Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1170999 (177 за 24 години)

Російська мова зазнає утиску в Україні? Просто схеми і таблиці.

| 36 коментарів

В Україні українською мовою:

– видаються книги(сумарний тираж) 56%;

– видаються газети (сумарний тираж) 30%;

– видаються журнали  (сумарний тираж) 10%;

– продається книг 13%;


 

 

 

Джерело

36 коментарів

  1. Яка логіка моніторингу ” Руского радіо” чи “Шансон” ? чому в переліку немає “львівської хвилі” ?!
    А загалом нічого нового…

  2. Я в шоці !!!!! Навіть не чекав такого. Я собі уявив, якби в Німеччині, чи Франції було, що тільки кожний десятий журнал німецькою (чи французькою відповідно).

  3. А всьому винні ніхто інший , як ми , тому що цінуючи українську, розмовляючи нею , всерівно більшість купляє книги й журнали російською, томущо як більшість каже: “Я не звик читати українською “,” російською більш приємно читати,” “російська більш потрібна в житті” і т.п.
    ” Руского радіо” і “Шансон” – регіональні , до національного рівня ніодне радіо недотягує , бо наприклад на Закарпатті ніодної з перечислених радіостанцій немає

    • Багато хто ще каже, що переклад не дуже, немає сучасних книжок (бестселлерів) українською, проте це не зовсім правда. Переклад деколи настільки якісно зроблений, що окремі фрази запам’ятовуються надовго (для прикладу гляньте на першу сторінку “Тінь Вітру” Карлоса Сафона виданим Книжковим Клубом). Те що їх небагато, тих перекладів, так це попит формує пропозицію. Якщо ми довбатимемо магазини, що хочемо наступний твір Кінга українською одночасно зі всім світом, то до нас прислухаються. Як наприклад з Поттером, це ж не випадково ми мали наш чудовий переклад разом зі всім цивілізованим світом.

  4. це все пішло із союзу, а хто винен …? ми? ні! однак… гроші – люди –

  5. Попит народжує пропозицію. Потрібно часто ходити на дубльовані фільми в кінотеатр, читати книги в українському перекладі, слухати українську музику. Взагалі якщо вам вистачає грошей то візьміть за правило витрачати певний % на український матеріал + отримаєте задоволення. Я наприклад не фанат книжок, але взяв за правило 1 раз на тиждень ходити до кінотеатру навіть якщо у вікенді немає фільмів “шедеврів”.

  6. Це почалось не сьогодні, ось знайшов матеріал:

    Gazeta.ua підготувала вибірку з 50 історичних дат, на які припадають найжорстокіші заборони рідної для українців мови.

    1622 — наказ царя Михайла з подання московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні “Учительного Євангелія”К. Ставровецького.

    1696 — ухвала польського сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.

    1720 — указ царя Московії Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.

    1729 — наказ Петра ІІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.

    1731р. – цариця Анна Іванівна вимагала вилучити книги старого українського друку, а “науки вводить на собственном российском языке”. У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 р. наказувала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, “а побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами”.

    1763 р. — наказ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

    1764 р. — інструкція цариці князеві О. В’яземському про посилення зросійщення України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.

    1766 р. — суворий наказ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які видаються в московській друкарні, випробувані й затверджені синодом.

    1769 р. — сувора заборона Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою та розпорядження вилучити ті букварі, що вже були розповсюджені й використовувалися.

    1782 р. — постанова про створення спеціальної комісії для запровадження в усіх навчальних закладах Російської імперії єдиної форми навчання та викладання російської мови.

    1783 р. — запровадження в Київській Академії та українських колегіях навчання російською мовою. Було видано наказ “О непременном и неукоснительном соблюдении как учителями, так и учащимися правил российского правописания”, а дяки та священики мали читати молитви і правити службу Божу “голосом, свойственным российскому наречию”.

    1784 р. — наказ митрополитові Київському й Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи викладачів Києво-Могилянської академії, які послуговувалися українською мовою.

    1786 р. — наказ митрополитові Київському контролювати лаврську друкарню, щоб не було ніяких відмінностей із московськими виданнями, а в Києво-Могилянській академії запровадити в систему навчання мову, узаконену для всієї імперії. Видано “Порівняльний словник усіх мов”, у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.

    1817 р. — закриття Києво-Могилянської академії, головного центру української культури (відкрилася знову лише 1991 р.). Запроваджено викладання польською мовою в усіх початкових і вищих народних школах Галичини Австро-Угорської імперії.

