіл коштів знову зробити непрозорим.

– Складна ситуація в Україні, але на скільки років вперед у вас є творчі плани?

– Творчі плани на рівні ідей у мене є. Багато ідей! Щоб втілити ідею в сценарій мені потрібен місяць, але у мене має бути стимул, мотивація, бо просто щось писати – це не завжди діє.  Писати, щоб покласти в стіл – я так не можу! Коли я знаю, що, скажімо,  за півроку я отримаю фінансування, я збираюся, пишу сценарій і подаю на конкурс, Далі збираю всі документи і роблю фільм. А коли така ситуація, що вже місяці 4 чи 5 нема голови “Держкіно” й не зрозуміло, коли з’явиться, і чи буде взагалі агенція та пітчинги, така ситуація не надихає. Фактично галузь зупинилася.  Зараз дороблюються якісь старі проекти, котрі були раніше запущені, а що далі?

– Отже у вас такого нема: «Я виношу цей задум 5 років…»

– Ні! Зараз світ дуже швидко змінюється.  Я дуже швидко змінююся разом зі світом. Те, що я 3 роки тому знімав, фільм «Звичайна справа», а потім фільм «Креденс» – це дуже велика різниця. А те, що буде третім, воно теж буде зовсім інше.

– Може натякнете?

– Є як мінімум 5 ідей, але над ними потрібно працювати. Після роботи з Мирославом Слабошпицьким над «Плем’ям» (гран-прі “Тижня Критики” цьогорічного Канського фестивалю, оператор та продюсер стрічки В.Васянович, прим. авт.) я геть по іншому зараз матеріал сприймаю: відношення, підхід до історії, взагалі до вибору жанру… До всього! Ти спілкуєшся з людьми, ти від них, від світу щось береш… Зараз світ дуже динамічний, і ти маєш з ним змінюватися, бо будеш неактуальним. І це не є чимось штучним, під що ти маєш ніби підлаштовуватися…Ти просто з ним ростеш і змінюєшся

[youtube https://www.youtube.com/watch?v=uNRZKixsIb8]

– А буває так в українському кінематографі, що приходить до тебе дядько з грошима і каже: «Ти зняв непогане кіно, я дам тобі купу грошей, зніми таке ще»?

– Зі мною такого не траплялось.

– А взагалі таке є в українському кіно?

– Все, що спадає на думку, це фільм «Хайтарма», котрий був фінансований з приватних джерел. Наскільки  я чув, багата людина його профінансувала. А зі мною такого не було.

– Деякі режисери мають своїх улюблених операторів, акторів, Чи могли б ви піти шляхом Мартіна Скорсезе, який знімає весь час Ді Капріо?

– З усіма акторами, з котрими я працював, мені було дуже комфортно, і я хочу ще з ними працювати, Але розумію, що є ще дуже багато людей, яких я ще не знаю, тому хочеться максимум всього взяти і весь час рухатись… Це фантастичний світ, і весь час ти щось нове відкриваєш, і уявлення про те, яким має бути твоє кіно, воно швидко міняється.

– Українські актори, мають якусь «зіркову» хворобу від того, що їх взяли в кіно? Чи вони намагаються викластись на повну?

– Мені щастило саме з такими, котрі хочуть викластись. Для них твій фільм як останній, і вони роблять свою роботу на 100%.

– Візьмемо ваш останній фільм. Повернення в документалістику сталось тому, що не було проведено конкурсу?

– Ні. Я починав як документаліст і дуже комфортно почуваю себе в цьому жанрі. Але є єдина річ, яка робить документалістику досить складним жанром, бо для документального кіно найважче знайти героя, котрий буде органічним, відкриється перед тобою і впустить в своє життя. Такі люди рідко зустрічаються. В «Присмерку» родичі, яких я знаю 100 років, і в один з приїздів до них, я зрозумів, що треба знімати кіно. Я не міг пропустити, проігнорувати цього. Я побачив, що його треба рік знімати, і буде кіно.

