Проект започатковано 7 січня 2007
Гуртом нас: 1171185 (163 за 24 години)

Огляд серіалу «Табу» (2017)

| 14 коментарів

Нещодавно подивився міні-серіал «Табу». Якщо коротко, то я його ненавиджу до глибини душі, його творців зневажаю, а потенційним глядачам раджу триматися якнайдалі. Таке судження, якщо подивитися збоку, якесь надто категоричне, хіба ні? Згоден. Тож давайте розберемося з усім по-порядку.

Намагатимуся не розкривати сюжетних подробиць. Втім, через особливість даного серіалу, не можу гарантувати, що моя писанина не створить протилежного враження. Вважайте це за офіційне попередження.

Про серіал: Дізнавшись про смерть батька, 1814-го року до Лондона повертається авантюрист Джеймс Ділейні, який сам до цього багато років вважався загиблим в Африці. Тут він розпочинає втілювати в життя план, метою якого є викриття і покарання винних у смерті батька, а також використання спадку для побудови власної торгівельної імперії. В цьому його інтереси перетинаються з інтересами королівської влади, могутньої Ост-Індської компанії, а також Сполучених Штатів Америки, яким тоді загрожувало повторне британське завоювання.

Перша мить падіння

У враженнях від «Табу» я пройшов крізь декілька етапів. Спершу був вельми заінтригований – буквально з першої хвилини. Вступна сцена вразила своєю картинною досконалістю. Костюм, звуковий супровід, настрій дощу – все це значно перевершило мої очікування і знайшло всередині якийсь емоційний відгук. Те, що діялося протягом перших двох серій можу описати приблизно так само – це набір дуже потужних візуальних замальовок, в яких дух і атмосфера значно важливіші за сюжет. Можна сказати, що я був зачарований з першого погляду. І не дивно – я з тих, хто вміє цінувати гарну картину, наповнюючи її власним змістом.

Схоже, що тут і закралася перша біда. Повертаючись назад, до своїх початкових очікувань, зазначу, що через власну неуважність я якимось чином хибно сприйняв анотацію, або не так її запам’ятав. І це ще м’яко сказано: для мене, наприклад, стало цілковитою несподіванкою те, що все відбувається в 19 ст. Тож коли я нарешті почав дивитися, всі упередження, які я до цього міг мати про серіал, було знищено. Це був початок із чистого аркуша. Все, що я спостерігав, тепер виглядало суто таким, яким його зображували творці серіалу, без спотворень через суб’єктивність. Саме тому перші враження були такими потужними. Я навіть надихнувся на власну творчу роботу, за яку до того довго ніяк не міг узятися.

То в чому ж проблема? А в тому, що так не могло тривати вічно. Тон серіалу зберігається однаковий протягом усіх восьми епізодів, і вже після четвертого-п’ятого він почав приїдатися. Коли так довго дивитися на, по-суті, одне й те саме, рано чи пізно почнеш вирізняти недоліки. А їх тут було предостатньо. Перше, що впало у вічі, коли первинні «чари» розвіялися – те, наскільки брудним і неприємним творці серіалу зробили абсолютно все, починаючи від місцевості (Лондон) і закінчуючи людьми. І хоча це було видно від початку, і ще тоді мені це не сподобалося, та тільки пізніше я помітив, що в «Табу» взагалі більше нічого і немає, окрім бруду і непристойностей. Коли в сотий раз чуєш той самий недоречний матюк, чи бачиш таку саму ґротескну сцену сексу – ці речі втрачають свою силу, як творчі засоби.

Це як із барвами. Жоден колір сам по собі не є гіршим за інші, та без контрасту, без протиставлення він не може сам вибудувати картину. Практично всі персонажі в серіалі є однаково огидними як зовні, так і зсередини. В цьому розкривається вся болюча передбачуваність «Табу», бо з часом глядач починає вгадувати не тільки дійових осіб (їхні ролі можна визначати за обличчями), а й те, що з ними буде. Подивившись хоча б дві третини, вже можна безпомилково вгадати, чим усе закінчиться. Щоб мене не розіп’яли на хресті за спойлер, скажу лише наступне: зверніть увагу на те, як головний герой виходить із кожної ситуації, в яку потрапляє. Так от, в кінці сюрпризів не буде.

Драми тут теж немає. Мотивація всіх без виключення є суто меркантильною. Я просто не бачу, чим Ділейні кращий за своїх супротивників. Тож я не можу за нього вболівати. Само по собі це не смертельно, але ж чиєю тоді долею перейматися? Вони всі позбавлені цікавих характерів. Звісно, є один чи два, що певним чином вирізняються на фоні решти. Наприклад, чоловік «сестри» головного героя – з одного боку, він жорстокий і надмірний у своїх діях, але його мотивацію цілком можна зрозуміти. Він схожий на людину. Другий, хто спадає на думку, це хімік – в нього є почуття гумору, а це здатне оживити навіть придорожній камінь. Та їх обох змарновано, бо ці характери, хоч і єдині в цілому серіалі, але на розвиток подій так жодним чином і не вплинули. Вони ніби існують відокремлено від сюжету.