    1834 р. — відкриття наукового осередку зросійщення “Юго-Западного края” — Київського імператорського університету.

    8 лютого 1838 р. було ухвалено рішення про відкриття комітету внутрішньої цензури в Києві. Цей орган діяв при університеті св. Володимира і тримав під контролем усі друкарні, що входили до Київського навчального округу. Дійшло до того, що почали забороняти окремі літери з української абетки.

    1859 р. — заміна австро-угорською владою української абетки латиною у Східній Галичині та на Буковині.

    12 червня 1862 р. розпорядженням міністра освіти було закрито безплатні та недільні школи — останній осередок української початкової освіти для дорослих.

    18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ П. Валуєв у таємному циркулярові зазначав, що “никакого особенного малороссийского язика не было, нет и быть не может, и наречие их, употребляемое простонародием, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши”. Заборонялося навчання в освітніх закладах усіх рівнів, друкування книг духовного змісту, навчальних та для народного читання українською мовою.

    1864 р. — флігель-ад’ютант Олександра II барон Корф розробив програму протидії впливові українофілів у Малоросії шляхом “наводнения края до чрезвичайности дешевими русскими книгами”, що, на його думку, “лишило би малороссийскую литературу шансов сколько-нибудь существенно расширить круг читателей”. И отримав схвальну резолюцію імператора: “Дельно. Мысль весьма хорошая. Сообразить, как ее исполнить”.

    1869 р. — указ царської адміністрації про доплату чиновникам “в 10-ти Юго-Западних губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местних уроженцев”, за успіхи у зросійщенні України. Це заохочення було без змін продубльовано ще й 1886 року.

    1881 р. — заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.

    1883 р. — заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля).

    1888 р. — указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами. На Украъны почали з’являтися Серьожи, Колі, Сені, Петі, Вані, Міши, Даши, Маши.

    1895 р. — заборона друкування українських книжок для дітей.

    1903 р. — заборона виголошення промов на честь відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві (усі без винятку присутні на знак протесту залишили міську думу).

    1907 р. — урядом зліквідовано українську періодичну пресу, конфісковано видану в роки революції (1905–1907) українську літературу.

    1908 р. — указ сенату Російської імперії про “шкідливість” культурної та освітньої діяльності в Україні, “могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности”.

    1914 – заборона святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка; указ Миколи II про скасування української преси; заборона в окупованих російською армією Галичині й Буковині вживання української мови, друкування книг і часописів українською; розгром товариства “Просвіта”; зруйнування бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

    1929–1930 рр. — арешт і суд 45 діячів української науки, літератури, культури, УАПЦ — за належність до “Спілки визволення України”.

    1932 р. — ліквідація всіх літературних організацій та утворення єдиної Спілки письменників СРСР.

    1934–1941 рр. — знищення архітектурно-культурних пам’яток в Україні, арешт і страта 80% національної інтелігенції.

    1934 р. — розстріл у Харкові 34 літераторів, серед яких були К. Буревій, О. Близько, І. та А. Крушельницькі, Г. Косинка, Д. Фальківський, М. Яловий та інші за стандартним на той час обвинуваченням “в организации подготовки террористических актов”.

    1938 р. — постанова “Про обов’язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР” і посилення русифікації України згідно зі спеціальним рішенням XIV з’їзду КП(б)У.

    1946 р. — ліквідація греко-католицької церкви й підпорядкування її Російській православній церкві. Постанова пленуму ЦК КП(б)У “Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури, різка критика часописів “Вітчизна” й “Перець”.

    1946–1949 рр. — ліквідація українських культурних здобутків — “ждановщина”.

    1947 р. — Л. Каганович проводить нову “чистку” серед культурницьких кадрів, звинувачуваних в “українському буржуазному націоналізмові”.

    1951 р. — погромні статті в газеті “Правда” проти “націоналістичних ухилів в українській літературі та мистецтві”.

    1958 р. — постанова пленуму ЦК КПРС “Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток народної освіти”; Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилення зросійщення України (зокрема, про не обов’язкове, а “за бажанням батьків” вивчання української мови в російських школах України).

    1961 р. — нова програма КПРС проголосила політику “злиття націй” і подальше зросійщення союзних республік.

    1964 р. — умисний підпал Державної публічної бібліотеки АН УРСР. 1965 р. — перша велика хвиля арештів українських діячів (П. Заливаха, Б. та М. Горині, С. Караванський, В. Мороз та ін.).