– А може документальне кіно принести якісь статки чи це теж робота лише для душі?

– Зі мною такого не траплялося, щоб документальне кіно на якихось прокатах…Фестивальна історія – так, таке було… З фільмом «Проти сонця» я здобув немало призів, і грошових, і інших на фестивалях. Але це є лотерея. Знімаючи фільм, про це не треба думати, бо навіть найкращий фільм може не піти на фестивалях. Свій останній фільм я взагалі вважаю подарунком долі, можливо, другого фільму такого не буде.

– Голосування на фестивалях за кращі фільми завжди є об’єктивним чи все ж є політичні моменти? Мені здалось, що найкращим фільмом минулого року був «Ланчбокс», але перемогу віддали «Географу»…

– Ну, дуже було схоже це…  Але я не можу казати, що це було підтасовано, але я б теж за «Географа…» не голосував, а саме за «Ланчбокс». Для мене це було дивно, несподівано, та й виглядало якось так… Хоча думка спеціалістів, кінематографістів, людей, як займаються кіно, як правило, сильно відрізняється від думки глядача.

– А на V Одеському кінофестивалі був уже фільм, який вам сподобався?

– На жаль, нема часу дивитися фільми на цьому фестивалі. Я подивився 3-4 фільми. Немає часу, бо я зайнятий в кіноіндустрії як режиссер-продюсер.

– Фільми ж можна знімати не лише для прокату в кінотеатрах, їх, можливо, купували б українські телеканали? На вашу думку, українські телеканали зацікавлені в українському продукті?

– Не зацікавлені! Вони досі не були жодним чином зацікавлені, тому що кіно це не є циклічний продукт. У них є сітка, яку розписують наперед, Якщо я принесу 10 фільмів, їм буде набагато легше вставити в сітку, знайти спонсора… Коли я приношу один фільм, у них сітка забита, і вони думають, куди його поставити… А ну давайте з півдванадцятої… Замало грошей, бо це не бізнес. Це разовий показ… І кудись його засовують…Ніяк не зацікавлені, ніяк не підтримували… А зараз вони прикриваються якимись гаслами «Новий час. Нові герої. Треба формувати…», але коли їх люди питають чи збираються вони інвестувати в україномовне кіно, вони кажуть, що мова – це не головне. А я для мене єдиний показник приналежності фільму – це мова! Виключно! Я вважаю, що українське кіно – це кіно українською мовою! Наголошую на цьому!

– Часто говорять, що в Україні немає кіно, нема режисерів… Чи варто відійти від штампів, бо багато хто намагається наслідувати Параджанова, або Голівуд чи Росію… Коли українські режисери знайдуть власний шлях в кіно? Тому що польський фільм, наприклад, можна впізнати..

– Наслідувати когось нема сенсу ніякого. Проблема  молодого кіно в тому, що є популярним досі українське поетичне кіно.

– Я думаю, воно заважає зараз розвиватися…

– Так! Що таке українське поетичне кіно? Чому воно з’явилося? Тому що не можна було казати, що це погано і те погано… Бо тоді одразу ніякого кіно не було б… Бо тебе ізолювали б від суспільства. Тому режисери навчилися так називати погане поганим, що одразу й не зрозумієш. Обходити гострі кути, щось там придумувати: образи, третє, десяте… Цей період, слава богу, закінчився, зараз треба простіше розмовляти з глядачем. Це є вчорашній день. Але є традиції, і від них важко іноді відсторонитися… У Європі такого не було, тому що там весь час люди казали на біле – біле, а на чорне – чорне. Якщо ми хочемо спілкуватися зі світом, щоб вони нас зрозуміли, треба приблизно на одній мові з ними спілкуватися. Є традиція тоталітарних часів…

– А Європа готова сприйняти наш продукт?

– Європа давно готова. Вона вже сприймає на фестивалях, і знову ж таки фільм «Плем’я» підтверджує це: 3 головних призи на “Тижні критики” канського фестивалю дали перший раз в історії.

