Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1171025 (153 за 24 години)

«Плем’я». Рецензія

| 19 коментарів

Життя за законами суспільства

Перший повнометражний фільм Мирослава Слабошпицького оповідає історію хлопця на ім’я Сергій, який потрапляє в інтернат для глухих. Там, як і в будь-якому закритому суспільстві, існують свої правила, і ти або танцюєш під дудку ватажка банди, або отримуєш по потилицы і плювки в кашу. Сергій примикає до банди і разом з іншими хлопцями продає поробки у поїздах, лупцює перехожих, що б відібрати їжу і здає в оренду дівчаток з інтернату водіям фур для плотських утіх. Але одного разу система валиться. А виною тому — любов.

Звичайно, в таких складних умовах прояв цього світлого почуття теж виглядає трохи не так, як в романтичних комедіях. Спочатку Сергій купує любов дівчини за гроші, а потім бере її силою та й взагалі заявляє права на малу, наче вона його власність. А дівчинка мріє про поїздку до Італії, куди її збирається доправити, не інакше як для сексуального рабства, ушлий «бізнесмен».

Лаконічні, практично завжди статичні кадри, зняті, в основному, загальним планом, складаються в картини насильства і чорнухи. Але в той же час фільм не виглядає нав’язливо чорнушним. За винятком, мабуть, епізоду з абортом. Його тривалість і натуралістичність прекрасно вписуються в канву розповіді, але для сприйняття це занадто важко. Не знаю як хлопцям, але дівчатам дивитися на це нестерпно. З початку фільму і десь до середини, здається, що ця картина про глухонімих і про їх нелегке життя. Задаєшся питанням, чому ж якщо глухі — так відразу все погано? Але пізніше стає абсолютно ясно, що ця історія не стільки про глухих, скільки про людей взагалі. Мова жестів — це лише мова. Засіб вираження, зрозумілий тим, хто розрізняє значення цих жестів. Однак, ті, хто не знає «умовного коду», багато не втратять. Адже тут говорити особливо немає про що. Історія класична і в ній все ясно без слів. Це історія всього світу і всього людства. «Плем’я» — плакатний артхаус з воістину чарівним фіналом. Звичайно, фінал цей жорстокий і шокуючий, нехай і справедливий (з цим не погодяться лише церковники й затяті гуманісти). Але ті почуття, які виникають, коли дивишся останні кадри, не просто бентежать, ти по-справжньому дивуєшся тому, наскільки люди можуть бути безпорадними.

«Плем’я» неможливо сприймати однозначно. Так, в ньому багато чорнухи, але в той же час режисер не намагається видавити з глядача сльозу, викликаючи бажання повіситись від горя прямо в кінозалі. Тут багато що сприймається відчужено, абстрактно. У цьому виявляється гуманізм автора по відношенню до глядачів. Дивним чином в цій, досить таки трешевий, стрічці можна побачити Ромео і Джульєтту. Однак, є на них наліт якогось недостатнього натхнення. Ніби ці люди застрягли на тій стадії, коли вони вже хочуть відчувати, але ще не готові до цього.

Тетяна Свірідова, Cineast. Переклад Юлія Кукліна 

19 коментарів

  1. Все б нічого, але режисер – гандон, ви вже пробачте на слові. Таке називається “і сам не гам і другому не дам”.
    Український оскарівський комітет обрав фільм “Поводир” для представлення України. А творці конкуруючої картини “Плем’я” звинуватили Український оскарівський комітет у необ’єктивності і корумпованості і погрожують дискваліфікацією України на Оскарі.

  2. Фільм чудовий.
    Настільки 2 години пролетіли, що навіть не помітив.
    Кінець мені нагадав Догвіля.

  3. Фільм знято на досить високому рівні (дуже приємно бачити, що українські фільми нарешті починають прогресувати), але занадто вже він похмурий і депресивний. Не сподобався.

  4. Не вразило. Мабуть я не фанат арт-хаусу. Протягом всього фільму йдеться про якихось глухо-німих гопників. Наче нам звичайних гопників поза фільмом не вистачає…

  5. Дуже сподобався фільм. Хоча моментами дивитися було страшнувато. Особливо сцена з абортом. Бррр. А коли виходила йшла після перегляду додому, то досить чітко вчувалися кроки людей і звуки машин. Стрічка пробирає — а це найголовніше.

  6. Купа малої гопоти і діти які займаються сексом. Не дивно що оскарівський комітет вибрав інший фільм. Хай знімають порно – у нього теж завжди є свій глядач, але мало хто називає це мистецтвом.

  7. ніколи не думав, що інтернати – це злочинні угрупування.

    • Це відносно рідко. Хоча, все ж буває. Відсутність батьків та байдужість (або невміння) вихователей до цього і йде.

    • Про це і література є. Михайла Слабошпицького “Автопортрет художника в зрілості”, Є. Положія “Юрій Юрійович, улюбленець жінок” — там невеличкий уривочок, і то ще порівняно легкий для сприймання. Ю. Покальчук теж співпрацював з інтернатами, не знаю, чи встиг щось написати, але його інтерв’ю шокують.
      Добре було б зібрати в одному місці посилання на книжки такої тематики, бо фільм у багатьох викличе море запитань, бо власне на це він і спрямований.
      І ще. Мені дивно, що до реалістичних фільмів чіпляють мало не презирливий ярлик “арт-хаус”, тоді як усілякі фільмики про вампірів та мутантів це схвалювана норма. Збочинство якесь:). Ми вперто не хочемо дивитися в обличчя правді, і коли нам на великому екрані показують те, що відбувається, можливо, на сусідній вулиці, кажемо своє “Фе! Чорнуха!”.
      Між тим “Плем’я” корисне уже тому, що будь-яка дівчина, подивившись сцену аборту, тричі подумає перед тим, як зробити аборт самій.

  8. Це не рецензія, а спойлер…Дякую, авторе…

  9. підкажіть, де завантажити? Зсилку, будь ласка

  10. де можна завантажити? Дякую!

  11. цей фільм варто переглядати психологам як навчальний посібник. Авторам – шана, “як сильно й страшно” – вице написали.

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.