    1967–1971 рр. — арешти В. Чорновола, А. Лупиноса, ініціаторів “Листа творчої молоді Дніпропетровська” проти зросійщення, убивство А. Горської, підпал Видубицького монастиря, нищення могил Січових стрільців у Львові.

    1972 р. — друга велика хвиля політичних арештів (В. Чорновіл, Є. Сверстюк, Іван та Надія Світличні, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, Ігор та Ірина Калинці, О. В. Романюк — згодом патріарх Володимир УПЦ КП та десятки інших).

    1977 р. — арешт і суд членів Української Гельсінської групи та ін. (М. Руденко, О. Тихий, М. Матусевич, М. Маринович, Г. Снєгірьов, Л. Лук’яненко та ін.). 1978 р. — директива колегії Міносвіти УРСР про “Удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки”.

    1979 р. — чергова хвиля арештів українських діячів (О.Бердник, Ю. Бадзьо, Ю.Литвин, М.Горбаль — усі вони отримали максимальний термін ув’язнення в таборах суворого режиму з подальшим засланням). Убивство композитора В. Івасюка. Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.

    1983 р. — постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови у школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови й літератури (“Андроповський указ”) та директива колегії Міносвіти УРСР “Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки”, спрямована на посилення зросійщення.

    1989 р. — постанова пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (зрозуміло — російську) в СРСР.

    1990 р. — постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу оіфіційної мови в СРСР.

  7. Українська в медіа дуже популярна, так погоджусь з вище сказаним про Карлоса Руїза Сафона – читав дві книги, дуже приємно читати українською. Дуже часто позитивні відгуки дає російськомовний глядач про фільми з укр. дубляжем: Др Хаус, Прибулець Павло і т.д. В більшості випадків укр. дубляж “витягує” фільм – Такер и Дейл проти зла.
    Я вважаю, що проблема навіть і не в попиті, просто рос. видання краще фінансують ( можливо ), тому і книги часом краще оформлені \ якість паперу \ і т.д.
    Але попри все український продукт існує, тому я вже давно став постійним гостем гуртом, а не рутрекер.

    • О, а другі Тачки. Та це ж просто шедеврально!!! Кіно так собі, але із-зі перекладу, озвучки, особливо Сирника, дивився двічі.

  8. Товариство, вітаю з Днем української мови! Сьогодні підписався на передплату “Всесвіту” (vsesvit-journal.com). Вартість одного примірника складає 31 грн. Шкода, що сьогодні цей журнал ( з 85-літньою історією) невідомий для українців.

  9. Вітаю зі святом душі нашого народу.

    А що до статистики. Продовжуйте терпіти приниження ви добьєтесь ще “видатніших” результатів. Бо як казали давні: “пропустіть один напад і ви надихнете цим багатьох”©. Не хочете перетворитись на малоросів? Байкотуйте все кацапське від товарів до їх діалекту. Культурний варіант це використовувати мову загального світового спілкування(Англійську). Ставтеся до людей так само як вони ставляться до вас. Це породжує взаємоповагу.

  10. А що ти зробив щоб це змінити?!

  11. дуже обурують “аргументи” російськомовних громадян України:
    1) якщо українська мова домінує в певній сфері (дуже рідко) чи є якась державна підтримка в обмеженій сфері (ну взагалі випадок на грані фантастики), то “навіщо нам нав’язують цю мову”, “ми думаєм па-русскі”, “где же свабода вибора язика?!” і тп.
    2) якщо ж українська мова в пеній сфері (дуже часто, все досить чітко в приведеній вище статистиці) “пасе задніх”, то у російськомовних звучать інші репліки: “зачєм ваабще нужна мова, єслі єй нікто нє пользуєтся”, “вот відітє, русскім язиком пользуєтся большинство насєлєнія (вірно підмітили, саме “населення”, бо поняття “народ” чи “нація” в такому випадку взагалі не пасує)” тощо.
    ІМХО: суперечка з подібними індивідуами не має сенсу, жодного (абсолютно жодного) шансу їх переконати, нажаль, немає((

  12. “Російська мова зазнає утиску в Україні? ”
    А якого фіга вона взагалі робить в Україні ? І чому української немає в Росії ???

    • Українська мова є в Росії. Поїдьте в Бєлгородську область, де половина населення користується українськими словами, типу буряк, хоча вважають їх питомо російськими. Інша справа, що вимовляють їх послуговуючись фонетикою та її особливостями російської.