– Може, хтось скаже, що це кон’юнктура?

– Яка кон’юнктура?

– Ну, Україна, боротьба, шлях до волі…

– Ну, могли б дати один приз, якби це кон’юнктура. Але забрати 3 з чотирьох.

– У Мартіна Лютера була мрія, у Наталії Королевської була мрія… Яка мрія є у Валентина Васяновича?

– Моя мрія є кіно! Оскільки за останній час я зняв досить багато фільмів, більш нічим іншим займатись не хочу! Кіно – це така штука, яка примушує тебе весь час рухатись, аналізувати ситуацію, себе, і весь час змінюватись і вчитись чомусь новому. Це найфантастичніша професія, я вважаю, в світі. Я не хочу звідси йти, хочу продовжувати. А для того, щоб воно продовжувалося, не треба нічого придумувати, треба лишити пітчинги, як це відбувається в Польщі, Франції і в усьому цивілізованому світі. Якщо є закиди «папєрєднікам», що була корупція, то просто лишіть пітчинги, але зробіть так, щоб корупції там не було. Не треба нищити те, що є.

– Отже є надія, що ви нас знову вразите і здивуєте?

– Я теж дуже сподіваюся!

[youtube https://www.youtube.com/watch?v=h0A1wmHtZmM]

Автор: Костянтин Климчук
Джерело: Кореспондент 

24 коментарі

  1. Такої ж думки) «Українське кіно – це кіно українською мовою!» До речі, у нього сьогодні день народження.)

  2. З заголовком не погоджуюся. Важливим є те, ким ти себе відчуваєш, а не якою мовою говориш.

    • Тут я з вами згоден. Заголовок взятий з оригіналу

    • Можливо. Але як на мене, все ж мова є одним із об’єднувальних факторів нації.

    • Andy, якби всі українці думали так як ви, української мови давно б не стало. Яка причина того, що знімають російською в Україні? Не одне століття русифікації, котру потрібно долати, а не заохочувати та заплющувати на неї очі, або писати, що це не важливо. Якщо керуватися вашою тезою для всесвіту взагалі нічого не важливо. Тож, нумо, станемо всі монахами і поїдемо у Тібет. Бо насправді у цьому світі ВСЕ – не важливо. Ви хочете так жити? Живіть, але в Тібеті, монахом. Філософствуйте там скільки заманеться.

      • Про “Тіні незабутих предків” і начебто нічого не сказав, але підісрав так підісрав

      • Вікторе, ви неправильно мене зрозуміли.

        Звичайно, що необхідно робити все для поширення і популяризації української, звичайно, що треба намагатися максимально заохочувати людей її вчити і використовувати її у фільмах.

        Але це ще не означає, що якщо нам ще поки що не вдалося когось заохотити, то ми маємо називати фільми цього когось іноземними. Так само це не означає, що якщо хтось в Україні ще поки що говорить російською, то його треба називати іноземцем.

        Розумієте, про що я? Ми маємо заохочувати, а не плювати в лице.

  3. Повністю згоден

  4. Цитата: >>Проблема молодого кіно в тому, що є популярним досі українське поетичне кіно.

    Серед кого воно популярне??? Га ? Ще скажіть, що серед молоді ! Вже час, як то кажуть, “роззути очі”

    • Мені здається ніхто вже давно і не проводив ніяких досліджень того, чого насправді хочуть глядачі.. вони просто варяться у власному котлі

    • Гадаю, малось на увазі коло тих, хто відповідає за виробництво кіно.
      Як на мене, то нам не завадило б пару фільмів з якісним голівудським зображенням і нашими героями, які б бились із усією нечистю всесвіту заради України!))

  5. шкода, що наші в переважній більшості просто не хочуть знімати для глядача. Розумію, що артхаус річ теж важлива, але в Україні його лише і створюють.
    А зняти щось касове – для цього потрібна робота з іноземними партнерами, розкрутка фільмів, якісна картинка, хороший кастинґ, робота над спецефектами, добре прописування сценарію, операторська робота та використання світлофільтрів. А на скільки я знаю, у нас із цим глухо.
    Загалом, потрібні класні продюсери, які все це зможуть поставити на ноги.