Смерть на півдорозі

Десь посеред другої половини серіалу, мов утоплене в Темзі тіло, на поверхню випливає те, що мене роздратувало найбільше: всесильність головного героя. Що б із ним не трапилося, він завжди виходить переможцем. Ще й робить це з такою легкістю, що за його ворогів стає соромно, бо ті на такому тлі виглядають слинявими йолопами. Ставки дуже низькі, звідки й вистромлюється загальна передбачуваність «Табу». І це дратує, так страшенно дратує, що я, мабуть, тільки тому й додивився серіал до кінця – бо сподівався, що Ділейні зазнає поразки. Відблиск ранніх вражень, ввібраних у первинному вигляді й доповнених власною уявою – це не давало мені поставити хрест на даній історії навіть тоді, коли її одноманітність стала очевидною.

Дехто може єхидно зауважити, що всесильності Ділейні насправді є логічне пояснення. Адже він, бачте, маг. Я схильний заперечити. Ні, він не чарівник, попри те, що час від часу бурмоче заклинання і має видіння про померлих. Протягом усіх епізодів жодним чином не показано, як його магія працює – ми просто дізнаємося про її результати постфактум. Ба більше, під кінець весь цей аргумент ставиться під сумнів самими творцями серіалу, коли один із персонажів помічає невідповідність дійсності до розповідей головного героя. Навіть, якщо не звернути на це увагу й припустити, що він таки володіє чарами… що тоді? Ми заткнули одну дірку в примітивному сюжеті, але хіба від цього стало цікавіше? Ставки як були мізерними, так ними і залишилися.

Кілька слів про претензійність. Самозакохане зображення бруду, яким упиваються режисери Анґерс Енергстейм і Крістофер Нюгольм, підкреслює неглибокість їхнього твору. Кількома абзацами вище я пояснив, що сама вульгарність не справляє враження, якщо її не протиставляти чомусь іншому. Світ, у якому поставлено цю історію, аж вимагає таких контрастів: брудна ригайлівка – чистий палац, хамовитий простолюдин – підкреслено поважний аристократ. Але в «Табу» кожен дім до самого даху завалений лайном, а манери у всіх на рівні пролетарів-алкоголіків. Це виглядає настільки дико і неправдоподібно, що я аж щиро чекав, аби котрийсь із персонажів теж це помітив. Але такий самосвідомий крок – це вже далеко за межами здібностей творців даного серіалу.

Перед тим, як сісти за написання цього огляду, я ознайомився десь із десятком інших рецензій. Більшість із них сліпо розхвалювали «Табу», та були й такі, що критикували. Найчастішим недоліком, про який згадували, була низькопробна гра акторів. Як би я не ставився до цього серіалу, а все-таки змушений висловити незгоду. Ні, гра акторів цілком пристойна. Біда не в тому, як вони оживляли своїх персонажів, а в тому, що оживляти не було чого. Те, з чим акторам довелося працювати, просто не можливо зіграти добре.

На останок згадаю про рабство. Ця тема зачеплена, але, як і все інше, розкрита на глибину маленької калюжі. І тягне на собі всю цю багатогранну тему всього один персонаж – чорношкірий. Хоч він сам і не раб, але творці серіалу чомусь побоялися зробити його так само огидним, як і решту персонажів. Він єдиний, чиї мотивації мають в собі щось шляхетне. Років так зо три тому, я б і не звернув на це уваги, може, навіть порадів би з того, що нарешті знайшовся персонаж, за якого можна повболівати. Нажаль, я нині занадто занурений у західну політику, щоб вірити у щирість такого творчого рішення. Додайте до цього те, що цей персонаж так само плаский, як і інші, та ще й грає виключно пасивну роль – і маєте рецепт до чергового розчарування.

Висновок коронера

«Табу» не ставить перед глядачем жодних моральних дилем, не розкриває жодних цікавих таємниць. Цей серіал є абсолютно порожнім і не залишає по собі нічого, окрім гіркої досади. В цьому і полягає єдине досягнення тих, хто його створив. Вони змусили мене повірити в свій твір, а потім цю віру розтоптали. Якби не кілька яскравих сцен на початку, якби не наполегливий антагонізм із глуздом глядача – тоді ця багняна опера не удостоїлася б навіть того, щоб додивитися її до кінця. Не кажучи вже про те, щоб розбирати по кістках – та це я вже зробив замість вас (і заради вас), тож можете не марнувати власного часу.

З іншого боку, якщо ж ви, за якимось нещасливим збігом обставин, уже подивилися цей витвір… що ж, тоді не буду стримувати вас від того, щоб ділитися враженнями.