  13. Може я дурний, та поясніть мені, як може бути, що навіть в крайніх північних чи східних селах, межуючих з Росією, до цих пір більшість населення розмовляє українською мовою (хай і не літературною, але діалектною У-К-Р-А-Ї-Н-С-Ь-К-О-Ю”)? І це ті, що жили за “совєтов” в російськомовному середовищі, ті, що читають насамперед російськомовні видання, ті, що ходили в російськомовні школи, ті, що себе ідентифікують як російськомовні, але такими насправді не є?
    Як на мене, мовне питання є заполітизованим, адже кожен чує те, що хоче чути: ті, хто з західних регіонів, не чують своїх полонизмів, фонетики, наближеної до сусідніх Польщі, Молдови, але чомусь помічають споконвічні фонетичні, граматичні варіанти слів, що були і є на території півночі України та її сходу, ідентифікуючи їх як Російські. І, навпаки, північні і східні регіони не помічають і не сприймають інших споконвічно українських рис, що характерні для української мови та розповсюджені насамперед на заході.

    Для того, щоб говорити про мову, треба з’ясувати сутність мови, розмежувати мову “літературну” і “національну”, а потім вже голосити на всю країну.

    Невже Ви вважаєте, що якщо видається 1000 чи 2000 тисячі книг російською, і 100 книг українською, то читач обов’язково буде пропорційно до цього читати 1 українську і 10-20 російську? Я вважаю, що ні. Хіба всі одночасно прослухують всі ці радіостанції, продивлюються всі телепрограми?

    До статистики необхідно ставитися обережніше та подавати реальні факти, а не виходити з гіпотетичних міркувань.
    Необхідно з’ясувати, наприклад, не кількість видань певною мовою, а відсоток громадян, котрі надають перевагу тому чи іншому продуктові та якою мірою його засвоюють зі сторони мовної.
    Можна швидко переглянути і 200 російськомовних каналів, а реально потім подивитися один україномовний, і сказати, що відсоток переглянутого українською мовою складає лише 0,5, насправді ж цей показник складатиме понад 90 %, бо інформація сприйнялася саме україномовна.

    Не хочу ставати ні на захист російської мови, ні на її осуд, але давайте дивитись об’єктивно.
    Подивіться на прогнози навіть “іменитих”, котрі казали про суцільний геноцид мови української, прогнозували про її зникнення або зменшення функціонування. Але ті, хто говорив українською, так і продовжують, ті, хто говорив російською, нею ж і спілкуються.

    • Цитую!
      “Невже Ви вважаєте, що якщо видається 1000 чи 2000 тисячі книг російською, і 100 книг українською, то читач обов’язково буде пропорційно до цього читати 1 українську і 10-20 російську? Я вважаю, що ні. Хіба всі одночасно прослухують всі ці радіостанції, продивлюються всі телепрограми?
      Можна швидко переглянути і 200 російськомовних каналів, а реально потім подивитися один україномовний, і сказати, що відсоток переглянутого українською мовою складає лише 0,5, насправді ж цей показник складатиме понад 90 %, бо інформація сприйнялася саме україномовна.”

      Ви, дуже вузьколобо думаєте, якщо ви думаєте сьогоднішнім днем то ті хто прокручує російськомовний продукт, неважливо чи це книга, фільм, музика, вони думають про перспективу у майбутьному і не живуть одним днем. Поясню свою думку, якщо ви бачите в магазинах переважно російський продукт, ваша свідомість і ваш вибір з часом призвичаюється, хоч яким би ви патріотом не були, з часом ви виберете той продукт до якого ви звикли в магазинах, на прилавках кіосків чи де інде і врешті решт купите його! Ця політика тиску привела до того, наприкладі, що у Білорусі вже набагато більша половина, разом із приезидентом говорять на російській мові, а тим часом народжуються малі діти вони не звикають до своєї мови, а з дитинства вони чують іншу мову, із часом призвичаюючись забувають власну, тим самим викорінюючи на теренах Білорусі, рідну мову! Проблема українців в тому що вони не вміють жити у перспективу, не вміють дивитись у майбутнє а живуть одним днем, говорячи:- “якось буде, аби не гірше”!

      • >якщо ви бачите в магазинах переважно російський продукт, ваша свідомість і ваш вибір з часом призвичаюється
        Так не піддавайтеся цьому впливу, не дивіться ТБ, замінить його Інтернетом. Наприклад, ви колись чули по радіо хоча б одну пісню японською? Звісно ж ні. Однак це не заважае мені слухати багато японської музики та дивитися аніме.