  6. Цитата Andy: Важливим є те, ким ти себе відчуваєш, а не якою мовою говориш.

    Безумовно. Австрієць не є німцем, аргентинець не є іспанцем. Мова не завжди визначальний чинник самоідентифікації. Але з кіно (чи літературою) все ж таки трошечки інакше. Можна скільки завгодно називати Гоголя українським письменником, але творив він російською, він складова російської літуратури. Чехов говорив: “Я настоящий малоросс, я в детстве не говорил иначе, как по-малороссийски”, але це не занесе його твори до здобутків української літератури. Так і з кіно. Насамперед є англомовне, іспаномовне, німецькомовне чи російськомовне кіно. Так його сприймають у першу чергу, географія має вторинне значення.

    • Просто в яблучко!

    • Той самий випадок.

      Ви також неправильно мене зрозуміли.

      Мова має ВЕЛИЧЕЗНЕ значення. Мова – це ДУЖЕ визначальний чинник самоідентифікації.

      Як ви влучно підмітили, особливо це стосується літератури і кіно.

      Фільм українською мовою має набагато більше значення для українського мистецтва, ніж той же самий фільм будь-якою іншою мовою.

      Ми маємо робити все, щоб фільмів українською мовою було щонайбільше.

      АЛЕ. Це аж ніяк не означає, що ті українські фільми, які, на превеликий жаль, зняті іншою мовою, мають для нас бути іноземними. Вони – українські, хоча й з меншою мистецькою вагою.

      Якраз тому я не погоджуюся із заголовком. Це все, що я хотів цим сказати.

      Дякую за розуміння.

      • Та ніякого розуміння!
        Російськомовні й російськокультурні особи українського походження, які розмовляють з власними дітьми, читають, пишуть, мають інтерфейс мобілки, складають запит у пошуку в Інтернеті… винятково/переважно РОСІЙСЬКОЮ – це Українці?
        Якщо істота ходе перевальцем, як качка; крякає, як качка; має качиного дзьоба; загалом виглядає качкою – то ЦЕ КАЧКА!!! Навіть якщо її прізвище “Віслюк” або “Вівця”.

        • Можна сказати навіть простіше- кіно яке зняте в нас, але навіть не дубльоване(або не перекладене на українську мову) нажаль вже не є частиною української культури, такі фільми іноземною(а це часто російськомовні) більш належать до іншої культури і відповідно роблять внесок в розвиток іноземної кіноіндустрії, а не української як це повинно було би бути. Отож і виходить незовсім звичайна ситуація, що іноземні фільми зняті іншими кріїнами(як писалося вище- англомовне, іспаномовне, німецькомовне та ін. кіно, мультфільми тощо) роблять більший внесок в розвиток українського через те що до них роблять дубляжі, або переклади. То ж якщо порівняти іноземні фільми перекладені на українську та наші серіали(що часто крутять по стб, 1+1, Укріїні та ін), мені здається що вже краще іноземні ніж такі свої, користі вони більше приносять(української мови там явно більше).

        • Теж саме можна додати і до ігор, як це не прикро, але в нас намагаються створювати своє(і це добре звичайно), а от про локалізацію до іноземного продукту як це робиться в ряді країн чомусь забувають, а це не менш важливо. Ми всі радіємо що в нас створюють свої ігри, а забуваємо що в нас одній з найбільших країн Європи немає свого локалізатора. Іноді думається краще б наші фірми які розробляють програми, краще займалися локалізацією. Але це так, думки в голос.

  7. Валентин Васянович вроде бы ничего конкретного про “Тіні незабутих предків” и не сказал, но падла, обгадил и фильм и режисера.

  8. Findnig this post solves a problem for me. Thanks!

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.