Автор: Virake

Письменник, перекладач, поціновувач комп'ютерних ігор і завсідник поважних дискусій. На Гуртом викладаю переважно оголошення від UaLT, команди локалізаторів, яку представляю. Зрідка пишу політичні коментарі, аналітику та рецензії.

14 коментарів

  1. Оскільки я вже писав окрему розлогу статтю про цей серіал, вважаючи – і досі, – що він є першим великим відкриттям року (з формальної точки зору), то не буду тут писати нової статті. Лише висловлю, з вашого дозволу, свою скромну думку: з великою цікавістю прочитав цю критику, і навіть не сильно обурився на її надмірну емоційність, яка, зрештою, уже своєю присутністю ставить під сумнів об’єктивність висловленого, чи не так, шановний авторе? Втім, скажу, що розумію суб’єктивну мотивацію автора. Більше того, не сильно й буду заперечувати наведеним прикладам – так, лайно у фільмі є, бруд повсюди, і герої недобрі й часом погано прописані. Одначе скажу і про гіперболу автора (що будинки завалі лайном), неточності (чоловік “сестри” як раз НЕ нагадує людину) і загалом, про певне менторство в позиції. Не буду судити про серіальну і тим паче про часову обізнаність автора, але наважусь порекомендувати – щодо антуражу і заради проникливості в тогочасні реалії – подивитися такі серіали як “Вулиця Різника, “Страшні казки” і особливо “Хроніку Франкенштейна”. З повагою…

  2. оце у автора “бомбить”
    серіал хороший від картинки і до музики , яка супроводжує кожну серію і додає містичності всьому.
    єдине, що у серіалі може відштовхнути глядача то це інцест, але якщо погуглити то можна дізнатися, що в ті часи це вже була й не так рідкість, як казалось. це все потрібно, щоб показати ту огидність ГГ . та й взагалі мені здається, що серіал ставить мету показати огидність усіх людей адже як на мене, то у серіалі немає жодного позитивного персонажу.

  3. Бгг, огидність цього світу, що у 19 ст., що зараз – вона як суслік з фільму ДМБ. В серіялі нема нічого гарного? Так це найкрасивіше в ньому – депресивність, дегенератство, свинство і жодної голлівудської посмішки (особливо сподобався король-свин). Гарді в сему кіні явно у своїй тарілці (на відміну від Макса), і взагалі кіно на 10 з 10, однозначно!

  4. а ви що думали що в 19 ст гавна не було? чи що? не погоджуюся з відгуком

  5. А я погоджуюсь з висновками автора рецензії. Може трохи інакше сприймав ті дві серії що витримав дивитися від автора статті але підсумок ідентичний. Бруд та й тільки, те що зрештою залишається від перегляду.

  6. Для чого таке взагалі писати? Virake – сраний “графоман”

  7. Сериал 9 из 10. А если вы представляете 19 век исключительно как балы и рауты, то это не совсем так :)

  8. Автор відгуку абсолютно некомпетентна і малограмотна людина . якщо не подобається реалізм то дивіться фільми по джейн остін! І не дратуйте своєю тупість.

  9. Давайте всі закидаємо автора помідорами. Людина написала свою суб’єктивну думку, то чому так обурюватися, напишіть свою іншу суб’єктивну думку, як п. Ярослав наприклад. Вже твіттер і фейсбук засрали, давайте ще тут засеремо, кожен кине лайном, в результаті кожен буде в лайні. П.С. Серіал порожній, для мене особисто оцінка 2/10. Мене підкупило укр.озвучення, але потім ледь додивився. Коли голосував на імдб здивувався, що досі така висока оцінка, отже більшість іншої думки. Ок. Але я його не раджу.

    • кожен, хто виступає проти панівної парадигми – ризикує бути закиданим помідорами. я прекрасно знав на що йшов.

  10. Хотів багато написати, але не буду. Просто кілька порад “автору”.
    1. Почитайте Діккенса, хоча б Олівера Твіста.
    2. Ознайомтесь з таким явищем як The Great Stink.
    3. Ознайомтесь з таким напрямком як нуар.
    4. Наступного разу, коли візьметесь за огляд серіалу/фільму, хоча б мінімально ознайомтесь з бекґраундом на якому він базується.

  11. Забагато порожніх емоцій. Цей серіал – нуар, та й у житті людей ХІХ сторіччя було дуже мало “гламуру” та інших веселощів. В основному, бруд. Автор, мабуть, звик до “голлівудщини” і взагалі, мало знає історію Британії тих часів, а тут такий облом – сувора правда життя простолюду і розваги еліти. Звісно, у романах Джейн Остін все трохи не так, але й такий погляд має право на життя.

  12. Почистили коментарі, козляри. А деякі були досить дотепні

Залишити відповідь

Обов'язкові для заповнення поля відмічені *.