  14. Jakyj by choroshyj pereklad ne buv vserivno chomus bilshist ljudej bilshe dyvljatsa rosiyskoju, bo jim ukrainska nepodobasjetsa , ne dyvlachys na te scho vony neju rozmovlajut

    • Є докази? Проводилось статистичне опитування?

      • Я знаю багатьох людей, які спілкуються українською, але фільми дивляться російською, бо кажуть, що так звичніше чи українською не звучить і т.п. Іншій частині людей байдуже якою мовою дивитися, а, оскільки переважає, російськомовний контент, то вони не заморочуються пошуками і дивляться російською. Ось Вам і вся статистика.

  15. Дотолерастились

  16. Не дивлюся фільмів російською, не купую ні книг, ні фільмів, ні дисків російською, ні квитків в кіно з фільмом російською…

    • Не дивлюся фільмів російською; не купую книг, журналів, газет, брошур тощо російською; ні фільмів, ні дисків російською, ні квитків в кіно з фільмом російською; читаю лише українською, дивлюся лише українською, розмовляю лише українською.
      Проте це ненормально, що в Україні українське потрібно ШУКАТИ, а російське в Україні на кожному кроці…

  17. Серед сфер найліпші справи – в освіті та кінематографі. Українською мовою в середньому в Україні навчається понад 75% учнів. А зовнішнє незалежне оцінювання у 2011 році – за власним вибором – більше 82% випускників складали державною мовою.

    Кількість фільмів, дубльованих українською, хоч і зменшилася у порівнянні із 2009 роком, але все одно досі становить майже половину кінопродукції, ще третину демонструють із українськими субтитрами.

    На противагу державною мовою в Україні видають лише 10% журналів, 30% газет і 56% книг.

    Українська значно менше лунає в теле- і радіофері. За результатами моніторингу FM-мовників 31 жовтня, лише 4% пісень на них лунали українською.

    А частка українського мовлення у програмах восьми найрейтинговіших телеканалів у сукупності становить лише 22%.

    “Радіостанції дискримінують україномовних громадян України. За результатами всіх останніх досліджень, принаймні половина українців спілкуються українською, а в радіоефірі – лише 4%, на телебаченні – приблизно 20%. Це пряма дискримінація”, – вважає один із співаторів дослідження, шеф-редактор мережевого видання “Тексти” Роман Кульчинський.

  18. це ніщо інше як цілеспрямоване знищення української мови

  19. http://www.youtube.com/watch?v=FlGPiUKXP_I&feature=player_embedded про роботу волонтерів а не держави по підтримці української в Україні((((
    Пробував сам додати новину, але не розібрався з відео(((

  20. Треба починати завжди з себе!!! Розповсюджувати фільми Українські та українською (які б паршиві вони не були((), в неті створювати Укр сайти на наших доменах і звичайно що вони повинні бути україномовні, слухати УКРаїнське в тому числі радіо та купляти так саме КУПЛЯТИ компакти наших виконавців, а не лише завантажувати в неті, ну і кнги наші і УКРаїнською купляти. Такий приклад: виписую трохи книг в “Книжковому клубі” відсотків 90 замовляю Українською та УКР авторів звичайно це дурниця, але якщо більше людей так замовляли то думаю власники цієї фірми рано чи пізно збільшили б кількість нашого!!! УКРаїномовного та УКРаїнського.
    Від нас мало шо залежить, але ми чомусь і далі продовжуємо думати так глобально на рівні законодавства… потрібно починати з маленького…

  21. Цифри жахливі(
    Влада в Україні – стадо ди*****!

  22. Отак почитаєш десь на форумах, на регіональному ТБ подивишся, захисників Української мови , друкованих видань та іншої Україномовної продукції хоть відбавляй! Тільки жаль що за межами телебачення, форумів, соц мереж і скарг вдома на кухні ці ”патріоти ” і “захисники Українського ” на ніщо не здатні!!!

    • Ви спочатку розберіться на якому сайті ви пишете, а потім пишіть.

    • Чесно кажучи це не правда…

      В своєму житті я деякий час праював в Києві, в сфері послуг. Спілкувався з людьми рідною українською. А в Києві значна більшість розмовляє лише російською. Було навіть таке, що жалілись на мою українську начальству і це смішно було потім почути від начальника.

      І взагалі я намагаюсь у всьому підтримувати українське, зокрема книги, фільми з гуртому, якими ділюсь зі своїми друзями.

  23. Було б дуже цікаво порівняти з цифрами наведеними Іваном Дзюбою в його “Інтернаціоналізм чи русифікація” 40 років тому http://litopys.org.ua/idzuba/dz12.htm

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.